EN

«Моя мета — привідкрити „обличчя“ рани», — сестра Марія Кінас, психотерапевт програми «Зцілення ран війни»

24 лютого 2024, 19:00 372

Сестра Марія Кінас, МНІ, — психотерапевт і викладач актуальної освітньої програми УГКЦ «Зцілення ран війни» у блоці психічне здоров’я. У розмові зі с. Марією вдивляємося в обличчя рани війни, шукаємо точки перетину між душпастирським супроводом і психотерапією, пробуємо віднайти християнські цінності у психотерапії. Розглядаємо, які необхідні базові знання для священника, щоби вміти розгледіти в людини травму і скерувати до фахівця. А також с. Марія ділиться рекомендаціями про те, як берегти ментальне здоров’я під час війни.

«Моя мета — привідкрити „обличчя“ рани», — сестра Марія Кінас, психотерапевт програми «Зцілення ран війни»

Священник, обізнаний із психологією, може краще послужити людині.

— Сестро, у чому, на Вашу думку, цінність, актуальність і навіть потреба програми «Зцілення ран війни» в наш час в УГКЦ?

Ця програма важлива, бо ніхто зі священників у семінаріях не мав такого предмета, як «Душпастирський супровід під час війни». Ми всі трохи розгублені, бо не знаємо, що робити, коли «вівці пахнуть війною». Наших пастирів цього не вчили. Я і моя колега, пані Олеся Криськів, у цій програмі говоримо про психічне здоров’я. Розкриваємо розуміння рани, яку залишає війна, і пропонуємо деякі техніки, які священники можуть застосовувати в душпастирському супроводі. Звичайно, священник не має ставати психологом, але зможе краще послужити людині, якщо буде обізнаний із тим, що відбувається з її психікою. Багато наших людей, особливо на західних територіях України, швидше звернуться за допомогою до священника, ніж до психолога, тому ця інформація, яку ми подаємо, може бути дуже корисною.

Олеся Криськів і с. Марія КінасОлеся Криськів і с. Марія Кінас

Не всі рани війни видимі, але всі потребують зцілення. Наша мета — звернути увагу на невидимі рани.

— Яка Ваша роль як викладача програми? Що Ви прагнете донести учасникам?

Мовою психології рану ми називаємо травмою. Моя мета — привідкрити «обличчя» рани. Висвітлити те, що відбувається із психікою людиною, яка пережила ту чи ту травму, — і це про невидимі рани. Травма по собі може залишити глибокий слід: від неї страждає як душа зі всіма своїми процесами, так і тіло, вона може руйнувати довіру до інших людей, до Бога, до себе самої. Після того я також розповідаю про найпоширеніші рани в наш час і як душпастирі можуть потурбуватися про них в «екологічний» спосіб, розуміючи межі своєї компетенції.

— З якою раною найчастіше стикається духовенство?

Найчастіше духовенству приходиться супроводжувати людей, які переживають втрату близької людини. Тому година лекції присвячена саме темі втрати. Також торкаюся непростої теми «Втрата і діти». Не раз чую історії, коли мама не говорить дитині про те, що тато чи хтось із рідних загинув, щоб не спричинювати болю. Проте психологія говорить, що дитині необхідно про це повідомити, інакше, коли вона про це дізнається значно пізніше чи випадково від інших людей, — це завдасть більшої кривди. Як говорити про це з дитиною? Залежить від віку. Потім я розповідаю про невизначену втрату: що відбувається всередині людини, коли близька особа пропала безвісти. Торкаюся теми супроводу людей, які змушені були покинути свої домівки і переїхати в інший куток України. Говорю про те, як можна підтримати сім’ї військовослужбовців, а також людей, які втратили кінцівки. Особливо вразлива категорія — діти: як вони реагують на рани війни і як можна їх підтримати.

Травматичний досвід впливає на стосунок із Богом.

— Розкажіть, будь ласка, про Ваш досвід у психотерапії. Чому Вам, богопосвяченій особі, цікаво працювати психотерапевтом?

Моя дорога до психології була трохи довгою. Під час супроводу людей на духовних розмовах, а також під час реколекцій, я почала зауважувати, що на стосунок між людиною і Богом має великий вплив атмосфера сім’ї, у якій росла людина. Людина, на жаль, схильна підсвідомо переносити на стосунок із Богом свій досвід стосунків зі значимими особами, передусім із батьками. І якщо людина, яка росла в дисфункційній сім’ї, де не було поваги, довіри, любові, прийняття, безпеки, а були постійні конфлікти чи різного роду залежності, насильство (фізичне, емоційне, словесне, сексуальне), то їй буде важко повірити, що Бог її любить і турбується про неї. А де не має любові, там не має стосунку. Духовне життя в такому випадку не буде ресурсом для людини, а може навіть її обтяжувати.


Коли в людини сформований неправильний образ Бога як караючого, байдужого, безсилого або такого, який все контролює, хоче позбавити радості життя і забороняє прийняття самостійних рішень, то це ознаки незрілої релігійності. Духовне життя, на жаль, тоді може бути навіть причиною різних невротичних станів. Нещодавно у видавництві «Свічадо» вийшла книжка «Патологія духовності», де про це багато написано.

