Проповідь Блаженнішого Святослава під час Патріаршої всеукраїнської прощі до Старуні у свято Преображення Господнього
Високопреосвященні владики-митрополити!
Боголюбиві владики!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри й брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі представники органів державної влади різних рівнів і місцевого самоврядування!
Достойні ветерани бойових дій, захисники України!
Достойні родичі наших загиблих воїнів, родичі, які моляться, щоб їхні діти й батьки повернулися живими до своїх домівок!
Дорогі прочани, які так численно сьогодні зібралися в цьому святому місці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших християнських свят — Преображення Господнє. Однак це не лише подія, яка сталася в минулому. Святкувати означає сьогодні пережити преображення із Христом на горі Тавор. Ми чуємо, як Матей, описуючи цю подію, розпочинає її однією фразою, а всі інші слова лише розкривають її зміст. Євангелист каже: «… Узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними…» (Мт. 17, 1–2). Вслухаймося у зміст трьох висловлювань: «повів», «на високу гору» і «переобразився».
Ми знаємо, що у Святому Письмі поняття «гора» має надзвичайно глибоке значення. Це не просто геологічний чи топографічний феномен. Гора — це духовна висота, простір зближення між Богом і людиною. Саме там Господь кличе людину піднятися над собою, поглянути на себе і на світ, у якому вона живе, з Божої перспективи. Коли ми дивимося з гори на наші помешкання й людей, то по-іншому бачимо світ, самих себе і тих, хто є довкола нас.
У Святому Письмі гора завжди була простором Божого об’явлення. Коли Господь хотів наблизитися до людини, відкрити їй глибокі істини про самого себе, про свою вічністьі про остаточне покликання людини, Він кликав її на гору.
Тому сьогодні Таворська гора, з одного боку, є сповненням усього того, що Мойсей і пророки знали й чули про Синайську гору, а з іншого — пророцтвом про те, що станеться на горі Голготі. Тож нині Господь кличе й веде на цю гору не тільки учнів, а й кожного з нас. Він не просто запрошує, а бере, підносить, своєю силою закликає і вводить у глибину спілкування із собою.
Ми чуємо, що Христос преобразився перед своїми учнями. Його одяг став білим, як світло, а обличчя засяяло, наче сонце. Учні побачили славу вічного Бога — Творця і Спасителя. У цьому таворському світлі вони споглядали не оптичний феномен, не матеріальне світло, яке бачать людські очі. Ні. Перед ними відкрилася вічна Божа слава, до якої призначена і задля якої створена людина. Про це покликання до обоження благодаттю Святого Духа, як учасник сьогоднішньої події на Таворі, говорить апостол Петро: «Бо Його Божа сила дала нам усе до життя та побожности, завдяки спізнанню того, хто нас покликав своєю славою та силою! Завдяки їм нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи…» (II Пт. 1, 3–4).
Ми створені, щоб перебувати у вічному Божому світлі Його слави. Ми покликані бути причасниками слави Господа та через благодать стати причасниками Його Божественної природи. У цьому — мета і зміст нашого життя, нашої мандрівки під час земного паломництва. Преобразитися не означає просто змінитися, адже преображення — це не якась мутація, а об’явлення правди про Божество Ісуса Христа, якев події Преображення засяяло своєю вічною красою. Це також виявлення правди про глибинну сутність людського єства, про саму людину, що створена як образ Бога, Його світла і як носій Його вічного життя і Божественної слави. Правда, яка воплотилася, Бог-Істина, що став людиною, на Таворськійгорі сяє з нутра людської природи.
Господь сьогодні кличе до себе кожну людину. Преображення як мета людського життя — це не лише моральне вдосконалення людської істоти. Це Божий дар, — дар Його любові, Його вічного життя. На Таворі Господь об’являє себе учням. Вони побачили, що той Учитель, з яким вони щодня живуть, трудяться і навіть співпереживають, не є одним із старозавітних пророків чи ще одним земним учителем. Це Бог, який навідався до свого народу.
Поруч з Ісусом Христом на Таворській горі ми бачимо пророка Іллю та Мойсея. Про це дуже проникливо говорить святий Єфрем Сирін: «Про кого писав Мойсей, того він сам представив учням на горі. Той, про кого свідчив пророк Ілля, сьогодні показав себе тим, кого Ісус узяв із собою» (пор. Проповідь на Преображення Господнє, § 3).
Побачивши Христа у сяйві Божества, апостол Петро відчуває величезну радість і насолоду, немов передсмак воскресіння, і в захопленні каже: «Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для Тебе, один для Мойсея і один для Іллі» (Мт. 17, 4). Та в цю мить, ніби перебиваючи учня, Небесний Отець промовляє: «Це — Мій улюблений Син, що Я Його вподобав: Його слухайте»(Мт. 17, 5).
