Проповідь Блаженнішого Святослава у другу неділю Великого посту
І дано Йому владу, славу й Царство… (Дан. 7, 14).
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Преподобні сестри та брати в монашестві!
Достойні наші брати-семінаристи!
Улюблені діти нашої Церкви в різних куточках України та всього світу! (Повернувшись із Бразилії, знаю, що нас слухають і з нами моляться навіть там,
далеко в Південній Латинській Америці.)
Дорогі наші київські парафіяни!
Наші діти та молоде!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у другу неділю Великого посту, Христова Церква звертає нашу увагу на Ісуса Христа, який перебуває в домі (Мр. 2, 1–12). Дехто з біблістів намагався з’ясувати, у якому домі це сталося і до кого Він прийшов. Одні кажуть, що це, мабуть, був дім Петра в Капернаумі, де Христос оздоровив тещу, яка лежала в гарячці, або, як припускають інші, дім начальника капернаумської синагоги. У будь-якому разі Він є там, де люди перебувають у своїй родині; саме туди приходить сьогодні Спаситель.
Чутка про те, що в тому домі перебуває Господь, розійшлася по всій Галилеї. Події, які там відбулися і про які ми чуємо, є надзвичайними. Ви тільки уявіть собі господаря, якому пошкодили будинок: чоловіки принесли до Ісуса Христа свого розслабленого приятеля і, не маючи змоги доступитися до Нього безпосередньо, розкрили дах!
Одночасно привертає увагу присутність книжників і фарисеїв, яка контрастує з усім описом, адже вони сидять у тісному приміщенні, слухають і осуджують. Марко недаремно описує їхню позу, бо сидіти тут означає судити.
Зміст цих подій надзвичайно глибокий, тому що відкриває, з одного боку, ким є Ісус Христос — той, кого шукає народ і до кого так прагне доступитися. А те, що стається, є прообразом, провіщенням, пророцтвом воскресіння. Марко каже, що, побачивши віру тих приятелів, Христос подивився на розслабленого і сказав одну фразу, якої ніхто не очікував, бо, мабуть, принесли до Нього хворого для того, щоб Він його оздоровив. У той час в Ізраїлі було багато різних лікарів і цілителів. Однак Господь дивиться глибше: бачить віру, бачить стан цього чоловіка, бачить причину його хвороби і каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр. 2, 5).
Коли фарисеї починають осуджувати Христа, міркуючи, хто може відпускати гріхи, Він, духом збагнувши, що вони думають у своїх серцях, промовляє: «Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати… Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2, 10–11).
Ісус Христос згадує про Сина Чоловічого, який має владу відпускати гріхи. Ці слова відсилають до пророцтва Даниїла. Пророк Даниїл, бачачи зміст історії та описуючи у своїй книзі апокаліпсис, одкровення про майбутнє, говорить про долю чотирьох імперій у вигляді чотирьох звірів. У цьому видінні про долю світу він бачить на небесах Сина Чоловічого: «Бачив я в нічних видіннях, аж ось на небесних хмарах ішов ніби Син Чоловічий; дійшов Він до Ветхого деньми, і приведено Його поперед Нього. І дано Йому владу, славу й Царство, і всі народи, племена та язики Йому служили. Влада Його — влада вічна, що не минеться, і Царство Його не занепаде ніколи» (7, 13–14).
І ось Христос сповнює це пророцтво Даниїла. Той самий, кого пророк бачив на небесах, поза простором і часом, у домі Небесного Отця, цього таїнственного Ветхого деньми, сьогодні прийшов до дому людини в повноті своєї влади і слави. Сам факт, що Син Чоловічий, який має владу відпускати гріхи, прийшов до людини, означає, що прийшло Царство Небесне. І воно саме так «вломилося» в життя, долю та історію тогочасного Ізраїлю, як віруючі товариші розкрили стелю, щоб принести до Господа розслабленого чоловіка.
Мабуть, здивувалися фарисеї, почувши про відпущення гріхів у приватному будинку. Вони добре знали, що відпущення гріхів має свою ціну. Увесь тогочасний ритуал єрусалимського храму з його кривавими жертвоприношеннями був побудований довкола цієї духовної дилеми — про гріх і його відпущення. «…І без кровопролиття відпущення немає», — каже Послання до Євреїв (9, 22).
