Проповідь Блаженнішого Святослава у М’ясопусну неділю в соборі Успіння Пресвятої Богородиці в місті Міссіссага в Канаді
Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство,
що було приготоване вам від створення світу (Мт. 25, 34).
Всесвітліші та всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Наша славна канадська громадо!
Дорога молоде!
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Насамперед бажаю передати вам великий християнський привіт із нашого золотоверхого Києва, який є новим Єрусалимом для всіх українців, тих, що в Україні й на поселеннях, який знає, що таке щонічні російські ракетні й дронові атаки, і який, водночас, дивує і надихає весь світ.
Цього року, проголошеного Папою Франциском Роком надії, я до вас приїхав як свідок надії, над якою не має влади жодна земна сила. Бути сьогодні серед вас — це чудо. На початку нам давали три дні, дехто говорив про три тижні, але ось ми наблизилися до третьої річниці повномасштабного вторгнення російського агресора на нашу Батьківщину. Однак ми знаємо, що війна на українській землі йде вже одинадцятий рік.
Хай це слово привітання від ваших братів і сестер з України буде містком, який усіх нас кликатиме до вселенського, глобального єднання в Христовій Церкві, що є нашою матір’ю, рятівницею, захисницею і вчителькою. Сьогодні, у М’ясопусну неділю, слово Святого Євангелія скеровує наш погляд у майбутнє, якого сучасні люди часто бояться. Цей євангельський текст говорить про прийдешнє для того, щоб ми зрозуміли, як нам жити сьогодні.
У народі ту подію, про яку розповідає нині Євангеліє, називають Страшним судом. Спитаймо себе, яка добра новина може виходити з опису цього суду. Прислухаймося до сьогоднішнього Божого слова і хай воно буде для нас джерелом християнської сили й надії.
Ми почули опис другого і славного приходу нашого Господа і Спаса Ісуса Христа. «Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з Ним, тоді Він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед Ним усі народи, і Він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів…» (Мт. 25, 31–32).
Цей прихід у славі означатиме кілька важливих речей. По-перше, він вказуватиме на завершення історії. Історія Всесвіту, людства, яка мала початок, буде мати й кінець. Сучасні люди часто ведуть такий спосіб життя в цьому світі, нібито вічності поза нашим земним, людським простором не існує. Проте цей світ з усією його славою і силою має кінець.
По-друге, ми можемо зрозуміти наше життя лише з огляду на його кінцеву мету. Тому в момент приходу Христа у славі ми побачимо все добро і зло, яке вчинила людина саме з погляду вічності. Ми сьогодні чуємо, що остаточний, найвищий суд буде невідворотним для кожного. Навіть на тих злочинцях, які уникли покарання згідно із земною справедливістю, буде звершена вища, вічна справедливість.
По-третє, Церква кличе нас споглядати на Господа Ісуса Христа, який приходить у славі. Хто Він такий? Боже слово говорить про Ісуса Христа як про Слово (грецькою «Λόγος»). У грецькій мові «Λόγος» має кілька значень. Насамперед воно означає те, що Бог хоче сказати людині, світу про себе самого. У Слові Отця є повне відкриття того, що Він прагне об’явити людині у своєму Сині. В Ісусі Христі ми маємо повноту Божественного Одкровення.
Слово «Λόγος» означає також сенс, зміст усього, що існує. Ним Бог створив світ. Воно є творчою силою, яка покликала до існування все, що існує, і яка надає сенс кожному створінню. Ми з вами сьогодні живемо завдяки тому, що Христос є джерелом нашого життя. Він у нас живе. У Ньому ми віднаходимо зміст життя кожної людини.
Є ще одне значення слова «Λόγος». У ньому прихований остаточний зміст усіх подій історії Всесвіту, яку можна пізнати і збагнути лише тоді, коли побачимо її не фрагментарно, як це можливо в обставинах періоду нашого земного життя, а в цілості, як величну мозаїку, що в ній кожне життя, немов окремий камінчик, віднаходить унікальне місце.
Коли Ісус Христос прийде у славі, виявиться зміст усіх наших життєвих рішень і вчинків. Якщо ми сьогодні не розуміємо того, що відбувається з нами і зі світом, то на Страшному суді все збагнемо про себе, про інших людей, про Всесвіт, зокрема й про нашого Господа. Ми зрозуміємо, що створені для життя, що маємо спадок, який кожна людина покликана успадкувати в Ісусі Христі. Якщо ми прийняли Його сьогодні, то остаточний суд буде для нас не страшним вироком, а радістю благословенних, які одержують спадок, чуючи Христові слова: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34).
В обставинах війни ми часто запитуємо себе: Господи, чому ми, як народ, мусимо страждати? Чому мусимо скитатися в чужих краях, втікаючи від смерті, горя, руйнації на рідній землі? За що Україну розпинають кожного століття? Я був вражений, коли відвідував наших поранених захисників. Один із них мені сказав: «Владико, мені не так болить тіло, як те, що сьогодні в Україні є великий брак розуміння сенсу наших труднощів, болів, страждань». Коли Христос прийде у славі, ми пізнаємо і зрозуміємо все і вповні!
