Проповідь Блаженнішого Святослава на архиєрейській хіротонії отця Михайла Смолінського
О Пастирю… прихили вухо… збуди Твою потугу
й прийди нам на спасіння (Пс. 80, 2–3).
Достойні співбрати в єпископському та священничому служінні!
Дорогий владико Михайле!
Преподобні сестри та брати в монашестві!
Достойні представники різних спільнот
української громади Саскатунської єпархії!
Любі сини і доньки нашої Церкви в Канаді!
Дорогі в Христі брати і сестри, усі гості цього торжества!
Христос народився!
Насамперед зі сльозами на очах передаю вам найщиріші вітання з України, із зраненого Києва, від ваших братів і сестер, які, живучи в постійній небезпеці смерті, навчилися довіряти Богові понад усе. Складаю вам сердечну подяку за недоспані ночі, за молитви і старання для перемоги України над російським безбожним окупантом, за вашу гостинність, жертовність, працю і молитву. Усім вам і тим, хто мене чує, особисто і голосно хочу сказати: України стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Сьогодні ми стали учасниками та свідками особливої історичної події. Господь посилає своєму народові пастиря. Подія архиєрейської хіротонії — це виливання на людину Божої любові, видимий вияв піклування Господа Ісуса Христа про свою Церкву, а для нас, тут присутніх, також момент сопричастя, єднання матерньої Церкви в Україні з пастирями, духовенством і мирянами в Канаді. Народження нового українського єпископа в Канаді — це особливе світло надії для всього українського народу, який сьогодні платить найвищу ціну за свободу і саме право на існування в рідному краю.
Слово Божественного Євангелія, яке ми щойно чули, вказує нам на Ісуса Христа, який щойно розпочав свою проповідь у Галилеї. Велика кількість людей звідусіль приходить до Нього. Що притягує їх до Ісуса? Бажання пізнати щось нове чи бути поінформованим про останні новини? Ні! Можливо, їх змушує до цього релігійний обов’язок чи звичай? Ні! Цих людей веде до Нього потреба зцілення, оздоровлення, звільнення від неволі злого духа, сили зла, яка позбавляє їх усього: і свідомості, і знання та розуму, і здоров’я та особистої свободи. Про це євангелист Лука каже дуже коротко, але глибоко та влучно: «Увесь народ намагався Його торкнутися, бо сила виходила з Нього й усіх оздоровляла» (6, 19).
Що це за сила виходила з Ісуса, яка всіх звільняла і зцілювала? Чи це була сила лікарського мистецтва або людської мудрості? Ні! Чи це була сила державної влади або політичного впливу? Ні! Чи це була сила кумира, який підноситься на хвилі всенародних симпатій чи земного достатку? Цілком ні! Жодна із цих сил, які за своєю природою походять від людини чи від будь-якої іншої створеної істоти, не може звільнити від зла, хвороби та всього іншого, що веде до завмирання і смерті, — не може звільнити від тих мук, яких завдає злий дух.
Ісус Христос, виливаючи цю особливу силу, заради якої всі хотіли Його торкнутися, говорить про блаженства: «Блаженні вбогі, — бо ваше Царство Боже. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі» (Лк. 6, 20–23).
Ми знаємо, що Священне Писання називає святим і блаженним лише Господа Бога. Отже, та сила, яка виходить з Ісуса Христа і робить блаженними всіх, хто нею сповнюється, — це ніщо інше, як сила єдиного всемогутнього Бога! Це та сила, якою Творець дарував життя всьому, що сьогодні існує та відновлює і зцілює людину. Яке диво: Бог присутній там, де, як вважає людина, Його немає — в убогому, голодному, тому, хто плаче і є відкиненим саме Христа ради!
