EN

Проповідь Блаженнішого Святослава у Хрестопоклонну неділю

20 березня 2023, 11:56 900

Проповідь Блаженнішого Святослава у Хрестопоклонну неділю

Його ранами ми вилікувані (Іс. 53, 5).

Преосвященні владики!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!я
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі діти нашої Церкви в різних куточках України та світу, які зараз моляться разом із нами!
Дорогі київські парафіяни, молоде, діти!
Дорогі захисники України, наші військовослужбовці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Ця третя неділя Великого посту називається Хрестопоклонною. Ми досягли половини, серцевини Великого посту. І ось, начебто знаменуючи половину нашого великопісного шляху, цієї неділі Христова Церква ставить перед нашими очима нашого розп’ятого Спасителя. Тому ця неділя і зветься Хрестопоклонною. Церква запрошує нас сьогодні вдивлятися у страждання самого Бога, у Його хресне розп’яття, у Його смерть, яку називаємо животворною. Можливо, осягаючи осердя Великого посту, ми запрошені стати віч-на-віч із центральною проблемою, як сказали б сучасні мислителі, людського досвіду. Нині перед нашими очима у терпінні самого Бога Церква дає нам відповідь на запитання про зміст людського страждання.

Чому страждає людина? Чому страждає праведник? Який сенс страждання кожного з нас? Ці запитання червоною ниткою проходять крізь усі книги Святого Письма, починаючи від книги Буття і закінчуючи книгою Одкровення святого Івана Богослова, останньою сторінкою Божественного Одкровення.

У книгах Старого Заповіту питання про страждання подається як крик душі людини на мовчанку Бога. Чому Бог мовчить, коли ми страждаємо? Де є Бог, коли нас убивають? Це питання про мовчанку Бога перед лицем людського терпіння глибоко осмислюють книги мудрості. Давид Псалмоспівець кричить до Бога: «Таж через Тебе нас убивають повсякчасно і, як овець, що на заріз, нас уважають» (Пс. 44, 23); «Боже, увійшли погани в Твою спадщину, сплюгавили храм Твій святий, зробили купу румовищ з Єрусалиму; віддали трупи Твоїх слуг птиці небесній на поживу, тіло Твоїх побожних — земному звірю» (Пс. 79, 1–2)… Боже, чому Ти мовчиш?

Той крик начебто доведений до екстреми у старозавітній книзі страждань праведного Йова. Бо чому страждає грішник, людина могла в певний спосіб пояснити. Гріх приносить терпіння, які є заплатою за той гріх. Книги мудрості ставлять це питання жорсткіше: чому ж має страждати праведник? «Боже, чому грішники розкошують і живуть у своє задоволення» (пор. Пс. 73), — знову співає пророк Давид. Боже, чому Твої улюбленці повинні вмирати?

Ось цей крик про мовчанку Бога перед лицем страждання людини по-особливому пережив єврейський народ у ХХ столітті під час Голокосту. Через злочини нацистів мільйони юдеїв були скарані на смерть у газових камерах. Боже, чому Ти мовчав?

Серед того крику болю людини сьогодні ми чуємо відповідь нашого Бога, Творця і Спасителя. Дивлячись на розп’ятого Христа, бачимо, що ту мовчанку сам Бог ламає своїм всемогутнім і творчим Словом. Серед страждань людини Він починає говорити. Одначе не сипле гарними словами, бо людині, яка терпить, слів замало. Бог стає стражденною людиною. Син Божий, Слово Отця, уподібнюється до нас у всьому, окрім гріха. Він добровільно бере на себе наслідки гріха людини, приймає муки, розп’яття і смерть, щоби простелити нам дорогу у воскресіння.

Те Слово Боже, як відповідь на крик про мовчанку, викликає здивування, нерозуміння людини, скандал. Проповідь про розп’ятого Христа, яку несли апостоли у світ, руйнувало всі людські уявлення про Бога, змусило замовкнути будь-яку людську мудрість. Відповідно до юдейського бачення Бога, Він міг перебувати лише на престолі слави, на небесах. Натомість апостол Іван Богослов, описуючи страждання, смерть і воскресіння Христа, вказує, що момент Його інтронізації, прослави відбувся якраз під час розп’яття на хресті.

Грецька філософія вважала байдужість до страждань людини прикметою досконалості бога. А тут християни проповідують стражденного Бога — розп’ятого Христа, який у своєму терпінні стає здатним співстраждати з кожною людиною. Навіть більше, Він узяв на себе кожне людське страждання від початку історії до її завершення. І зміст нашого особистого болю ми можемо віднайти в Його ранах. Тому каже нам апостол Павло: «Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, — ми проповідуємо Христа розп’ятого: — ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, — чи юдеїв, чи греків — Христа, Божу могутність і Божу мудрість» (І Кор. 1, 22–24). Про ту силу, яка виходить із ран Христа, пророкував Ісая, кажучи: «Та Він наші недуги взяв на себе, Він ніс на собі наші болі… Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані» (Іс. 53, 5). Тож християни несуть у світ слово про Бога, який не закрився у своєму небесному бункері, не заховався від зраненої людини, а страждає разом із нею і в ній.

Про здатність співчувати тим, що страждають, ми чуємо сьогодні в читанні Апостола. Здатність співчувати — це не просто почуття, про яке говорять ура-патріоти, що втекли з України і живуть собі в теплому місці. Христос стає поруч із людиною, яка страждає, і сам терпить. Бог знає, що означає людське страждання, не тому, що ми Йому про це розказуємо, а через власний досвід нашого болю у своєму воплоченому Синові Ісусі Христі силою і діянням Святого Духа (пор. Євр. 4, 15). Він узяв на себе наші болі, щоб нас визволити з лабетів гріха і смерті, і тому ми називаємо Його Спасителем! Він узяв на себе наші рани, щоб їх вилікувати, і тому ми називаємо Його нашим Цілителем! А Хрест, якому ми сьогодні поклоняємося, називаємо чесним і животворним!

