«Піст — це час на Божі обійми», — владика Андрій Хім’як
Минає половина часу Великого посту. Цієї неділі Церква поставила перед нашими очима хрест як особливий символ і пригадування про страждання та мученицьку смерть Ісуса за наші гріхи. У світлі хреста ще чіткіше бачимо наш гріх і його наслідки. Євангеліє Хрестопоклонної неділі нам в особливий спосіб нагадує про покликання християнина, подає немов цілу програму життя, кажучи: «Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за мною» (Мр. 8, 34).
Кожна дорога виснажує. На дорозі посту ми з вами потребує духовної підтримки. У цьому нам сьогодні допомагає єпископ-помічних Київської архиєпархії владика Андрій Хімяк. Архиєрей нагадує про важливість посту, скеровує нашу увагу й серця на важливе, пояснює, яке місце займає їжа, підказує як краще впорядкувати духовне життя, пояснює, чи це час для смутку, а також рекомендує, як поводитися з постом у час повномасштабної війни, яка триває в Україні.
— Дорогий владико Андрію, хоч ми вже перебуваємо в пості, проте, можливо, ще не всім вдалося це добре усвідомити. Як налаштувати себе, свою душу на час посту?
— За один день перелаштувати себе з непосного часу на посний насправді нелегко. Саме тому Церква готує вірних упродовж чотирьох тижнів до входження у Великий піст. Цими чотирма тижнями є неділі Закхея, Митаря і фарисея, Блудного сина і М’ясопусна. А вже Сиропусна впроваджує нас у Великий піст. Ці чотири неділі мають свої духовні акценти, які підготовляють нас і заохочують розпочати час духовної мандрівки — Великий піст. У неділю Закхея головним акцентом є бажання бачити Ісуса. Блаженства кажуть, що «блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Тому в цю неділю Церква нагадує вірним про потребу підготовки своїх сердець. У неділю Митаря і фарисея Церква навчає про смирення, яке необхідне, щоб побачити колоду у своєму оці, замість скалки в чужому. Неділя Блудного сина говорить про навернення. Милосердний Отець нас чекає з розпростертими обіймами. У М’ясопусну, коли чуємо Євангеліє про Страшний суд, усвідомлюємо, якими мають бути наші стосунки з ближніми. Переживши належно ці чотири тижні, зможемо налаштуватися на початок мандрівки Великим постом.
— Що важливе у Великому пості, а що другорядне?
— Важливою є боротьба з нашими гріхами і злими нахилами. Ми маємо виполоти наш духовний город, щоб він приносив плоди, а обробляти його треба молитвою, практикою чеснот і ділами милосердя. Молитва повинна бути як приватна, так і спільна. Церква пропонує вірним брати участь у багатстві літургійної посної молитви, бо вона в період Великого посту просякнута духом покути, жалю і покаяння за гріхи. Одна зі стихир на вечірні першого дня посту каже, що «справжній піст — це втеча від гріха, це стриманість у мові і погамування гніву, відмежованість від похоті та наклепів, брехні й порушення присяги». Ці слова підкреслюють християнську праведність, яка закликає «уникати зла і творити добро».
Важливо у Великому пості приступити до Таїнства Покаяння. Церква заохочує до частої сповіді, але тих християн, хто не користає з неї впродовж року, зобов’язує принаймні раз у рік приступити до цього таїнства, яке веде нас не лише до примирення з Богом, а й до примирення з ближніми. Саме цей аспект на горизонтальному вимірі людських відносин заохочує нас побачити іншу людину та послужити їй у потребі.
— Як не переплутати піст із дієтою?
— Останнім часом усе частіше можна почути, що неважливо, що ти їси, а важливо «не їсти ближнього». Звичайно, важливо «не їсти ближнього», але я би не протиставляв ці дві речі. Я хочу заохочувати вірних зберігати піст у їжі та піст у стосунках із ближніми. І останнє має полягати не лише в тому, щоб не робити чогось негативного, а насамперед, щоб робити щось добре. Гарною є практика кошти, зекономлені на їжі й інших речах, від яких ми відмовилися, витрачати на допомогу та підтримку інших, а не на себе після Пасхи. Піст із дієтою неможливо переплутати, бо вони мають зовсім різні мотивації. У пості моєю метою є Бог і ближній, а в дієті — я. Думаю, що кожний щиро зможе відповісти на це запитання, принаймні для себе.
— Яким має бути духовне життя християнина під час посту?
