Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Всіх святих українського народу
Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей (Мт. 4, 19).
Преподобні сестри!
Дорогі брати і сестри в Україні та в різних куточках світу,
які зараз моляться з нами!
Наші київські парафіяни!
Наші дорогі студенти-обновляни!
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
У неділі, які йдуть після свята П’ятдесятниці, Христова Церква звертає нашу увагу на те, як Бог ділиться своєю святістю з людиною, адже тільки Він є святий. Лише Господь є праведний у повноті; ніхто, крім Нього, не живе, не існує і не діє в такий спосіб. Проте Бог у своїй святості та праведності не бажає залишатися самотнім: Він кличе людину, щоб вона розділила з Ним Його вічну, нетлінну та спасенну святість.
Минулої неділі, у неділю Всіх святих, ми роздумували над плодами дії Духа Святого в історії всього людства. Сьогодні ж наша Церква звертає нашу увагу на дію Божої святості в житті українського народу. Тому нині ми маємо свято Всіх святих українського народу. Але щоб захопити нас, впровадити в те Боже запрошення розділити з Ним Його святість, цієї неділі сам Бог промовляє до нас словами Святого Євангелія (Мт. 4, 18–23). Євангелист Матей описує нам покликання перших апостолів.
Ми бачимо Ісуса Христа, який проходить уздовж берега Галилейського моря і звертає свій погляд на молодих рибалок, які трудяться у своїй щоденній праці разом зі своїми батьками. Матей передає нам одну-єдину фразу, яка виходить із Його уст і яка є ключем до розуміння того, що ми називаємо покликанням, Божим запрошенням бути святими, як Він. Христос промовляє такі таїнственні слова: «Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19). Почувши це, рибалки стрепенулися, покинули все: роботу, батьків, дім, рідне місто, море — і пустилися в невідоме. Що сталося? Що означали ті Божі слова, які так глибоко вразили їхні серця? Прислухаймося і ми сьогодні до тих слів.
Ця фраза має дві частини і два дієслова: «ідіть» і «зроблю». Одна частина каже нам про щось людське, про те, що стосується людини. Ходити й іти за Христом — це нам нагадує особливу домовленість, угоду, яку Бог уклав зі своїм народом. Священні книги Старого Заповіту розповідають про Господню угоду-союз із Авраамом, який покинув свою землю і пішов за Божим покликом. Вони також нагадують про союз, який Господь уклав зі своїм народом, виводячи його з єгипетської неволі та рабства. Тут «іти» — це виконувати заповіді. Каже Мойсей до Божого люду: «Та й тепер, Ізраїлю, чого Господь, Бог твій, вимагає від тебе, як не того, щоб ти боявся Господа, Бога твого, ходив усіма Його дорогами, і служив Господеві, Богу твоєму, усім твоїм серцем і всією твоєю душею, додержуючи заповідей Господа та Його установ, що їх Я сьогодні заповідаю тобі, тобі ж самому на добро?» (Втор. 10, 12–13). Отож віра в Бога, релігійне життя означає не якесь почуття, а місію, яку я обіцяю виконувати: іти, ходити в Божих правилах і законах, у Його святій волі.
Однак у цій угоді Бога з людиною, є ще одна сторона — сам Господь! Він також, так би мовити, бере на себе зобов’язання. Божественна відповідальність — це те, що Бог обіцяє людині. Христос, покликаючи людину бути учасницею Його Нового Заповіту, каже учням: «Я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19). Коли людина довіряється Богові, пускається в ту Його дорогу, на яку Він кличе, — Бог починає в ній діяти, виконувати якесь дивне дійство. Якби ж ті учні знали, куди їх заведе, що зробить з ними той Учитель, який обіцяє: «Я вас зроблю…»! Це слово вповні стане їм зрозумілим у день зішестя Святого Духа, коли Господь Бог почне запалювати їхні серця і зробить їх рибалками людей. А вони робитимуть людей учнями Ісуса, учитимуть їх іти за Христом, ловитимуть їх, проте не чимось зовнішнім, як рибалка сітями ловить рибу, ні. Сам Господь дасть новим покликаним свого Духа, довершуватиме в них оте Божественне діло, яке обіцяє сьогодні учням, кажучи: «Ідіть за Мною»! Духом Святим Він запалює їхні серце, а вони відтак захоплюватимуть, кликатимуть, запалюватимуть серця інших людей. Вони ділитимуться вогнем Духа Святого з кожною особою, до якої Господь Бог пошле свого посланця — апостола.
Можемо сказати, що апостоли стали батьками святості для різних народів, у різних країнах, серед різних людей. Про цю святість, як про особистий досвід, дуже цікаво говорить апостол Павло: «Бо коли ми не при собі, то для Бога; а коли розсудливі, то для вас» (ІІ Кор. 5, 13). Господня любов так захоплює людину, що вона стає начебто не при собі. Мова йде про дивний екстаз любові, коли сила любові притягує людину до Бога. Водночас ця любов виливається на інших людей. Павло вживає слово, яке важко перекласти українською мовою. Він говорить не про розсудливість, мудрість, що є тільки актом нашого розуму, а про Божу праведність і святість, у якій живе той, хто Його любить. Апостол каже: ми «ціломудрствуєм» («σωφρονοῦμεν») для вас, тобто цілість Божественної мудрості та святості в нас горить для вас, щоб запалити вас до цієї святості. Оте «ціломудріє» є способом існування, праведністю і святістю святителів, преподобних і праведних нашого народу. Святий Діадох Фотікійський (400–474) у своєму творі «Сто аскетичних глав» говорить, що Господь у кожному народі запалює серце людини, яка, «живучи у світі, не переймається більше ним; живучи в тілі, її душа постійно звернена до Бога. Оскільки її серце горить вогнем любові, вона настільки поєднана з Богом, що вже не зважає на саму себе…» (De perfect. spir. 12–14). У всі часи Христос шукає серед людей тих, кого може покликати до себе, щоб через них продовжити діло сили і благодаті, святості Духа Святого в історії конкретної людини, конкретного народу.
