EN

Проповідь Блаженнішого Святослава у Світлий понеділок

17 квітня 2023, 23:22 427

Проповідь Блаженнішого Святослава у Світлий понеділок

Преосвященні владики!
Преподобні та всечесні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі парафіяни Патріаршого собору Воскресіння Христового,
який сьогодні святкує свій престольний празник!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України та світу, які моляться разом із нами за допомогою живої трансляції!

Христос воскрес!

Цього дня, який іде за світлою неділею Пасхи Господньої та є другим днем свят, Христова Церква звертає нашу увагу на події, які відбулися безпосередньо після Воскресіння. Вчора Боже слово немовби зробило нас учасниками перших моментів благовісті, звіщення про цю найвеличнішу подію. А що було далі?

Вдивляючись у ті дні після недільного ранку, ми відчуваємо, що воскреслий Христос насамперед почав піклуватися про своїх учнів і апостолів. Вони були першими, до кого Він іде й посилає жінок-мироносиць.

Ми знаємо, що в момент смерті Христа на хресті апостоли та інші учні, які були разом із Ним, розбіглися, розпорошилися. Одні заховалися за замкненими дверима і тремтіли від страху перед юдеями, бо вважали, що з ними станеться те, що й з їхнім Учителем. Інші покинули Єрусалим.

Сорок днів після Воскресіння Господнього є періодом унікальних, неперевершених зустрічей. Христос наново збирає спільноту своїх апостолів. Він їм являється, приходить до них, дає їм торкнутися свого воскреслого тіла і наново відкрити для себе свого Вчителя. У контексті нової зустрічі із Христом, який пройшов усе — страсті, розп’яття, смерть і воскресіння, учні та апостоли змогли наново переосмислити кожне Його слово. Тож християнство — це не є якась доктрина, ідеологія чи список моральних правил поведінки, а особиста зустріч із воскреслим Господом, досвід того, що Він живий! Лише в контексті такого живого спілкування з Ним можна вповні збагнути зміст всього того, чого Він навчає. Христос перебуває у своїй Церкві, яка є спільнотою Його учнів, наступників тих, хто бачив Воскреслого.

Цікаву пам’ятку залишив нам апостол Іван у своєму першому посланні: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя… що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність — з Отцем і з Його Сином Ісусом Христом. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна» (І Ів. 1, 1–4).

Сьогодні ми святкуємо храмовий, престольний празник нашого собору, названого на честь Воскресіння Христового. Ми можемо сказати, що становимо спільноту учнів УГКЦ, які пережили Господнє Воскресіння. Багато з вас, тут присутніх, пам’ятають, як у Радянському Союзі, тюрмі народів, та Церква, яка була розпорошена, нараз воскресла, вийшла з підпілля. Наш воскреслий Господь знову почав збирати своїх дітей, розсіяних по Сибіру, Казахстану, усьому світу і передав добру вістку про своє славне на третій день Воскресіння. Той, хто пам’ятає Церкву, яка молилася за замкненими дверима, а потім побачив Церкву, яка збирала десятки тисяч, мільйони людей, котрі сходилися на величезні спільні богослужіння, ствердить: ми пережили присутність серед нас нашого воскреслого Спасителя, те, що не можна словами передати, але можливо пережити. І тому, коли ми кажемо сьогодні «Христос воскрес! Воістину воскрес!», то не просто передаємо інформацію, яку хтось нам повідомив. Це «воістину» означає «перевірено істиною мого життя». Ми зустріли воскреслого Христа, присутнього у спільноті Його учнів, присутнього сьогодні. І на честь того воскресіння Христової Церкви, як досвід «собирання в розсіянні сущих», постав оцей Патріарший собор Воскресіння Христового в Києві.

Під час війни Патріарший собор перетворився на вселенський центр єднання українців. Можливо, ми навіть не усвідомлюємо, молячись тут, скільки людей з усього світу синхронізує особисте духовне життя із серцебиттям цього собору. Я вчора пережив особливий досвід. Коли ми посвячували пасхальні кошики довкола храму, одна жінка тримала айфон, за посередництвом якого з нами наживо єднався її чоловік із фронту. Я зміг його привітати словами «Христос воскрес!». І хоч за ним вибухали бомби, він мені відповів: «Воістину воскрес!». Як відчувають присутність воскреслого між нами Спасителя ті, хто там, на фронті, дивиться в обличчя смерті!