— У цьому Богом благословенному часі для кожного християнина, що хоче провадити духовне життя, важливі молитва, піст і добрі діла. Напевно, кожний християнин перед початком посту хоче для себе поставити планку, вищу ніж у звичайний час року, щоб її досягнути духовними практиками. Цього можемо навчитися від спортсменів, які щодня тренуються, щоб досягти мети. Ми не бачимо, як вони займаються під час тренувань — лише результат. Спортсмени кажуть, що навантаження під час тренувань деколи важчі, ніж на змаганнях. Так і ми, якщо хочемо досягти прогресу в духовному житті, то маємо виділяти час на духовні вправи. Проте важливо не впасти у спокусу гордості, що стаємо «духовнішими».
У часі прийняття рішення щодо того, скільки часу ми можемо виділити на наше духовне життя, у багатьох людей з’являється список справ для виконання. Це — домашні і професійні обов’язки, час на себе, на рідних і знайомих, на інтернет і телебачення тощо. А коли молитва стоїть укінці списку, то на неї вже не вистачає часу чи сили. У Великому пості маємо переглянути нашу шкалу вартостей, якою живемо, але пам’ятаймо, що якщо Господь на першому місці, то все решта — на своєму.
— Яка мета посту?
— Святий Василій Великий каже: «Тому, що ми не постили, то нас прогнано з раю. Отже, чинімо піст, щоб вернутися до нього». Тому піст — це час повернення до Отця, час духовної обнови, час приготування до Христового воскресіння. Ісус Христос розповідав притчі про Царство Боже, про весільний бенкет, на який і ми запрошенні. Мета посту — час обміну нашого лахміття, яке стало таким через наші гріхи, на новий одяг, який ми отримуємо через покаяння і повернення до Отця.
— Чи це час для смутку?
— Зовсім ні! Стихири посних богослужінь хоч і покаянні, проте випромінюють надію та радість, бо це час приготування до найсвітлішої події літургійного року — Христового воскресіння. Апостол Павло у Першому посланні до коринтян пише: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (15, 14). Тому ми, які постимо і готуємося до Христового воскресіння, з вірою виголошуємо: «Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку». Коли говоримо про перемогу Життя над смертю, то розуміємо, що й ми, які живемо для Господа, станемо учасниками воскресіння. Тому ще з більшою радістю відгукуймося на заклик апостола Павла: «Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (І Кор. 15, 58).
— Піст — це час…
— Піст — це час на Божі обійми. Заохочую відчути їх у молитві й тиші, читанні Божого слова і святих Таїнствах, особливо в Таїнстві Божої любові — Сповіді. Пригадую, що прийти до сповіді — обов’язок кожного християнина у великопосному часі.
— Вже другий Великий піст ми розпочали в обставинах повномасштабної війни. Як нам його найкраще використати для нашої боротьби за перемогу України?
— Від початку російської агресії в 2014 році Синод Єпископів в Україні звернувся до всіх вірних та людей доброї волі із закликом до молитви й посту, визначивши відповідні дні тижня для кожної єпархії та екзархату. Від початку повномасштабної війни 24 лютого минулого року Церква лише посилила заклики про молитву і піст, бо знаємо зі Святого Письма, що злий дух виганяється молитвою та постом (пор. Мр. 9, 29). Війна в Україні — це не лише війна за геополітичні впливи чи територію, це духовна боротьба між брехнею і правдою, ненавистю і любов’ю, злом і добром. Тому в ній є два фронти — військовий і духовний. Церква молиться за український народ, щоби Бог дав ласку витривати у вірі, надії і любові, за наше військо, щоб Господь зміцнював відвагу й мужність наших воїнів та охороняв від ворогів, видимих і невидимих. Церква молиться за поранених, переселенців і біженців, за визволення полонених, за тих, що пропали безвісти, за тих, що втратили рідних і майно. Церква хоче обійняти своєю молитвою всіх, хто постраждав від цієї війни. Вона не тільки молиться, а й активно служить потребуючим матеріальною допомогою. Тому кожний вірний може долучитися до добрих ініціатив, які робляться на наших парафіях.
— Чи маєте практику духовних постанов на піст для себе? Якщо так, то чи можете поділитися, якою вона є цього року.
— Думаю, що кожний має свої духовні постанови, тому маю їх і я. Євангеліє від Матея каже: «Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 16–18). Тому нехай мої духовні постанови залишаться відомі Богові, а не людям.
— Якими будуть ваші духовні настанови чи поради на Великий піст для наших читачів?
— Хочу порадити знайти більше часу для Бога і використати його не лише на промовляння молитов, а й на слухання, що Бог каже кожному з нас. Щоб почути, треба тиші, а найкраще її можна знайти впродовж дня у храмі. Бажаю всім щедрого Божого благословення на продовження великопосної мандрівки до Христового воскресіння.
Христина ПотерейкоДепартамент інформації УГКЦ
Персони
Владика Андрій Хім’якЄпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ, Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
