Проповідь Блаженнішого Святослава у 23-тю неділю після Зіслання Святого Духа
Сьогодні, на поклик Папи Франциска, погляньмо в очі сучасним убогим людям. Погляньмо в очі тим, хто сьогодні виключений зі суспільства так званою «культурою відчуження», про яку вже багато років говорять культурологи і філософи і на яку нині звертає велику увагу Святіший Отець. Саме тому сьогодні, у Всесвітній день бідного, наша Церква в Україні і в різних куточках світу започаткувала безстрокову акцію «Нагодуй голодного»…
Благодаттю Божою ми спасенні!
Еф. 2, 5
Всечесні отці!
Достойні браття-семінаристи!
Дорогі сестри і брати в монашестві!
Любі брати і сестри — діти нашої Церкви в різних куточках України і світу, які зараз наживо моляться з нами через цю трансляцію з Патріаршого собору!
Дорогі наші парафіяни, діти!
«Благодаттю (Божою) ми спасенні!» (Еф. 2, 5). Цими словами про Божу благодать, що їх ми почули сьогодні з вуст апостола Павла, начебто отримуємо ключ, щоб зрозуміти і відкрити для себе глибокий зміст Божого слова, яким до нас промовляє через Божественне Євангеліє наш Господь і Спаситель.
Євангелист Лука нині описує нам постать Ісуса Христа як джерело нашої свободи і гідності (пор. 8, 26–39). Ми почули, що Ісус пускається в дорогу. Він разом із учнями перепливає на другий берег Галилейського моря, тобто за кордон, до іншої країни, до іншої адміністративної одиниці тогочасної Римської імперії. Цікаво, що вся логіка цієї розповіді будується навколо того, що Христос начебто спеціально йде туди, щоби знайти людину і врятувати її: повернути назад їй втрачені гідність і свободу. (Хто відвідував Ізраїль, то міг побачити місце, де відбулася ця подія.)
Коли Господь ступає на цю землю, то Йому назустріч виходить біснуватий чоловік, тобто людина, яка позбавлена свободи й перебуває під владою нечистого духа. Лука, як добрий лікар, дуже докладно описує стан цієї особи. Насамперед він каже, що цей чоловік був нагий, тобто без одягу. У стародавньому світі привселюдно зняти з людини одяг означало відібрати в неї до останньої крихітки людську гідність. Таку особу викидали з людського суспільства і прирівнювали за гідністю до тварини. Ба більше, Лука каже, що той чоловік вже давно мешкав не в хаті, а в гробах, оселився в «місті мерців», помер у свідомості живих городян. Крім того, цей чоловік небезпечний у своєму злі, яке панує над ним, — небезпечний не тільки для мешканців того краю, котрі, мабуть, його спеціально видворили за межі своєї спільноти і громади, а й для самого себе. Містяни зв’язували його ланцюгами, заковували в кайдани, проте той нечистий дух, що панував над чоловіком, гнав його пустелями, де біснуватий трощив кайдани, бив сам себе.
Цей жахливий опис життя біснуватого показує, що зло — це руйнівна сила, яка забирає в людини гідність і свободу. «Кожен, хто чинить зло, стає його невільником», — каже апостол Петро у своєму Другому посланні (пор. 2, 19). Кожен, хто чинить зло, віддає добровільно свою свободу в руки злого духа, начебто запрошує тирана забрати його свободу. І тоді зло остаточно руйнує життя, людину і світ. Зі злом не можна гратися, бо воно завжди приносить руйнування і біду, завжди принижує людину.
Зустрівши біснуватого і вигнавши з нього злого духа, начебто повернув йому все втрачене. Він виступив як найбільший доброчинець для чоловіка, адже повернув йому назад гідність і свободу.
