«Наш основний пріоритет — це служіння Богові через ближнього»: інтерв’ю з директором Карітасу Апостольського екзархату в Італії

1 вересня 2022, 15:07 90

Карітас Апостольського екзархату в Італії, заснований декретом Апостольського екзарха преосвященного владики Діонісія Ляховича, розпочав свою діяльність 16 червня 2021 року. Про те, як зароджувалася, розвивалася ця структура, які виклики переживає, зокрема у теперішній драматичний період війни в Україні, розповів її директор о. Володимир Медвідь в інтерв’ю Відділу комінікації Апостольського екзархату.

«Наш основний пріоритет — це служіння Богові через ближнього»: інтерв’ю з директором Карітасу Апостольського екзархату в Італії

— Отче Володимире, більше року тому Ви були призначені Директором Карітасу Апостольського екзархату. Як Ви прийняли це призначення і які обов’язки були на Вас покладені?

— Пригадую собі, як на початку червня 2021 року до мене подзвонив новопризначений протосинкел Апостольського екзархату о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ, і представив пропозицію владики Діонісія Ляховича, Апостольського екзарха, щоб очолити новостворений офіс Карітасу Апостольського екзархату, іншими словами, розпочати особливе служіння у сфері харитативної діяльності нашої Церкви на території Італійської Республіки. Кожний священник під час ієрейських свячень складає присягу, в якій обіцяє послух своєму святителеві та його наступникам. З першого дня священничого служіння і по сьогоднішній день, а це вже з ласки Божої 30 червня 2022 року, я святкував 10-ній ювілей священства, завжди старався проявляти послух до вищої церковної влади. Тому, зваживши на всі обставини, я прийняв цей уряд і 16 червня 2021 року Божого Апостольський екзарх преосвященний владика Діонісій Ляхович видав декрет, у якому було зазначено, що я призначений директором Карітасу терміном на 3 роки.

З цим урядом отримав ряд конкретних обов’язків та прав, які є записані в статуті Карітасу Апостольського екзархату та затверджені екзархом. Згідно статуту президентом Карітасу Апостольського екзархату є Апостольський екзарх. Власне, він як правлячий єпископ є тим, який очолює і звершує милосердя в Церкві, для якої є батьком віри. Місія директора — бути Його «правою рукою», помічником, який представляє Карітас при кожній потребі, правильно організовує його роботу, співпрацює з іншими відділами курії та місцевими Карітасами Апостольського екзархату. Від 16 червня 2021 року і по сьогоднішній день я з радістю звершую своє служіння.

Отець Юрій Іванюта, о. Теодосій Грень і о. Володимир МедвідьОтець Юрій Іванюта, о. Теодосій Грень і о. Володимир Медвідь

— Карітас української Церкви в Італії порівняно молода структура. Які пріоритети розвитку були окреслені і в чому полягає місія Карітасу екзархату в Італії?

— Так, це правда, наш Карітас є дуже молодою структурою. Інколи жартую між своїми співбратами у священстві, що нашому Карітасу минув тільки один рік. Це як маленька однорічна дитина, яка з кожним днем, зростаючи, набирається духовного багатства, досвіду, зрілості та знань. Потрібно було розпочинати все, як кажуть, з нуля. З одного боку було хвилювання та усвідомлення великої відповідальності, бо не було відповідного досвіду праці у цій ділянці саме як директора, а з іншого — була потужна підтримка та допомога зі сторони моїх друзів, директорів місцевих Карітасів Римо-Католицької Церкви в Італії. Важливе значення для набуття досвіду є вміння слухати, читати додаткову літературу та сприймати мудрі поради, підказки і дивитися на досвід італійської Церкви для наших українських душпастирів, які звершують своє служіння для наших братів та сестер українців тут, в Італії. Особлива підтримка та співпраця з перших днів відчувалася і відчувається по сьогоднішній день від Апостольського екзарха владики Діонісія, протосинкела отця Теодосія Р. Греня, ЧСВВ, та отця Юрія Іванюти, економа Апостольського екзархату.

З перших днів були накреслені певні пріоритети розвитку нашого Карітасу, а саме: місія допомагати українським дітям, які приїхали до Італії на лікування. Це служіння ми втілюємо через акцію «Різдвяна свічка» — збір коштів через продаж різдвяних свічок у наших громадах екзархату, завдяки якій минулого року вдалося надати 56 дітям одноразову фінансову допомогу у розмірі 1200 євро. У цьому році завдяки збірці у такий же спосіб вдалося уже допомогти 54 дітям. Попереду ще півроку і, я думаю, що кількість дітей, лікування яких зможемо підтримати фінансово, до кінця року сягне сотні. Ми також враховуємо фактор війни і серед діток, які вже отримали підтримку, є також ті, які від війни постраждали.