Хто зможе в ім’я Христа наважитися бути слабким у повному довір’ї до Божої сили добра, хто матиме сміливість боротися за істинну свободу, плакати і наражатися на людську зневагу, будучи абсолютно впевненим у її [Божої сили] перемозі над силами зла і темряви, — лише той, навіть переживаючи біль і страждання, відчує солодкий передсмак блаженства самого Бога і буде блаженним! Ось чому, споглядаючи на Ісуса, сповненого сили незбагненного Бога, увесь народ побачив, почув і досвідчив здійснення молитви Псалмоспівця: «О Пастирю Ізраїля, прихили вухо! Ти, що ведеш Йосифа, як отару, Ти, що на херувимах возсідаєш, як у сяйві! Перед Ефраїмом, і Веніямином, і Манассією збуди Твою потугу й прийди нам на спасіння. О Боже, віднови нас, засяй Твоїм обличчям, і спасемося» (Пс. 80, 2–4).
Слухаючи це Боже слово сьогодні, коли звершуємо хіротонію нового єпископа для нашої Церкви, ми бачимо на власні очі те, про що чули в Євангелії. Господь збудив нині свою потугу і тою самою силою Святого Духа, яка виходила з Нього і всіх оздоровлювала на горі Блаженств у Галилеї, подарував нам свого пастиря!
Багато хто запитує: яку силу і владу в сучасному світі може мати єпископ, якщо він не володіє багатством і політичним впливом та не здатний нікого до нічого примусити навіть відповідно до церковного чи цивільного права? Владико Михайле, ви отримали сьогодні в повноті Таїнства Христового Священства набагато більше — ту саму силу благодаті Святого Духа, за якою шукали люди колись у Галилеї і шукають зараз у Саскачевані! Але прошу вас: прийміть її в покорі та повноті.
Це вона зробить вас блаженним тоді, коли ви будете вбогим і відчуватимете, що потреби вашої єпархії перевищуватимуть ресурси, які посідатимете. Це вона зробить вас задоволеним тоді, коли ви будете голодні та спраглі не лише хліба щоденного, а й звичайної людської справедливості чи підтримки. Це вона подарує вам радість у Святому Дусі тоді, коли ви плакатимете зі своїм народом і страждатимете його ранами, болями і терпіннями. Нарешті, це та сила, яка, народжуючи сьогодні у вас серце доброго пастиря — самого Христа, дасть вам надію, що «коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради», у вашому нутрі лунатиме ніжний голос Ісуса, про якийзгадує святий Ігнатій Богоносець у своєму Посланні до римлян (гл. 7) як про тихе журчання потічка живої води. Цей голос потіхи вам скаже: «Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі».
Про це таїнтсвенне блаженство єпископа нам сповіщає преподобний і богоносний Євтимій Великий, пам’ять якого сьогодні святкуємо, про це нас навчає собор мучеників і блаженних нашої переслідуваної Церкви часів комунізму, про це нині сповіщає вам усім тут, у Канаді, наша Церква в Україні, яка терпить, плаче зі своїм народом у цій найбільшій війні сучасного людства, що її російський злочинець приніс на нашу землю. Саме сьогодні, коли бути справжнім християнином часто означає плисти проти течії, надіятися проти будь-якої людської надії, ми кажемо: у Христової Церкви немає в цьому світі іншої сили і влади, як тільки сила розп’ятого, померлого і воскреслого Христа, яка пульсує в жилах нашої Церкви і нашого народу та яка є запорукою нашої стійкості, незламності й надії на перемогу.
Дорогий владико, ви, мабуть, сьогодні дякуватимете Богові, своїм батькам і Божому народові за все, що від них отримали. Однак дозвольте мені від імені вашої Церкви-матері в Україні та на поселеннях подякувати вам за відвагу. Щоб прийняти Божу силу, треба бути відважним. Дякую вам, що повірили і цілковито довірилися Господеві як чернець-редемпторист і священник. Дякую вам, що не злякалися прийняти Божу силу, яка покликала вас до єпископського служіння і сьогодні народжує як пастиря, який буде освячувати, навчати Божий люд і керувати ним на образ і подобу самого Христа.
Ми всі разом тішимося нашим новим владикою і молимося за нього: «[Господи] споглянь із неба й подивися… Нехай Твоя рука буде на чоловікові Твоєї правиці, на сині людськім, що його укріпив єси для себе. Ми не відступимо від Тебе; живи нас, і ми визнаватимемо Твоє ім’я. Господи Боже сил, обнови нас, засяй Твоїм обличчям, і ми спасемося!» (Пс. 80, 15–20). Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