Вшановуючи сьогодні пам’ять усіх святих українського народу, ми бачимо, що святість — або радше історія святості в нашому народі — із цього місця, з Патріаршого собору Воскресіння Христового на березі сивочолого Дніпра, відкривається нам по-особливому. Освячуючи цей собор, ми, як народ, — відновивши наші хрещальні обіти та благодать Хрещення, яке отримали від святого рівноапостольного князя Володимира у водах Дніпра, — відновили наш союз-заповіт із Богом і, як багатомільйонна родина світового українства, заявили: «Ти ходитимеш поміж нас і будеш нашим Богом, а ми будемо Твоїм народом» (пор. Лев. 26, 12). Бо, слухаючи про те, як Господь ходив берегом Галилейського моря, ми бачимо момент, коли той самий воскреслий Христос пройшовся київською набережною і покликав, запалив серця наших прабатьків, привів їх до благодаті Святого Таїнства Хрещення. Тому сьогодні ми споминаємо первоплоди Хрещення князя Володимира, спогадуємо перших святих Київської Церкви Бориса і Гліба, рівноапостольних Володимира і Ольгу, зачинателів монаршого життя в Києві Антонія і Теодосія Печерських.
Святкуємо пам’ять всіх святих українського народу в той момент, коли наша Церква відзначає 20-річчя повернення осідку Глави Церкви до Києва і 30-річчя відродження Київської митрополії. Дивлячись на наш сивочолий Дніпро, ми ніби бачимо безліч мучеників, ісповідників віри, особливо тих, що постали після 1839 року, коли російська імперія знищила тут нашу Церкву. Щоразу, коли поневолювач прагнув знову обернути українців на рабів, передусім він нищив Київську Церкву.
Споминаємо сьогодні знаних і незнаних святих, мучеників, ісповідників історії святості нашої Церкви. Мало кому відомі канівські, черкаські, уманські мученики, житомирські ісповідники віри, які не сприйняли російського указу і не хотіли ставати інструментами поневолення свого народу в Московській Церкві, а терпіли за вірність Богові і горіли серцем там, де Господь Бог їх покликав. Для багатьох із них Дніпро став великою братською могилою.
Ми згадуємо не тільки тих святих, які просіяли в українській землі, адже наша Церква силою і благодаттю Святого Духа поширилася по всьому світу. Українські подвижники християнської віри зігріли Божою любов’ю холодні простори Сибіру та сибірських концтаборів у часи комуністичних гонінь. Ідучи за своїм народом на його нові поселення, несли вогонь любові до Бога і своєї Церкви в безкрайні прерії холодної Канади, незвідані дикі ліси Бразилії та Аргентини, засушливі простори Австралії. Наша Церква у своїх святих славиться сьогодні від краю до краю землі. Ось який погляд ми маємо на історію всіх святих українського народу звідси, з нашого Патріаршого собору. Ми знаємо, що ця історія святості не закінчилася. Вона продовжується навіть сьогодні, у часи цієї жахливої війни. Мабуть, усі ви, наші студенти, чули пісню любові до України:
Бо ми кохаєм до нестями,
І ще не скоро наш кінець,
Ще, може, нашими серцями
Розпалим тисячі сердець (Тарас Петриненко «Україна»).
Запалити своїм серцем тисячі інших сердець — це щось святе і Боже. Це — таїнственна Господня дія серед нас і в нас. На це здатний лише той, хто горить Духом святості, що творить історію, — Духом Святим, який і сьогодні народжує героїв, мучеників, подвижників нашої віри.
Зараз перед вашими очима відбудеться подія, яка стане видимим знаком незгасності вогню святості Духа Святого в нашій історії. Після Божественної Літургії наше студентське товариство «Обнова» прийматиме у свої ряди нових членів. Ви побачите молодих людей, які стануть перед Божим престолом, тримаючи в руках свічку, що є символом горіння серця. Дівчата і хлопці, це до вас сьогодні каже Христос: «Ідіть за Мною, а Я зроблю вас тими, хто вміє і зможе завдяки Моїй дії запалити тисячі сердець». Бог нині кличе кожного: «Ходи за Мною своєю дорогою — відповідно до свого життєвого покликання, місця і способу подвижництва». Однак ми всі покликані любити. «Хто не любить, той у смерті перебуває», — каже апостол Іван Богослов (І Ів. 3, 14).
Тому сьогодні ми прикликаємо всіх святих українського народу стати разом із нами в цю історію святості та в нашу нинішню боротьбу. Просимо їх молитися з нами до Господа Бога цією прадавньою молитвою: «Спаси, Боже, народ Твій і благослови спадкоємство Твоє, повноту Церкви Твоєї охорони, освяти тих, що люблять красу дому Твого. Ти їх прослав Божественною Твоєю силою і не залиши нас, що уповаємо на Тебе». Амінь.
