Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною в Канберрі
… Щоб ті, що входять, бачили світло (Лк. 8, 16).
Ваша екселенціє архиєпископе Чарльзе —
Апостольський нунцію, представнику Святішого Отця тут, в Австралії!
Ваша екселенціє Христофере —
архиєпископе Канберри, який сьогодні молиться разом із нами!
Преосвященні владики — члени Постійного Синоду!
Дорогий владико Миколо!
Шановні представники дипломатичного корпусу: пане посол України,
пані й панове посли Мексики, Колумбії, Перу та Коста-Ріки!
Шановні представники різних українських організацій та інституцій в Австралії,
які присутні тут разом із нами!
Дорогі діти та молоде!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Цей прекрасний храм Святого Володимира в Канберрі є перлиною нашої Церкви та української сакральної архітектури. Водночас він символізує єдність і є знаком сопричастя Церкви Христової. Я почуваюся тут як удома, у Києві, адже святиня посвячена на честь святого Володимира, хрестителя Київської Русі. Також цей храм є образом єдності матерньої Церкви в Україні та української громади в Австралії. Його заснував патріарх Йосиф, а освячували двоє єпископів: ісповідник віри владика Павло Василик, єпископ підпільної переслідуваної Церкви в Радянському Союзі, та перший український католицький єпископ в Австралії, світлої пам’яті владика Іван Прашко. Тож цей храм — знак і простір глобальної спільноти Української Католицької Церкви.
Цією Божественною Літургією ми завершуємо перший історичний візит Постійного Синоду наших єпископів до Австралії, до Канберри, підсумовуємо численні важливі зустрічі з представниками держави, Церкви та місцевих громад. Ця церква стає особливим простором єднання та будування стосунків між Богом і людиною, місцем зустрічі українців усього світу — з Україні та Австралії.
Тепер — особливий час. Ми всі прямуємо до Різдва Христового. Переживаємо період Різдвяного посту. І кожне свято, кожна духовна подія цього періоду є спільним кроком нашого шляху до свята народження в людському тілі Сина Божого, до звершення таїнства Його воплочення.
У візантійській традиції ми маємо особливий шлях підготовки до цього великого свята— містагогійний шлях. Веде нас ним наша Матір і Вчителька — Пресвята Богородиця. Саме ісповідуючи Її істинною Богородицею, ми розпочали рух до Різдва у світлі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці. А нині відзначаємо свято Її непорочного зачаття в лоні святої Анни, ще глибше занурюючись у розуміння таїнства воплочення Божого Сина. Це свято дарує нам особливий погляд на шлях до Різдва, у якому здійснюються слова Христового Євангелія, що їх ми почули сьогодні: «Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло» (Лк. 8, 16).
Приснодіва Марія — нова Єва, яка відкрила новий період в історії людства, і сьогодні Вона розпочинає своє земне життя. Я думаю, що всі ви, дорогі діти, які вивчали біологію, знаєте, що життя людини починається з моменту зачаття. Ембріологія підтверджує, що маленький ембріон одразу, із першої миті свого існування, починає жити, занурюючись у мережу стосунків. Насамперед вони [стосунки] формуються з тілом матері. Людський ембріон є не клітиною її організму, а новою людською істотою з унікальною генетичною тотожністю та власною програмою життя. Взаємини між дитиною та матір’ю на початку формуються на біохімічному та гормональному рівнях. Із розвитком центральної та периферійної нервової системи дитина вступає в міжособові стосунки з матір’ю — повноцінні людські взаємини. Новонароджене дитя впізнає голос мами, відчуває биття її серця. Ось чому сьогодні цією урочистою відправою, святкуючи свято Непорочного зачаття нашої Небесної Матері, Діви Марії, ми вшановуємо святу Анну, котра дала початок історії присутності Богородиці серед нас.
Але християнська віра відкриває нам щось більше. Пречиста Діва Марія від самого початку свого життя вступила у надзвичайно особливі, унікальні та неповторні стосунки не тільки зі своєю матір’ю, а й із Пресвятою Тройцею. Саме цей боголюдський зв’язок у лоні святої Анни подарував нам істинну Богородицю, адже завдяки цьому стосунку силою і діянням Святого Духа Вона не мала первородного гріха.
