Проповідь Блаженнішого Святослава у 27-му неділю після Зіслання Святого Духа
Господь Бог зацікавлений у нашій перемозі над силами злого. Наш Спаситель завжди насторожі, щоб нас підтримати, потішити і заохотити. Він готовий щоразу наповнити новою силою того, хто занепав духом, підняти того, хто виснажений, випрямити того, хто скорчений, покликати до свободи того, хто почувається поневоленим, кажучи: «Ти є вільний»! Господь помагає нам перемагати зло у власному серці, щоб відчути гідність Божої дитини.
Господи, Господи, споглянь з неба, і подивись,
і навідайся у виноградник цей (пор. Пс. 80, 15–16).
Преосвященний владико Йосифе!
Всечесні та преподобні отці!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України та світу,
які моляться з нами за допомогою цієї живої трансляції!
Любі парафіяни Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві!
Дорога молоде, дорогі діточки!
Слава Ісусу Христу!
Запрошуючи нас зробити наступний крок у підготуванні до великого таїнства Різдва Христового, Боже слово пропонує нам заглибитися в таємницю Господнього погляду. Начебто розкриває нам внутрішній зміст тієї дійсності, яка є дуже важливою для людини. Бог дивиться і бачить кожного з нас.
Що ж несе в собі цей Божий погляд? Живучи у світі візуальної культури, ми дивимося на різні речі, багато чого переглядаємо. При цьому ми іноді не розуміємо, що означає цей наш візуальний контакт із дійсністю, яку споглядаємо. Часом ми боїмося людського погляду, бо відчуваємо, що він нас засуджує, картає чи навіть нам шкодить. Кажемо, що хтось поглянув на нас поганим оком. Однак сьогодні Боже слово нам розповідає, що наш Господь, Творець і Спаситель, дивиться на нас цілком інакше.
Ми чуємо історію про те, що Христос навчає в синагозі в суботу і що там зібралося багато людей (див. Лк. 13, 10–17). Серед них була паралізована, як каже євангелист, скорчена, жінка, яку ніхто не зауважував, на якій ніхто не затримував погляду. Вона перебувала в полоні злого духа. Із усіх присутніх тільки Христос її побачив. Що означає Його погляд? Розкриваючи цю таємницю, Лука вживає три слова. Господь, помітивши скорчену жінку, покликав її, промовив до неї і, навіть більше, поклав на неї свою руку. Христос скерував до недужої своє визвольне слово: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги» (Лк. 13, 12). Він не просто здалека, як сторонній та байдужий глядач, подивився на неї. Ні, Спаситель наблизився до неї, торкнувся її своєю творчою, життєдайною десницею, надавши нового сенсу її життю.
Тож коли Бог дивиться на людину, то насамперед звертає увагу не на її гріховність, немічність і навіть не на ту відстань, на яку особа віддалилася від Нього, а на її гідність, — найвищу гідність того образу, який Він заклав під час створення в кожну людину. Господь бачить у людині передусім свою дитину! Тому так дивується псалмоспівець Давид цьому Божому погляду: «[Боже], що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його» (Пс. 8, 5–6). Коли Христос дивиться на ту відкинену, забуту жінку, то каже, що вона «дочка Авраама» (Лк. 13, 16). У такий спосіб Господь ніби відкриває особливий стосунок любові, усиновлення, що його хоче дарувати своєму створінню.
Божий погляд оздоровлює, визволяє, кличе, наповнює життям, дозволяє нам віднайти в глибині свого серця нашу гідність, відчути, що ми не раби, а Господні сини й доньки. Своїм поглядом Він дозволяє нам, християнам, віднайти гідність Таїнства Хрещення, тієї незатертої печаті на душі, яку кожен із нас отримав і якої ніхто й ніщо — ні гріх, ні людська зневага — ніколи не зможе нас позбавити. Хто віднайшов у собі цю Богом дану гідність, той ніколи не змириться з її приниженням!
