Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю перед Богоявленням
Голос вопіющого в пустині: Готуйте дорогу Господеві,
вирівняйте стежки Його (Мк. 1, 3)
Преосвященні владики!
Преподобні і всечесні отці!
Дорогі сестри і брати в монашестві!
Дорогі брати семінаристи!
Дорогі брати і сестри, діти нашої Церкви в різних куточках України та світу, які зараз чувають із нами в молитві за допомогою «Живого телебачення»!
Достойні улюблені київські парафіяни!
Дорога молоде!
Дорогі діти!
Христос народився!
Ця неділя, відповідно до ритмів нашого літургійно-духовного життя, називається неділею перед Богоявлінням, або перед Просвіченням. Цього тижня ми святкуватимемо велике свято — Хрещення нашого Господа в ріці Йордані — Богоявлення. Боже слово готує нас до цієї хвилини, відкриває глибокий зміст цієї події. Євангелист Марко зосереджує нашу вагу на постаті святого Івана Хрестителя, змальовуючи його останнім зі старозавітних пророків, тим, хто готує народ, людину до зустрічі з живим Христом, із живим Богом, який незабаром має прийти. Цікаво, що Марко, описуючи це підготування до зустрічі із Христом над Йорданом, представляє Івана як того, який проголошує початок нової ери, нового часу, готує до зустрічі, котра стане поворотним моментом в історії людства, у житті кожного, хто її не пропустить, не проспить, не змарнує.
Ми чуємо голос вопіющого в пустині: «Готуйте дорогу Господеві» (Мк. 1, 3). І Марко наголошує, що це слова пророка Ісаї (Іс. 40, 3), які перегукуються зі словами пророка Малахії (Мл. 3, 1). Що мав на увазі Ісая, коли говорив про голос, який кличе в пустелі? Які дороги треба було готувати? Про яку дорогу Господеві говорить Іван? Якщо заглибитися в мову старозавітних пророків, то зрозуміємо, що голос, який кликав у пустині, сповіщав Ізраїлеві закінчення часу руйнування, епохи знищення, періоду рабства й неволі. Що сповіщає цей благовісник? Про що кричить у пустелі носій доброї новини? Він повідомляє про те, що Вавилон упав. Той, що поневолював, нищив, депортував, був рабством для цілих поколінь ізраїльського народу, ось лежить знищений. Дорога Господня, про яку чуємо, — це дорога від рабства до свободи через пустиню, як це було за часів визволення Ізраїля із єгипетської неволі. Починається нова епоха, — епоха відбудови, епоха нового життя для Божого народу на своїй, рідній землі. Починається епоха повернення, яка стане викликом для ізраїльтян, бо багато хто з них уже прижився на чужині, почав власну справу, а тепер їм доведеться усе кинути, повернутися, щоби відбудувати новий Єрусалим. І це стало викликом для багатьох.
Але те, що тоді переживав Ізраїль як нову епоху життя народу, у проповіді Івана Хрестителя набуває нового змісту, вищого, якісно, глибшого. Йдеться не лише про нову епоху відродження одного народу, а про епоху, яка матиме глобальне значення для всіх людей, про відбудову і звільнення кожної людини від тої руїни, яку приносить гріх і смерть, від того рабства, у яке веде її власна хтивість, зажерливість, руйнівна силу, яку інколи людина, що чинить зло, випускає із себе як демона, котрий нищить усе на своєму шляху. І ось на голос пророка, який над Йорданом каже готуватися, бо настає новий час, виходить дуже багато людей — всі розуміють, що так, як вони жили дотепер, далі жити нестерпно, неможливо, що всі вони потребують нового життя. І слово, яке до них промовляє Іван, — це «покайтеся», готуйтеся через покаяння. Бо, як він свідчить, я хрещу водою, але за мною йде сильніший від мене, якому я не гідний розв’язати ремінця його сандалів, і Він хреститиме вас Духом Святим.
