Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Митаря і фарисея
Бо кожний, хто виноситься, буде принижений,
а хто принижується, — вивищений (Лк. 18, 14).
Всечесні отці!
Преподобні брати і сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос народився!
Ця неділя крок за кроком готує нас до Великого посту — часу покаяння, особливого переосмислення життя людини, зміни нашого бачення насамперед самих себе.
Сьогоднішня притча, яку розповідає Господь, має на меті представити нам Божий погляд на людину, що намагається жити праведним життям. Цікаво, що ця притча відкриває бачення нашого духовного життя з погляду самого Бога, який дивиться на людей, що до Нього приходять.
Господь Бог бачить двох молільників у храмі. Євангелист Лука описує їхню кардинальну відмінність в очах Божих і людських. Один із них — фарисей. Він належав до релігійної групи еліти Ізраїлю, члени якої самі себе вважали праведними, і всі інші вбачали в них взірець досконалого виконання Мойсеєвого закону. Бути фарисеєм було дуже престижно.
Другий молільник — митар. Він був публічним грішником, ізгоєм, як би ми сьогодні сказали. Ба більше, митаря вважали ідолопоклонником і зрадником Божого народу, бо він збирав мито — податок для римського імператора. А сплата податків була релігійним актом. Фарисей каже Богові, що з усього свого прибутку дає десятину на храм. Цей податок, на його думку, є релігійним актом, який робить його досконалим. Натомість митар не тільки чинить акт ідолопоклонства, а й привласнює частину, можливо більшу, того, що відібрав у людей.
Погляньмо глибше, про що просять ці два молільники в Бога. Фарисей приходить подякувати. Він втішається собою перед Богом. Начебто показує: «Боже, дивися, який я гарний, досконалий!». Мовляв, від Тебе, Боже, я нічого не потребую. Він розказує, що зробив для Бога. А митар навпаки — кається, що для Бога жодного праведного акту не зміг зробити, і просить, щоб Господь для нього щось зробив — змилосердився над ним, простив йому.
Ці двоє мають різне уявлення про власну праведність. Фарисей стоїть спереду. Очевидно, він дуже комфортно почувається у храмі, усе знає: куди зайти, куди стати. Він тут свій. І хоча стоїть спереду, його очі звернені не на Бога — вперед, а назад, бо бачить того, хто стоїть позаду. Каже: «Боже, дякую, що я не такий, як отой митар, що там стоїть». І всю свою праведність зіставляє не з Божою праведністю, святістю, а з гріхами, злочинами тих грішників і на їхньому тлі уявляє себе досконалішим, вважає себе кращим за них. Він дякує, що не такий грішний, як той митар.
Але про яку праведність тут мовиться? У випадку фарисея — це лише мізерний вид досконалості, яку він може осягнути суто власним людським зусиллям. Проте істинно святий тільки Христос-Бог. І коли людина хоче зрозуміти, праведна вона чи грішна, то має зіставляти свої вчинки з тим, як чинить щодо неї Господь Бог, а вже тоді виявляти Божу дію у своєму житті. Це — зміст праведності, яку Бог демонструє людині і яка є причастям праведності, дії і святості самого Бога.
Митар розуміє, що він нічого доброго із власного життя не може представити Богові. Він не порівнює себе з іншими, бо вважає найгіршим. Не сміє очей підвести до неба, але бачить праведного Бога, перед яким стоїть. Чоловік зіставляє своє життя з Божим законом, із Божою святістю, молячись: «Боже, милостивий, будь мені, грішному». Він благає в Бога милосердя, бо лише воно оправдує людину: перетворює грішника на праведника, наче запліднює Божественною святістю релігійність людини, її прагнення до досконалості. Фарисей не бачить власної гріховності й живе в полоні фальшивого уявлення про себе, а митар у світлі Божої святості бачить правду.
Закінчується Євангеліє дуже цікаво. Що Бог побачив і зробив для цих двох? Вивищувати людину, вести її до вершин праведності — це Божа дія. Людина самотужки не здатна спастися, не може стати праведною. Вона стає такою завдяки тому, що Бог на голос покаяння, визнання людиною провин, милосердиться над нею. Бог є тим, хто вивищує. Тому каже Лука наприкінці цієї історії: «… кожен, хто несеться вгору, буде принижений, а хто принижується, — вивищений». І це — дія самого Господа.
