Після візиту до США Патріарх убачає дві важливі складові для миру в Україні
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви розповідає католицькому виданню «Алетея» про те, що його народ черпає надію в Бозі та власній стійкості, розмірковує про зміни в міжнародній політиці.
Поки Президент США Дональд Трамп продовжує докладати зусиль для досягнення миру в Україні шляхом переговорів, Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав продовжує нагадувати людям, що тривалого миру не буде досягнуто без двох важливих компонентів: правди і справедливості.
Без визнання того, що Україна є суверенною нацією із власною мовою, культурою та ідентичністю, програма президента росії путіна «русскій мір» і далі просуватиметься за рахунок України й інших західних країн. Нехтуючи міжнародним правом та правами людини, українців, які живуть у таких регіонах, як Крим і Донбас — окупованих російськими військами вже понад 10 років, — будь-яка мирна угода буде лише тимчасовим припиненням вогню.
У той час, коли світ відзначав третю річницю повномасштабного вторгнення росії в Україну, Блаженніший Святослав здійснив душпастирський візит до українських католицьких громад у США та Канаді. Він очолив Божественні Літургії в катедральному соборі Непорочного Зачаття у Філадельфії й українській національній святині Пресвятої родини у Вашингтоні, виступив із промовами в Католицькому університеті Америки, аналітичному центрі «Інститут Гудзона» та Інституті миру у Вашингтоні, а також відвідав одного з високопосадовців в адміністрації Трампа — всього за кілька кроків від Овального кабінету.
«Алетея» поспілкувалася з ним 19 березня, після того, як повернувся в Україну.
— Ваше Блаженство, як би Ви оцінили свій нещодавній візит до США та Канади? Які плоди, на Вашу думку, він принесе?
— Можливо, ми побачимо плоди згодом, тому що ми ніколи не знаємо. Подібно до сіяча, який сіє насіння, він ніколи не знає, як Бог дасть йому зрости, на який ґрунт потрапить це насіння.
У мене було відчуття, що Господь зараз відводить своїй Церкві в Україні, а також християнам у США, особливу роль й особливе покликання.
Я намагався бути голосом простих українців, голосом Церкви в Україні, не тільки католиків, не тільки Української Греко-Католицької Церкви, але промовляти від імені простих людей, громадянського суспільства України, до серця американців у цих нових обставинах.
Це був момент, коли ми, як Церква-мати з України, змогли обійняти наших людей у США. Просто обійняти.
Неділя, коли я служив Божественну Літургію у Філадельфії за візантійським календарем, була неділею підготування до Великого посту — «Неділею блудного сина», коли слово Боже розмірковує про обійми батька сина, який повертається додому. Це було дуже зворушливо, адже тисячі українців прибули до Митрополичої катедри у Філадельфії на ювілейну прощу. Вони прибули з важливими духовними питаннями, але водночас упродовж всієї ночі вони приступали до сповіді. Тисячі людей сповідалися. Багато священників були просто вражені, казали мені, що ніколи не бачили нічого подібного на американській землі.
Наприкінці Літургії я запропонував кожному з паломників підійти до мене й отримати особистий дотик та особисте благословення. Я стояв майже дві з половиною години, благословляючи людей [фото вгорі]. Люди з дітьми стояли годину в черзі, щоб підійти з такими сумними обличчями. Але вони поверталися додому з особливою надією, тому що це був мій обов’язок бути свідченням української надії для української громади у США, а також для віруючих людей, християн і людей доброї волі у США. Це було щось глибоко духовне і преображальне.
Крім того, я мав нагоду виступити з численними промовами та інтерв’ю, зокрема в Інституті миру у Вашингтоні. Основна тема була про те, як ми можемо об’єднати наші зусилля для досягнення миру в Україні. Що це означає — мир — за теперішніх обставин? І як можемо підійти до цього дуже складного питання, щоб зупинити війну в Україні?