Одним із пріоритетів стала також фінансова підтримка сімей, які під час Covid-19 втратили роботу чи здоров’я, або ж загалом через стан здоров’я не могли працювати та з цієї причини не могли погасити борги за комунальні послуги чи інші типи оплат. Розмір такої допомоги розглядається і встановлюється індивідуально, залежно від ситуації. За сім місяців минулого року матеріальну допомогу надали 25-ти особам, серед них жінки, які мали онкологію і з тих причин не могли працювати. З січня 2022-го року підтримка була надана 39 особам.

Місія Карітасу є служіння ближньому. Коли ми кажемо «карітас», під цим словом розуміємо милосердя та любов до ближнього. І хоча зараз ми більш зосереджені на матеріальній допомозі, надані кошти чи продукти харчування не мають сприйматися як «подачка». В першу чергу, це є жест вияву любові. Тож попри фінансову підтримку важливо бути поруч із людиною, яка є у потребі, послухати її, почути її біль, часом може навіть стерпіти її агресію. В першу чергу людина потребує бути люблена, почута, потребує, щоб її зауважили.

— Якими були перші кроки цієї церковної харитативної структури?

— Одним із перших кроків було напрацювання відповідних файлів та модулів як в електронному, так і в паперовому вигляді щодо майбутньої реєстрації усіх бажаючих отримати допомогу. Особливо хочу тут згадати мого друга, директора Карітасу дієцезії Ріміні, на території якої як душпастир звершую своє служіння для українців. Саме він поділився досвідом та деяким матеріалом, щоб можна було розробити відповідні реєстри та модулі. Це вимагало багато зусиль та часу, але дякуючи Богові за подарований час, дуже швидко відповідні файли були зроблені. Наступними кроками було налагодження тісної співпраці Карітасу з нашими душпастирями і перша матеріальна допомога, яка була надана особам, які почали звертатися через наших священників.

— З початком російської військової агресії проти України благодійні та харитативні установи стали осередками надання допомоги постраждалим. Як на ці виклики відповів і відповідає Карітас Апостольського екзархату в Італії?

— На момент початку війни я уже вісім місяців очолював Карітас Апостольського екзархату УГКЦ в Італії. У 2021 році ми старалися відповідати на виклики місцевих громад. Повномасштабна війна російської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, кардинально змінювала виклики. Було зрозуміло, що спочатку українці втікатимуть до сусідніх з Україною країн, але зовсім скоро шукатимуть захисту і в дальших країнах, зокрема в Італії. Потрібно було готуватися, щоб добре їх прийняти. І також потрібно було готувати гуманітарну допомогу для тих, хто залишався в країні.


Виклик був дуже серйозний, тому в тих перших днях війни ми, курія та священники екзархату, зрозуміли, що маємо об’єднати свій потенціал, ресурси для організації допомоги. В першу чергу місцем збору продуктів, засобів гігієни ставали найчастіше церкви, де служать наші священники, або ж великі приміщення, які їм вдавалося відшукати. Там все збирали, сортували, пакували. У нас були такі основні територіальні пункти: північ, південь, центр Італії. У кожному старалися гуртуватися навколо великих парафій. Якщо кількість зібраної допомоги була невелика, менше 15 тон, тобто менше ніж вміщається в одну фуру, тоді вантаж транспортувався до найближчого більш центрального місця збору.

В екзархаті маємо близько 70 священників-душпастирів, які звершують своє служіння на територіях включно з островами Сардинією та Сицилією. Кожен душпастир на місцевому рівні краще бачив ситуацію та можливості, а також кожен мав прямий контакт із місцевою владою, яка теж надавала підтримку. Я був на постійному зв’язку з нашими отцями, зокрема щодо потреб в організації допомоги, які в них були. Важливим викликом для мене як директора Карітасу стала потреба у фурах для транспортування зібраної матеріальної допомоги до України. Бо потрібно було не лише зібрати, посортувати, але й якнайшвидше переслати все додому. І були випадки, коли не було транспортних засобів, які би могли довезти усе необхідне. Деякі парафії були переповнені допомогою. І в цьому питанні ми активно підключалися на рівні Карітасу.


Ми мали контакт з Посольством України в Італії та Посольством України при Святому Престолі у Ватикані, які допомагали оформлювати документацію, дорожні листи для водіїв, що б засвідчили, що це є гуманітарний вантаж, а не контрабанда. Щодня ми вчилися всі разом, як священники екзархату, так і вірні. Я також вчився багато чого нового. Я завжди був на контакті з логістичними фірмами, шукав транспорт, узгоджував ціну. Крім того, ми збирали кошти на те, щоб можна було ті фури оплатити, бо це були великі суми. До кінця травня ми скерували в Україну фактично близько 200 фур з гуманітарною допомогою.

