Проповідь Блаженнішого Святослава у 9-ту неділю після Зіслання Святого Духа
…Мовив до них: — Заспокойтесь — це Я, не страхайтеся (Мт. 14, 27).
Преосвященний владико Йосифе!
Всечесні та всесвітліші отці!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі наші київські парафіяни, які наповнили сьогодні наш собор!
Дорогі гості, які прибули на цю особливу урочистість!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України і світу, які перебувають з нами на одній хвилі молитви за допомогою «Живого телебачення»!
Наші діти, молоде!
Слава Ісусу Христу!
Слово Святого Євангелія (14, 22–34) проголошує нам нині певність Божої допомоги серед хитких і непевних обставин нашого життя. Євангелист Матей говорить про Божу руку, яка простягнута до людини в момент її найбільшого страху та втрати орієнтирів. Щоразу, коли ми читаємо в текстах святих пророків Старого Завіту: «Рука Господня була на мені…» (Єз. 37, 1) — розуміємо, що він свідчить про якусь надзвичайну Божу дію. Рука Господня — це втручання Бога в історію людини з однією метою: вивести її з темряви на світло, врятувати від смерті і привести до вічного життя в Бозі.
Сьогодні Матей начебто згущує фарби, розповідаючи нам про справжність, надійність Божої опори серед непевних обставин земного життя. Він каже, що Ісус Христос спонукав, тобто змусив, учнів сісти в човен. Бо вони, як добрі рибалки, мабуть, розуміли, що вночі не найкращий час плисти човном. Ба більше, учні мали плисти без Нього. Христос начебто покидає їх, а сам іде на гору молитися. Учні залишаються без свого Вчителя й пускаються в нічне розбурхане море. Рибалки переживають щось цілком нове. О четвертій сторожі ночі, о годині переляку і розпачу, учні бачать Христа, який іде по воді. Перше, що вони думають і вигукують — «то привид!» (Мт. 14, 24). Ходіння по воді — це щось неможливе… Сучасна молодь називає це когнітивним дисонансом. Як хтось може йти по воді? Як можна знайти опертя серед розбурханих хвиль нічного моря? І тут стає зрозумілим: неможливо опертися на обставини життя, але не на Бога, який присутній навіть там, де ми найменше сподіваємося Його зустріти. Христос до них промовляє дуже глибоким словом: «Заспокойтесь — це Я, не страхайтеся!» (Мт. 14, 27). Можливо, український переклад не вповні дає нам відчути те слово Христа. Він каже «Εγώ είμαι» (Еґо́ еймı́), що в буквальному перекладі з давньогрецької мови означає «Я є». Я є, тому не бійтеся.
Святі Отці, описуючи цю подію, говорять про богоявлення серед морської пучини. Ми знаємо, що євреї не були мореплавцями. Вони завжди боялися моря. Ба більше, морські народи, зокрема сиро-фінікійці, завжди були ворогами ізраїльтян. Коли побожний єврей шукав певності в Божій присутності, то йому ніколи не спало б на думку йти в море. Натомість він сходив на гору, яку сприймав як надійне місце опертя. Височина давала йому відчуття зближення з Богом. Однак серед розбурханого моря Господь Бог звернувся до переляканих учнів із тими самими словами, які промовив до Мойсея на горі: Я є, — Я є той, що є, зараз, тут і з тобою. Отже, Бог — об’єктивна дійсність, Він є тут для мене, тому я можу перебороти свій страх, знайти саме в Ньому життєву точку опори і заспокоїтися навіть серед морської пучини!
Однак імпульсивний Петро хоче перевірити, чи Христос говорить правду, і звертається до Нього: «Господи, коли це Ти, повели мені підійти водою до Тебе!» (Мт. 14, 28). Іншими словами, він прохає Вчителя дати йому можливість робити те саме, що робить Він. Христос йому відповідає: «Ходи» — і Петро йде, але так довго, як своїми очима і серцем скеровує всю свою істоту до Господа, як бачить Його присутнього серед ночі. Та тільки-но відводить погляд, починає звертати увагу на другорядне, втрачає Бога з очей, то відразу починає потопати. Проте Божа рука є на ньому. Матей описує, що Христос реагує дуже швидко: «Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31). Господь виймає Петра з певної смерті, ставить знову коло себе і вони вже разом входять до човна. Учні, які це все побачили, начебто підсумовують оте явлення Бога серед розбурханого моря словами: «Ти істинно — Син Божий!» (Мт. 14, 32) — і поклоняються Спасителеві, що приходить до своїх учнів.
