Проповідь Блаженнішого Святослава у 31-шу неділю після Зіслання Святого Духа
Віра — це запорука того, чого сподіваємося,
доказ речей невидимих (пор. Євр. 11, 1).
Преосвященний владико!
Всечесні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Наші достойні київські парафіяни, до яких з особливою пошаною
ставиться вся наша Церква!
Дорогі наші діти та молоде!
Христос народився!
Сьогодні Святе Євангеліє вказує нам на Ісуса Христа, який прямує від Йорданської долини до Єрусалиму, місця свого страждання, своєї смерті і свого воскресіння. Ось Він наближається до міста Єрихон. Цікаво, що всі зустрічі людей з Христом, які описує Лука, відбуваються дорогою: минулої неділі — з багатим юнаком, а тепер біля мурів Єрихону — ще з однією особою. Ці дві зустрічі протилежні між собою — за дійовими особами, за змістом, за наслідками й за тим, що сталося опісля. Тиждень тому ми бачили багатого юнака, а сьогодні бачимо жебрака. Перший посідав, як пригадуємо, високе становище в суспільстві, а другий сидить край дороги, викинутий на узбіччя суспільного життя, і просить милостиню. Цікаво, що нинішня зустріч закінчилася радісно. Жебрак пішов за Христом, славлячи Бога. А минулої неділі юнак відійшов сумний.
Що є найглибшою відмінністю цих двох зустрічей, які ми запрошені не тільки почути, а й пережити? Суть сьогоднішньої євангельської події полягає в тому, що той, хто не мав зору тілесного, мав віру в Бога. Христос так і каже до жебрака: «Віра твоя спасла тебе» (Лк. 18, 42). Лука пояснює, що віра — це духовний зір, здатність бачити невидимого Бога, який до нас наближається. Багатий юнак, про якого ми слухали минулої неділі, був насправді сліпий, бо не побачив Бога, присутнього в Учителеві, який говорить. Натомість фізично незрячий жебрак, тільки-но почувши, що говорить Ісус із Назарету, почав голосно кричати: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лк. 18, 38)
Прислухаймося до слів цього сліпця, тому що в них міститься добра новина для нас. Що було змістом його віри? Чуючи Ісуса, він побачив у Ньому довгожданого Месію, духовним зором упізнав Бога, якого визнав як єдиного Багатомилостивого. Жебрак повірив у милосердя Бога, що є любов’ю! Якщо в короткому тексті Святого Письма двічі повторюється якесь слово, то в ньому потрібно шукати ключ до розуміння Божого слова. І ось ми двічі чуємо вигук єрихонського сліпця: «Ісусе, змилуйся надо мною», — а коли чоловікові казали замовкнути, він кричав ще більше. Лука повторює його молитву: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною» (Лк. 18, 39).
Те грецьке «ελεισον με», яке ми чуємо як «змилуйся», означає в буквальному перекладі «злий на мої рани олію Твого милосердя»; воно спільнокореневе з «ελεον», що значить «олива». Отже, жебрак просив про Боже милосердя як лікувальний бальзам на свої рани і страждання, на неміч і безпорадність, — на сліпоту. І Христос зупиняється! Віра в Боже милосердя не тільки приводить Бога до людини, але й у цих обставинах зупиняється рух натовпу на дорозі. Христос чує незрячого жебрака, кличе його і відповідає йому.
Цікавою є відповідь Господа: «Що хочеш, щоб Я зробив тобі?» (Лк. 18, 41). Ми б сказали: хіба не зрозуміло, що сліпець може хотіти? Але Христос наче запрошує його ще раз, привселюдно, виявити свою віру в Боже над ним милосердя.
Це чудо оздоровлення є нічим іншим, як наслідком віри чоловіка в Господнє милосердя. Те невидиме, що жебрак побачив своїм внутрішнім зором, стає видимим в його особі перед очима всіх присутніх. Він прозріває, встає, уже більше не жебрає, не сидить на узбіччя, а починає діяти — іде за Христом, тобто стає Його учнем, і радісно свідчить про Боже милосердя, яке виявилося в його житті.
Дорогі брати і сестри, слухаючи цю добру новину, спитаймо себе: наскільки я вірю в Господнє милосердя стосовно мене? Сьогодні люди швидше повірять у Бога, який карає людину, аніж у Бога, який милосердиться над нею. Віра дає нам можливість побачити невидиме. Тому каже автор послання до Євреїв, що «віра — це запорука того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих» (пор. 11, 1). Ці слова здійснилися перед нашими очима: те, у що вірив сліпець, чого він сподівався, доказом чого була його віра як вияв невидимого, — сталося! Боже милосердя прийшло до нього і його оздоровлення відбулося на слово Божественного Вчителя.