Але також [ми з українськими єпископами США] були першою українською делегацією, яка відвідала Білий дім після інавгурації нового президента. Це також було чимось історичним. Нас прийняв новостворений Офіс із питань віри Білого дому в адміністрації Трампа, де ми зустрілися з керівником цього офісу Полою Уайт-Кейн. І саме місце, де нас приймали, також було дуже символічним. Це була кімната Рузвельта, поряд з Овальним кабінетом і кімнатою кабінету Президента Трампа.
— Як проходила розмова?
— Ми мали змогу поговорити про релігійну свободу в Україні, особливо про свободу на окупованих територіях. Ми говорили про повний процес звільнення двох наших священиків [отців редемптористів Івана Левицького та Богдана Гелети], які провели 18 місяців у російській в’язниці. Але я також був голосом протестантських пасторів, які досі перебувають у полоні [Блаженніший не назвав їхні імена «Алетеї»]. І я мав нагоду висловитися та заступитися за них у присутності Паули Уайт, просячи її посередництва і, можливо, сприяння у їх звільненні.
Тому я вважаю, що той візит до США був слушною нагодою опинитися в потрібний момент у Вашингтоні як Глава Української Католицької Церкви.
— Яку відповідь Ви почули від Поли Уайт-Кейн? Як вона відреагувала на те, що Ви розповіли? Чи взяла на себе якісь зобов’язання?
— Вона була дуже відкритою. Я мав нагоду говорити про саме поняття релігійної свободи в Україні. Я наголосив, що для християн, юдеїв і мусульман Україна — це свобода, а російська окупація — це переслідування. І навів наочний приклад знищення і переслідування християн різних конфесій на окупованих територіях.
Вона сказала, що, очевидно, це тільки початок наших стосунків. Вона зацікавлена разом зі своїми співробітниками бути в контакті з митрополитом Філадельфійським Борисом Ґудзяком, із нашими єпископами у США, з нашим Українським католицьким університетом у Львові, одержувати більше інформації, бути добре поінформованими й отримувати хороші поради щодо того, як діяти далі, зокрема у випадку релігійної свободи в Україні.
— З моменту інавгурації Президента Трампа 20 січня багато що змінилося в позиції американського уряду щодо України. Як Ви сприймаєте ці зміни і що, на Вашу думку, випливає з підходу Трампа, зокрема з його відкритості до росії у спробах досягти миру в Україні?
— Дозвольте поділитися деякими міркуваннями. Мушу зізнатися, що ми дуже часто не розуміємо цих дій [адміністрації Трампа], можливо, через різні інтерпретації. Ми не знаємо, що відбувається за зачиненими дверима. Можливо, зараз не найкращий час для інтерпретації тих жестів і кроків адміністрації Трампа.
Проте дуже позитивно, що адміністрація Трампа говорить про припинення війни в Україні, тому що ми прагнемо миру. Ми [перебуваємо у стані війни] вже понад 11 років [з моменту розгорнутого росією сепаратистського повстання на Сході України]. І, можливо, нарешті вдасться зупинити агресора. Тому будь-які зусилля на міжнародному рівні вітаються.
Але існує великий страх і сумнів, що можна знайти швидке і просте рішення для складних питань, особливо зупинити процес, який триває вже багато років. Дозвольте мені пояснити, чому існує певне занепокоєння і навіть скептицизм серед простих українців. По-перше, тому що існує велика недовіра до дій росії. Багато українців сказали б, що росія не виявить щирості щодо американських зусиль, навіть із новим підходом.
Щоразу, коли росія демонструвала бажання вести переговори або використовувати дипломатичний шлях для припинення війни в Україні, ці домовленості не дотримувалися — уже незабаром вони були повністю порушені.
Ми всі пам’ятаємо, що в 2014 році [за версією кремля] говорити про російське військове вторгнення та анексію Криму було провокацією. Будь-хто, хто говорив про це, був ворогом росії. Але [росія] вчинила з точністю до навпаки. За кілька місяців вони окупували Крим.
У січні 2022 року весь світ говорив про очевидну підготовку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Але посол росії при Святому Престолі запевняв Святішого Отця, що будь-які розмови про російські агресивні плани — це брехня. «Росія ніколи не починає воєн; росія — наймирніша країна у світі». Але за кілька тижнів вони розпочали повномасштабне вторгнення. Навіть дипломатичний корпус самої росії не був поінформований про рішення про вторгнення.
