Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Самарянки
…І злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього,
і в ньому закладемо житло (Ів. 14, 23).
Преосвященний владико!
Всечесні отці!
Преподобні брати і сестри!
Дорогі наші парафіяни, діти нашої Церкви
в різних куточках України і світу, які зараз моляться з нами!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Дорогі наші матері!
Дорогі діти!
Христос воскрес!
Слово про взаємне замешкання Бога і людини є центральним посланням Ісуса Христа, провідною темою всіх писань святого апостола і євангелиста Івана Богослова. Про те, що Господь хоче прийти до людини, навіть більше — оселитися в ній, читаємо в Євангелії, його посланнях і навіть у книзі Одкровення, яка увінчує все Священне Писання.
На Тайній вечері Христос каже до своїх учнів: «Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Ів. 14, 23). А в книзі Одкровення сам Господь постає у вигляді подорожнього, який стукає у двері. Він каже: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (3, 20).
Отож слово про взаємне замешкання Бога і людини є ключем до розуміння довгої розмови Ісуса Христа та жінки-самарянки, яку ми сьогодні чули у Святому Євангелії (Ів. 4, 5–42). Саме те Боже слово сьогодні подається нам, щоб ми його прийняли і зберегли. Бо через нього Господь хоче ввійти в наш духовний світ, у наше серце, щоб замешкати там.
Євангелист зображає Ісуса Христа як паломника. Разом зі своїми учнями Він, правдоподібно, подорожує з Галилеї до Єрусалима. Найкоротший шлях між цими двома частинами обітованої землі пролягав через Самарію — територію опонентів, ворогів, релігійних відступників, якими їх вважали тогочасні юдейські законовчителі. Проте Христос навмисно йде саме туди.
Коли Він приходить до Самарії, до міста Сихар, то сідає біля криниці. Усі подальші події розгортаються довкола неї. Люди приходять і відходять, а Христос залишається на місці — біля криниці Якова.
Цікаво, що Він не сів біля міських воріт, а на певній відстані від них. Криниця у Священному Писанні є знаком пам’яті про Божий прихід. Щоразу, коли Бог навідувався до патріархів або чинив для них щось особливе, вони викопували криницю, яка ставала спадком для наступних поколінь. Досвід зустрічі й пізнання Бога передавався далі, бо криниця була джерелом життя серед пустельного краю. Але вона має ще одне значення.
Як пригадаємо історію патріархів Старого Заповіту, то побачимо, що криниця була також місцем шлюбного ритуалу — саме там патріархи зустрічали своїх майбутніх дружин. Тому невипадково Христос приходить і сідає біля криниці, невипадково чекає на жінку-самарянку. Бо жінка є образом, уособленням Божого народу. Можемо сказати, що Жених прийшов до нареченої. Господь навідався до свого народу. Він приходить і шукає, — шукає душу кожної віруючої людини.
Очевидно, що криниця є джерелом води. Але вода, про яку сьогодні говорить Христос, — не лише та, що втамовує фізичну спрагу. Тут слово «вода» набуває глибшого значення. Вона означає Святого Духа, який випливає від Отця як із джерела, але подається людині через криницю, що нею є Ісус Христос. Цей Дух Божої любові є Духом взаємного проникання і замешкання Бога й людини, — Духом, що дає пізнання Бога, а тому — Духом поклоніння Отцеві в істині.
Ця шлюбна зустріч є зустріччю між криницею і спраглою людською душею. І саме в ній ми бачимо три різні образи, які доповнюють один одного. Передусім, Христос говорить про можливість чи неможливість знати Бога. Він каже: «Поклоняєтесь ви, не знавши кому» (Ів. 4, 22). Знати означає перебувати. Знання, про яке говорить Ісус, — це стосунок. Це не якась абстрактна ідея, яку можна прочитати в книжці. Знати Бога — це носити Його в собі, жити з Ним і в Ньому. І саме це є першим плодом, першою ознакою присутності Духа Святого в душі людини. Жива вода, що водночас є даром Божим, про який говорить Ісус: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в Нього, а Він дав би тобі води живої» (Ів. 4, 10). Цей дар Божий є таємничим бажанням Бога, спрагою Христа при криниці проникнути в істоту, у душу кожного з нас (пор. Ів. 4, 7). І очевидно, той, хто знає Бога, носить Його в собі, сам стає храмом Святого Духа. Лише тоді можна поклонятися Отцеві в Дусі та істині (пор. Ів. 4, 23).
