Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Обрізання Господнього і день пам’яті святого Василія Великого
Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого? (Лк. 2, 49)
Всечесні отці, преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос народився!
Сьогодні, розпочинаючи новий календарний рік за юліанським календарем, Церква святкує два свята. Перше з них спрямовує нашу увагу до Дитятка Ісуса, якому виповнюється восьмий день від народження. Воно дарує нам унікальну можливість зрозуміти, що означало обрізання по плоті для старозавітного Божого народу і значить для нас, християн. Друге свято — Святого Василія Великого, одного з найбільших Учителів Церкви, зокрема IV століття, який демонструє сповнення всього того, про що чуємо нині в Євангелії.
Євангелист Лука розповідає, що у восьмий день після народження, відповідно до старозавітного Закону, Дитятко Ісус було обрізане і Йому дали ім’я, яке ангел ще перед народженням відкрив Йосипові, — Ісус.
Знаємо зі Священного Писання, що обрізання для ізраїльського народу було дуже глибоким знаком на тілі — знаком богообраності цього народу. У момент укладання Господом Богом союзу з Авраамом, Бог змінює йому ім’я (Аврам став Авраамом), цей знак на тілі всіх осіб чоловічої статі — як народжених, так і куплених, що мешкали з ізраїльтянами, — був знаком, що цей народ по-особливому зв’язаний із Богом, зв’язаний тою обітницею і союзом (пор. Бут. 17, 1–14). Не будь-який народ, а саме народ Божий. Тоді Господь Бог дав Авраамові три дуже важливі обітниці. Одна з них сповнилася з народженням його сина Ісаака. Одним із перших, хто був обрізаний у восьмий день за обітницею, був саме довгожданий син старих Авраама і Сари Ісаак. Друга обітниця — дати землю нащадкам Авраама. Вона буде виконана за Мойсея та Ісуса Навина, які ввели цей народ в обітовану Богом спадщину. Третя — зробити з нього не просто великий народ, а в потомстві Авраама благословити всі народи землі (пор. Бут. 22, 18). З одного боку, обрізання стало знаком особливого посвячення Богові народу. Всі носії цього знака були богопосвяченими особами, яких Бог відокремив від решти світу. А з іншого — той народ мав певну місію щодо інших людей на землі.
Цікаво, що сьогодні апостол Павло нам каже, що, приймаючи восьмиденне обрізання, Ісус Христос, як Законодавець, не просто виконує Закон, але його сповняє (пор. Кол. 2, 9–11). Яка різниця між виконанням і сповненням? У сучасному мовленні ці два слова ми сприймаємо як синоніми, не розуміючи до кінця різниці між ними.
Старозавітний період історії був часом виконання Закону. Бо кожен, хто отримував знак посвячення Богові, мусив виконувати умови укладеного союзу. Людина знала, що має робити, але не знала як, не мала сили це сповнити. Божий народ вважав себе дуже щасливим, тому що через пізнання Закону знав, що Богові до вподоби. В усіх найкритичніших обставинах життя люди мали підказку, як правильно вчинити, щоб не помилитися і залишитися живими. Тому псалмопівець каже: «Твоїми заповідями я став розумний, тому й ненавиджу всяку неправдиву стежку. Слово твоє — світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс. 119 (118), 104–105). Але апостол Павло говорить, що інколи цей Закон виявляв гріх. Кожен, хто намагався виконувати ті заповіді, відразу відчував, що приписи Закону є понад звичайні сили людини. У Посланні до римлян апостол Павло каже: «Адже знаємо, що Закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх… Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то — ні» (Рим. 7, 14; 18). Тобто виконувати Закон означало намагатися своїм особистим зусиллям виконати припис. Всі, хто це робили, відчували, що нездатні. Подібно, як коли тато виконує важку працю, наприклад несе воду, а маленький хлопчик каже: «Тату, дай я! Дай я сам понесу!». І не відчепиться, поки тато не поставить відро на землю і не скаже: «Ану, спробуй!». Той пробує і розуміє, що сам не може.
