Проповідь Блаженнішого Святослава у 26-ту неділю після Зіслання Святого Духа в Австралії
В одного багача земля вродила гарно (Лк. 12, 16).
Преосвященніший архиєпископе Пітере!
Преосвященніший владико Миколо!
Преосвященніші та баголюбиві владики Постійного Синоду нашої Церкви!
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри!
Достойні представники української громади в Австралії!
Представники громадських інституцій та організацій, наші пластуни та сумівці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Те, що я сьогодні стою серед вас живий, — це чудо. Але, мабуть, Господь Бог послав нас до вас, щоб ми були знаком надії, проповідниками віри Христової Церкви у воскресіння. Ми нині є свідками надії, тими, хто проголошує добру новину про воскресіння нашого Господа Ісуса Христа, яке святкуємо цієї неділі.
Сьогодні хочу передати вам великий привіт з України, із нашого золотоверхого Києва, а також обійняти вас обіймами Церкви-матері, щоб ви мали свідомість і переконання: хоча ви далеко географічно, в Австралії, ви не є віддалені й відчужені від неї [Церкви].
Приїхав сьогодні до вас не сам, а разом із цілим гроном наших єпископів. Уперше в історії нашої Церкви Постійний Синод відбуває свої сесії тут, в Австралії. І цей Синод є іконою нашої глобальної Української Католицької Церкви. Ми не перебуваємо лише в локальній реальності. З нами — митрополит із Філадельфії, який приносить вам вітання від братів і сестер у США. Тут також є єпископ із Польщі, із Вроцлава, який вітає вас від корінних українців тієї частини Європи. Є апостольський екзарх для українців у Німеччині і країнах Скандинавії. І ми — з України. Ми приїхали не тільки для того, щоб засвідчити єдність нашої великої Української Церкви, а й щоб цю єдність будувати.
І саме сьогодні, у день єдності й сопричастя, Господь промовляє до нас через слово Святого Євангелія (Лк. 12, 16–21).
Ми чуємо притчу, якою Ісус Христос відповідає своїм слухачам на важливе питання: від чого залежить моє життя? Що є фундаментом, щоб бути не лише багатим і успішним, а й живим як людина? Звідки брати сили, щоб вистояти серед викликів сьогодення? Що є складовою нашої національної безпеки? Христос розповідає про багача, у якого земля гарно вродила. Ця коротка притча багато говорить, бо в ній немає жодного зайвого слова.
Перше — ми чуємо слово «земля». Цікаво, що слово »χώρα», яке використовує євангелист, означає передусім клаптик землі, з якого людина може отримати земне щастя і благополуччя. Але Христос одразу ставить це поняття в ширший контекст. Бо земля — це не тільки ділянка, на якій ти живеш. У єврейському розумінні вона означає Боже благословення (пор. Бут. 13, 15). Це — обітована земля, простір Господньої присутності (η γῆ), людської гідності, спадщина (пор. Бут. 15, 18), коріння — як каже українська приповідка: земля, де закопана твоя пуповина. Це простір, де людина може бути гідною і вільною (пор. Єз. 37, 21–22).
Якщо хтось розуміє поняття «земля» вузько — як економічний ресурс для власного збагачення, то стає безумним і міркує, як оцей багатий із притчі: «Земля вродила гарно… Не маю де звезти врожай мій! І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую…». (Лк. 12, 16–18). Але цей багач, говорячи, що він принесе в ті нові комори, фактично визнає свою бідність: «… І зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток» (Лк. 12, 18).
Він справді бідний, якщо весь його достаток дорівнює лише тому, що може вміститися в коморах, навіть нових і великих! Існують різні види бідності: окрім матеріальної — духовна, моральна, культурна й інтелектуальна. Хтось може мати багато грошей, але якщо не має нічого більшого за те, що можна скласти в комору, він — бідна й нещасна людина. Чоловік із притчі не розумів, що треба не комори розбудовувати, а розширювати для Бога і ближнього власне серце! Лише так можна багатіти в Бога і лише те залишиться у вічності, що зібрано «в ці комори» вчинками любові.