Другий образ — той, у кому Бог перебуває, справді Його знає, а Дух робить його справжнім поклонником Отцеві. Бо Його Дух вчить, що казати Отцеві, як до Нього молитися, як жити в стосунку з Отцем, Сином і Святим Духом. Тут йдеться не про якесь заперечення християнського богослужіння, християнського культу, а про його справжнє джерело. Той, хто носить Бога в собі, є храмом Святого Духа. І тому вже ані в Єрусалимі, ані, як говорили самаряни, на цій горі не треба поклонятися Богові. Ти живи в тому і з тим, кого носиш у собі.
Третій образ, можливо, найцікавіший. На завершення цієї розмови Господь говорить із жінкою про її чоловіків. Він каже, що вона мала п’ятьох чоловіків, а теперішній, шостий, не чоловік їй. Христос відкриває її особисту історію пошуку любові. Це означає, що Він торкається найглибшого прагнення не тільки тієї жінки, а й кожної людини. Ми створені для того, щоб носити в собі Божу любов. Поки Бог не замешкає в нас, ми намагаємося заглушити цю спрагу прив’язаністю до всього і всіх. Але завжди це число «шість» буде знаком неповноти або й гріха. І ось приходить сьомий, справжній Жених.
Про цей містичний шлюб душі з Богом говорили Отці Церкви. Святий Григорій Ніський каже: «Μία πρὸς αὐτὸν γίνεται διὰ τῆς πρὸς τὸ ἀγαθὸν συναφείας» (Душа, що з’єднується з Женихом, стає одним духом із Ним) (Про дівицтво, розд. 12, PG 46, 372). Такий містичний шлюб душі з Богом, запечатаний і здійснений силою живої води — Духа Святого, робить душу плідною. Бо плідність людини — це не лише тілесна реальність. Насамперед це плідність людського духу. Тому каже Христос: «Вода бо, що дам йому Я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів. 4, 14).
Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні Боже слово і Божественна Літургія є моментом, коли вже не до Самарії приходить криниця живої води, а сюди, у наш Патріарший собор. Ми всі спраглі, — спраглі Божої любові й повноти життя. Ця спрага за Богом є фундаментальним, найглибшим бажанням і найбільшою потребою кожної людської істоти. Ми створені, щоб любити і бути любленими. І ця істина є особливо важливою для нас у час війни, коли так багато ненависті.
Ми знаємо, що ненависть, навіть коли вона постає як реакція на ворогів, спопеляє душу і породжує ще глибшу спрагу. Натомість жива вода благодаті Духа Святого втамовує нашу спрагу за Богом і вічним життям. Не пропустімо цього моменту. Христос сьогодні стукає до ваших сердець. Прийміть Його слово. Прийміть Його у Святому Таїнстві Євхаристії. Дайте Йому можливість увійти у ваш внутрішній світ, у ваш дім і наповнити змістом ваше життя, ваші страждання і ту місію, яку ми, християни, покликані сповнити в цьому житті.
Сьогодні, слухаючи слово про жінку-самарянку, яка напилася живої води, ми святкуємо День матері. Вітаю всіх наших матерів, жінок України, які не побоялися дару материнства і дали можливість Божому Духові запліднити їхнє життя. Дякуємо матерям, які дали нам життя. Хочу обійняти тих матерів, які втратили своїх дітей через цю жахливу війну; тих, які вдень і вночі моляться перед Божим обличчям за своїх дітей, що на фронті боронять простір життя, яким сьогодні є наша Батьківщина. Молюся за тих, хто готується до шлюбу, до того моменту, коли не лише людська, а й Божественна любов поєднає вас із Женихом у Святому Таїнстві Подружжя і дарує вам плідність свого Духа.
Вітаючи наших матерів, дякую їм за все те, що вони роблять для своїх дітей, і віддаю їх під особливий покров Пречистої Діви Марії. Недаремно травень є місяцем, присвяченим Пречистій Діві Марії, Матері Божій, у якій повністю здійснилося те Боже слово, що про нього чуємо сьогодні у Святому Євангелії.
Нехай Мати Божа огорне кожну українську маму. Від імені дітей, які є, можливо, далеко, ваша Церква-мати каже до вас: «Мамо, дякую тобі за життя!». Амінь.
Христос воскрес!
† СВЯТОСЛАВ