З першого дня ми вирішили, що в Україні співпрацюватимемо з локальними Карітасами і направлятимемо вантаж їм, а вони уже розподіляють допомогу на місці. Це були Карітаси Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської архиєпархій, Чернівецької, Коломийської, Бучацької, Стрийської, Самбірсько-Дрогобицької, Сокальсько-Жовківської, Кам’янець-Подільської та Мукачівської єпархій, а також Луцького, Харківського і Одеського екзархатів. Вони вже переправляли далі, знаючи актуальні потреби через місцеві Карітаси чи парафії УГКЦ. Кілька фур вдалося надіслати до Києва, Житомира, Харкова, Вінниці.

Оскільки зараз уже припинилося надсилання гуманітарної допомоги в Україну через різні обставини, то ми надаємо її біженцям, які проживають в Італії. Оскільки більшість з них не знає італійської мови та перебуває в очікуванні на документи на тимчасове проживання, у них немає змоги легально працевлаштуватися. Тож продукти харчування є актуальною підтримкою. Зараз ми скеровуємо кошти з нашого фонду на два центри роздачі продуктів харчування, які діють в Римі, а саме при монастирі отців-василіян та при соборі Святої Софії. В першому, який розпочав свою роботу 28 квітня 2022 року, було видано приблизно 10 тисяч наборів продуктової допомоги, її отримали понад 2000 осіб. Також дуже багато українців отримали допомогу при соборі Святої Софії.


— Очевидно, що люди, які прибули з України, мають потребу не лише у матеріальній допомозі, але, перш за все, психологічній. Розкажіть про ініціативи надання психологічної підтримки для потребуючих українців.

— У першу чергу ми побачили велику потребу у психологічній підтримці людей, що втікали від війни. Цього року в Італії було відкрито три центри слухання — в Римі, Капуа та Мілані, які зараз служать також і для наших біженців. Центр слухання — це місце, де фаховий психолог готовий послухати людину, яка приходить із труднощами в особистому, сімейному житті, з різними особистісними викликами, і водночас, надати професійне консультування. Консультації завжди безкоштовні. Фактично, перший такий центр слухання під назвою «Пророк Самуїл» був відкритий ще перед війною в Римі 9 січня 2022 року, а саме в приміщені релігійного товариства «Свята Софія». Клінічна психологиня Катерина Чесневська розпочала своє служіння, оскільки уже давно постала велика потреба у подібній психологічній підтримці.


Другий Центр слухання був відкритий у лютому цього року в Неаполітанському деканаті, а саме в місті Капуа. Особлива подяка місцевій Римо-Католицькій Церкві та українським капеланам, які звершують там своє служіння — о. Мар’яну Лемчуку та о. Павлу Зависляку за старання та плідну працю. 12 травня 2022 року у громаді Апостольського екзархату у м. Мілан був відкритий третій Центр слухання, названий на честь Святого Амвросія Медіоланського. Психологом центру є пані Софія Дутчак. Цей важливий проект є створений завдяки старанням місцевого капелана о. Ігора Крупи, у тісній співпраці між Апостольським екзархатом та архидієцезією Мілану.

— Отче Володимире, для благодійних установ дуже важливою є участь і підтримка не лише їхнього проводу, але також і волонтерів, що свідчить про співвідповідальність по відношенню до тих, хто потребує протягнутої руки допомоги. У якій мірі і у який спосіб відбувається залучення волонтерів у місію українського Карітасу в Італії?

— Справді, потреба у волонтерах є дуже великою, вони є руками Церкви, які допомагають нам робити діла милосердя для ближнього. Без волонтерів будь-яка харитативна діяльність є обмеженою, а інколи і неможливою, оскільки для будь-якого місцевого душпастиря і для Карітасу як структури є важлива підтримка наших вірних, їхній досвід та самопожертва. Великий досвід у цьому ми перебираємо від наших братів римо-католиків тут, в Італії. Їхні місцеві Карітаси мають великі успіхи та визнання саме через залучення десятків, а інколи і сотень волонтерів.


У перші дні повномасштабної війни росії проти України, коли розпочалися збірки матеріальної допомоги при наших громадах, була велика потреба саме у волонтерах. Наприклад, з мого власного досвіду скажу, як в українській громаді міста Каттоліка, де я звершую своє служіння, у перші дні війни зібралося 30 волонтерів. Це були наші парафіяни — чоловіки, жінки, молодь. Я знаю, що вони мали свою працю, та, попри те, приходили, допомагали, дехто навіть взяв для цього відпустку. Ми разом з ними фактично жили у нашому центрі, де збирали допомогу, там вечеряли і обідали. Не раз до півночі пакували, сортували, контактували з усіма фірмами, які хотіли допомогти.

