EN

Проповідь Блаженнішого Святослава у 35-ту неділю після Зіслання Святого Духа та з нагоди Всецерковної прощі монашества

5 лютого 2024, 16:38 739

Проповідь Блаженнішого Святослава у 35-ту неділю після Зіслання Святого Духа та з нагоди Всецерковної прощі монашества

Блаженні ті, що на шлюбну вечерю
Агнця покликані
(Одкр. 19, 9).

Високопреосвященний владико Вісвальдасе,
Апостольський нунцію в Україні!
Преосвященні владики!
Високопреподобні отці та матері!
Дорогі в Христі брати і сестри в монашестві,
які сьогодні наповнили наш Патріарший собор
з особливої нагоди — вашої прощі до нас, до Києва!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Слово нинішнього Божественного Євангелія проголошує нам Бога, нашого Творця і Спасителя, який не залишається сам на небесах, а кличе нас до себе. Можливо, фундаментом цієї притчі про весілля є мудрісні книги Старого Заповіту, які розповідають, що мудрість вийшла на роздоріжжя, на майдани, щоб запросити людину на бенкет, який відкриває для неї Творець (пор. Прип. 9, 1–18). У цих книгах читаємо, що Господь Бог створив людину для вічності: «Бог же створив безсмертною людину і вчинив її за образом власної природи» (Мудр. 2, 23). Та вічність, про яку сьогодні чуємо, не є безликою, безособовою, абстрактною, а пов’язана з Кимось. Господь Бог кличе людину до участі в Його вічній радості.

Життєва мудрість полягає в тому, щоб приймати рішення з погляду перспективи. Кажуть, що все пізнається в порівнянні. А Божественна, вічна мудрість полягає в тому, щоб усі обставини свого життя поставити в перспективу вічності.

Господь Бог виходить кликати. Опис цього бенкету вічності, який ми щойно почули і автором якого є матей, дещо відрізняється від подібної притчі в Євангелія від Луки, що його ми читали перед Різдвом Христовим (14, 16–24). У нинішньому читанні йдеться саме про весілля, не про інше святкування, яке можна будь-коли підготувати. Мовиться про унікальний, неповторний момент радості, до якого Господь кличе людину. І кожен, хто відмовляється, той зазнає великої втрати. Хто відмовляється від вічності, замикається назавжди в дочасності, не розуміє змісту свого теперішнього життя.

Завершує сьогоднішню притчу цікава деталь. Коли ті, що були запрошені, відмовилися, цар наказав слугам кликати всіх, кого зустрінуть, а в кінці сам прийшов подивитися, хто до нього прийшов, хто наповнив його світлицю (пор. Мт. 22, 11–14). Побачивши одного чоловіка без весільного одягу, він розгнівався, хоч казав був кликати всіх: багатих, убогих, добрих і злих… Що ж це за такий одяг? Чому він є необхідною умовою, щоб лишитися учасником бенкету?

Мабуть, Матей хоче нам сказати, що покликання до вічної радості — це не просто інформація, яку потрібно, так би мовити, взяти до уваги. Людина має дати на нього особисту відповідь і вірно його дотримуватися. Як відомо, старозавітний Божий народ не міг стати перед Богом на молитву без молитовного одягу. А цей весільний одяг є ніщо інше, як плід Таїнства Хрещення. Господь Бог зодягає людей, які відповідають на Його покликання у вірі, у Себе, у той одяг чистоти й нетлінності, що його ми одержали, коли нас хрестили.

Найімовірніше, чоловік, який прийшов на весілля без відповідного одягу, мав намір не розділити радість, а лише безкоштовно пообідати, насититися, тобто скористати з вічного для земного вжитку. Немудрий він, бо не пізнав радості.

Цікаво, що в цій притчі справжня радість пов’язана з вічністю. Бо якщо радість закінчується, то вона перетворюється на смуток, плач і скрегіт зубів. Натомість вічна радість, яка ніколи не переминає, пов’язана лише з весіллям Агнця, Сина Божого, — весіллям, що є образом майбутнього блаженства і вічного щастя людини в Бозі. Кожна людина покликана розділити вічну радість Творця, для якої вона [людина] і була створена. Однак її причасником стає тільки той, хто приймає Боже покликання і стає вибраним у вічності.

