«Ми маємо стати Церквою здорових стосунків, дружніх спільнот Христових учнів», — архиєреї УГКЦ в посланні

Ми потребуємо взаємин з іншими людьми, як повітря, проте ці взаємини повинні бути здоровими, зціленими, позначеними вмінням слухати і чути одне одного, а не отруйними, токсичними. Ми маємо стати Церквою здорових стосунків, дружніх спільнот Христових учнів, які соборно думають і синодально діють. Таке завдання ставлять владики УГКЦ перед глобальною спільнотою Української Греко-Католицької Церкви в постсинодальному посланні 2021 року «Надія, до якої нас кличе Господь».

На переконання єпископів, у пошуках рішень перед складними виборами і випробуваннями варто шукати відповідь на питання: щó б у цій ситуації зробив Ісус? Як би Він поводився на моєму місці? Такий підхід, на їхню думку, може застосовувати наша Церква, яка сьогодні питає себе: як нам іти далі? як проповідувати Царство Боже в цьому фрагментарному, глибоко поділеному і зраненому світі ХХІ століття? як бути світлом для нинішнього світу?

Владики стверджують, що багато відповідей отримаємо, коли приглянемося до життя і діяння нашого Господа: Христос постійно чував над тим, щоб воля Отця здійснювалася в Ньому.

У посланні єпископи наголошують на потребі творити мережу стосунків, беручи приклад з Ісуса Христа, який, за їх словами, був майстерним творцем міжособових стосунків і сопричастя. Архиєреї переконані, що сьогодні ми ще більше покликані до таких особистих і церковних стосунків на різних рівнях: у сім’ї, у школі, на роботі, у парафії та єпархії і між єпархіями, між богопосвяченими спільнотами і монастирями.

«Спільнота Христова, по суті, є мережею любові та служіння. Ми маємо стати Церквою здорових стосунків, дружніх спільнот Христових учнів, які соборно думають і синодально діють», — переконані автори послання.

Читайте повний текст Послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2021 року до духовенства, монашества і мирян

Також владики звертають увагу на необхідність зцілювати рани ближніх і приділяти увагу убогим: «Господь дає приклад, як ми маємо діяти і проповідувати — зцілювати рани і недуги іншого, особливо в контексті пережитого досвіду геноцидних тоталітарних режимів, що нищили людину і трощили її гідність. Ці рани потребують зцілення таїнственним, ніжним, особистим Божим доторком. Інакше біль, страх і недовіра переходять в агресію, шкідливі пристрасті і залежності».

Єпископи УГКЦ переконані, що пандемія, яку кожен із нас переживає, дала змогу ще виразніше побачити обличчя скаліченого людства і потреби зраненої людини, яка страждає від самотності, страху, тривог, залежностей, неспокою та несправедливості.

«Ми потребуємо Цілителя і самі маємо бути знаряддям зцілення, щоб являти Царство, яке проповідуємо», — мовиться у посланні.

«Парадоксальним чином ми осягаємо зцілення не тоді, коли зосереджуємося на собі самих, на своїх труднощах, потребах і проблемах, а коли відкриваємося у співчутливій і милосердній любові до своїх ближніх, намагаючись через людську присутність і близькість дати їм відчути Божу цілющу присутність і животворну любов», — зазначено у тексті.

Наше служіння ближнім, підкреслюють владики, часто проявляється в заспокоєнні їхніх нагальних і першочергових потреб і нужд. Проте Божа любов спонукає нас сягати до кореня людських бід і нещасть, який часто прихований у людському гріху і проявляється в отруєних несправедливістю суспільних відносинах.

«Тому наші християнські зусилля принесуть ще більші плоди, коли ми, поряд із заспокоєнням потреб певної особи, нашого ближнього, змагатимемося за зцілення суспільної гріховності і таким чином утверджуватимемо спільне благо, з якого черпатиме надію кожен член людської спільноти», — наголошено у тексті документу.