Проповідь Блаженнішого Святослава у Квітну неділю
Співати Христові «Осанна во вишніх!» означає вибрати життя, стати разом із Ним переможцем гріха і смерті, причасником того життя, яке Він хоче нам дати, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає Моє слово й у того вірує, хто послав Мене, — живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя» (Ів. 5, 24).
Я — воскресіння і життя. Хто в Мене вірує,
той навіть і вмерши — житиме! (Ів. 11, 25).
Преосвященний владико Степане!
Всечесні та преподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Цієї неділі сам ритм духовного життя Церкви захоплює кожного з нас в останні дні земної місії Ісуса Христа. Сьогодні ми святкуємо одне з найбільших християнських свят — Вхід Господа і Спаса нашого Ісуса Христа в Єрусалим. Цей вхід розпочне тиждень Його перемоги, страждань, розп’яття, смерті, але й переможного світлого на третій день Воскресіння. Саме в цей рух запрошує нас нині із собою наш Спаситель, якого ми споглядаємо та про якого чуємо в євангельському читанні.
Боже слово, яке ми щойно прослухали, є своєрідним мереживом слів усіх книг Святого Письма, а, зокрема, опис входу Господнього в Єрусалим — епілогом до книг Старого і Нового Заповітів. Кожен жест, кожне слово є нічим іншим, як голосом чи навіть криком Священного Писання, яке стукає до нашого серця, вуха, ума.
Пригляньмося до цієї події і спитаємо себе, що вона означає не тільки для тодішніх єрусалимських учасників цієї тріумфальної ходи, а й для нас, хто нині слухає це Боже слово. Господь сідає на осля, входить у Єрусалим. Ті, що починають озвучувати голос Священного Писання, належать до, здавалося б, невластивої для цієї функції категорії людей. Це не апостоли, не книжники, не знавці тогочасного Святого Письма, а діти, молодь. Щоб підкреслити важливість цього молодіжного кличу, каже Боже слово: «З уст дітей і немовлят учинив єси хвалу супроти Твоїх супостатів» (Пс. 8, 3). Ця хвала не є плодом якогось людського розрахунку, на противагу міркуванням Юди, який підраховує, за скільки можна було б продати миро, що ним сьогодні помазує Христа Марія у Витанії (пор. Ів 12, 5–6). Це — голос спонтанної, чистої істини, яка промовляє устами тих, хто є невинним і свідчить її.
Ці юні, молоді люди виходять назустріч Христові, несучи в руках пальмове гілля. Ми бачимо подібний жест у старозавітному тексті, що описує, як сини Макавеї, перемігши ворога, повертають до відбудованого Божого храму кивот Завіту (пор. I Мак. 13, 51). У святая святих відновленого храму входить той, хто осідає на херувимах, — сам Господь. І сьогодні ми чуємо, що Він приходить, сидячи на осляті, як всемогутній переможець.
Єрусалимська молодь озвучує цю подію особливими словами, які ми часто чуємо і співаємо у нинішнє свято: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє!» (Ів. 12, 13). Але це не спонтанні, випадкові вигуки. Це слова псалма, якими Божий люд взиває: «Спаси, о Господи, тебе благаєм! Дай же рятунок, Господи, благаєм! Благословенний той, що приходить в ім’я Господнє!» (Пс. 118, 25–26). Народ радіє, що до нього приходить Бог. Це звернення скероване не до земного царя, хоч люди кажуть: «Осанна! Цар Ізраїлю», — а до Бога.
Молодь вітає Христа-Бога, який входить в Єрусалим не на баскому коні, а на покірному жереб’яті. У такий спосіб Спаситель показує, що все те, що Він зараз чинитиме, діється не людською, а Божою силою. Господь приходить… Здійснюються слова ще одного псалма: «Ті колісницями, ці кіньми, а ми ім’ям Господа, Бога нашого — сильні» (Пс. 20, 8). Нині Його, Бога, який приходить до свого народу, вітає молодіжний голос Єрусалиму.
Це слово «Осанна!» скероване до Христа, який є життям і воскресінням. Іван нам сьогодні нагадує: зустріти Його прийшло дуже багато людей, тому що вони бачили воскреслого Лазаря (12, 17–18). Вони побачили, що Він словом викликав людину зі смерті до життя, дав життя бездиханному. Тому сьогодні саме Христові, життю і воскресінню, молодь вигукує: «Осанна! Благословен, хто йде до нас із життям в ім’я Господнє!».
