Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Обрізання Господнього і Святого Василія Великого
… І ви причасні в тій Його повноті (Кол. 2, 10).
Високопреподобні отці протоігумени!
Преподобні отці ігумени!
Преподобні отці, брати і сестри в монашестві!
Достойні парафіяни цього славного храму Василія Великого в Києві,
що сьогодні святкують свій храмовий, парафіяльний празник!
Дорогі наші діти, молоде!
Христос народився!
Сьогодні, у восьмий день після Різдва Христового, ми переживаємо особливу мить, наповнену глибокою духовною Божою силою. Вона дає нам можливість підсумувати минуле, приглянутися до сьогодення і, навіть більше, побачити світло для майбутнього.
Святкуємо три події в один і той самий день. Найперше — восьмого дня після свого народження Ісус Христос приймає законне обрізання. І саме сьогодні, як ми чуємо у Святому Євангелії (Лк. 2, 20–21; 40–52), Він отримує ім’я — те таїнственне ім’я, яке ангел Божий об’явив Йосифові вві сні ще перед Його народженням. Дитятко найменується Ісусом, що означає «Бог є Спаситель».
Зміст обрізання Ісуса Христа для кожного з нас, особливо сьогодні, пояснює апостол Павло. У Старому Заповіті для Божого народу обрізання означало належність до Божого народу. Кожне дитятко, народжене або навіть куплене, мало бути обрізане на восьмий день, щоб бути учасником усіх благословень, які Господь обіцяв Аврааму, Ісаакові та Якову. Ми нині можемо сказати, що в момент обрізання Бог обіцяє конкретній людині все те, що обіцяв Авраамові. Очевидно, що цей момент був надзвичайно важливим для особистого стосунку людини з Богом.
Бог мені щось обіцяє. Це означає, що цей момент сповнений благоговійного очікування. Але цікаво, що те, чого лише очікував Авраам, отримуючи наказ про законне обрізання, сповнюється в особі Ісуса Христа. Апостол Павло пояснює нам, що в цьому Дитятку спочиває вся повнота Божества, а з іншого боку — уся повнота кожної створеної істоти, а також людського життя. «Він — образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме» (Кол. 1, 15–16). Сьогодні, як каже Павло, «у Ньому бо враз з людською природою живе вся повнота Божества, і ви причасні в тій Його повноті. Він бо голова всякого начала і власти. У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло, — обрізанням Христовим» (Кол. 2, 8–12). Тобто у своєму обрізанні Ісус усуває все те, що відділяє нас від нашої повноти згідно з людською природою і повноти участі в Божестві самого Ісуса. Тому, за словами апостола, і ми причасні в тій його повноті.
Отож бути християнином означає отримати те, на що Авраам, Ісаак і Яків тільки надіялися. Ми, кожен особисто, отримуємо як члени новозавітного Божого народу — Церкви Христової — усю ту повноту, на яку очікували і про яку сповіщали весь закон і всі пророки. Бути християнином — це найбільше, що може Господь дати кожній своїй дитині. В обрізанні Ісуса Христа ми отримуємо своє християнське ім’я. Моментом, коли ми вперше стаємо причасниками цієї повноти, є Таїнства Хрещення і Миропомазання. Тому Христове обрізання відкриває нам двері до Святого Хрещення, зміст якого ми побачимо вже в наступному святі — великого йорданського Богоявлення.
Сьогодні, у той самий восьмий день, коли ми чуємо слово про ім’я християнина і про доступ до повноти у Христі, святкуємо також свято Василія Великого. Це не збіг обставин. Василій Великий — дуже глибока і цікава постать.
Маємо цінне свідчення про нього, яке залишив його найближчий приятель Григорій Богослов як пам’ятку зі студентських років (Disc. 43, 15–17, 19–21). Уперше ми бачимо Василія Великого у 350 році як студента Афінської філософської академії — найвищого навчального закладу греко-римського світу. Туди юнаків скерували їхні батьки. Очевидно, потрапити на таке навчання було непросто, адже тут виховували майбутніх імператорів. Серед студентів був і імператор Юліан, знаний в історії під іменем «Відступник». В академії формувалися кар’єри найбільш успішних людей греко-римського світу. Те, про що тут думали, потім втілювалося в рішення на найвищих щаблях римської влади.
Ми бачимо молодого Василія Великого, якого приятель описує як зрілого мужа, і їх об’єднувала одна мета. Серед молоді, еліти тогочасного світу, вони шукали істину, правду. Григорій пише, що Василій вирізнявся особливою зрілістю. Ба більше, для автора та для інших студентів він був наче мірилом, за яким можна було відрізнити правду від неправди: він сам шукав істину й запалював нею всіх довкола. І, каже Григорій, вони знайшли повноту цієї істини в Ісусі Христі.
У тій школі тогочасних кар’єристів імперського рівня, за словами Григорія, «у той час, коли інші отримували знатні титули від батьків або здобували їх власними зусиллями та геройськими вчинками свого життя, для нас, на противагу всьому цьому, найважливішим у житті й найбільшою честю було називатися християнами» (Disc. 43, 19–21). Бо та повнота, за якою всі народи — включно з греками і римлянами — шукали у своїй філософії, культурі та власному інтелектуальному зусиллі, ось спочиває в Дитятку, ім’я якому Ісус.