Друге — найбільша бідність цього чоловіка полягає в тому, що він не розуміє: найціннішим його багатством, яке виявилося в плідності землі, є Бог, який дав плід із цієї святої землі! Якщо він не усвідомлює, що є щось важливіше за матеріальний хліб, він — справді бідний, якого мій попередник патріарх Любомир назвав «скоробагатьком» — має гроші, але не має культури. Тому цей чоловік каже: «Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лк. 12, 19). Він не розуміє, що душа не потребує земного хліба. Тільки небесний хліб, який ми отримуємо в Таїнстві Євхаристії, живить душу і дає їй радість сьогодні й завтра, мир — повіки!
І третє питання, яке ставить сьогодні Боже слово кожному з нас: «… Ате, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк. 12, 20). Мудра людина, яка працює, повинна думати про своє майбутнє. Це питання часто ставлять собі й люди на поселеннях: усе те, що ми надбали — будинки, церкви, організації — кому воно буде? Відповідь глибока: майбутнє належить тільки Богові! Якщо ви зберегли у серці розуміння свого коріння, якщо зберегли віру — усе, що надбали, залишиться й після того, як Господь покличе вас до своїх осель. Якщо ні — нащадки без віри швидко розтратять ваше багатство, і все, що ви надбали, — кому воно буде?
Сьогодні ви чуєте з різних засобів масової інформації: довкола України — розмови про землю. Нам кажуть: віддайте території — отримаєте мир. Але наше послання світу таке: російський агресор не воює за територію. Росія — одна з найбільших країн світу. Вона має землі й ресурси, але демон війни й рабства гріха не дає можливості ні її правителям, ні громадянам жити в мирі і втішатися плодами власної землі. Мета агресора — знищення українського народу та вплив на спосіб мислення демократичних суспільств, щоб їх розкласти зсередини і поневолити. Злочинця неможливо замирити, задовольняючи його апетити! Його можна і треба зупинити!
Люди, для яких Україна — місце гідності, спадщини і свободи, знають: воно значить набагато більше, ніж земельні ресурси чи корисні копалини. Це — святе місце, де Бог перебуває зі своїм народом. І цей катедральний собор у Мельбурні — послання і вічний заповіт перших українських поселенців в Австралії. Ваші предки, які прибули як біженці, позбавлені дому, принесли сюди скарб віри, мови, культури, гідності та свободи. Вони зберегли слова «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни», написані в цьому храмі, коли незалежної України вже не існувало після лихоліть Другої світової війни. Ваші попередники молилися і боролися за вільну Україну, яку ми нині маємо, будуємо і захищаємо на рідній землі, платячи найвищу ціну — життям і здоров’ям найкращих синів і дочок!
Сьогодні дякуємо Богові, що Він зберігає нас при житті, аби ми були голосом для світу про справжній зміст людського життя. Нашим завданням є зберегти найбільший скарб, який вродила українська земля, — віру наших прабатьків. Не загубіть її, бо в ній — ваше багатство. Без неї ваші діти все розтратять. І те, що ви надбали, — кому воно буде?
Наша Церква має велику місію: як свідок близькості Господа в Україні сьогодні — ділитися вірою з усіма народами, ділитися досвідом присутності стражденного Христа в тілі нашого народу, навіть в умовах цієї страшної війни. Наше покликання — бути Церквою, яка не тільки утримує старі будівлі чи інституції, а є місійною, живою в Дусі Святому. Тому вона молода, життєздатна та життєдайна, яка проголошує Христове Євангеліє серед народів на різних континентах.
Сердечно дякую вам, в Австралії, за підтримку братів і сестер в Україні. Дякую вам за те, що ви розумієте: усе те, що дає австралійська земля, потрібно ділити з потребуючими. Дякуємо за вашу солідарність. Коли ворог намагається забрати в нас усе, коли руйнує інфраструктуру наших міст, щоб заморозити нас взимку і залишити в темряві, — тоді найяскравіше світить людське серце. Ми носимо в собі світло. Коли ворог забирає тепло — ми зігріваємо одне одного теплом сердець.
Дякую за те, що ваші серця просвітлюють і зігрівають мільйони українців. Ми хочемо тут разом із владиками Постійного Синоду бути свідками надії. Україна сьогодні — простір глобальних змін. Ці зміни прийдуть і до Австралії. Тому, будь ласка, будьте на правильній стороні історії. Будьте певні: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
