Проповідь Блаженнішого Святослава у 32-гу неділю після Зіслання Святого Духа
Сину Давидів, змилуйся надо мною! (Лк. 18, 38).
Всечесні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі брати і сестри в різних куточках світу, які зараз синхронізують
своє духовне життя з нашим Києвом — зраненим, але нескореним!
Дорогі наші діти, наші київські парафіяни!
Христос народився!
Сьогодні слово Святого Євангелія (Лк. 18, 35–43) веде нас за Ісусом до міста Єрихон. Євангеліє, яке ми щойно чули, саме так починається: «І як Він наближався до Єрихону…» (Лк. 18, 35).
Наступної неділі ми побачимо Ісуса Христа, який увійшов в це місто. Натомість сьогодні вся подія розгортається перед єрихонськими мурами. Цікаво, що у Священному Писанні це місто має не тільки географічне, а й глибоке духовне та релігійне значення. Святі Отці пояснюють нам, що Єрихон дуже часто постає своєрідною антитезою до Єрусалима — образом старого світу, який перебуває в темряві, відокремлений від Бога або прямо Йому протиставляється (пор. Оріген, Проповіді на книгу Ісуса Навина, Гомілія 7 / пер. з англ. — Fathers of the Church, vol. 105. Washington: Catholic University of America Press, 2002, с. 74–85).
Під тими самими єрихонськими мурами у Старому Завіті вже був один Ісус — Навин. Історія про те, як під мурами Єрихона до нього прийшов архистратиг Михаїл, є дуже промовистою паралеллю до сьогоднішньої євангельської події. Тоді Ісус Навин задумував, як здобути це добре укріплене місто. І з’являється начальник небесного війська та вказує йому на спосіб його взяття, який із людського погляду був нелогічним. Бо перемога приходить не через силу, а через послух і Боже об’явлення (пор. Іс. Нав. 5, 13–15). Тут потрібні не стратегії, а віра. Саме сила Божа веде народ до перемоги. Ця історія допомагає нам зрозуміти й оповідь про зцілення, яку ми сьогодні чуємо.
Саме там, у цьому місці, де колись з’явився архистратиг Михаїл, сьогодні приходить уже не ангел, а Син Божий. Він приходить не для того, щоб упали якісь фортифікаційні споруди, а щоб зруйнувалися внутрішні мури невірства людського серця, які відокремлюють людину і все людство від Бога, від Його світла і життя. І саме там, у цьому особливому місці, Ісуса впізнає лише одна людина з-поміж усіх, хто проходив повз. Ми чуємо, що незрячий чоловік відчув рух великого натовпу і запитав, що б це могло бути (Лк. 18, 36).
Євангелист Лука розповідає нам цю історію як своєрідне «crescendo» — «зростання». Сліпцеві кажуть: це Ісус Назарянин іде. Святий Кирило Олександрійський, пам’ять якого сьогодні звершуємо, навчає нас, що акт віри цього незрячого жебрака полягав у тому, що він зрозумів і привселюдно визнав: тут ідеться не про якогось чергового мешканця Назарета, а про Назарянина як паростка з пня Єссея — нащадка Давидового, приходу якого народ очікує як приходу Месії (пор. Кирило Олександрійський, Коментар на Євангеліє від Луки, Гомілія 126, PG 72).
Тому, почувши про Ісуса Назарянина, сліпець змінює почуте слово і, не повторюючи слів натовпу, кричить: «Сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лк. 18, 38). Йому намагалися заборонити кричати — мабуть, він багатьох турбував або порушував їхній спокій. Але чоловік ще голосніше взивав із тим самим благанням. Ці слова двічі звучать у сьогоднішньому євангельському читанні. І саме на цей крик Ісус зупиняється. Сліпота єрихонського незрячого постає як ікона сліпоти невіруючого люду, а його віра — як ікона просвічення, у якому світло Христове сягає глибше, ніж здатні побачити фізичні очі. Бо очі його душі були відкриті, і він міг побачити того, кого назвав Месією і своїм Спасителем.
«Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лк. 18, 38). Ця молитва єрихонського сліпця, яка веде до зцілення, до прозріння, до зміни життя, завжди була і є фундаментом, основою молитви справді віруючої людини. Усі люди різних релігій моляться, але молитва християнина є особливою. Той жебрак жив із милостині, тобто йому давали подаяння, можливо, кидали якісь монети. А тут прийшов той, хто дасть йому нове життя — не матеріальні блага, а преображення його істоти. Ця молитва у довірі до Бога робить можливим обмін дарами і властивостями. Лише той, хто вірить, може отримати їх; хто вірить у Боже милосердя, може його прийняти. Лише той, хто вірить у воплоченого Сина Божого, який приходить так близько, що до Нього можна достукатися вигуком, отримує Його як відповідь Отця на свій крик.
У нашій духовній традиції християнського Сходу ця молитва єрихонського сліпця перетворилася на так звану Ісусову молитву, або молитву серця, яка звучить так: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного». А в нашій Літургії молитва єрихонського сліпця звелася до двох слів, які ми часто повторюємо, навіть на цій Святій Літургії: «Господи, помилуй». Одне слово вказує на те, ким є той, до кого я звертаюся, а друге — ким є я: жебрак, який потребує Божого милосердя. Коли зустрічаються ці два слова, коли зустрічаються дві особи — Син Божий і той, хто благає про Боже милосердя, — ця зустріч стає моментом переміни, обміну. Цікаво, що той жебрак, який встав і підійшов до Ісуса, уже не повернувся сидіти край дороги й жебрати. Він прозрів і пішов за Христом — став Його учнем, християнином. Це перший і, можливо, найважливіший плід Божого милосердя, яке просвічує, освячує, уздоровлює, підносить, наповнює і зцілює кожного, хто про нього благає.
Слово про близькість Божого милосердя, про прихід так близько до нас Сина Божого, по-особливому звучить сьогодні тут, у Києві. Усі, хто дивиться на вас, київських християн, у різних куточках світу, дивуються вам. Звідки береться та стійкість Києва? Жити, працювати, молитися в умовах, яких ще не знав ніхто в сучасній історії. Ворог робить усе, щоб Київ був непридатним для життя. Але ви, наші парафіяни, демонструєте світу стійкість віруючої людини серед морозяного, зраненого Києва.
Багато хто запитує: звідки ваша сила? Відповідь проста: ми віримо в Бога. Його милосердя зігріває нас, коли нам холодно. Наша віра показує, що Бог тут, присутній разом із нами, і є світлом тоді, коли нам темно. Це Боже милосердя, яке ми отримуємо, є змістом нашої солідарності: ми допомагаємо одне одному, творимо простори стійкості навіть у «Світлиці», у бомбосховищі нашого Патріаршого собору.
Сьогодні ми просимо: Ісусе, змилуйся над Києвом і над Україною.
Ісусе, Сину Божий, змилуйся над кожним з нас і зроби нас стійкими та непереможними. Ми просимо, щоб змістом і плодом навіть цієї нашої недільної молитви були слова, які Ти колись сказав єрихонському сліпцеві, а нині хочеш сказати нам: «Віра твоя спасла тебе» (Лк. 18, 42). Амінь.
Христос народився!
† СВЯТОСЛАВ
