Проповідь Блаженнішого Святослава у 24-ту неділю після Зіслання Святого Духа і в день інтронізації Тернопільсько-Зборівського митрополита
Я — Альфа і Омега, початок і кінець — говорить Господь Бог,
хто єсть і хто був і хто приходить (Одкр. 1, 8).
Високопреосвященний владико Вісвальдасе —
Апостольський нунцію в Україні!
Високопреосвященні та преосвященні владики —
дорогі співбрати в єпископському служінні!
Дорогі наші митрополити Теодоре і Василію!
Всесвітліші, преподобні та всечесні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Достойні представники органів державної влади Тернопільщини!
Шановні гості сьогоднішнього свята!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Достойний Тернополе, наша славна подільська земле!
Слава Ісусу Христу!
Коли ми читаємо книги Священного Писання, то натрапляємо на опис Бога, у якого віримо, якого ісповідуємо. Бачимо, що Він має особливу прикмету: Господь приходить, Він грядущий!
У тлумачному словнику української мови біля слова «грядущий» є примітка, що воно урочисте. Він цього поняття віє вічністю. Бог приходив колись, приходить сьогодні і прийде в майбутньому.
Старозавітні пророки підкреслювали велику різницю між різними ідолами, яких творить людська уява, і справжнім, живим Богом. Наш Господь перший робить крок назустріч людині. Людина може пізнати Бога лише тоді, коли пізнана Ним. Вона може знайти Його, лише коли Він дасть себе знайти. Людина може навернутися, прийти до Бога лише тоді, коли Він її до себе приведе. Тому ми величаємо Його, кажучи «благословенний, хто йде в ім’я Господнє» (пор. Мт. 21, 9). Святе Письмо, книга Одкровення, закінчується молитвою Церкви як Господньої нареченої, яка прикликає Бога: «Говорить, хто свідчить це: Так, приходжу скоро. Амінь, прийди, Господи Ісусе!» (22, 20). У цій молитві вжитий дивний арамейський вислів «Maran atha», що є містичним прикликанням другого славного приходу нашого Спасителя. Цікаво, що цю фразу можна перекласти і як «Господь приходить», і як «Господь прийшов», і як «Господь прийде», і як «Господи, прийди», тобто і в теперішньому, і в майбутньому часі, як вияв віри, що Господь вже прийшов, приходить сьогодні і ще прийде!
Ось сьогодні ми слухаємо Святе Євангеліє із описом Бога, який гряде (Лк. 8, 41–56). Чуємо розповідь про те, що до Ісуса Христа приходить чоловік Яір і кличе Його: «Прийди, прийди, Господи», — тому що вмирає його єдина дванадцятирічна донька. Чоловік добре розумів, що Бог завжди приходить для того, щоб порятувати, зцілити, зміцнити, підтримати, навіть воскресити.
Цікаво, що ім’я Яір означає «той, хто підіймає». Він власним іменем свідчить про Ісуса, якого кличе прийти і підняти його доню, — підняти зі смертного ложа (хоч про смерть дівчинки батько ще тоді не знав).
Проте Христос іде в гущавину людей. І ось у тому натовпі Він відчув чийсь доторк. Це була жінка, яка 12 років страждала від кровотечі і яка собі сказала, що тільки торкнеться краю Його одягу й стане здоровою. Багато людей тиснеться, але торкається тільки одна — та, яка вірує. Христос зцілює цю жінку (кровотеча є символом втрати життя через гріх); воскрешає померлу доньку і об’являє нам Бога, який спішить врятувати людину. Однак горе тому, хто не впізнав, не розпізнав моменту приходу Ісуса. Господь, плачучи над містом Єрусалимом, каже: «Горе тобі, бо не зрозуміло ти моменту Божих відвідин» (пор. Лк. 19, 41–44).
Дорогі в Христі! Ми сьогодні переживаємо надзвичайну історичну подію. І Боже слово розкриває нам її зміст. Зараз приходить, восходить, чи інтронізується, не тільки новий митрополит. Це Господь приходить, спішить до свого народу! Ця подія введення на престол нового правлячого архиєрея Тернопільсько-Зборівської архиєпархії є лише іконою, що дає нам можливість начебто торкнутися того Слова, яке нині проголошує нам Святе Євангеліє, і розпізнати момент саме Божих відвідин. Сьогодні євангелист запрошує кожного нас бути подібними до тієї віруючої жінки, котра могла своєю вірою впустити в себе силу Бога, який приходить її врятувати і спасти, який воскрешає надію батька, кажучи йому: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться» (Лк. 8, 50).
