Проповідь Блаженнішого Святослава у 16-ту неділю після Зіслання Святого Духа
У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим (Мт. 25, 21).
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Щоб пояснити своїм слухачам стосунок між Богом і Його народом або об’явити глибокі істини про Бога — Творця і Спасителя, які не можна висловити жодним людським словом чи терміном, Господь уживає притчі. Саме в них, у стосунках між дійовими особами, закладена спасенна сила Божого слова.
Притча про таланти (Мт. 25, 14–30) багатозначна. Однак я запрошую вас прислухатися до кількох деталей, які є ключами до розуміння того, що Ісус хотів сказати своїм учням. Перша: господар, роздаючи таланти і плануючи забрати їх назад, добре знає своїх слуг і дає кожному за його здібностями. Друга: коли він повертається і зводить рахунки з ними, то перших двох слуг, яких хвалить, винагороджує однаково, незалежно від кількості принесеного прибутку. І одному, і другому каже: «У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим» (Мт. 25, 21).
Йдеться не про майно чи гроші, які отримує господар, не про його прибуток, а про здобуток слуг, що виявили здатність до більшого. Найцікавішою є розмова із третім слугою, якого пан називає лінивим і грішним. Той слуга промовляє фразу, яка, думаю, сьогодні для нас є дуже цікавою і важливою: «Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він — маєш твоє» (Мт. 25, 24–25).
Ці слова означають: я більше не відповідальний за твоє; я віддав його тобі і вже не несу за це відповідальності. Отже, слуга, якого пан в кінці карає, боявся не лише пана, а й самої відповідальності. Бо інвестувати й примножувати отримане, здобуваючи більше для пана, означає ризикувати. Навіть більше, слуга обрав найнадійніше (для пана і його грошей) — нічого не робити, просто сховати талант. Та саме за це пан його суворо картає. І додає дивні слова: «Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мт. 25, 28–29).
Покликання до відповідальності — глибоке й актуальне для сучасної людини. Євангелист Матей, описуючи цю притчу, вказує на особливу відповідальність, яку отримав Ізраїль, Божий народ Старого Заповіту. Господь дав йому Закон, дарував можливість пізнання єдиного істинного живого Бога — дар, «талант», якого не мав жоден інший народ. Христос приходить до свого народу як пан, що зводить рахунки зі своїми слугами: «Що ви зробили з Моїм даром Богопізнання?». І звучить звинувачення: уникаючи відповідальності, замість поширювати це знання й ділитися ним, народ перетворив Богом даний талант на мертвий закон, бездушну букву, що вбиває. На це вказує апостол Павло словами самого Господа: «Бо, як написано, через вас ім’я Боже зневажається між поганами» (Рим. 2, 24).
Сьогодні Христос кличе всіх нас до відповідальності за дари, отримані від Нього. Немає неталановитих людей. Кожен має від Бога все необхідне для щастя і розвитку. Господь знає кожного і не вимагає понад можливості. Але Він шукає в нас здатності бути відповідальними, насамперед — у проголошенні Євангелія. Апостол Павло каже: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов’язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (І Кор. 9, 16).
Цікаво, що ми живемо в культурі, де панує страх перед відповідальністю. Усі хочуть мати свободу, але за всяку ціну прагнуть уникнути відповідальності. Думаю, кожен вихователь, особливо в наших семінаріях, знає, як важко виховати в сучасної молодої людини здатність до відповідальності: за доручену справу, за власні таланти, уміння, Божі дари, знання й здібності до здійснення певного служіння.
Причиною цього є те, що ми неправильно розуміємо саме слово «відповідальність». В аскетичному житті Церкви є два пояснення цього поняття. Коли ми спотворено уявляємо, ким є Господь і як Він до нас ставиться, тоді часто бачимо в Ньому лише суворого рахівника, який карає за найменшу провину. У такому разі відповідальність зводиться до покарання за злі вчинки. Але це — хибне розуміння. Таке уявлення про Бога як про рахівника паралізує нашу ініціативу. Людина боїться щось робити, щоб не бути покараною чи висміяною, щоб не почути критики. Ми боїмося розвивати й примножувати своє. А що вже казати про відповідальність за чуже! Усім знайома фраза, яка вбиває будь-яку ініціативу: «Тобі того треба?!».
Та справжня відповідальність, до якої покликані всі ми, — не звітувати за вчинки. Ні. Позитивна відповідальність означає відповідати за іншу людину, за життя, — означає бути здатним послужити іншим. У сьогоднішній притчі панові важлива була не кількість грошей, які він отримав чи втратив, а здатність його слуг бути корисними для інших, для суспільства та спільного блага.
Сьогодні можна сказати, що безвідповідальність є причиною багатьох суспільних і світових лих. Безвідповідальний політик руйнує свою країну. Якщо такий політик є очільником держави, що має відповідальність перед світовою спільнотою, його слова і вчинки стають причиною катастроф і воєн. Безвідповідальність або страх перед нею руйнують сучасну людину й культуру. Скільки молодих людей не можуть зробити життєвий вибір, бо бояться відповідальності. Скільки з них не наважуються створити подружжя, бо лякаються обов’язків, що чекають у сімейному життя. Як допомогти людині довіритися Богові й зробити крок до священства чи монашого стану, бо це означає прийняти відповідальність за своє покликання і звільнитися від страху? Саме цей страху штовхає нас закопати талант, а потім повернути його Богові і сказати: «Ось він — маєш твоє» (Мт. 25, 25).
У цій притчі Господь кличе нас до позитивної, активної та творчої відповідальності. Бо й нині, чуючи Його слова, ми вже відповідальні за почуте. Сьогодні ми прагнемо побачити в Богові того, хто дбає не про своє, не про те, що поганий слуга хотів Йому повернути. Бог дбає про нас і про наше. І кличе нас бути подібними до Нього.
Господи, поблагослови нашу землю відповідальними людьми! Ми бачимо тепер, що вчителями найвищої відповідальності є наші воїни. Сьогодні Україна пережила ще одну пекельну ніч. Уже відомо про чотирьох загиблих у Києві, серед них — 12-річна дитина. Ми живі тому, що хтось цілу ніч збивав російські ракети й дрони, несучи відповідальність за місію захисту Батьківщини. Ми дякуємо медикам і рятувальникам, які нині розбирають завали й рятують людей, ризикуючи життям. Вони дбають не про себе, а про тих, хто чекає їхньої рятівної руки. Ми дякуємо тим чоловікам і жінкам, які не бояться відповідальності батьківства й материнства. У той час, коли ворог убиває, вони дарують Україні нове життя.
«Сказавши це, Він додав: хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає» (пор. Мт. 13, 9). Цими словами Господь підкреслює і нашу відповідальність за почуте Боже слово. Не тікаймо від неї! Хай слухання Божого слова стане звершенням у Його силі нашої особистої християнської та людської відповідальності в сучасному світі. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
Фото з архіву