Лука описує наслідки і плоди цього звільнення чоловіка від зла. Євангелист каже, що коли містяни прийшли, щоб подивитися, що сталося, то колишній біснуватий сидів в учнів Ісуса «одягнений і при умі». Ті два останні словосполучення у сучасному лексиконі означають, що він повернувся назад до людської гідності та знову отримав владу над самими собою. Йому було повернуто ту гідність, яка походить не від людини, а від Бога. Людина має гідність, будучи створеною на образ і подобу Бога. Христос відновлює в тому чоловікові цей образ і цю подобу. Людська гідність є вродженим, а не набутим або даним нам кимось чи чимось даром у цьому світі. Чоловік сидів при умі. Це означає, що він знову став самовладною особою і вже міг сам собою керувати. Навіть більше, він став здатним чинити добро. Людина у своїй гідності створена для того, щоб бути подібною до Бога, який є її доброчинцем. Гідність людської особи відкривається в кожному з нас лише тоді, коли ми чинимо добро! І роблячи ближньому добро, ми своєю повагою до нього допомагаємо йому досвідчити його гідність. Людська свобода — це здатність чинити добро. Вона створена на образ Божої свободи і є виявом нашої гідності. Щоразу, коли ми чинимо добро, то переживаємо свободу і радіємо. Натомість, роблячи зло, відчуваємо, що щось знищилося і зруйнувалося і в мені, і в тій особі, хто є поруч.
Дорогі в Христі брати і сестри, сьогодні у всьому світі Вселенська Католицька Церква відзначає День бідного. Ми бачимо, що в сучасному світі, який, за словами папи Івана Павла ІІ, живе так, якби Бог не існує, людина поводиться так, ніби не існує бідного, скривдженого чи потребуючого. Сучасна людина, ум якої поневолений ілюзорним світом телебачення чи соціальних мереж, думає, що горя і біди немає. Вона живе так, наче не існує людської скорботи, страждання, зневаги людської гідності. Ми так часто стаємо нечутливими до людської біди!
У сучасному світі ми можемо побачити, що бідність має багато облич. Зазвичай, коли чуємо про бідного, то думаємо про людину, яка не має благ чи ресурсів для гідного земного життя. Але це лише одне із сучасних облич бідності. Мільйони людей позбавлені доступу до освіти і навчання. Ми маємо сьогодні велику пошесть культурної бідності. Ті, хто набив власні кишені, часто показують таку культурну вбогість своєю мовою, своїм ставленням до ближнього і способом трактування тих, хто чогось ще не має. Ми тоді кажемо: бідний він чоловік, хоча й має багато… Нині існує і духовна бідність. Ідеться про бідність людини, яка перебуває в полоні власного зла, пристрастей і гріха. У сучасній постіндустріальній культурі шириться ще один вид бідності, який називається самотність. Це коли людина, яка навіть користується сучасними засобами масової комунікації, не вміє будувати глибоких і повноцінних людських стосунків. Вона, можливо, має всього багато, але через самотність не завжди здатна цим скористатися. Таких облич сучасної бідності можна перераховувати ще багато…
Тому сьогодні, на поклик Папи Франциска, погляньмо в очі сучасним убогим людям. Погляньмо в очі тим, хто сьогодні виключений зі суспільства так званою «культурою відчуження», про яку вже багато років говорять культурологи і філософи і на яку нині звертає велику увагу Святіший Отець. Саме тому сьогодні, у Всесвітній день бідного, наша Церква в Україні і в різних куточках світу започаткувала безстрокову акцію «Нагодуй голодного».
Ми можемо багато роздумувати про гідність, про свободу, проте зробімо один конкретний добрий вчинок. Станьмо подібними до доброчинця Бога і, наближаючись до потребуючої особи, наслідуймо Христа-Спасителя, який сьогодні шукає людину, що перебуває в полоні зла і є приниженою, позбавленою гідності і свободи через сучасний тягар бідності третього тисячоліття людської цивілізації.
Переконаний, що чуючи про різні види бідності, ми сьогодні відкриємо в собі багато скарбів і дарів. І побачимо, що серед нас немає нікого, хто б був настільки потребуючим і вбогим, щоб не міг допомогти іншому. Ми відчуємо в тому чині, який зробить нас кращими, власну гідність і відкриємо в собі здатність нести добро! Нехай цей день допоможе не тільки потребуючим, а й кожному з нас. Нехай цей день буде моментом, коли добро запанує в наших душах і, наче той промінчик світла, усуне всяку темряву.
Сьогодні, слухаючи слова про звільнення, справжню свободу і гідність синів Божих, просімо в молитві, щоб Бог допоміг зрозуміти і написав у нас на серці слова великого і святого митрополита Андрея Шептицького: «В хвилину твоєї смерті тобі залишиться лише те, що ти віддав убогому».
Амінь. Слава Ісусу Христу!
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
