Проповідь Блаженнішого Святослава у 23-тю неділю після Зіслання Святого Духа
Він вирвав нас із влади тьми
й переніс у царство свого улюбленого Сина (Кол. 1, 13).
Всечесні отці!
Преподобні сестри та брати в монашестві!
Дорогі брати-семінаристи!
Достойні наші київські парафіяни!
Дорогі діти, молоде — сини й доньки нашої Церкви в різних куточках України, навіть на окупованих територіях, а також у всьому світі, які зараз єднаються з нами
в молитві завдяки цій живій трансляції!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Подія, яку сьогодні дарує нам в Євангелії євангелист Лука (8, 26–39), надзвичайно глибока, багатогранна й багаторівнева. Ми ніби стаємо учасниками дивного звільнення, про яке чуємо у Святому Писанні. Ісус переходить кордон на півночі Галилеї та входить в околицю, яка навіть за часів Римської імперії належала до іншої адміністративної одиниці. Це була територія Десятимістя. Цікаво, що Лука, описуючи цей перехід, каже: «Вони пристали в краю Геразинськім, що проти Галилеї» (8, 26). Слово «проти» означає не тільки географічне положення, а певну дійсність, яку Христос там знаходить.
Коли слухаємо опис події, — як назустріч виходить біснуватий, який кричить, і, ймовірно, перебуває в кайданах; як відбувається його звільнення; як легіон бісів входить у стадо свиней, що кидаються зі скелі в море; як пастухи, побачивши це, тікають; як на це місце приходять мешканці міста, — створюється враження, що триває буря. Оповідь підкреслює динаміку подій. Але що означає звільнення поневоленої злим духом людини? Ба більше, що означає це Боже слово для нас, які зараз його чують і силою та діянням Святого Духа беруть участь у цій події?
Ми бачимо, що Христос входить у царство темряви. Бо жителі Десятимістя не знали ні Бога Ізраїлю, ні Ісуса Христа. Той біснуватий не міг мати інформації про Спасителя. Однак легіон злих духів устами чоловіка ісповідує, ким є Христос. Господь лише прибуває, а сама Його присутність стає нестерпною для темряви і її князя — злого духа. Тоді біснуватий першим кидається до Ісуса і каже: «Що мені й Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!» (Лк. 8, 28). По-людськи чоловік не міг знати про Нього. Але бачимо, що саме ім’я Спасителя виганяє нечистого, звільняє людину від його влади. У цьому визволенні виявляється надзвичайна Божа слава, яка налякала всіх: і легіон, що поневолював чоловіка, і пастухів, які втекли, і мешканців міста, котрі прийшли побачити, що сталося.
Щоб глибше зрозуміти цю бурю на півночі від Ізраїлю, яку описують євангелисти синоптичної традиції, Марко і Матей, треба побачити, що ця подія є сповненням важливого старозавітного пророцтва.
Якщо порівняти вияв Божої слави в Гадаринському краї, що здійснюється в постаті Ісуса Христа, з видінням бурі з півночі, явленням Господньої колісниці, яке бачив пророк Єзекиїл на річці Кевар у Вавилоні (пор. Єз. 1, 1–24), стає очевидно, наскільки глибоким і могутнім є сьогоднішнє Боже слово.
Пророк Єзекиїл перебуває в країні темряви, серед депортованих ізраїльтян, поневолених бранців. Він на чужині, у рабстві (593 р. до Хр.). Побачивши вияв Божої слави у вигляді колісниці, пророк починає розуміти й навчати, що Бог не прив’язаний до певного місця, що Його слава не статична. Господь покидає Єруслалим і спішить до свого народу, який вважає себе забутим і покинутим далеко від Його слави. Він приходить до поневоленої людини. Вияв Його слави стає моментом звільнення, проголошенням надії. Божа слава розкриває всю свою силу на «землі проклятих». Пророк не тільки бачить, а й чує шум і гомін бурі та небесних сил: «Як вони йшли, я чув шум їхніх крил, немов шум вод великих, неначе голос Всемогутнього, неначе страшний гомін, немов галас у таборі; а як зупинялись, то спускали крила» (Єз. 1, 24).
Це початок нового часу та надії для тих, хто є обідраним і позбавленим сподівання та гідності, хто живе в кайданах серед гробів. Те, що бачив пророк Єзекиїл, здійснюється в імені Ісуса і виявляється у звільненні цього поневоленого біснуватого чоловіка.
