EN
Проповідь Блаженнішого Святослава у день Святого апостола Андрія Первозваного та з нагоди 10-річчя Івано-Франківської митрополії

Проповідь Блаженнішого Святослава у день Святого апостола Андрія Первозваного та з нагоди 10-річчя Івано-Франківської митрополії

15 грудня 2021, 19:19 20

Учителю, де перебуваєш? На це запитання сьогодні повинні знайти відповідь усі вірні, не тільки священники, єпископи чи богопосвячені особи. Ми з вами виконаємо наше християнське свідчення лише тоді, коли будемо знати, де перебуває Господь, ба більше, коли зможемо познайомити із Богом тих, до кого Він нас посилає: мама і тато — своїх дітей, ми, як віруючий Божий, — людину в сучасному непростому світі.

Учителю, де перебуваєш?
Відрік Він їм: «Ходіть та подивіться»
(Ів. 1, 38–39).
Високопреосвященні та преосвященні владики!
Всесвітліші та всечесні отці!
Високопреподобні отці і матері, настоятелі монастирів та спільнот богопосвяченого життя!
Преподобні сестри і брати в монашестві, брати-семінаристи!
Достойні представники органів державної влади різних рівнів!
Дорогі в Христі брати і сестри, гості та учасники сьогоднішнього торжества!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Христова Церква святкує пам’ять одного з апостолів — святого Андрія Первозваного. Ім’я Андрій означає «чоловік», «мужній», «сміливий». Але, як кажуть дослідники, ми не багато знаємо про цього апостола. Нам відоме лише його грецьке ім’я, натомість ми не відаємо, як називала його рання Церква. Інформація, яку можна отримати про Андрія в Новому Завіті, досить скупа.

Ми знаємо, що він народився у Витсаїді разом зі своїм братом апостолом Симоном-Петром, а відтак вирушив на Йордан. Був учнем святого пророка, предтечі Івана Хрестителя, який збирав довкола себе народ і готував людей до приходу Месії. І там, над Йорданом, як каже нам сьогодні Боже слово в Євангелії від Івана, Андрій знайшов Бажаного (так співає цього дня Христова Церква). Із вуст Івана Хрестителя він почув, ким є Христос. Предтеча вказав на Господа, який прийшов хреститися: «Ось Агнець Божий, який бере на себе гріхи світу» (пор. Ів. 1, 36). Правдоподібно, Андрій був свідком цього найбільшого Богоявлення Нового Завіту над Йорданом. Можливо, тим своїм найближчим учням Іван переказав своє видіння, що, хрестячи Ісуса, чув голос Отця, який говорив про свого Сина, котрий стояв у Йордані, і що бачив Духа Божого, який сходив на нашого Спасителя.

Ось Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу.

І тоді все життя Андрія змінюється. Він покидає Івана Хрестителя і йде за Христом. Опис цього покликання до християнського життя і апостольського служіння звучить дуже повчально для сучасної людини. Предтеча, вказуючи на Господа, відпускає свого учня. І ось два Іванові учні йдуть за Христом. Бачачи їх, Спаситель ставить глибоке для кожної людини питання: чого шукаєш? А у відповідь чує питання: Учителю, де перебуваєш? Очевидно, що в останніх словах йдеться не про цікавість, у якому будинку Він мешкає, де зупинився. Це крик людини до Бога: де Ти є?! Це вічний пошук творіння за своїм Творцем, який є для людини кінцевою і вічною метою її існування. Сучасною мовою, це вічний пошук людини за повнотою життя, щастя, за Божим обличчям, з якого виходить усе те, що ми називаємо добром, правдою, істиною і всіма іншими прикметами, котрі описують щасливу людину.

Євангеліє продовжується. Учні пішли і побачили, де перебуває Учитель і того дня лишилися в Нього. А потім починається біганина. Андрій шукає за іншими людьми, щоб поділитися з ними своєю знахідкою. Насамперед біжить до свого брата і каже: «Ми знайшли, ми знайшли Месію!» (Ів. 1, 41). Можливо, та ніч, яку він провів тоді з Христом, те, що він тоді побачив і пережив, дало йому усвідомлення, що той, про кого говорив Іван і до зустрічі з ким готував людей, хрестячи їх на Йордані, ось прийшов і це саме Він. Ми знайшли!

Чого шукаєте? Ми знайшли!

Є ще інше місце в Євангелії, де згадується апостол Андрій у подібній функції і в особливій прикметі його характеру та апостольського служіння… Пригадуєте, як Христос серед пустелі навчав п’ять тисяч людей, як вони зголодніли і не мали що їсти? Відбулася розмова учнів із Христом: «Учителю, відпусти їх, хай підуть куплять собі їжі». — «Ні-ні, ви дайте їм їсти». — «Та звідки ми наберемо стільки харчів?». Тут виходить Андрій і каже: «Я знаю одного хлопчика, який має п’ять хлібин і дві рибини» (пор. Ів. 6, 8–9). Тоді Христос помножує хліб і рибу, благословляє їх, ламає хліб, дає своїм учням, а ті роздають людям.

Тож місія, яку виконує Андрій, відрізняє його від інших апостолів. Він, як учень Христовий, є посередником зустрічі. Можливо, тому він і не з’являється на сторінках Євангелія як визначна постать, а намагається бути начебто на задньому плані, хоче, щоб усі знайшли того єдиного і бажаного, кого знайшов він. Апостол Андрій приводить інших до Христа, не до себе, не до власного досвіду. Він не розповідає людям про власні враження, натомість прагне, щоб вони самі знайшли того, кого знайшов і побачив він. Він виступає в ролі служителя зустрічі між людиною і живим Богом. Хоче, щоб кожен християнин зміг сказати так, як він братові: «Я знайшов того, задля кого був створений, — знайшов, де Він перебуває».