Святий Кирило Єрусалимський говорить, що справжня віра християнина має два виміри, або дві ознаки. Коли ми віруємо, то насамперед приєднуємося до Бога, даємо Йому можливість увійти в наше життя. Водночас віра завжди перетворюється на дію і зроджує надію! Людина, що вірує, ніколи не буде лише пасивно споглядати на Бога і Його вчинки, а втілюватиме у своєму житті те невидиме, яке побачила вірою (пор. Катехизи 5, 10–11). Тому першим плодом віри є надія, як наслідок тієї Божої сили, що починає в мені діяти. Люди, які не бачать того, що споглядає віруюче серце, і які не мають доказу речей невидимих, можуть не розуміти змісту та значення життєвих рішень і духовних та моральних орієнтирів віруючої особи, тому дивуються з її вчинків, з її наполегливості та непоступливості, як це відбувалося в нинішній події зцілення біля мурів Єрихону.
Ми тепер відчуваємо силу нашої віри в Божу любов та милосердя до нас. Тому сьогодні християнська надія в Україні набирає особливого обличчя. Цієї ночі наші захисники збили над нашою країною понад 50 ворожих безпілотних літальних апаратів, знаючи, що наступної ночі, ймовірно, атака повториться. Коли наші воїни, бачачи невидимим духовним зором перемогу України як вияв Божої сили, невтомно продовжують захищати Батьківщину, християнська надія приймає образ воїна. Надія на перемогу вкотре дає відвагу продовжувати боротьбу, перетворюється на дію. Коли ми бачимо, як ворог руйнує інфраструктуру українських міст і сіл, але наші енергетики невтомно знову і знову відновлюють пошкоджені лінії електропостачання, хоча знають, що завтра ворог може знищити плід їхньої праці, — надія набирає обличчя працівника енергетичної галузі. Коли батьки, люблячи своїх дітей, вбачають у них майбутнє України, бо духовним зором бачать у них вже сьогодні їхнє невидиме краще майбутнє, то надія приймає обличчя українського тата й української мами. А коли наша молодь, уміючи любити посеред ненависті, дає життя під час війни, створює нові родини, народжує дітей, то надія приймає обличчя української молоді. І багато людей у різних країнах запитує нас: що вам дає надію? Ми стоїмо, боремося і дивуємо світ нашою стійкістю саме тому, що віримо в Бога! Ми маємо вже сьогодні запоруку того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих! Бачимо невидиме, бачимо присутнього Бога у стражданнях і сподіваннях українського народу. Саме наша віра нас рятує і дає нам радість і надію серед темряви цієї жорстокої і безбожної війни.
Тому ми просимо і молимося: Ісусе, змилуйся над нами, змилуйся над Україною! Багато хто запитує: як ви молитеся, коли є бомбардування, коли треба йти у сховище? І ми відкриваємо в собі, можливо із здивуванням, та свідчимо іншим, що молимося такими самими словами, якими кличе Ісуса євангельський сліпець: «Господи, помилуй!». Вдень і вночі повторюємо слова: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного!». Це та Ісусова молитва, яку невтомно промовляють віруючі українці. Вона змушує світ зупинитися, а Бога спроваджує в серце України. Вона здатна творити чуда, робити невидиме видимим, а те, чого сподіваємося, — нашою дійсністю.
Хай сьогодні ця історія зустрічі, що зцілює недужих, повертає надію безнадійним і радість засмученим, підіймає відкинутих і надихає малодушних, буде для всіх нас запрошенням до світла надії, зокрема цього Ювілейного року надії. Хай вона буде запрошенням побачити вже зараз невидиму дійсність нашого майбутнього в Христі, побачити надію нашого народу на перемогу добра над злом, на перемогу України над немилосердним, безбожним загарбником. Повірмо в Боже милосердя! Тоді торкнемося осердя Божої любові до кожного з нас. Хай спасенні слова, сказані колись до єрихонського сліпця, оживлять радість надії в кожному з нас: «Прозри, віра твоя спасла тебе» (пор. Лк. 18, 42). Амінь.
Христос народився!
† СВЯТОСЛАВ