І ось, у той самий день, коли медіа повідомили, що президент путін віддав наказ припинити атаки на українську цивільну інфраструктуру на 30 днів, через телефонний дзвінок Президента Трампа, Україна зазнала потужних атак російських безпілотників та ракет. І вони атакували саме життєво необхідну енергетичну інфраструктуру України. Тож те, що сталося, було прямо протилежним тому, що декларувала росія.
Тому існує велика недовіра. Але, сподіваюся, дещо буде рухатися вперед.
Однак, щоб досягти стійкого і справжнього миру в Україні — не лише припинення вогню, замороження конфлікту — ми повинні говорити про справедливість та правду. Без справедливості і правди миру бути не може.
— Як Ви ставитеся до позиції, яка, схоже, панує в адміністрації Трампа — вперше її висловив міністр оборони США Піт Хегсет, — що очікувати повернення Україною близько 20 % території країни, яку зараз окупувала росія, нереалістично?
— Представники Української держави або дипломати чи навіть генерали можуть наводити різні аргументи, але дозвольте мені прокоментувати це як єпископу, який піклується про народ. Мушу сказати, що Україна, українські урядовці та люди є реалістами. Але як ми сприймаємо ці реалістичні підходи?
Передовсім ми не повинні зосереджуватися на територіальних переговорах. Чому? Бо це частина російської пропаганди — мовляв, Україна не є державою, не є нацією, не є етнічною групою із власною мовою, історією, Церквою. Україна — це просто земля. І це частина російської пропаганди — говорити про окуповані території в Україні, які вони хотіли б приєднати до своєї державної території.
Але Україна — це народ. Ми дбаємо про людей. Моє питання полягає в тому, як ми можемо вести переговори про життя і смерть тих людей, які зараз залишилися на окупованих територіях, навіть якщо є якась об’єктивна присутність російських військ на українській території? Хто захищатиме права людей, які залишилися на тих територіях — особливо дітей — і права віруючих? Як ми, як Церква, можемо подбати про людей, які залишилися на тих територіях?
Моя позиція полягала в тому — і я сказав про це Полі Уайт, — щоб повернути на стіл переговорів питання прав людини загалом, а не лише територій чи корисних копалин в українській землі.
По-друге, я хотів би нагадати про нещодавнє спільне звернення лідерів громадянського суспільства України — інтелектуалів, представників різних неурядових організацій, різних Церков і релігійних організацій. Це звернення було зроблено перед мирними переговорами, які розпочав Президент Трамп. Звернення називалося «Не заспокоюйте зло». Основна ідея цього звернення — росія воює не для того, щоби відвоювати нові території в Україні. Питання територій не є метою російської війни проти України. За що ж воює росія в Україні? Воює за можливість впливати на західні суспільства і країни, переписати світовий порядок, зробити ревізію міжнародного права. Росія бореться за можливість втручатися у внутрішні справи США, Канади, європейських країн, у ваші вибори, у вашу економічну систему, у ваші медіа. Все питання полягає в можливості втручання і маніпулювання західним світом. У цьому вся суть російської війни.
Проблема в тому, що угода дала б росії можливість отруювати людські серця й уми в різних частинах світу. Чи пристали б ви на те, щоб вона корумпувала вашу політичну систему, європейське, канадське й американське мислення? Це — глобальне і фундаментальне питання. Вже зараз ми є свідками того, як російська пропаганда отруює деякі процеси прийняття рішень, навіть у США. Скільки чиновників у новій адміністрації підтримують певні кліше російської пропаганди? І мушу сказати, що такого роду кліше про ситуацію в Україні, про причини війни, які неодноразово використовували офіційні представники США, ранять українські серця більше, ніж російські бомби.