Вдивляючись у цю ікону життя, яке наближається до людини, яке стоїть перед лицем смерті, яке йде, щоб перемогти смерть, ми бачимо, що можемо мати тільки два варіанти відповіді. Той, хто бачить Христа-Життя, яке до нього приходить, скаже Йому або так, як ці молоді люди: «Осанна!» — або по-іншому: «Розіпни Його!». Перед обличчям Господа в кожного з нас є лише дві можливості: або прийняти, або відкинути Його. Ця подвійна відповідь чітко прозвучала цього тижня. Нині молодь вітає Христа як Бога, істинного Царя Ізраїлю. А через кілька днів, можливо, ті самі люди, які є свідками сьогоднішньої події, перед Пилатом скажуть: «У нас немає царя, окрім кесаря… Розіпни Його!» (пор. Ів. 19, 6; 15).
Сьогодні Христос стукає до серця, свідомості людей, які в наш час, зараз вітають Його. Кожен з нас має дати свою відповідь — стати на світлий бік особистої історії та історії свого народу. Здійснюється ще один момент історії Ізраїлю, коли, впроваджуючи Божий народ в обітовану землю, Господь дає цьому народові можливість вибирати: «… Життя і смерть появив Я перед тобою… Вибирай життя» (Втор. 30, 19).
Співати Христові «Осанна во вишніх!» означає вибрати життя, стати разом із Ним переможцем гріха і смерті, причасником того життя, яке Він хоче нам дати, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає Моє слово й у того вірує, хто послав Мене, — живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя» (Ів. 5, 24).
Споглядаючи Христа, який входить в історію України, ми бачимо, що Він проходить крізь зруйновані міста і села Сумщини й Луганщини, Харківщини й Херсонщини, Запоріжжя й Донеччини, Миколаївщини й Одещини. Запитуємо себе: куди Він хоче увійти? Той, хто сидить на херувимах, приходить у людському тілі, щоб знайти своє місце — але де? На це питання нам відповідають єрусалимські юнаки, які знімають і стелять свій одяг перед Христом. Той, хто несе із собою святая святих, хоче увійти в нерукотворний храм, яким є людина, її серце.
Цікаво, що тогочасні священнослужителі Єрусалима, бачачи, як молодь відкриває своє серце перед Христом, що вносить у нього нове життя, нову перспективу на майбутнє, сказали Йому: «… Заборони Твоїм учням [кричати]. Він же відповів: „Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння“ (Лк. 19, 39–40).
Тепер в Україні навіть каміння наших знищених міст і сіл кричить разом із нашою молоддю, яка захищає життя і воскресіння Батьківщини: «Осанна! Прийди, прийди, Господи, зі своїм переможним життєдайним словом туди, де ворог хоче побудувати царство смерті й руйнування»!
Ісусе, прийди сьогодні до тієї молоді, на плечі якої впав найбільший тягар цієї війни. Недаремно цієї неділі Церква святкує День молоді і просить: Господи, увійди в молодече серце України, наповни його життям і воскресінням, бо Ти сказав: «Кожен, хто живе і в Мене вірує, — не вмре повіки» (Ів. 11, 26). Сьогодні ми відчуваємо, що Бог входить у серце України і дає нам силу, надію, — надію на перемогу над смертю і війною, які нам несе ворог, намагаючись їх поширити на весь світ. Невдовзі ви побачите два глибоких символи, які завершаться третім. Після Літургії ми освячуватимемо пасхальний хліб, який є символом воскреслого Христового тіла. Відтак ці освячені паски звідси, із Патріаршого собору, поїдуть на фронт до наших хлопців і дівчат. Понесуть їм силу, яку їм хоче дати воскреслий Христос, — силу віри і надії на перемогу.
Ви побачите також народження на цій Літургії трьох дияконів. Три юнаки стануть причасниками служіння українському народові та його святій Церкві, яке хоче здійснити сам Господь. Адже той, хто переймає місію Ісуса Христа, є носієм Його переможної, життєдайної сили.
Крім того, ми освятимо молоді галузки, які ви тримаєте в руках. Це знак нашої надії на те, що в тій людині, яка вірує в Христа, починає жити й діяти Божа сила. Сьогодні Божа сила входить не в Єрусалим, а в серце віруючої людини. Тому ми співаємо: «Осанна, Сину Давидів, осанна мій особистий Господи, Творче і Спасителю. Осанна во вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє».
† СВЯТОСЛАВ
