«Ми дозріли як богослови — час мислити про помісну Київську Церкву», — Глава УГКЦ до учасників богословського форуму
26 вересня у Львові, в Українському католицькому університеті, із благословення Синоду Єпископів розпочався дводенний Всецерковний форум «Богослов’я УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії». Його мета — об’єднати богословів з усіх єпархій та навчальних закладів УГКЦ в Україні й за кордоном для осмислення сучасних викликів і пошуку нових шляхів розвитку богословської науки та освіти.
Розпочався перший день форуму з Архиєрейської Божественної Літургії, яку очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Відтак із вітальним словом до учасників звернулися: голова Богословського відділу УГКЦ владика Ярослав Приріз, Апостольський нунцій архиєпископ Вісвальдас Кулбокас, ректор Українського католицького університету Тарас Добко та декан філософсько-богословського факультету о. Юрій Щурко.
Читайте також:
«Правдиве богослов’я починається з любові до своєї Церкви»: У Львові розпочався Всецерковний форум богословів УГКЦ
У слові Блаженніший Святослав наголосив на тому, що наша Церква виховала цілі покоління священників, які здобули наукові ступені: «Після виходу з підпілля наші владики не мали нічого. А коли їх запитували, що потрібно, то вони відповідали, що стипендії на навчання для семінаристів. Це — культура інвестиції нашої Церкви в освіту й формацію свого духовенства та мирян».
Тому Блаженніший Святослав закликав богословів пам’ятати про цю інвестицію. Водночас бути вдячними Апостольській столиці й нашим жертводавцям, що щороку кількадесят студентів виїжджають з України на студії в найпрестижніші католицькі університети світу: «Ми повинні віддати своїй Церкві все те, що в нас вкладено. Цей дар не маємо права закопати, але мусимо розвинути й помножити. Тоді, як сказав Апостольський нунцій, наше богослов’я — цей плід, матиме цінність у Божих очах».
Своє звернення Глава УГКЦ зосередив на трьох моментах: у чому полягає дар богослов’я — що робить нас богословами і до чого це зобов’язує? Що означає богослов’я УГКЦ у ХХІ столітті? Які знаки часу і надії ми з вами покликані сьогодні відчитати?
«Ми не просто отримали дипломи. Ваша мати-Церква зробила вас частиною свого mens Ecclesiae — ума Церкви. Це — більше, ніж документ про освіту. Це — певний чин, який дає можливість нам мислити разом із Церквою, бути причасниками мислення спільноти як Христового Тіла. Ми одержали великий дар, який є покликанням, завданням і відповідальністю — жити й думати разом із Христовою Церквою», — наголосив Патріарх.
Він також звернув увагу, що в культурі крайнього індивідуалізму дуже легко випасти з живого богоспілкування у спільноті нашої Церкви. Тому великою бідою богослов’я Вселенської Церкви сьогодні є відокремлення академічного богослов’я від живого досвіду богоспілкування і життя віри.
«Церква потребує вас, колеги. Правдивого богослов’я, життя у правдивому Тілі Христової Церкви. Ми виросли, і час вернутися додому… Сьогодні до нас, до нашої Церкви, прикута колосальна увага всього світу. Ми, богослови, будемо цікаві світові лише тоді, коли станемо голосом зраненого українського народу. Наш досвід Бога в час війни відрізняється від досвіду пізнання Бога інших помісних Церков. Нам треба шукати Бога там, де Він присутній сьогодні — в екзистенційному досвіді болю, страждань Бога в тілі нашої Церкви, нашого народу».
Відтак Глава Церкви звернув увагу і на важливість розвитку наукового богословського середовища, зокрема відродити журнал «Богослов’я»: «Ми потребуємо „полігон“ для богослов’я, де матимемо відвагу писати статті, рости, розвиватися й творити».
Наприкінці Блаженніший Святослав зачитав уривок з есею військовослужбовця Артура Дроня, який як воїн-християнин осмислює те, що відбувається на фронті: «Я зловив себе на думці, що це і є богослов’я нашого зраненого народу».
Коли священник одягає камуфляж, бере замість автомата стару, пошарпану Біблію і їде під обстріли, щоб помолитися з тими, хто хоче молитися, — це говорить про Церкву більше, ніж Папи Римські чи Патріархи Московські.
Коли чоловік на межі зриву отримує лист із дитячим малюнком і втирає сльози — у ньому стільки Бога проявляється, що й не осягнути. Так, ми віримо, що Господь усе може і всіх любить, але Він досі не зупинив у секунду все це жахіття. Чому? Я теж хочу почути відповідь. Колись я обов’язково Його запитаю. Чому сам не зупинив війну, якщо такий всемогутній? У мене буде багато незручних запитань. Але я точно не спитаю, де Він був? Де був Бог під час війни? Саме це я знаю. Бачив і відчув. Він був із нами в кожній ямці і під кожним обстрілом. Наш окопний Господь. Із нами обстрілюваний, з нами втомлений.
Інколи стає так невимовно важко. Такий уже край. А тоді раптом з’являється думка, що я в найбільш правильному місці на цілу планету. На весь сотворений час і простір. Я маю зараз бути тільки тут. Який чудовий досвід!
(Артур Дронь. «Господь окопний»).
Після цих рядків Глава УГКЦ побажав учасникам форуму тримати належний рівень богослов’я, яке ми чуємо від звичайного 24-річного хлопця: «Майте таке ж відчуття, що ви перебуваєте у правильному місці. Ваша Церква вас потребує, вашого богомислія, бо це є знаки часу і надії — для України і з України для світу».
Нагадаємо, що Всецерковний форум «Богословʼя УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії» триватиме у Львові два дні. За його підсумками передбачено ухвалення програмної резолюції, створення сталого майданчика для живого богословського діалогу та видання збірника матеріалів.
Департамент інформації УГКЦ,фото — пресцентр УКУ