«Його ранами ми вилікувані» (Іс. 53, 5). Чуючи те осердя євангельської проповіді про розп’ятого Спасителя, ми починаємо краще розуміти наш досвід болю і страждання. Сьогодні Він говорить до нас словами апостола Марка: «Хто хоче іти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде за Мною». У цій фразі євангелист підсумовує досвід ранньої переслідуваної Церкви за часів римських імператорів. Зректися самого себе означає позбутися своїх уявлень про велич Бога, людини і побачити справжнього Бога, який своїм словом промовляє у відповідь на біль справжньої, конкретної людини.

Ось це «відректися від себе самого» згадане на початку створення світу. Людські страждання часом можна порівняти із первісним хаосом і темрявою, а мовчанку Бога — із небуттям, смертю людини. Ось Бог промовляє: «Нехай буде… світло» (пор. Бут. 1, 3) — і серед темряви з’являється світло життя. Бог дає життя! Він творить усе нове. Щось подібне стається з людиною, яка входить у темряву власного болю разом із Богом, із Христом, який із нею співстраждає.

Ранні Отці Церкви говорили, що коли серед темряви нашого болю, який можна порівняти із вибуховою речовиною, запалюється іскорка Божої присутності, ця речовина розривається, стається вибух життя і світла. І тоді настає момент визволення, починається щось нове. У світлі Хреста Господнього ми починаємо досвідчувати і усвідомлювати, що у стражданнях людини приховані дивні й непереборні життєві сили: «що більш їх гнітили, то дедалі більш намножувалися вони та розросталися» (Вих. 1, 12). «З болю народжується свобода», — кажуть Отці Церкви. Але це народження, воскресіння є ділом Божим, а не людським!

Христос каже: «Візьми на себе свій хрест і йди за Мною». Він не пропонує нам іти перед Ним, а лише позаду, тому що Він випереджує нас у дорозі нашого страждання.

На своєму хресті, дорогий брате і дорога сестро, ми будемо не самотні. Христос із нами співстраждає, розпинається і навіть хоче з нами ввійти у смерть, щоб нас із неї підняти до життя. І каже сьогодні тобі й мені: «Іди за Мною». Бо раніше чи пізніше кожен із нас стане перед лицем власного хреста. Християни не тікають від страждань, а вміють їх перемагати, перетворюючи біль силою благодаті Духа Святого, розп’ятого Спасителя на вибух свободи і звільнення — на момент воскресіння.

«Його ранами ми зцілилися» (Іс. 53, 5). Як сьогодні зворушливо звучить слово Євангелія про зміст людських страждань для стражденної, пораненої України! Якщо колись історики досліджуватимуть, що переживали українці у Хрестопоклонну неділю 2023 року, то, мабуть, скажуть — великий біль, який стає щоразу більшим. Ми можемо сьогодні сказати, що перемога України залежить не тільки від військового мистецтва, від сили зброї, а й від нашої здатності перемогти цей біль, знайшовши його зміст.

Кожен із нас може підтвердити, що болить не так рана, як нерозуміння того, чому ми повинні цю рану переживати. І саме від того, чи знайдемо ми сьогодні зміст нашого всенародного болю і страждання, залежить наша перемога. Досвід боротьби за свободу — як наших національно-визвольних змагань, так і в інших народів — показує, що коли починається війна, усі перебувають у стані великого патріотичного піднесення, готові перемагати. Та з часом запал розвіюється. Коли травма і біль зростають, з’являються різні фальшиві месії, які обіцяють легкий розв’язок складних питань, полегшення страждань і втечу від болю. Згадаймо, як колись ізраїльський народ у пустелі мав спокусу уникнути болю руху до свободи й повернутися назад у єгипетське рабство. У таких обставинах кожен народ починає програвати.

Щоб ми могли сьогодні здобути перемогу, маємо зрозуміти, що джерелом нашої сили є Хрест Господній. Як важливо збагнути, що нам нині із нього подається сила розп’ятого Спасителя! Вона є світлом, яке допомагає нам усвідомити зміст нашого всенародного болю. Сила Хреста Господнього є джерелом зцілення нашої травми, яку завдає війна, є нашою цілющою силою!

Цікаво, що на останній сторінці Святого Письма, у книзі Одкровення, ми знову бачимо образ Хреста Господнього. Нам подається опис небесного щастя, небесного Єрусалиму. Каже святий Іван Богослов: «І показав мені річку води життя, світлу, мов кришталь, що виходила від престола Бога й Агнця. Посеред вулиці його і річки, по цей бік і по той бік — дерево життя, що приносить дванадцять плодів, на кожний місяць подає плід свій, і листки дерева — для оздоровлення народів» (Одкр. 22, 1–2). Ось ця ріка води життя б’є ключем сьогодні серед наших храмів, у яких для поклоніння нам подається Хрест Господній! А пелюстками для оздоровлення і зцілення нашого народу, зраненого війною, є рани розп’ятого на ньому нашого Спасителя! Сьогодні ми поклоняємося чесному і животворному Хрестові Господньому як джерелу зцілення України. Наш розп’ятий Спаситель відповідає на наші найглибші питання. Саме Його рани є зціленням наших ран, Його страждання очищають наш досвід страждань і дають нам надію на перемогу. Тому сьогодні, вшановуючи нашого розп’ятого Спасителя, беручи в наші страждання іскорку Його Божественної сили, ми крокуємо вперед до перемоги України і співаємо: «Хресту Твоєму, поклоняємось, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо». Амінь.

+ СВЯТОСЛАВ

Персони

Дивіться також