Цілком інший погляд на людину представлений у ставленні начальника синагоги до того, що відбувається перед його очима. Усе, що робить Господь Бог, цей чоловік вважає невчасним! Як невчасно Він оздоровив жінку — це ж субота! «Приходьте в інший день оздоровлятись» (пор. Лк. 13, 14), — каже начальник синагоги, не зауважуючи гідності людини. У відповідь цьому чоловікові Христос пояснює Боже бачення: «Чи кожний з вас не відв’язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти?» (Лк. 13, 15). Мовляв, коли сам Господь піклується про свою дитину, ти, заздрісний, говориш про невчасність такого спасенного діла, яке постає перед твоїми очима. Цим словом Бог запрошує кожного з нас подивитися на себе і на ближніх не людським, заздрісним оком, а Божим поглядом. Скільки цікавого і глибокого ми зможемо побачити довкола!
Як доповнення до цієї розкритої таємниці Божого погляду на людину, ми чуємо сьогодні послання апостола Павла. Він говорить нам про те, що це ворог людського роду, диявол, який тримав у рабстві паралізовану жінку, зацікавлений у нашій поразці. Щоразу, коли ми чуємо навіювання, на кшталт: усе пропало, більше про тебе ніхто не пам’ятає, ти вже нічого не можеш — пам’ятаймо, що це слова ворога людського роду, і відкидаймо їх як диявольську спокусу. Апостол Павло закликає християн до боротьби: «… Кріпіться в Господі та в могутності його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися… А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже» (Еф. 6, 1–17). Господь Бог зацікавлений у нашій перемозі над силами злого. Наш Спаситель завжди насторожі, щоб нас підтримати, потішити і заохотити. Він готовий щоразу наповнити новою силою того, хто занепав духом, підняти того, хто виснажений, випрямити того, хто скорчений, покликати до свободи того, хто почувається поневоленим, кажучи: «Ти є вільний»! Господь помагає нам перемагати зло у власному серці, щоб відчути гідність Божої дитини.
Яким важливим є сьогодні це Боже слово до нас! Адже наш український народ часом почувається забутим, покинутим. Диявол разом із нашим ворогом підшіптує нам: «Про вас усі забули, світ від вас втомився, ваша боротьба не має шансу на успіх». Однак Боже слово, яке до нас сьогодні доторкається, відновлює наші сили, дарує нам позитивний погляд на власне майбутнє, упевненість у тому, що не нашою, людською, а Господньою силою ми можемо і повинні перемагати духів злоби, які сьогодні хочуть заполонити наше серце, нашу душу, нашу українську землю. Тому нині, у цей момент, відчуймо Його погляд, звернений на нас, і почуймо Його поклик, бо Господь Бог, коли бачить нас, то кличе!
Куди кличе Господь Бог кожного з нас у час Різдвяного посту? У який момент Його рука спочине на мені у моїй конкретній життєвій ситуації? Ми почуємо, що Господь Бог передусім кличе нас до Сповіді, тому що це таїнство звільнення, відновлення наших духовних і душевних сил. Це той момент, у який на людині спочиває Божа десниця, яка зцілює, надихає, сповнює силою і творчою енергією.
Молімося сьогодні до нашого Творця і Спасителя: Господи, споглянь на цей Твій виноградник, на Твій Божий народ на українській землі. Споглядаючи, піднеси наш дух, надихни нас упевненістю в тому, що Твоєю силою ми переможемо будь-яке зло. Навідайся у цей виноградник, нехай буде Твоя рука на Сині Людському, якого Ти для себе укріпив. Дай силу тим, хто знемагає. Віднови силу тих, хто почувається на межі вигорання. Піднеси синів і дочок України з того віковічного рабства, яке вкотре хоче нам накинути наш ворог і дай нам перемогу в нашій справедливій борні. Благослови нашу землю, наш народ Твоєю перемогою над злом, Твоїм благословенним, справедливим, радісним і різдвяним миром. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