У цей історичний момент вияву сили Бога, який спішить до свого зраненого, згорьованого народу, ми хочемо подякувати Господеві за те, що Він приходив до нас у минулому і гряде зараз. Дозвольте мені від імені всієї нашої Церкви, всього Божого народу України скласти сердечну подяку високопреосвященному митрополитові Василеві за багаторічне ревне служіння. Він був Яіром підпільної Церкви, який ніс Христа до тієї української хати, у якій плакали, молилися і кричали: «Боже, прийди, врятуй нас». Через нього, молоденького священника, вийшла Божа сила, яку ми бачили тоді, коли наша Церква урочисто воскресала, виходячи з підпілля, щоб сяяти тепер як глобальна Київська Церква на весь світ.
Владико-митрополите Василю, це ви вустами Христа казали тоді нашим людям: не бійтеся, не бійтеся кайданів, не бійтеся нічого, бо з нами Бог — той, хто є Альфою і Омегою, у кого в руках є доля світу, народів і кожної людини зокрема. Дякуємо вам за те, що ви мали відвагу стати першим митрополитом цієї митрополії. Ви її розвивали, ви були, є і ще будете одним із найактивніших єпископів нашої Церкви, який ніколи не втомлюється іти до свого народу туди, куди вас кличуть.
Дякуємо вам за воскресіння нашої Зарваниці. Ми можемо сказати, що таким, як сьогодні є це святе марійське місце України, воно не було ніколи у своїй історії. Зарваниця притягує людей із різних країн, Церков, конфесій до того дому, де Мати Божа повертає надію людині третього тисячоліття і вчить її не боятися майбутнього. За всю вашу працю, дорогий владико Василю, прийміть нині наше визнання. Складаємо подячні молитви Богові за вас.
І сьогодні ми маємо Теодора — Божий дар, через якого Христос далі хоче спішити до свого народу. Владико Теодоре, маю за надзвичайну честь впровадити вас за руку на престол митрополитів Тернопільсько-Зборівської архиєпархії і митрополії.
Цей владика — справжній монах. Він тікав від почестей. Його життєвою мрією було вести пустельницьке життя. Хотів, як монах-затворник, прикликати Духа Святого на свою землю і свій народ, як колись пророк Ілля спровадив із неба вогонь. Але Господь Бог сказав йому: «Ти кличеш Мене, а тепер Я покликав тебе».
Владико Теодоре, ви прийняли естафету від свого великого попередника. Будьте носієм і благовісником цієї Божої дії та Божих спасенних відвідин свого народу. Сьогодні Україна є зраненою і кровоточить, оплакує щодня нових жертв цієї тяжкої несправедливої війни. Приведіть Ісуса до тих, хто кровоточить і плаче. Будьте новоявленим Яіром, який підіймає людей. Надавайте їм нової сили, яка випливає лише з тієї сили, про яку каже Христос: «Сила вийшла з Мене» (Лк. 8, 46). Хай завдяки вашому душпастирському служінню та сила, про яку чуємо нині в Євангелії, оздоровлює і воскрешає.
Ви у своєму єпископському служінні завжди берете приклад із праведного митрополита Андрея Шептицького. На всіх наших зустрічах, синодах, ви виявляєте себе як той єпископ, з чиїх уст найбільше лунає наука цього Мойсея нашого народу, чи коли треба говорити про тотожність і покликання нашої Церкви на рідних землях, чи промовляти до Римської курії про ідентичність нашого східного київського благочестя і заявляти про нашу патріаршу гідність, як ви це робили буквально кілька тижнів тому. Господь Бог доручатиме вам ще інші завдання, але, будьте певні, що Він через вас приходить до свого народу.
Віддаю владик Теодора і Василя та всю вашу архиєпархію і митрополію під покров Пречистої Діви Марії. Ці два дні, сьогодні і завтра, позначені Її присутністю. Сьогодні Римо-Католицька Церква святкує свято Непорочного Зачаття, а ми його святкуватимемо завтра. І це — престольний празник цього катедрального собору. Хай Вона, непорочно зачата Пречиста Діва Марія, наша Мати й Учителька віри, попровадить далі нашого нового митрополита, нашу Церкву і наш народ. Разом із Нею, що уособлює цю Церкву як Христову невісту, скажімо: «Прийди, Господи Ісусе!» — і почуємо: «Благословення Господа Ісуса з усім вами» (пор. Одкр. 22, 21). Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
