Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Богоявлення Господнього
Бог — Господь, і явився нам; благословен,
хто йде в ім’я Господнє (пор. Пс. 118, 26–27).
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Люба наша світова українська громадо,
яка зараз молиться разом із нами тут, у Патріаршому соборі,
не тільки з різних куточків України, а й із Австралії, Аргентини, Бразилії, Північної Америки — увесь світ сьогодні споглядає на події в Києві! Дорогі наші київські парафіяни Патріаршого собору,
наша молоде, наші діти!
Христос охрестився!
Таким дивним привітанням сьогодні Церква кличе нас стати свідками чи, радше, учасниками Божого явлення над водами.
Ми цього дня святкуємо одне з найбільших християнських свят, яке має різні назви. Звемо його Йорданським Богоявленням. Церковна традиція іменує це свято також Просвіченням людини і Всесвіту. Ми кажемо, що це день Хрещення Ісуса Христа від Івана в річці Йордан.
Запрошую вас приглянутися до цієї події, а ще більше, прислухатися до слів, які нам пояснюють жести, рухи Отця Небесного, Сина Божого, Духа Святого та Івана Хрестителя, що їх бачимо нині над Йорданом. Євангелисти описують Богоявлення дуже коротко, можна сказати, закоротко, але кожне сказане тоді слово виявляє глибоку дійсність. Матей передає подає нам сьогодні факти, які всіх дивують. Ба більше, вони дивують самого Івана Предтечу. Він проповідував хрещення, тобто занурення в Йордані, грішникам, для того щоб вони, покаявшись, очистилися від своїх злочинів, скинули із себе тягар гріха. Аж тут серед грішників приходить хтось цілком інший, який є сенсом його життя. Бо Іван для того й народився, щоб побачити того, хто бере на себе гріхи світу, аби його [світ] відкупити, — Агнця Божого.
Ми бачимо явлення Бога над Йорданом — Отця, Сина і Святого Духа, яке відбулося в дивний спосіб. Господь об’являє себе, принижуючись перед людиною. Іван аж здригнувся, коли це побачив. Небувала річ: Син Божий, безгрішний, прийшов, щоб стати поруч із грішниками; той, хто не потребує хрещення, просить про нього.
Про це нам говорить апостол Павло: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж — хресної. Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я» (Флп. 2, 6–9). Сьогодні Господь Бог об’являє себе людині через упокорення перед нею.
Щоб зрозуміти дивний Божий жест, який ми бачимо на водах Йордану, послухаймо те, що Господь сказав, коли прийшов у вигляді раба, щоб врятувати людину. Звернімо особливу увагу на два таємничих слова, одне з яких промовив Ісус Христос, а друге сказав Бог Отець про свого Сина. Цікаво, що Матей подає їх у прямій мові.
Коли Іван відчуває святість Ісуса і власну гріховність, то зауважує: «Господи, це мені треба від Тебе хреститися». А Христос відповідає: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт. 3, 15). Насправді, Він промовив таке слово, яке важко передати людською мовою. Матей використовує термін «δικαιοσύνην», що означає сповнення, вияв людині Божої святості, справедливості, вірності, виконання Богом союзу зі своїм народом і довершення діла спасіння людини. Йдеться не про істину як про ідею, яку можна збагнути тільки розумом. Христос уживає слово, яке означає щось набагато глибше, — що нам треба здійснити та довершити святість, праведність. Це поняття вміщує в собі виправдання грішника, яке чинить Бог у своїй любові. Господь приходить, щоб грішника не засудити, не покарати, а спасти. У рухові до людини Він виявляє свою святість.
Друге слово, яке промовляє Бог Отець, є начебто кінцевим поясненням усього дійства. Коли Христос вийшов із води, Іван побачив Святого Духа, який у вигляді голуба сходив на Нього, і почув з неба голос Отця: «Це Син Мій любий, що Його Я вподобав» (Мт. 3, 17). Цікаво, що Бог Отець говорить про своє ставлення не до людини чи світу, а до свого Сина. І вперше ми в Євангелії чуємо слово «αγάπη» («любов»), яке означає Божественну, вічну силу, яка дає життя. Бог Отець каже про Сина, що Він «αγαπημένος» («любий, улюблений»), іншими словами, у Ньому не просто Моє уподобання, а вся Моя добра воля, усе те добро, яке Я хочу дати. Всяке благовоління Отця спочиває в Сині. Бог Отець начебто показує, що Він дуже любить свого Сина.
Що Бог Отець чинить у тій любові до свого Сина? Віддає Його людині. Можна сказати, що слова Отця, які Він звертає до Сина, об’являючи їх так, щоб про них всі знали, і є секретом, змістом цього Богоявлення. Бог дає себе, щоб не віддати людини, — не віддати людини на наругу дияволові, гріхові й смерті!
Це ж нам пояснює нинішнє апостольське читання. Павло каже, що Ісус Христос «віддав себе самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня та щоб очистити собі народ, що був би Його власний, ревний до добрих діл» (Тит. 2, 14). Упокорившись перед людиною, Він сходить у води Йордану, щоб ці води стали купіллю Божого милосердя, відродження і відновленням Святого Духа (пор. Тит. 3, 5). А Дух Святий нам об’являє ім’я того Сина як ім’я Божої любові до всіх нас.