Відпущення гріхів Христос приніс у собі. Ціною відпущення наших гріхів є саме Його Кров Нового Завіту. Свого часу на Тайній вечері Син Чоловічий скаже апостолам: «Пийте з неї всі, бо це Кров Моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мт. 26, 27–28). У цьому полягає зміст Його влади і слави, а також благовіст приходу до нас у Сині Чоловічому Царства Небесного.
Однак подія, про яку ми почули в нинішньому євангельському читанні, відбувається й у наші дні. Навіть більше, ми запрошені, особливо в час Великого посту, пережити її особисто. Святий Іван Золотоустий зазначає, що навернення грішника і покаяння є більшим чудом, ніж воскресіння мертвого. «Що легше — сказати: „Прощаються тобі гріхи“ чи „Встань і ходи“? … Бо душа більша за тіло; тому і відпустити гріхи — діло більше, ніж зцілити тіло» (Проповідь 29, PG 57, 363–364). Він додає: «Велике діло — воскресити мертвого; але набагато більше — навернути душу, що загинула в гріхах» (Про покаяння, Проповідь 3, PG 49).
Ісус Христос приніс у собі ту силу, завдяки якій наша душа воскресає і отримує надію на життя вічне. Під час Великого посту кожен із нас є запрошений до Святого Таїнства Сповіді. Через цю подію Христос сьогодні нагадує нам: ціною Його крові ми викуплені. Він має владу, яку передав своїм апостолам у Церкві, щоб відпустити і звільнити нас від гріха. Він дивиться на нас, знає наші думки і промовляє: «Ось, сину, доню, до тебе прийшов Син Чоловічий у владі, у славі й дарує тобі своє вічне Царство!».
Слухаючи про Ісуса Христа в домі, ми водночас згадуємо сумні роковини. Саме цього дня минає 80 років від сумнозвісного Львівського псевдособору, коли сталінський режим вирішив остаточно знищити нашу Українську Греко-Католицьку Церкву. Ми пам’ятаємо тих, хто постраждав під час цієї трагедії.
Однак у Сина Чоловічого не можна відібрати владу, славу і Царство. Земні царства й тиранії приходять і відходять, але Царство Небесне є вічним. Згадуючи нині трагічні події, жертвами яких стали мільйони українців, ми дякуємо Христові за те, що навіть у найтяжчі часи історії нашого народу і нашої Церкви Він був із нами, був у нашому домі. Ми згадуємо знаних і незнаних мучеників та ісповідників віри нашої Церкви, які своїми кістками засіяли далекий Сибір і Казахстан.
Двадцять п’ять років тому до України приїжджав папа Іван Павло ІІ, який прославив мучеників комунізму на престолах Вселенської Церкви. Наше покоління, охрещене в приватних домівках, знає, куди приходив священник. Саме там ми вперше приступили до Таїнства Сповіді, там наші батьки отримали Таїнство Подружжя. Коли від нашої Церкви забрали всі видимі знаки присутності в тодішньому Радянському Союзі, простором дії, вияву слави і сили Божої стала українська родина — наша домашня Церква.
Ми пам’ятаємо Христа, який відкривав нам небо там, де тато, мама й діти у власній домівці були місцем, куди міг прийти священник і відслужити Божественну Літургію. Усе це було провіщенням, знаком і пророцтвом про воскресіння нашої Церкви та нашого народу, — воскресіння України.
Згадуючи 80-ті роковини цього злочину проти Церкви та народу, ми дякуємо Спасителеві за те, що змогли бути сильнішими за репресивний режим. Дякуємо, що наша Церква вистояла і сьогодні розквітає на весь світ.
Хай та сила Божа, яка тоді виявилася в Капернаумі і яка й нині живе в спільноті Христової Церкви, буде діяльною на нашому великопісному шляху. І навіть сьогоднішні «неоімперські звірі» зазнають краху, як це бачив пророк Даниїл. Влада, слава і вічне Царство Христа є нашою надією на успіх і перемогу боротьби України за майбутнє.
Христос говорить сьогодні кожному з нас: «Встань, візьми своє ліжко й ходи» (пор. Мр. 2, 9). Нехай ім’я Господнє буде благословенне!
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