Я спостерігав, що це були люди, які прийшли за покликом серця. Очевидно, що зі сторони Церкви був клич, але цікаво, що приходили також ті, хто раніше не ходив до церкви взагалі чи лише де-не-де на великі свята. Я також зауважив, що долучалися і наші українці біженці з перших днів їхнього приїзду до Італії.

Така реальність була в усіх наших громад Апостольського екзархату. Кожний наш душпастир став і є лідером у громаді і біля нього гуртувалися волонтери для спільної мети — допомогти Україні. Загалом мене дуже вражали новини про організацію волонтерів від наших священників по всій Італії. Коли вони кидали клич про допомогу, особливо на вечір, на завантаження фур, і потім надсилали мені неймовірні фото з гуртом людей, які прийшли, попри те що багато хто з волонтерів йшов допомагати, щойно після того, як повернувся після своєї роботи.


Знаю також, що й отці-душпастирі працювали на повну потужність. Дехто спав по 4–5 годин, бо крім того це ще був час Великого посту і служилися великопосні богослужіння. Думаю, це був дуже цінний час для всіх нас, і досі є. Я відчув, що ми як Церква були не лише структурою, але разом стали духовними воїнами, які об’єдналися, щоб долати страх, відчай, паніку і разом крокувати до перемоги. Я дякую усім дорогим отцям душпастирям Апостольського екзархату та їхнім вірним, кожний із нас став волонтером України.

В особливіший спосіб хочу розповісти про наш собор Святої Софії в Римі, який став символом та серцем збірки, бо найбільше волонтерів було саме тут. Там був справжній «мурашник», це було щось неймовірне і в цьому є найбільша заслуга саме ректора собору о. Марка Семегена, який також очолює відділ «Мігрантес» екзархату, з яким майже кожного дня я був на зв’язку. Це зразковий духовний пастир та розумний адміністратор.


— Отче, на завершення поділіться Вашою візією розвитку Карітасу Апостольського екзархату на майбутнє.

— Сьогодні ми переживаємо час жорстокої військової агресії російської федерації проти України та її народу. Нам важко, але Господня любов нас веде до перемоги; ми об’єдналися і виступили єдиним фронтом проти агресора. На мою думку, місія кожного із нас сьогодні при кожній нагоді бути голосом українського народу, що війна триває, вона не закінчилася. Без сумніву висловлюємо щирі слова вдячності за все, що для нас зробив і продовжує робити по сьогоднішній день братній італійський народ, але також думаю, що потрібно розуміти, що італійська допомога не буде вічною. Тому найважливіше є щоб ми, українці, продовжували самоорганізовуватися і об’єднуватися, щоб ми були як одна сім’я, яка зможе надати руку допомоги своїм землякам. Вислів «В єдності сила народу, Боже нам єдність подай» — це не просто гасло, але це вже реальність, в якій ми вже живемо і маємо жити на майбутнє.


Наразі важливо розвивати структуру Карітасу, оскільки це служіння започатковане в екзархаті зовсім недавно. За кілька місяців війни я побачив, що нам дуже не вистачає мати на українських громадах представника, який добре знатиме актуальну ситуацію та потреби громад, і з яким Карітас міг би контактувати безпосередньо, щоб розвантажити у такий спосіб місцевого душпастиря.

Апостольський екзарх преосвященний владика Діонісій чітко окреслив дорожню карту, якою ми як Церква і Карітас як структура в особливіший спосіб маємо рухатися. Основний пріоритет залишається незмінним — це служіння Богові через ближнього, залишатися Церквою, яка як Мати готова лікувати, допомагати, навчати, виховувати, бути поруч, а найважливіше — супроводжувати своїх дітей на дорозі до Божого Царства. Будемо старатися всі вищезгадані вже розпочаті та започатковані ініціативи продовжувати у дусі любові та милосердя до ближнього.


Як Директор Карітасу розумію, що завдання, які стоять на порядку денному, не завжди є легкими до виконання, дуже часто потрібно багато часу і ресурсів, зокрема фінансових, але вірю, що Господь нам допомагатиме і надалі бути добрими інструментами у Його святих руках. Все це є можливо тоді, коли живемо щоденною Євхаристією, яка є джерелом нашого духовного життя. Саме з Євхаристії черпаємо Божу любов, якою покликані ділитися з іншими, завжди залишатися милосердним самарянином у часі та суспільстві, в якому живемо.

Розмовляв о. Ростислав Гадада,
Відділ комунікації Апостольського екзархату

Локації

Дивіться також