Пояснюючи зміст оцього Отцевого повеління і причину того, що Він так рішуче зупиняє Петра, святий Іван Золотоустий зауважує: на той момент постаті Мойсея та Іллі мали для учнів нормативне значення. Як практикуючі юдеї, вони вважали Мойсея законодавцем свого релігійного життя, а про Ісуса нерідко думали так само, як і решта людей.»Оскільки народ говорив, що Він — Ілля, або Єремія, або один із пророків, то Христос приводить головних представників пророків (Мойсея та Іллю), щоб і цим показати різницю між рабами і Господом (τὴν διαφορὰν τῶν δούλων καὶ τοῦ Δεσπότου) і щоб стало очевидно, що Петро правильно визнав Його Сином Божим» (Гомілія 65 на Євангеліє від Матея, PG 58, 549).
Учні ще не розуміли, що Ісус — не просто «один із тих трьох», а єдиний Господь. Почувши слова Отця, вони налякалися. «Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: „Устаньте, не страхайтеся!“ Підвівши свої очі, вони не бачили нікого, крім самого Ісуса» (Мт. 17, 7–8). Іван Золотоустий підкреслює, що учні бачили лише єдиного Христа, бо Отець наказує з небес: не шукайте собі інших учителів, авторитетів, лідерів — ось Син Божий, у якому є життя вічне!
Дорогі в Христі брати і сестри! Як по-особливому святкувати Преображення тут, у Старуні! Це справді особливе місце преображення для кожного, хто сюди приходить. Із цієї гори видно і вершини Карпат, і все Прикарпаття. Кожен, хто хоча б раз тут побував, відчуває, що преобразився, доторкнувся до Божественної істини та правди про самого себе. Тут Господь чинить із нами щось надзвичайне. Свято Преображення щоразу повторюється, коли Він веде сюди своїх дітей, своїх учнів.
Недаремно саме тут, у першій в Україні підземній базиліці, ми особливо вшановуємо ікону «Бахмутський Спас». Це святиня, яку наші капелани врятували з палаючого будинку в героїчному Бахмуті, де ми зуміли не лише обстояти свою гідність, а й показати силу нашого війська.
Цікаво, що сьогоднішньою молитвою ми ніби підсумовуємо перший рік після освячення цього відпустового місця. Ми бачимо, як Христос-Спаситель, якого тут прикликаємо і перед іконою якого молимося, чинить чуда. Як зворушливо, що за цей час сюди приходило стільки людей: наших рідних і близьких, наших військовослужбовців! Господь, преображаючи нас, відкрив тут особливий простір зцілення ран війни.
Особливо вражає читати численні свідчення про дивовижні оздоровлення та події, які сталися тут протягом цього року. Цей Спас преображає нас і продовжує чинити чуда серед нас. Зворушує історія матері одного з наших воїнів. Її син вважався зниклим безвісти. Жінка приходила молитися перед образом Бахмутського Спаса, а згодом повернулася сюди з подякою, що її син знайшовся. Той, кого вже вважали мертвим, ожив.
Сьогодні ми хочемо звершити молитву за всіх, хто потребує цього преображення та зцілення від глибоких ран душі й тіла, яких щодня завдає нам ця жорстока війна. Огортаємо молитвою наших ветеранів і матерів, які моляться за своїх дітей — захисників України. Молимося також, щоб усі ті, хто перебуває в полоні, одного дня змогли прийти сюди разом із нами на цю прощу і подякувати нашому Спасителеві за визволення з дому неволі.
Ми молимося за тих, хто зник безвісти, за всіх поранених, за тих, кого, можливо, саме цієї хвилини катують у російському полоні, за всіх, хто страждає від душевних травмчи тяжких поранень. Усіх їх сьогодні приносимо в нашій молитві сюди і просимо в Господа преображення.
Молимося за справедливий мир, за перемогу добра над злом і світла істини над темрявою ворожої брехні та пропаганди. Саме в молитві відчуваємо, що добре нам тут бути! Але не шукаймо собі інших учителів, провідників чиідеологів, не слухаймо тих, хто пропонує примарні людські доктрини та порожні обіцянки. Наша надія — лише в Господі, який сьогодні перед нами і разом із нами вкотре відкриває нам світло свого Преображення в лоні нашої Церкви-матері. Адже саме до нас сьогодні промовляє з небес Отець: «Це — Мій улюблений Син, що Я Його вподобав: Його слухайте» (Мт. 17, 5). Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