Сьогоднішнє Боже слово несе нам три важливі послання. Перше: де перебуває Бог, — лише там є свобода. Ім’я Господа нашого Ісуса Христа творить простір царства світла і вияв Божої слави. Бог спішить сам до тебе, робить перший крок тобі назустріч, навіть коли ти перебуваєш у царстві пітьми. Тому апостол Павло каже: «Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина» (Кол. 1, 13). Момент нашого звільнення настав у Святому Таїнстві Хрещення. Ті води, що потопили легіон злих духів і ввійшли у свиней, як ми чули сьогодні в Євангелії, є образом Хрещення. Бог перший робить крок до нас назустріч. Про це ми чули в сьогоднішньому апостольському читанні: «Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (Еф. 2, 8).
Друге звернення живого Бога сьогодні до кожного з нас: будьте обережні зі злом, тому що воно поневолює, обдирає до наготи, викрадає свободу й гідність. Не входьте в жоден компроміс, у жоден діалог, не грайтеся зі злом. Ви можете бути собою лише тоді, коли чините добро. І прикладом такої звільненої від союзу зі злом людини є цей біснуватий, якого бачимо наприкінці розповіді.
Каже Лука: «… Сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі — і злякались» (Лк. 8, 35). Вислів «при умі» у грецькому тексті передане словом «σωφρονοῦντα» (від «σωφρονέω»), яке означає, що звільнений чоловік не лише свідомий, а й спасенномудрий, цілісний і чистий. Той, кого вважали пропащим і хто жив у гробах, після зустрічі з Ісусом і вияву на ньому Божої слави, стає вільним, стає носієм і свідком надії для того міста. Тому Христос посилає його назад до свого народу. Пропащий стає носієм і свідком надії.
Це стосується кожного з нас. Немає людини, до якої Господь Бог не поспішав би зі своїм рятівним, спасенним словом. Це Він визволив нас від влади темряви.
І третє, дуже важливе послання: сьогодні Вселенська Церква разом із нами святкує Всесвітній день убогого. Цього тижня тут, у Києві, ми презентували перший апостольський лист новообраного Папи Лева XIV «Dilexi te», що українською мовою означає «Я полюбив тебе». Убогий — це не жебрак і не бідний. Убогий, подібно до цього спасенного чоловіка, можливо, не має земних благ, але є носієм надії і свідком Божої сили та слави, яка в ньому об’являється.
Сьогодні, коли розпочинаємо Різдвяний піст, — радісний час очікування приходу до нас нашого Спасителя в людському тілі, — Церква закликає звернути увагу на вбогих, яких Господь посилає до нас як свідків своєї присутності серед нас. Згідно з давньою українською традицією, у цей час ми покликані до самопожертви: стримуючи себе в комфортних і навіть корисних речах, віддати вбогому те, що внаслідок цього самообмеження залишиться. Віддаючи, ми збагачуємося. Убогі стають посланцями Бога, бо не мають іншої надії, допомоги, крім спасенної Божої десниці, завдяки якій живуть на цьому світі.
Особливо цими днями, коли Батьківщина переживає нові скандали, зокрема корупційні, ми бачимо «багатих», про яких кажемо, що вони бідні. Попри статки, вони перебувають у кайданах злого.
Під час цієї Божественної Літургії ми станемо свідками ще одного вияву Божої слави: народиться новий священник Христової Церкви. Хочу звернутися до ще диякона, а за хвильку — ієрея Вадима. Отче, коли вам буде важко, коли почуватиметеся покинутим — спішіть до вбогих. Традиція Церкви каже: якщо маєш нерозв’язану проблему — дай милостиню вбогому і проси його про молитву. І Господь наповнить вас усім, чого шукатимете. Молитва вбогого має велику силу.
Молімося: Господи, Ти приходиш у царство темряви, щоб вирвати полонених в’язнів і перенести їх у своє царство — поспіши до всіх, хто терпить, до всіх тих, кого накриває темрява злого в цьому світі. Поспіши до терплячих в Україні, до тих, хто перебуває в російських лабетах полону та ув’язнення, так, як Ти поспішив із виявом своєї слави до бранців у Вавилоні за часів пророка Єзекиїла. Господи, поспіши до Твого народу зі світлом Твого спасіння і Твоєї слави. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