Ми теж сьогодні починаємо новий рік, новий час, а відтак — і новий період у нашому житті. Прислухаймося ж до того, що можуть сказати нам про час юнаки з Афінської школи, які вже тоді називали себе християнами. Промовисто, що Василій Великий у той часовий відрізок постає наче «небесний метеорит», посланий Господом Богом на землю. Він став священником у тридцять два роки (за деякими джерелами, у тридцять чотири), у сорок — єпископом, а в сорок дев’ять відійшов у вічність, саме 1 січня. Тому сьогодні ми й святкуємо день його пам’яті. Один із дослідників назвав Василія «Божественним експромтом» — тим, хто справді навчив християн свого часу, які після Нікейського Собору готувалися до наступного, поклонятися єдиному Богові в трьох особах — Отцю, і Сину, і Святому Духові.
Своїм пошуком досконалості в християнському житті він назавжди увійшов в історію Церкви як реформатор монашого життя і засновник спільнотного, кеновітичного монашества ще в IV столітті.
Слово про час, яке залишив нам Василій, вражає своєю актуальністю. У грецькому світі слово «час» («χρόνος») мало переважно негативне значення й було сповнене песимізму. Багато хто знає грецький міф про Хроноса — титана, який пожирав своїх дітей зі страху, що вони відберуть у нього владу. Страх, який убиває, страх втратити владу, перетворився на божка, що тероризував тогочасних людей. Усі боялися невмолимого і жорстокого «часу», бо він усе руйнує: людина будує, а безвихідь, майже рабство у Хроноса, нищить усе, що людство зводило впродовж епох свого існування.
Але тим грекам і римлянам, які тремтіли перед невблаганним плином часу, перед майбутнім і неминучим тлінням, Василій несе слово надії. Ми завершили Рік надії як ювілейний рік у Католицькій Церкві, проте надія не залишилася в минулому. Ми йдемо в цій надії вперед. Чому? Бо починаємо новий час як християни.
У Святому Письмі час є не Богом, а Божим даром. Святий Іван Золотоустий зауважує, що це найбільший Божий дар, який ми найчастіше марнуємо і зневажаємо: «Бог дав нам час для покаяння і добрих діл, а ми тратимо його на порожні розмови, лінощі й марноту» (Гомілія ХІХ, на Послання до Ефесян).
Наша народна мудрість каже: не так важливо, скільки є років твого життя, як те, скільки життя є у твоїх роках. І це добре віддзеркалює християнське розуміння часу як кайросу (καιρός), тобто часу сприятливого.
Апостол Павло нагадує нам на початок нового року слова Господні: «Сприятливого часу я вислухав тебе, і в день спасіння я допоміг тобі. Ось тепер — час сприятливий, ось тепер — день спасіння» (II Кор. 6, 2). Йдеться про час як момент спасіння, — момент, у якому присутній Бог, Господь наш Ісус Христос, який сьогодні отримує ім’я Спаситель. Це момент і той час, у якому ми маємо доступ до повноти Христа та причастя з Ним. Ми точно знаємо: у новий рік Він входить разом із нами, навіть більше — випереджує нас у цьому часі.
Тому час для християн не є чимось, чого ми боїмося. Це те, що ми будуємо й наповнюємо; це нагода збудувати. Час у християнському розумінні — це можливість мріяти, будувати плани, формувати майбутнє, бо ми знаємо: Господь подбає, щоб усе добре, що ми зробили, мало вічну вартість. Усе починається тут і тепер, але не пропаде вовіки. Саме тому ми починаємо новий рік з радістю і надією, а не зі страхом чи почуттям приреченості.
Можливо, багато безбожників тремтять і бояться втратити владу. Але ми, християни, наповнюємо наш час світлом християнської віри. Ми бачимо, що маємо багато чого сказати сучасному світові, сучасній культурі та сучасній людині.
Василій Великий, ревний шукач істини, звертається до нас: ти шукаєш повноти? Шукаєш повноти мудрості, знання, життя? Шукаєш розв’язку всіх своїх життєвих проблем? У кому є ця повнота? Будь певний: вона є в тому, хто сьогодні приймає ім’я твого особистого Спасителя — Господа нашого Ісуса Христа. У Його обрізанні ми скинули все смертне, але сповнюємося повнотою, яка відкриває нам перспективу на майбутнє, на вічність, що тут починається, але сповниться в Бозі.
Тому всіх вас вітаю з Новим роком. Запрошую вас у новому часі насамперед шукати Бога і Його істини, бути причасниками повноти Христа, яка сьогодні відкривається нам у Таїнствах Христової Церкви, зокрема у Святому Причасті.
Християни, відкрийте вашу гідність, вашу силу і ваш потенціал змінювати себе, Україну і світ! Бо Христос народився — славімо Його!
† СВЯТОСЛАВ