Ось чому, за нашою візантійською традицією, ми святкуємо Непорочне зачаття Марії особливим чином. Сьогодні ми вшановуємо Її унікальні стосунки як майбутньої Матері Спасителя з Богом Отцем, Богом Сином і Богом Святим Духом. Свята Діва Марія є в Божому Провидінні тією, що дарує свою людську природу втіленому Синові Божому.
Згідно з визначенням Халкедонського Собору, Син Божий, народжений від Отця без матері, був зачатий у лоні Діви Марії без земного батька. Син Божий є єдиносущний з Отцем, тобто має ту саму Божу природу, що й Отець. Він є правдивим Богом, вічно народженим від Отця. Водночас Син Божий став єдиносущний із нами, людьми, прийнявши справжню людську природу від Пресвятої Діви Марії. Як Божественна особа, один зі Святої Тройці, у своєму народженні між нами Він є справжньою Людиною, зачатою в лоні Марії без земного батька. В Ісусі Христі ці дві природи — Божа і людська — поєднані в одній особі без змішування і без розділення. Уся ця тайна воплочення здійснилася діянням і благодаттю Святого Духа, який є Духом єдності та взаємин. Саме через Непорочне Зачаття Богородиці в лоні святої Анни це таїнство боголюдських стосунків уперше відкрилося в історії!
Дуже часто, коли ми гніваємося один на одного, коли між нами виникають рани, Святий Дух — той, хто лікує ці зв’язки — вводить нас у справжні, глибокі людські взаємини, а водночас у наші особисті стосунки з Богом. У цих взаєминах ми стаємо тими, ким є насправді: людьми, але водночас справжніми християнами, Божими синами й доньками, наповненими благодаттю Святого Духа. Це і є наш шлях підготовки до Різдва! Ми всі маємо оновити особисті стосунки з Богом через благодать Святого Духа під особливим проводом Пресвятої Богородиці.
Ми, ваші владики Постійного Синоду, приїхали до Австралії з України, США, Німеччини та Польщі, щоб будувати стосунки в лоні сопричастя нашої Української Церкви. Ми особисто прибули, щоб познайомитися з вами і щоб ви відчули, що ваша Церква-мати близька до вас і дбає про вас. Сьогодні це унікальна нагода для кожного з вас подати руку, обійнятися і будувати справжні стосунки — як люди, а передусім як віруючі, що живуть вірою в Бога, який наближається до нас у своєму Різдві.
Я дуже прошу всіх вас: щоб не загубитися і не розчинитися у великому морі австралійського суспільства, гуртуйтеся та єднайтеся в лоні вашої матері Церкви! Тут серед вас присутні владики з різних континентів, і ми хочемо засвідчити: ті, що, опинившись на чужині, відчужилися від своєї Церкви, пропали для України та українського народу. А світова українська громада (більше як 1400 парафій поза Батьківщиною) — це потужна сила для збереження українців у світі та для того, щоб кожен із вас, хоч би де перебував, міг боротися за свободу, майбутнє та українську державність.
У цей час підготовки до Різдва Христового ми молимося за Україну і за українців у всьому світі. Ви, що живете в Австралії, не втрачайте зв’язку з Батьківщиною та материнською Церквою. Не втрачайте Матері. Сьогодні ми боремося за свободу, за майбутнє, за Українську державу.
Молитва — це шлях творення, плекання й розвитку наших стосунків із Богом. Тож молімося, — молімося за Україну й тих, хто зараз захищає її на фронті. Я стою перед вами лише тому, що на початку війни хтось став на захист. Чотири роки тому нас могло не стати… Але завдяки жертовності наших воїнів і цивільних ми живемо. Запевняю вас: Україна стоїть, Україна переможе, Україна молиться за майбутнє світу! Україна бореться і ми маємо робити це разом, тоді в усіх буде майбутнє згідно з Божим задумом.
Пресвята Богородице, спаси нас!
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
