Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Сліпородженого
Людина, яка вірить у Бога, бачить мету свого існування і готова разом із Христом прямувати до неї.
… У цей світ прийшов Я: щоб ті, які не бачать, бачили,
а ті, які бачать, — сліпими стали (Ів. 9, 39).
Преосвященний владико Андрію!
Достойний співбрате владико-номінанте Теодоре!
Преподобні отці та сестри!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Дорогі прочани, яких так багато прибуло на цю прощу до нашого Патріаршого собору!
Наші дорогі обновляни, які сьогодні прийматимуть нових членів у своє товариство тут, у Києві!
Дорогі наші парафіяни, наша молоде, наші діти!
Христос воскрес!
Ця неділя наближає нас до завершення пасхального часу. Цього тижня ми вже святкуватимемо Вознесіння Господнє. Цей сорокаденний період між Пасхою і Вознесінням є унікальним часом, у який воскреслий Христос приходить і дає себе побачити своїм учням. Ми говорили, що Пасха — це зустріч, можливість бачити Воскреслого, момент перетворення тлінного і смертного на те, що є вічним, позначеним Христовим воскресінням. Щоб ще раз поглянули, як ми прожили цей пасхальний час, Бог посилає нам унікальну сторінку Євангелія — розповідь про те, як Спаситель оздоровив сліпонародженого чоловіка в Єрусалимі.
Це Євангеліє можна чітко поділити на три частини, кожна з яких начебто розкриває і доповнює зміст попередньої. У першій частині Іван описує нам зцілення чоловіка, який ніколи не бачив, від народження жив у темряві.
Друга частина є пам’яткою суспільного судочинства, внаслідок якого людина начебто втратила релігійне громадянство. Починається суд над тим, ким тепер є цей чоловік, адже він став цілком іншим, не таким, якого його знали батьки, сусіди, релігійна влада.
А третя частина описує унікальну подію. Христос зустрічає оздоровленого, дає йому можливість Себе наново пізнати, побачити, а відтак звершитися у вірі і поклонитися тому, хто дав йому нове життя.
Пригляньмося, що ж сталося з тим чоловіком. Чому ця подія спричинила такий переполох у Єрусалимі? Євангелист Іван підкреслює, що в тогочасному суспільстві нечуваним було, що хтось повернув зір людині, яка його ніколи не мала. Дивлячись на цього сліпонародженого чоловіка, учні запитують: «Учителю, хто згрішив? Він — чи батьки його, що сліпим він уродився?» (Ів. 9, 2), начебто констатуючи факт, що незрячий є свідченням того стану, у якому народжується кожна людина. Адже кожен із нас приходить на цей світ позначений первородним гріхом, тією дійсністю, яка забирає в нас світло і не дає нам можливості живого, відкритого спілкування з джерелом нашого життя, з нашим Богом, Творцем і Спасителем.
Однак Христос каже, що чоловік сліпим народився, щоб перед їхніми очима виявилися великі діла Божі. Після цього Він робить низку символічних жестів: бере порох із землі, змішує його зі своєю слиною і цією гряззю намазує очі незрячому. А далі посилає чоловіка обмитися, зануритися в Силоамську купіль. Євангелист інтерпретує зміст цього занурення, кажучи, що слово «Силоам» означає «посланий» (пор. Ів. 9, 7).
Ми бачимо, що Христос здійснює нове створення людини. Його символічний жест перегукується із описом того, як Бог створив людину: зробив її із земного пороху, вдихнувши в неї свого Духа, і вона стала душею живою (пор. Бут. 2, 7). Христос чинить акт нового створення людини: бере грязь із землі, вкладає в неї животворну вологу зі своїх уст — Духа Святого, Духа свого, Духа Животворного, і накладає це на місце темряви в незрячого чоловіка, помазує його очі.
Далі перед тією людиною, яка мала можливість пережити нове створення, постає вибір. Чоловік зцілюється не автоматично — Христос посилає його вмитися, виконати те, що Він каже. Якби він не пішов і не вчинив згідно з тими словами Спасителя, то, мабуть, не прозрів би. Проте чоловік послухався і пішов у Силоамську купіль. Ми вже знаємо, що «Силоам» означає «посланий». Насправді тим Силоамом є сам Христос. Його послав Отець зцілювати, звершувати нове створення в цьому світі. Христос не просто говорить про світло — Він є тим світлом. Христос не просто оздоровлює — Він є здоров’ям, повноцінністю, інтегральністю, непорочністю свого створення. Можна сказати, що Він є дівственністю створеного світу, який постав у Ньому і через Нього. Навіть сьогодні у «Символі віри», ісповідуючи Сина Божого, ми кажемо, що через Нього все постало. Христос не просто говорить про життя вічне — Він є тим життям. Відроджуючи людину, Він виявляє великі діла Божі, ба більше, виявляє своє Божество. Він є нашим Творцем і Спасителем. Той, хто покликає нас до життя, є гарантом Його повноти.
