Проповідь Блаженнішого Святослава під час Великої вечірні з виставленням плащаниці у Велику п’ятницю
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Дорогі браття-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
У цій дивній ході, коли ми несли разом плащаницю нашого бездиханного Спасителя і взяли участь у Його похороні, то довершили пасхальний шлях, який привів нас до моменту смерті Христа на хресті та Його погребіння. Ця хресна дорога дійшла до своєї кульмінації. І весь цей час ми слухали читання Святих Євангелій. Євангелисти не тільки як хронографи записали нам факти, що сталися, а й намагалися пояснити їхній зміст: чому, через що і з якою метою. Тому в цей момент кульмінації пасхального руху прислухаймося до Божого слова.
Уважний паломник, мабуть, відчув, що Христове погребіння стало тим моментом, коли людина і людство перейшли рубікон, певну межу. Щось нове сталося з усіма нами. До того було багато крику, галасу, брязкання зброї, метушні — і раптом запанувала дивна тиша. Ми чуємо, що відповідно до єврейської Пасхи настала субота — час, коли не можна було нічого робити. Цього дня юдеї згадували сьомий день, коли Бог відпочив від усіх діл своїх і все мало зупинитися. Але ця субота припала на Пасху, коли в Єрусалимі спогадували визволення з єгипетського рабства і перехід народу через Червоне море в подорожі до обітованої Богом землі.
Однак сьогодні, коли ми йдемо цим пасхальним шляхом разом із Христом, відкривається ще інший сенс усіх цих подій, інша причина такої радикальної зміни. І щоб пояснити нам оцей новий зміст тиші, євангелист Іван розповідає про Його погребіння: «А був на тому місці, де розіп’яли Його, сад, а в саду тому — нова гробниця, в якій нікого ще не клали. Ось там, з огляду на юдейське спогадування і що гробниця була поблизу, — покладено Ісуса» (Ів. 19, 41–42).
Коли ми чуємо слово «сад», перед нами оживає все Святе Письмо — від першої до останньої сторінки. Воно нагадує нам також про початок страстей Христових, бо Ісуса було взято в Оливному саду. Сам момент Його арешту Іван описує як тріумф: «Ісус же, знаючи все, що мало з Ним статися, вийшов і мовив до них: „Кого шукаєте?“ „Ісуса Назарянина“, — відповіли ті. „Це Я“, — каже їм Ісус… І коли Він їм сказав: „Це Я!“ — подалися назад і припали до землі» (Ів. 18, 4–6). Бо «Я є» означає Ягве — ім’я Бога, який об’явився Мойсеєві на початку визволення ізраїльського народу з єгипетської неволі, перед старозавітною Пасхою. І тоді Христос добровільно віддає себе в руки воїнів: не вони Його схопили, а Він сам видав себе на страсті.
Там, в Оливному саду, ми побачили Нового Адама — зачинателя нового людства, людину, яка віднаходить в особі воплоченого Бога повноту змісту свого життя і створення. І ось на місці розп’яття — знову сад. Недаремно, коли рано-вранці Марія Магдалина прийде до гробу і не впізнає Ісуса, вона подумає, що це садівник.
Слово «сад» у момент погребіння Христа відкриває нам, що хрест Господній насправді є не знаряддям смерті, а райським деревом життя. А перед нами, обгорнутий плащаницею, лежить Плід із цього дерева життя. І коли ми повернулися до храму з цієї похоронної ходи, то опинилися в саду — у раю. Недаремно наш народ прикрашає плащаницю не тільки квітами, а й зеленню.
Кульмінацією цієї пасхальної дороги є повернення людини до раю. Це той рубікон, у який увійшов Христос своєю смертю. Це те Воскресіння, до якого нас веде наш Новий Адам, родоначальник нового людства, Жених Церкви, як Його сьогодні величає у своїх гімнах Його Невіста — свята Церква Христова.
Цікаво, що, споглядаючи зраненого, приниженого, убитого і похованого Христа, ми відчуваємо: Він наче відкриває нам правду про життя людини поза раєм, по той бік цієї межі. Насправді життя без Бога є повільним щоденним умиранням, ходою в іншому напрямку, ніж той, до якого сьогодні нас кличе Спаситель.
Сучасна людина часом думає, що життя без Бога є визволенням і справжньою свободою. Проте лише «безумний каже у своєму серці, що Бога немає» (пор. Пс. 53, 2).
Сьогодні Христос показує свої кайдани і каже: «Спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8, 32). Кожна людська ідеологія, особливо та, що заперечує або поборює цю істину, поневолює людину. Тільки Божа істина дає справжню свободу.
Христос показує свої зранені руки і пробитий бік і відкриває, що це ‒ ціна земного людського багатства. Ви думаєте, що маєте в руках золото, яке дає владу? Це цвяхи, що ранять і нищать вас.
Він говорить могутнім світу цього: ви думаєте, що без Бога маєте славу і шану? Ваші скіпетри — це тростина в руках скатованого Христа. Ваші царські шати — лише бутафорська багряниця, у яку людство загорнуло Господа. Ваші вінці й почесті, за які ви готові вбити людину, — це ніщо інше, як терновий вінець, який вас нищить.
Сьогодні ми споглядаємо Бога, який любить людину більше, ніж вона любить сама себе. Ми споглядаємо Спасителя, який бажає нам добра більше, ніж ми самі собі. Ми часто не хочемо терпіти задля власного добра, тоді як Христос добровільно страждав за нас, щоб повернути нас до справжнього життя.
Розуміння того, що ми маємо такого Бога і доступ до Нього, відбирає в людини мову. Тому все замовкає перед розп’ятим і похованим Христом. Саме в Ньому людство, яке живе поза раєм, отримує надію. У Ньому всі в’язні мають надію на звільнення. Наші полонені, цивільні заручники, викрадені українські діти мають надію на свободу. Ми, зранений народ України, маємо надію на зцілення травм війни.
Маємо доступ, щоб поцілувати Господні рани. І про це каже пророк: «… Його ранами ми вилікувані» (Іс. 53, 5). Ми, яких наш північний сусід прирік на смерть, в Ісусі Христі отримуємо надію на перемогу і воскресіння. Це дивні речі, які сьогодні об’являє нам Бог, запрошуючи нас прийти і зачерпнути з джерела безсмертя.
Що означає зараз поклонитися перед плащаницею нашого Спасителя? Це означає споживати плоди безсмертя. Тому кульмінація цього зцілення вже нам доступна. Ця тиша не є порожнечею, а моментом очікування, що розпочалося в сьомий день, у суботу, і тихо вводить нас у перший день нового створення — неділю, свято Воскресіння Христового. Тому сьогодні ми співаємо: «Величаю страсті Твої, оспівую Твій похорон із воскресінням, кличучи: Господи, слава Тобі» (Стихира Вечірні із виносом плащаниці). Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