Дорогі в Христі брати і сестри! Ця особлива історія покликання апостола Андрія красномовна для християн усіх часів і народів. Навіть більше, вона накреслює суттєву рису місії Христової Церкви. Кожен, хто покликаний проповідувати Христове Євангеліє, має бути апостолом і посередником зустрічі людини з живим Богом. Бо сучасна людина потребує відповіді на запитання не так про те, що ми знаємо про Бога, як про те, де можна Його зустріти, побачити.

Учителю, де перебуваєш? На це запитання сьогодні повинні знайти відповідь усі вірні, не тільки священники, єпископи чи богопосвячені особи. Ми з вами виконаємо наше християнське свідчення лише тоді, коли будемо знати, де перебуває Господь, ба більше, коли зможемо познайомити із Богом тих, до кого Він нас посилає: мама і тато — своїх дітей, ми, як віруючий Божий, — людину в сучасному непростому світі.

Апостол Андрій особливим чином пов’язаний з історією нашої Київської Церкви. Ми знаємо, що після виходу апостолів на проповідь по всьому світу саме цей апостол здійснював свою місію на берегах Чорного моря. З Галилеї він пішов у Синоп, який тоді було найбільшим містом на чорноморському узбережжі. Заснував громаду Христових учнів у не знаному тоді маленькому містечку Візантія, яке потім стало, однак, столицею цілої імперії.

Обійшов південний Кавказ, проповідував Христове Євангеліє в Криму. «Повість временних літ», наш найстарший літопис, каже, що Андрій прийшов на Київські гори, на український Йордан і побачив там Божу славу, яка засяє на тому святому місці.

Глибокою є історія завершення його земного шляху. Акти мучеництва апостола Андрія розповідають, що він помер у місті Патра в Греції. Був розп’ятий на хресті, але не прибитий, а прив’язаний. Умирав три дні на очах у всього міста, не припиняючи проповідувати. Його остання перед смертю проповідь навернула до Христа дві тисячі людей, тих, хто бачив таїнство пасхи учня, який входив у смерть, але з хреста проповідував воскресіння.

Ми сьогодні зібралися в цьому особливому катедральному соборі, щоб відсвяткувати ще малу, але водночас знаменну дату. Дякуємо Господу Богу за перше десятиліття служіння молодої в нашій Церкві Івано-Франківської митрополії.

Десять років тому в Україні існувала лише одна Києво-Галицька митрополія, яку заснували її перші київські митрополити і яка під проводом митрополита Михаїла Рогози 425 років тому відновила сопричастя з Римським Апостольським престолом. Києво-Галицька митрополія «народила» три нових, тобто нас стало вчетверо більше. Такої події в Україні не ставалося за 1025 років християнства.

Наша Церква-мучениця, яка пройшла хресним шляхом Христа своє страждання, мучеництво і воскресіння, нараз виросла перед очима всього світу. І тут, в Івано-Франківську, була встановлена митрополича катедра, яка сьогодні об’єднує три єпархії: Івано-Франківську архиєпархію та Коломийську і Чернівецьку єпархії.

Ті десять років були періодом церковного будівництва, розвитку, великих Божих благословень. І ми нині дякуємо Господу Богу за те, що місія Христової Церкви — познайомити з Богом кожну сучасну людину, за прикладом Андрія Первозваного, успішно з Божою допомогою звершується тепер на цих землях. Апостол Андрій по-особливому полюбив Івано-Франківськ. Той, який бачив славу Христову на Київських горах, за Божим промислом, став покровителем Івано-Франківської митрополії.

Хочу насамперед привітати першого в історії Івано-Франківського митрополита, якого я мав честь ввести на цей престол десять років тому, — владику Володимира. Гадаю, у рисах його характеру, зокрема лагідності, можна побачити певні риси апостола Андрея. Владика ніколи не шукає своєї слави, вигоди. Він хоче познайомити сучасну людину не так із собою, як і з Христом, якого він знайшов у часи переслідувань нашої Церкви.

Ми сьогодні бачимо, що ця єпархія і митрополія народилася завдяки праці, свідченню, навіть ісповідництву і мучеництва великого сонму святих подвижників нашої Церкви. Тож як нам сьогодні не назвати ще одного Андрея — великого митрополита Шептицького, який закладав фундаменти, основи цієї митрополії. Ми сьогодні особливо вшановуємо його пам’ять, андреївське апостольське служіння і просимо його про особливе заступництво над християнами Прикарпатської і Буковинської землі.

Вітаю все духовенство і монашество Івано-Франківської архиєпархії та Коломийської і Чернівецької єпархій. Дякую, що ви скликаєте Митрополичі Синоди. Ви радитеся, як втілювати в життя рішення Синоду Єпископів нашої Церкви. Ви продовжуєте апостольське служіння як наступники апостолів у наш час.

Усіх вас, отці, брати і сестри, прошу: відчуйте відповідальність за свою митрополію. Це вас сьогодні запитує Христос: чого і кого шукаєте у своєму житті, що ставите на перше місце у власних пошуках? Про кого навчаєте своїх дітей, про що насамперед дбаєте в земних справах? Бажаю кожному з вас, щоб сьогодні ви молилися до Христа-Спасителя: «Учителю, де перебуваєш?» — і щоб почули Його заклик: «Прийди та подивися!». Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Інші проповіді