Слухаючи сьогодні слово про покликання, зокрема те, що є багато покликаних, але мало вибраних, ми всі маємо відчути запрошення нашого Бога до вічної радості, звернене до кожного з нас, до мене і до вас. Адже та вічна радість — це не лише далека перспектива, що, як ми часто думаємо, у кращому разі настане після смерті. Ні, ця вічність відкривається для нас тут і зараз. Господь кличе мене сьогодні і вже очікує від мене відповіді, яка, властиво, задовольнить мою найглибшу потребу — вічне щастя з Богом. Про цю потребу говорить нам у сьогоднішньому апостольському читанні святий Павло: «[Господь] поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа» (ІІ Кор. 1, 22), який із нашого нутра промовляє і кличе нас до Себе. Хто зрозуміє, що покликаний до вічності, той побачить сам себе і все те, що робить у своєму житті, у цілком іншому світлі.

Відповісти на покликання і жити згідно з ним не означає просити в Бога чогось такого, чого в нас ще немає, а бути вірним тому, що ми вже маємо. Зберегти незаплямованим весільний одяг, дарований нам у Таїнстві Хрещення. Зрозуміти ж сенс цього одягу можна тільки на весіллі Агнця, яке відкриється вам зараз.

Під час Архиєрейської Літургії найкраще видно весільний характер християнського євхаристійного богослужіння, відкритого в сьогоденні шлюбного бенкету Сина Божого, Агнця, який бере на себе гріхи світу. Ви, можливо, бачили, що коли архиєрей із кадильницею входить до святилища, то тричі обходить престол. Це весільний танець нареченої довкола нареченого, який Божий народ Старого Заповіту переживав щоразу як найвищу радість цвітіння людини. Престол символізує Христа, а Церква Христова, як Його наречена, переживає момент свого весілля. Під час цієї Літургії ви бачитимете цей жест тричі. Бо нині ми стаємо свідками народження священника і диякона. Ви побачите, як кожен із них перед рукоположенням урочисто тричі обійде престол, звершуючи весільний танець Церкви довкола Христа-Господа. Це Він є Агнцем, нареченим для своєї Церкви, і це до Нього на весілля Отець Небесний кличе кожного з нас у сьогоднішньому Євангелії.

Покликання до вічності в Христовій Церкві найбільше відкривається нам в обличчі монаха і монахині, які задля весілля Агнця відмовилися від усього того, що минає, що є дочасним. Складаю сьогодні всім вам, присутні дорогі отці, сестри і брати, за те, що ви не тільки є покликаними, а й вибраними Господніми, що мали відвагу відповісти на це покликання, «всяку житейську відклавши печаль». Зодягнувшись у весільний одяг, отриманий у Таїнстві Хрещення, ви цілковито посвятили своє життя Богові.

У ранній Церкві саме наявність монашества було ознакою істинної Церкви, — ознакою того, що вічність справді присутня і відкривається в нашому сьогоденні. Бо коли покликання на весілля Агнця так зворушує серце дівчини чи хлопця, що вони в ім’я цього покликання покидають усе, що є у світі, — це свідчення того, що в цій Церква вже сьогодні можна засмакувати радість Бога, яка ніколи не минає, і що ця Церква є живою, тому що в ній спочиває Дух Святий. Тому ми радіємо, дорогі сестри та брати, бо ви об’являєте присутність у нашій Церкві-мучениці того Духа Святого, який зворушує ваше серце кожного дня і веде вас до бенкету вічності. Пам’ятайте, що ви покликані до радості! Святий Франциск Салезький говорив: «Сумний святий — сумнівний святий». Божий люд дуже хоче бачити щасливих монахинь і монахів, які б віддзеркалювали у своєму житті ту щасливу вічність, що промовляє, запрошує, служить серед нашої дочасності.

Звертаюся до нашої молоді, до дівчат і хлопців. Спогляньте на багатство монашого покликання в нашій Церкві! У найтяжчі часи історії нашого народу Церква завжди кликала своїх вірних до монашого подвигу. Чуючи сьогодні це Євангеліє про запрошених на весілля, подумайте: може саме вас сьогодні Господь кличе до подвигу монашого життя?! Не бійтеся відповісти на запрошення, «багато бо покликаних, але мало вибраних»! (Мт. 22, 14). Амінь.

† СВЯТОСЛАВ


Персони

Дивіться також