Ми знаємо, що з нами за допомогою живої трансляції моляться наші брати і сестри на окупованих територіях, тому що вони не мають іншого способу тішитися Пасхою. Наші владики з Канади, Сполучених Штатів, Австралії, Аргентини та Бразилії кажуть: «Патріарший собор є законодавцем літургійного, обрядового життя, тому що вся світова українська громада молиться, живе тими подіями, які відбуваються в цьому соборі».

Пригадую, як ще перед пандемією відвідували собор люди з Боснії. Вони мені сказали: «Блаженніший, ми ваші віртуальні парафіяни». Я спочатку не зрозумів, про що йдеться, і заперечив: «Ви реальні парафіяни». Тоді гості пояснили: «Ні-ні, ми приїхали з Боснії подивитися наживо на вас і на тих, із ким щонеділі молимося». А у Квітну неділю приїхала родина з Миколаївської області, із міста Первомайська, спеціально для того щоб бути на спільній молитві в Патріаршому соборі і пережити присутність між нами воскреслого Спасителя. Ми бачимо, що в цьому соборі воскреслий Христос піклується і далі про своїх учнів, як колись у Єрусалимі, у Галилеї.

Вітаю всіх вас із цим славним храмовим святом. Невидима дійсність, яка тут відбувається, перевершує те, що можна в цю мить побачити. Кількість людей, які зараз із нами моляться, набагато більша від тієї, що окреслює фізично присутніх на Божественній Літургії цього дня, який, на жаль, під час війни є робочим днем в Україні. Собор «собирає». Воскреслий Христос продовжує піклуватися своїми учнями, продовжує кликати до зустрічі.

Складаю сердечну подяку всім добродіям, жертводавцям, завдяки яким ми збудували цей собор і які допомагають довершити цю всенародну, загальноцерковну справу. Навіть під час війни наш собор дозріває. Якщо порівняємо, як ми святкували Пасху торік, то побачимо, що в храмі є зміни — продовжується спорудження іконостаса. Ви вже бачите корону над нашим престолом. Сподіваємося, що впродовж наступних місяців буде змонтована ще одна частина іконостаса. Ми прямуємо до «коронування» цього безпрецедентного в новітній українській історії будівництва. Тому дякуємо всім благодійникам із різних країн, які дають свою вдовину лепту, щоб Воскресіння Христове «собирало» дітей України.

Прагну подякувати всім тим, хто трудиться, працює, голосить Боже слово в нашому соборі, зокрема владиці Йосифові, який, на жаль, сьогодні відсутній: він є «моторчиком», що довершує будівництво. Дякую також нашим владикам — Степанові та Андрієві, за те, що у цьому соборі невтомно служать і проповідують Боже слово. Владика Степан опікується українцями, які роз’їхалися по різних країнах світу, де ще немає наших структур. Для тих людям бачити цього єпископа з Патріаршого собору є особливим знаком сопричастя. Дякую, владико, що ви від цього престолу збираєте навколо престолів у різних країнах: Португалії, Іспанії, Арабських еміратах і навіть у Південній Африці — тих братів і сестер, які хочуть творити вселенську спільноту учнів, котрі переживають присутність Воскреслого. Дякую владиці Андрієві, який святкує свою першу архиєрейську Пасху і був висвячений у цьому соборі на диякона, на священника, а відтак на єпископа. Владико, ваша унікальна історія відкриває нову сторінку серед нашого єпископату. Дякую отцю Никанорові, парохові спільноти: він будує душі вірян, які творять парафію Патріаршого собору. Дякую всім священникам, які тут невтомно служать, проповідують Боже слово молільникам у всьому світі. Дякую тим, хто працює, щоб собор був чистим, прибраним, безпечним, доглянутим. Тут багато людей віддають не тільки свій час, а й себе, щоб він був відкритим батьківським домом.

Дякую всім присутнім, що користаєте із тих дарів, які б’ють ключем у нашому Патріаршому соборі. Усіх вас вітаю з цим престольним святом. Переживаймо присутність між нами воскреслого Господа і відтак несімо у світ ту радісну звістку, що Христос воістину воскрес! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Дивіться також