Сповнити Закон означає не просто його виконати — це сповнити мету, задля якої він був даний. Ми можемо, використовуючи юридичну термінологію, говорити про намір законодавця, про дух того, хто дав припис. Тому Ісус Христос у своїй особі був сповненням старозавітного Закону. Він, виконуючи восьмиденний припис, прийняв цю старозавітну ознаку на своє тіло — до кінця виконав її зміст. Аж тепер в особі Ісуса Христа стало зрозуміло, задля чого весь старозавітний народ приймав восьмиденне обрізання по своїй плоті, готуючись до приходу Месії.
Ба більше, сьогодні апостол Павло нам каже, що насправді сповняє Закон Божий не той, хто тільки на тілі носить знак, бо можна його носити, але не бути здатним виконати Закон. Христос відкриває нам нову перспективу обрізання не так по плоті, а за Духом Божим. Це обрізання Павло називає обрізанням серця (пор. Рим. 2, 28–29), коли Закон Божий буде написаний не на кам’яних таблицях, як у Старому Завіті, а в серці людини (пор. Втор. 10, 16), тоді вона не тільки знатиме, що робити, але матиме силу, здатність це здійснити. І ця сила дається силою та благодаттю Святого Духа.
Тому восьмиденне обрізання — це розкриття змісту Таїнства Хрещення. Від сьогодні Літургія нас готуватиме до наступного великого свята — Хрещення у Йордані Господа нашого Ісуса Христа. І ми будемо запрошені крок за кроком відкривати зміст нашого власного хрещення. Бо ми всі, які охрестилися, у Христа зодягнулися, як каже апостол Павло (пор. Гал. 3, 27–29). Ми у Христі прийняли не тільки восьмиденне обрізання по плоті, але, христячись у Ньому, одержали Святого Духа, який дає силу здійснити те, до чого нас кличе Господь Бог. Тому «немає нічого неможливого для того, хто вірить», — каже Христос (Мк. 9, 23). Від обрізання плоті до обрізання серця силою і діянням Святого Духа — ось що сьогодні відбувається у перший день нового часу і нового року.
Особою, яка показує, що ця дійсність — це не тільки гарна уява в голові Павла — апостола, який проголошує, що новий Божий народ постане як новий Ізраїль, як нова Церква і що кожен, хто охрещений, стане членом цього боговибраного народу, — але реальність, яку можливо здійснити своїм життям, є святий Василій. Тому він названий Великим. Ми знаємо його як глибокого богослова, відважного єпископа, реформатора монашого життя, автора перших уставів спільнотного монашого життя. Він увійшов в історію як великий реформатор соціального служіння Церкви. Тепер, у часі війни, так важливо пригадати ті василіанські василіади — окремі міста, прихистки для вбогих, калік, сиріт — усіх, кого тогочасне римське і грецьке суспільства викидали на вірну смерть зі суспільного життя.
Тому сьогодні просімо передовсім новообрізаного Спасителя, щоб ми справді зрозуміли зміст Його Імені. Ісус означає Спаситель — немає іншого Імені. І в Ньому сповнення усіх закликів, усього, що приписує і до чого скеровує Священне Писання. Просімо також Василія Великого про заступництво для нашої Церкви, зокрема в часі війни.
У Літургії Івана Золотоустого є одна молитва перед споживанням Святих Тайн, яка говорить нам про Христа як сповнення, — сповнення, про яке ми чуємо і яке святкуємо в нинішньому святі. Нехай же Господь почує наші благання і прагнення, які висловлює ця молитва: «Сповнення Закону і пророків, Сам єси, Христе, Боже наш. Ти, що сповнив увесь Отчий промисел, сповни радістю і веселістю серця наші завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь».
† СВЯТОСЛАВ
Фото з архіву