Думаю, що було б дуже цікаво, якби сьогодні нам Бог сказав, що Він бачить, коли ми — я і ви — до Нього молимося. Бо ми інколи, спілкуючись з іншими людьми, прикрашаємо себе — хочемо бути кращими, ніж є насправді. Часом так себе спотворюємо, що самі починаємо вірити в те, що про себе хочемо сказати людям, — починаємо жити в ілюзії про власну велич. І в такому вигляді, у якому представляємо себе людям, хочемо постати перед Богом. Проте Він бачить наше серце, краще від нас. Господь Бог запрошує кожного з нас позбутися власних ілюзій, скинути свої маски і, замість того щоб виконувати певні релігійні приписи, намагаючись приховати свою неправедність і гріховність перед Божим обличчям, убезпечити себе від чогось, — змінювати, поглиблювати духовне життя.
Для того щоб дізнатися, чи наша релігійність не є фарисейською, спитаймо себе, як ми реагуємо на заклик: «Покайся!». Якщо першою емоцією буде образа, то це означає, що ми «красуємося» перед Богом і живемо в ілюзії фарисея, що зробили все правильно і не маємо за що каятися. Дякуємо Богові, що не такі, як оцей сусід — пияк, грішник, перелюбник. На тлі когось іншого ми почуваємося досконалими, але на тлі Божого покликання, Божої святості ми навіть себе не бачили.
Якщо на заклик покаятися ми схиляємося перед Божим милосердям і просимо Його бути милостивим, то справді щось знаємо про себе! Ось чому сьогоднішня євангельська історія — це слово Боже про справжнє, глибоке духовне життя — велика надія для людини. Адже Бог не спішить засудити нас за гріховність, а хоче нас змінити, шукає покірного серця, готового прийняти дивне Боже діло, що перетворює нашу грізність на справжню праведність. Він нас виправдовує, уділяючи нам своє милосердя.
Не біймося показати власну недосконалість перед Господом Богом! Інколи ми вміємо самі себе виправдовувати перед Богом і перелічуємо в молитві все те добре, що для Нього зробили. Натомість прийдімо і станьмо перед Його обличчям, ісповідуючи те, що не змогли зробити в боротьбі зі своїм гріхом! Бо хто хоч раз попробував боротися із власним гріхом, той розуміє, як це тяжко. А кожна невдача знеохочує… Однак принизити себе перед Богом означає визнати правду про себе перед Його милосердним обличчям. І тоді ми даємо шанс Богові нас підняти з нашого упадку, гріха і виправдати, наповнивши Божою праведністю. Господь каже, що фарисей пішов не виправданим, а звільненим від гріха, повним Божої праведності, повернувся додому митар (пор. Лк. 18, 14).
Під час війни ми бачимо, що сьогодні Україна воює з людською пихою та гордістю сучасних фарисеїв, які приходять до нас і кажуть: «Ми хочемо показати вам дорогу до справжньої досконалості». І бачимо вбивць, які під фарисейським гаслом поширення ідей святості «русского міра» нині стверджують, що приходять для «десатанізації України». Яка фарисейська самозакоханість і фальшива ілюзія тих, хто не розуміє, що саме вони є носіями сатанинського духу, який несе руїну і смерть цілим народам, а насамперед своїм співвітчизникам! Бо у Святому Писанні слово «сатана» означає «обвинувачував». Нині ці ідеологи, які претендують стати єдиними захисниками християнських цінностей у світі, будують власну вищість лише на тлі приниження та руйнування інших і, забираючи в України й українців право на існування, звинувачують нас у всіх смертних гріхах на весь світ. Не усвідомлюють нещасні, що саме вони є джерелом поширення сатанізації сучасного світу… Сучасний євангельський фарисей мимоволі чинить сатанинську справу — обвинувачує і принижує! Який дивний контраст! Бо саме Господь є тим, хто виправдовує, підіймає та вивищує своїх смиренних!
Ми сьогодні просимо: Боже, дай нам пізнати правду про самих себе! Ти присмиряєш гордих, скидаєш із престолу могутніх і багатих відпускаєш із порожніми руками, підносиш смиренних, наповнюєш їх земними благами, чиниш правду та істину з кожною людиною.
Боже, нехай сповниться сьогодні Твоє слово, що «кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений!». Амінь.
Христос народився!
† СВЯТОСЛАВ