Для того щоб пережити це нове народження, потрібно виконати обов’язкові умови. Замало читати Святе Письмо, брати участь у різних школах євангелізації. Той, хто слухає Боже слово, читає Святе Письмо щодня, не може залишитися на місці — Христос кудись його посилає. Моментом нашого занурення в джерело вічності є Святі Таїнства. Нове створення, під час якого Христос зробив кожного з нас новою людиною та занурив у своє Воскресіння, є ніщо інше, як Таїнства Хрещення і Миропомазання, а простором зустрічі із самим Господом — Таїнство Євахаристії!
А що за зір отримує новостворена людина? Це — віра як здатність знову мати живий доступ до джерела життя і спасіння. Вона є зором, який дає нам можливість бачити глибше і дальше. Віруюча людина може не тільки розгледіти те, що є на поверхні, що начебто першим впадає у вічі, а й зануритися в глибину дійсності, зрозуміти причини того, що відбувається з людиною сьогодні; здатна бачити своїм духовним зором майбутнє, — здатна бачити дальше від інших людей, які не вірять у Бога. Вона може розгледіти на небі сонце за хмарами, може мати надію навіть тоді, коли всі її втрачають. Людина, яка вірить у Бога, бачить мету свого існування і готова разом із Христом прямувати до неї. Зустріч із Воскреслим — це те, до чого ми запрошені в цій Божественній Літургії, Таїнстві Тіла і Крові нашого Спасителя. Ми запрошені побачити Того, хто мене зцілив, поклонитися Тому, хто є метою мого життя, зору, хто є змістом моєї віри.
Сьогодні в нашому соборі — особлива подія, тому що ми бачимо серед нас тих, що повірили, пережили нове створення в лоні своєї Церкви і прийняли своє християнське посланництво. Вітаємо отців і сестер, ченців і черниць Згромадження Воплоченого Слова, які святкують потрійний ювілей, перший з яких — 40-річчя заснування Згромадження.
Я пригадую перші роки існування цього згромадження. Тоді я був ще студентом в Аргентині, у Буенос-Айресі. Змістом посланництва та монаршого подвигу його членів є євангелізація культури, тобто здатність ділитися своїм духовним зором, втілювати Боже слово у способі життя, культурі людини третього тисячоліття. Це саме те, що сьогодні кожен християнин, оцей зрячий у вірі, бачить і відчуває як Господній наказ — розповісти про своє зцілення та оновлення в Христі іншим, познайомити сучасну людину з воскреслим Спасителем.
Цього року це Згромадження святкує 30-річчя служіння в Україні отців Воплоченого Слова в нашій Церкві і 25 років особливої місії сестер Воплоченого Слова на наших землях. Вітаємо вас! Дякуємо вам за те, що ви, умившись у Силоамі Таїнств Христової Церкви, так ревно виконуєте це посланництво — Господь Бог вас щедро благословить.
Вітаю вас сьогодні з особливим знаком Божої благодаті у вашому Згромадженні. Кілька тижнів тому ми дізналися добру новину, що Папа Франциск покликав до єпископського служіння першого ченця Згромадження Воплоченого Слова, номінувавши його ординарієм Мукачівської єпархії на Закарпатті. Владико-номінанте Теодоре, вітаємо вас нині в нашому соборі! Очікуємо дня вашої хіротонії, тішитимемося разом із Вселенською Церквою тим особливим даром, який Господь Бог дарує через вас Україні.
Складаю сердечну подяку отцям і сестрам, які звершують служіння в тих місцевостях України, де є найтяжче. Мені приємно вітати між нами одного з героїв нашої парафії окупованого Скадовська — священника, родом з Аргентини, який до останнього перебував в окупації, на лівобережній Херсонщині, щоб Божим словом і своєю вірою помагати нашим братам і сестрам бачити глибше й дальше, бачити Христа, присутнього серед свого стражденного народу, бачити майбутню перемогу, за яку ми всі сьогодні змагаємося. Я дуже тішуся, що ви, отче, стоїте нині на власних ногах, що Господь Бог благословить вас здоров’ям і ви продовжуватимете свідчити про віру християн України на весь світ.
Дякую сестрам у Краматорську, в Одесі та інших частинах України, де сьогодні, можливо, найбільш небезпечно. Ви там бачите присутнього між нашим народом самого Христа-Господа, ви є посередницями зустрічі. Бо те, що ми чуємо сьогодні у Святому Писанні, стає дійсністю через віру Божих дітей.
Вітаючи вас у нашому соборі, ми дякуємо Господу Богу за всі дари, які Він уже зіслав через вашу родину отців і сестер Воплоченого Слова на нашу Церкву і на наш народ. Ми просимо: Господи, будь з нами, торкнися ран України, підтримай усіх тих, які занепадають духом, зціли поранених, відкрий очі християнської надії для тих, хто сьогодні її втрачає і занурюється в темряву розпуки. Господи Ісусе Христе, дай нам побачити Тебе між нами, дай нам сказати: «Вірую, Господи!» — і поклонитися Тобі. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