Отже, думати, що будь-яка угода, яка заспокоює агресора, може привести до стабільного і тривалого миру в Україні, — це ілюзія. Саме тому ми, як частина громадянського суспільства України, як Церква, говоримо про дві умови справжньої мирної угоди: правда і справедливість. Це не абстрактні ідеї. Ні, це — два крила, які забезпечать баланс для пошуку правдивого шляху до миру, баланс для продовження навіть у переговорах, бо альтернативою військовому конфлікту є переговори. Переговори, діалог — це добре. Але ми повинні мати ті два крила, які забезпечать нам баланс на цьому шляху. Коли ми говоримо про правду, пам’ятайте, хто є агресором, а хто — жертвою. Ми не можемо ставити Україну і росію — агресора та жертву — на один рівень і тиснути на жертву так само, як на агресора. Це щось базове. Без цього розрізнення будь-які заяви будуть безпідставними. І коли ми говоримо про справедливість у цьому розумінні, то справедливість означає підтримку і захист жертви та стримування агресора.
Тож для того, щоб досягти простого припинення вогню, росія просто повинна припинити вбивати українців. Коли росія припинить використовувати військову силу, тоді війна закінчиться. Якщо Україна перестане захищати себе, то закінчиться Україна. Це дуже просто. Без цих двох базових понять про правду і справедливість ми не можемо говорити про справжній мир. Я сподіваюся, що зусилля Президента Трампа будуть успішними, але наша порада — бути правдивими і сприяти справедливості.
— Чи відчуваєте Ви, що українці зараз втрачають надію, оскільки військові не змогли вигнати росію з України, а новий президент США суттєво скоротив військову допомогу? У чому українці черпають надію сьогодні?
— Для України захищати себе, боротися за свою незалежність означає вижити. Ми не маємо вибору. Ми мусимо захищати себе, з іноземною допомогою чи без неї. Не має значення — американської, європейської, натівської — ми повинні захистити нашу Батьківщину і наші життя.
Люди в Україні не втрачають надії. Я є свідком того, що ми маємо надію, тому що наша надія на Бога і власну стійкість.
Дозвольте мені навести три приклади, коли українська надія вразила багатьох людей у світі.
Перший — це коли українці проголосували за свою незалежність [від Радянського Союзу] в 1991 році. Навіть коли президент США казав нам залишатися з росією, «не відокремлюватися від москви», українці проголосували за незалежність — не тому, що українські політики і лідери, які на той час були переважно комуністичними, підтримували свободу, демократію чи західний шлях майбутнього України. Ні! Це була воля простого українського народу, який заявив світові: «Ніколи більше ми не будемо рабами в російських володіннях. Україна ніколи більше не буде просто колонією росії».
Другий приклад — 2013 рік, коли вибухнув Майдан у Києві. Українці гинули на центральній площі столиці України за європейські цінності, заявляючи, що наш національний проєкт — це повернення в сім’ю європейських народів, не тому, що в Європі на нас хтось чекав, не тому, що хтось запевняв, що нас приймуть в Європейському Союзі. Ні! Це сталося згодом, коли європейці раптом виявили, що, коли основи Європейського Союзу вже забуті, українці вмирають за ці цінності.
І третій приклад. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, всі, охопно з урядом США, давали нам три дні, може, три тижні. Але ми стоїмо вже 3 роки не тому, що перед вторгненням США запевняли українців, що дадуть зброю. Ні! Навіть адміністрація Байдена думала, що українці зазнають поразки, що ми воюватимемо з росіянами як маленькі партизанські загони, які їздять українською територією, і нам дадуть лише зброю для партизанських загонів.
Але коли українці показали, що ми здатні не тільки зупинити російського агресора, але, що українці здатні перемагати, долати, бути стійкішими, ніж агресор, тільки тоді отримали на знак визнання і поваги військову допомогу від США.
Суверенітет України, наша незалежність, наша свобода не є предметом переговорів. І це вже задекларовано як червона лінія для тих домовленостей та угод для майбутніх мирних угод, які, сподіваємося, будуть підписані в майбутньому.
Тож моліться за нас. І приїжджайте до нас в Україну, і ви побачите нашу надію.
Переклад Департаменту інформації УГКЦДжерело: AleteiaФото: Блаженніший Святослав у катедральному соборі Непорочного Зачаття у Філадельфії, 18 лютого 2025 року, фото: Служба комунікації Філадельфійської архиєпархії УГКЦ