Отож Іван, проповідуючи покаяння, є благовісником закінчення і підготування до нового. Він готує своїх слухачів до зустрічі з тим, хто несе оновлення і є цією новою ерою, — із Сином Божим! А способом підготування є покаяння на відпущення гріхів і обряд занурення у води Йордану — Хрещення, яке уділяє Іван. Однак він вказує на засадничу різницю між двома видами Хрещення: Хрещенням-зануренням, яке уділяє він, і Хрещенням-зануренням, яке походитиме від самого Христа. Між ними така ж різниця як між мрією і її здійсненням, між бажанням і отриманням бажаного. Іван чітко каже, що ми тільки прагнемо волі, відбудови, нового життя і що це є нашим людським прагненням. Але той, хто звільняє, відбудовує, хто є джерелом нового життя — це Господь Христос, який гряде на Йордан хреститися.
Дорогі у Христі брати і сестри, те слово про закінчення періоду знищення, про щось добре, нове, яке сьогодні чуємо у Євангелії, по-особливому відлунює у серцях українців. Можливо, ми би так глибоко цього слова Божого не розуміли ще рік чи два тому. Ми в Україні сьогодні так потребуємо благовісника про те, що війна закінчиться, що нарешті період знищення добігає кінця. Ми так потребуємо підготування до нової дійсності — України після війни. Ми, як ніколи раніше, розуміємо, що так, як жили дотепер, далі жити неможливо. І перемога України настане не тоді, коли відвоюємо всі окуповані території, а тоді, коли ми з цієї вогненної купелі війни вийдемо оновленими, станемо іншим народом, якісно відрізнятимемося від того народу, тої держави, якими були перед початком цієї великої біди.
Сьогодні Іван Хреститель каже нам: «Готуйтеся, бо час надходить!». Можливо, ми запитаємо його, що нам робити, аби бути до цього готовим? Свого часу до нього приходили вчителі, воїни, торговці та простий народ. І тоді, і зараз Іван промовляє одне слово, яке багатьом може видаватися провокацією, навіть образою, але воно є благовістом — «покайтеся». Інколи ми сприймаємо покаяння як докір: мовляв, я дотепер робив щось зле і мушу змінитися. Часом ми кажемо: «А я нічого поганого не зробив, навпаки, це інші мені зло чинили, це інші мають змінитися і змінити своє ставлення до мене!».
Однак у контексті благовісту про новий час, свободу, звільнення, час відбудови слово про покаяння в устах Івана набуває глибшого значення. Покаятися — це означає вчитися перемагати, бути готовим до нового життя, почати жити новим життям! Тут покаяння означає цілковиту переміну не зовнішніх обставин — військових, політичних, суспільних, — а внутрішню переміну людини, яка потім стає здатною до перемоги. Це покаяння — дорога, яку ми повинні підготувати Господові в самому собі для всеновлювальної Божої дії! Дорога покаяння допомагає нам перейти від бажаного до дійсного. Це покаяння як бажання жити по-новому, готовість стати перед Господом у всій наготі своєї істоти, як Він стане нагим у Йордані, — необхідна умова для того, щоб цілковито зануритися в цю нову дійсність.
Зауважте, хрещення, яке уділяє Іван, — це занурення у воду і воно має значення очищення. Такого типу ритуальних очищень в Ізраїлі було багато. Ідучи до храму, народ очищався у воді, щоби бути здатним стати перед святим. Але хрещення Духом Святим, яке принесе нам Христос на Йордан, — це занурення не так у воду, як у Бога. Іван каже: «Я вас христив водою, а він христитиме Духом Святим» (Мк. 1, 8). Хрещення, яке ми отримали від Сина Божого, — це занурення у нове життя, яке подає Господь Бог, занурення в того Духа, який творить усе нове і є Духом творчості, відбудови, оновлення, справжньої свободи. Цього Духа ми побачимо над Йорданом у вигляді голуба, який сходитиме на Сина Божого й усе Боже творіння.
«Готуйте дорогу Господеві, вирівняйте стежки Його!» — це заклик до всіх нас. Вчімося перемагати, будьмо народом-переможцем, бо знаємо, що цю перемогу подарує нам Господь Бог. Як падіння північного царства — Вавилону — було ділом Божим (Бог зруйнував його за день перед ударами сусіднього перського війська), так в один день Господь Бог зруйнує те північне царство, яке сьогодні несе на наші землі смерть і розруху. Будьмо готовими! Час розрухи закінчується, бо голос вопіющого в пустині вже кличе над нашим сивочолим Дніпром, українським Йорданом, від білоруського прикордоння через золотоверхий Київ і ген аж до Чорного моря до сумління, до серця, до свідомості кожного з нас. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