Якщо ми, дорогі в Христі, вслухаємося в ці слова, то зрозуміємо, що ця історія — про нас. Ми сьогодні перебуваємо серед розбурханого моря, хвилі смерті якого начебто покривають нас із головою. Як часто ми, що вважаємо себе Христовими учнями, не знаємо, де є Бог в обставинах нашого життя. Часом маємо спокусу сказати, що все те, що читаємо в Євангелії, — гарна видумка. Можливо, досвід моєї віри — це фантазія? Чи Бог справжній? Як часто питаємо себе: Боже, де Ти?!
Сьогодні Він каже до нас, переляканих, у цей непевний момент історії України під час війни: Я є, і то не десь далеко, а поруч, з тобою. Щоразу, як ми проситимемо Його: «Ісусе, рятуй!» — Божа рука, про яку чуємо у книгах Священного Писання, спочине на нас. Те, що сталося з Петром, відбувається з кожною віруючою людиною. Христос витягне нас з будь-якої небезпеки. Він є найбільшою певністю серед ілюзорного світу, у якому ми тепер перебуваємо. Доки наші очі будуть на Нього скеровані, доти ми зможемо крокувати поверх розбурханого моря земного життя. Лише той, хто своїм серцем і своєю увагою бачить Бога, присутнього поруч із собою, здатний перемагати гріх і смерть, — здатний крокувати з Христом аж до кінця.
Символізм цієї історії такий. Човен серед розбурханого моря — це образ Церкви Христової. Апостол Петро — це Петро наших днів, на якому спочиває Господня рука. Наші батьки в часи найбільших церковних переслідувань вчили нас, що справжня Церква є там, де є Петро в його наступниках («Ubi Petrus, Ibi Ecclesia»). Де є наступник Петра наших днів, там є Петрова скеля навіть серед розбурханого життєвого моря. Лише в тому човні людина пливе, рухається до певної пристані. Петро наших днів учить нас бачити та ісповідувати Сина Божого, присутнього нині між нами.
На цій Літургії ви побачите свячення трьох дияконів для Київської архиєпархії. Сьогодні велике свято для нас. Бути священником Української Греко-Католицької Церкви означає наражати себе на небезпеку смерті, бо за це тепер убивають. Ми тішимося, що цих три диякони свідчитимуть, показуватимуть людям, де Бог є сьогодні, адже одним із видів дияконського служіння є читати Боже слово в храмі, проголошувати Його Божому народові, самому знати, де присутній Христос і на Нього вказувати сучасній людині. Диякон завжди є там, де найбільш небезпечно, де найбільше болить. Тому він серед Літургії співає і читає в єктенії молитви прохання вірян, звернені до Бога — Творця і Спасителя. Це не хтось сторонній написав йому карточку — він знає, про що сьогодні кричить до Бога Його народ.
Молімося за цих хлопців, які приступають до цього великого і страшного служіння. Адже вони нині починають іти по воді. Молімося за їхню віру, щоб вони не захиталися і не почали потопати. А якщо почнуть тонути, то щоб рука Божа зажди спочивала над ними.
Молімося за Батьківщину. Вчора ми святкували День Незалежності в час війни. Третій рік поспіль, опираючись тільки на Бога, крокуємо в силі до перемоги України над несправедливим російським агресором. Відчуваємо, що рука Божа нас тримає, веде.
Ми молимося: Господи, Ти будь нашою опорою серед цих хитких і непевних життєвих обставин! З тобою рука в руку ми зможемо дійти до нашої мети. Благослови Україну, благослови наше військо, наших дівчат і хлопців на фронті. Господи, порятуй усіх тих, які розгублені. Порятуй усіх маловірних. Покажи їм, що Ти — реальний, справжній, всесильний і що готовий подати руку допомоги кожному, хто її шукає. Боже, благослови нашу Батьківщину Твоїм справедливим, небесним миром. Нехай вона ісповідує разом із Твоїми учнями: «Ти — істинно Син Божий» — і поклониться Тобі. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