Їдучи до вас, я зустрічався із 23-річним студентом-воїном Артуром Дронем. Він полемізує з тими, хто стверджує, що на фронті немає атеїстів. Артур каже, що атеїсти є всюди: хоч би як близько був Бог до тебе, якщо ти Його не бажаєш бачити, то ніколи не побачиш. Хлопець прочитав мені свій вірш: «Так, ми віримо, що Господь все може і всіх любить. Але Він досі не зупинив у секунду все це жахіття. Чому? Я теж хочу почути відповідь. Колись я точно Його запитаю. Чому сам не зупинив війну, якщо такий всемогутній? Я матиму багато незручних питань. Але точно не спитаю, де був Бог під час війни. Якраз це я знаю. Бачив і відчував. Він був із нами в кожній ямці та під кожним обстрілом. Наш Окопний Господь, до якого ми маємо стільки претензій та запитань. Із нами обстріляний, з нами втомлений. Інколи стає так невимовно важко, такий вже край. А раптом з’являється думка, що я в найбільш правильному місці на цілу планету. На весь створений час і простір. І маю зараз бути тільки тут» («Господь Окопний»).
Цей юнак збагнув зміст сучасної історії і відкрив Божу присутність серед людей лише тому, що любить Україну. Він побачив на фронті, що Христос є в нас, не тільки з нами, а й у тілі нашого народу. Через жахливі воєнні обставини він досвідчив, що ті слова, які ми чуємо сьогодні в Євангелії, не є людською видумкою, це — Боже одкровення. Адже Христос ототожнює себе з кожним найменшими у цьому світі: «Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили Тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до Тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших — ви Мені зробили» (Мт. 25, 34–40).
Ісуса Христа вкотре розпинають у тілі нашого народу, який страждає від війни. Тому ми кажемо, що кожен, хто підтримує Україну, хто виявляє милосердя до нас, українців — до воїнів, до дітей, яких росія викрала і піддає тортурам, до біженців і емігрантів, — отримає у спадок Царство Небесне.
Можливо, ми, українці, сьогодні є не такі могутні, як хотілося б, але ми багаті Божою присутністю в тілі нашого народу. Кожен, хто нині є союзником України, стає на правильну сторону сучасної історії і буде по правиці Христа у славі, успадковуючи Царство Небесне. Тоді скаже Господь усім народам: «Те, що ви зробили Моїм найменшим українцям, ви Мені зробили»!
Складаю вам усім сердечну подяку. Передусім дякую вам за те, що незалежно від обставин і причин, які винесли вас з України далеко за океан, ви сьогодні разом зі своїм народом, уболіваєте і молитеся за нього. Мабуть, сьогодні немає жодної української родини, у якій хтось не воював би на фронті, не був би поранений. Багато українців у цю річницю російського нападу на Україну згадуватимуть своїх загиблих Героїв. Дякую вам від імені Батьківщини за все те, що ви робите, щоб ми могли стояти, боротися.
В Європі триває найбільша війна після Другої світової війни. Україну охопила гуманітарна криза. Кожен третій українець потребує негайної гуманітарної допомоги. Проте ніхто в нашій країні не помер ані від голоду, ані від холоду, ані від браку одягу, ані від браку притулку. Бо завдяки нашій Церкві, завдяки вселенському, християнському співтовариству, завдяки вам, нашим партнерам, ми змогли послужити тим найменшим. Тому від Божого імені сьогодні кажу: те, що ви зробили найбільш уразливим в Україні, зробили самому нашому Господеві Ісусу Христу.
Якщо ви сьогодні шукаєте змісту своєї громадської діяльності, земної місії, робіть добро! Чиніть добро тим найменшим, хто ні від кого уже не сподівається допомоги. Любіть Бога і ближнього — і пізнаєте все! Сьогодні до вас лунає Боже слово «Прийдіть!». Христос каже: гуртуйтеся в нашій громаді, у наших парафіях, у нашій Церкві тут, у Канаді. Не розпорошуйтеся, не розбігайтеся, чиніть добро разом, як спільнота, як народ — і зрозумієте власну місію.
Неповний місяць тому відбувся телеміст української молоді з Папою Франциском. Це вперше наші дівчата і хлопці могли без будь-якої цензури поставити Святішому Отцеві запитання, які вважали найбільш болючими. Наприкінці цього заходи наші дівчата спитали, яка місія української молоді сьогодні. Папа відповів: «Будьте патріотами, любіть Україну». Любіть Україну, хоч би де ви були, чи в Харкові, чи в Торонто — і у світлі Божої любові знайдете сенс сласного життя і служіння.
Хай Господь Бог благословить усіх вас! Робімо все, щоб колись зустрітися у вічності по правиці нашого Спасителя разом із Героями України, які не вмирають, тому що віддали життя в любові за свій народ. Прийміть благословення, прийміть у спадок Царство, підготоване вам від створення світу. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