У своєму обрізанні за старозавітним законом, яке ми святкували кілька днів тому, Господь прийняв ім’я Ісус, що означає «Спаситель». А сьогодні всі бачать і чують інше Його ім’я — Христос, що означає «Помазаник Божий», бо присутність Духа Святого показує, що Він помазаний Божою любов’ю Отця до свого Сина, купіль якої хоче відкрити для кожної людини.
Бог Отець каже, що Його любов — це не щось, а хтось. Цим Його даром людині є Син, який нині дає себе кожному з нас. А Дух Святий начебто робить нам доступною ту Божу любов, яка об’являється в йорданських водах.
Ми сьогодні звертатимемо багато уваги на воду: освячуватимемо її, у неї занурюватимемося, кропитимемо вас, ваші домівки. Проте пам’ятаймо, що ця вода є ніщо інше, як символ Божої любові, вона стає купіллю відродження і нового створення в лоні вічної любові Пресвятої Тройці. Коли ви відчуєте на своєму обличчі краплі цією водою, знайте, що це Божа любов вас голубить. Коли до ваших домівок прийде священник із душпастирськими відвідинами і їх покропить, — це Божа любов хоче огорнути вас і вашу родину, дати вам силу любові й можливість так любити одне одного, як нас любить сам Отець Небесний у своєму Сині силою і діянням Святого Духа.
Свято Богоявлення є святом відкриття дару хрещення кожній людині, бо ми з вами охрестилися силою Божої любові, у неї занурилися діянням Святого Духа. Цього дня ми запрошені до занурення не в ополонку, а в жар Божої любові, яка сходить над водами. Тому каже нам апостольське читання, що Божа любов, у яку хоче нас нині занурити Христос, є купіллю відродження, нової сили, нового життя, нової величі людини (пор. Тит. 3, 5). А пророк Ісая кличе до нас: «Зміцніть зомлілі руки, скріпіть хисткі коліна! Скажіть тим, у кого серце полохливе: „Будьте мужні, не бійтесь! Ось Бог ваш! Помста надходить, відплата Божа: він прийде й спасе нас“ (Іс. 35, 3–5).
Святий Григорій Богослов каже, що плодом цього дивного Господнього приниження перед людиною, плодом Його хрещення є обмін дарами, прикметами між людиною і Богом: «Той, хто сповнює усіх багатством, стає вбогим. Просить у мене як милостиню мою власну людську природу для того, щоб я став багатим природою Божою. Той, хто сам є повнотою всього, позбувається всього аж до приниження. Залишає, хоча і хвилево, свою славу, щоб я зміг бути учасником його повноти» (Oratio 45, 9. 22. 26. 29).
Христос сьогодні скидає свій одяг і нагим входить в йорданські води для того, щоб ми могли зодягнутися в Божу славу, яку колись Адам у раю отримав як Божий одяг і тому не потребував іншого одягу. Проте вона була лише передвісницею тієї слави, у яку Господь хоче одягнути нас своєю любов’ю в лоні Пресвятої Тройці. Сьогодні Христос занурюється у води, щоб кожного з нас занурити в океан Божої любові. І та купіль є наче лоном Пресвятої Тройці, що відкривається, поширюється і запрошує нас до себе.
Ті самі слова про зміст справжньої, вічної любові, яка оживляє і рятує, я почув нещодавно з уст одного нашого військового. Він привіз рідним для поховання тіло свого побратима. Коли мама загиблого спитала цього воїна, чи був він свідком загибелі її сина і попросила розповісти, що сталося, то він, маючи багато що сказати, підсумував усе в одному реченні: «Ваш син віддав себе, щоб не віддати України». Я, почувши ці слова, був зворушений до глибини душі, бо це є те, що сьогодні Бог Отець каже людству у своєму Сині, що є змістом великого свята Богоявлення.
Хай сила Божої любові, яка нині огорне нас своєю йорданською купіллю, навчить нас любити Бога, інших людей і Батьківщину так: віддати себе, щоб не віддати України! Хай це буде кодексом честі кожного українця, змістом нашої громадянської, християнської відповідальності за наш народ, нашу землю, наших дітей і наше майбутнє. Хто вміє так любити, той є носієм Богоявлення.
Ісусе, прийди до нас, візьми на себе всі наші болі, немочі, страждання, навіть розчарування і гріховність, але виведи нас із йорданської купелі оновленими, сповненими сили, оптимізму, здатності жити, боротися і перемагати зло. Дай нам перемогу, про яку молимося, як Ти знищив військо фараона у водах Червоного моря і як Ти сьогодні нищиш диявола у водах Йордану. Дай нам усім побачити присутнього над нашою головою Святого Духа і почути голос Отця Небесного, який каже нам: «Ти — Мій Син улюблений, Моя доня улюблена, у тобі Моє благовоління». Амінь.
Христос охрестився!
† СВЯТОСЛАВ