Повертаючись до запитання, саме цей мій досвід базований на духовному супроводі людей і спостереженні того, як наше минуле, наша психоемоційна сфера взаємопов’язані з духовним виміром, наштовхнув мене на пошуки інших інструментів, які пропонує психотерапія. Практикую психотерапію з 2017 року — це вже 6 років.

— Християнська психотерапія — що це таке?

Психотерапія має багато різних напрямів — їх понад сто. Я особиста не знайома з таким напрямом як християнська психотерапія. Йдеться радше про те, наскільки психотерапевт відкритий на християнські цінності. Це щось подібне як із лікарем: не має такого поняття, як християнська хірургія, але є лікар-хірург, який може бути практикуючим християнином. Не має християнських технік опрацювання травми. Та психотерапевт, який є християнином, може до процесу психотерапії додавати якусь християнську духовну практику. І хірург, і психотерапевт, які не є християнами, можуть бути добрими спеціалістами і якісно робити свою справу. Важливо, щоби вони з повагою ставилися до цінностей своїх пацієнтів. Бо існує інша крайність: хтось може бути християнином, але не бути добрим психотерапевтом через відсутність освіти з певного напряму психотерапії.

Кожна людина прагне жити в гармонії зі собою, ближніми та Богом.

— Психотерапія і духовний супровід: що спільного і що відмінного? Як вони можуть доповнювати один одного?

Як психотерапевтові, так і духівникові залежить, щоб людина жила в гармонії зі собою і ближніми. У пошуках цієї гармонії їхнє служіння перетинається, тільки використовують вони для цього різні методи. Звісно, що існує чимало душевних проблем, зокрема розладів особистості, де людині необхідна тривала допомога саме психотерапевта.

Духівник, хоча і має брати до уваги всі психічні закони людської природи, проте вони все одно не найголовніша сфера для священника. Духівника цікавить, що відбувається з людиною, яка свідомо стає перед Богом, що може допомогти їй наблизитися до Бога, що може допомогти їй очистити Його образ? Бо питання: «У якого Бога я вірю?» — важливе як для здорової духовності, так і для здорової особистості.

Особисто я спостерігаю дуже гарні процеси, коли людина користає як із психотерапії, так і з духовного проводу. Тому співпраця між ними може приносити добрі плоди!

— Які можна виокремити ознаки того, що людині замало духовного супроводу чи сповіді, а необхідно звернутися до фахівця?

На це запитання я не можу відповісти кількома реченнями. Цю тему під час програми розкриває моя колега — пані Олеся. Вона говорить про поширені в наш час психічні розлади, як-от депресія, тривожні розлади, різні фобії, а також про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Кожен із цих розладів має свої діагностичні критерії. Ми ознайомлюємо з ними священників. Якщо симптоматика людини їм відповідає, то її потрібно скерувати до психотерапевта. Тут межі допомоги священника закінчуються. Звісно, він може далі підтримувати цю людину, але має знати, що її потрібно скерувати до відповідного спеціаліста у сфері психічного здоров’я.

— Як про це сказати коректно, щоб людина сприйняла і зрозуміла потребу? Адже є багато стереотипів про похід до лікаря цього фаху. Та й священники можуть соромитися про це говорити?

Так, на жаль, у нашій країні є ще досить багато різних стереотипів щодо психічного здоров’я, деякі з них можна зрозуміти.

Для «коректної розмови» ми використовуємо різні метафори, одна з яких — про тілесну рану. Наприклад, тіло має свої закони і правила розвитку, які треба шанувати, щоб не було важкої хвороби. Якщо тіло має рану, а ми не звертаємося до лікаря і думаємо, що якось воно буде, то це якось призведе до запалення, рана може загноїтися і від того будуть важкі наслідки. Так і психіка має свої закони та правила. Людина має знати й поважати їх. Якщо наша психіка має «невидиму» рану, а ми з нею нічого не робимо, то дуже ймовірно, що розпочнеться запальний процес, наслідки якого також можуть призвести до летальних випадків.

Подібні метафори священники можуть вживати у своєму душпастирському служінні.

— Якщо людина, зокрема наш мирянин чи мирянка усвідомили, що потребують допомоги психотерапевта, куди їм звертатися? Як знайти доброго фахівця в середовищі нашої Церкви?

У великих містах, як-от Львів чи Київ, — це трохи легше зробити, бо є центри психічного здоров’я, у яких працюють психотерапевти, які є християнами і мають якісну освіту. Але священники з менших міст України мусять поцікавитися, хто є в їхньому районі, до кого можуть скеровувати довірених їм людей. Зараз є багато різних програм, через які також в онлайн-режимі можна отримати якісну допомогу. Священники мають цим поцікавитися, і сама людина також може пошукати необхідну інформацію в інтернеті!

На наших парафіях важливо знаходити людей і скеровувати їх на навчання із психотерапії.

Війна раніше чи пізніше закінчиться, і ми розуміємо, що ран буде багато… Тому важливо дивитися, кого серед наших парафіян ми можемо посилати на таке навчання, бо фахівців психічного здоров’я потрібно буде багато, а ми хочемо мати психотерапевтів із християнськими цінностями. Про це важливо подбати в наших єпархіях на різних рівнях.

— Ви маєте досвід викладання і спілкування із психотерапевтами, які не є християнами. Що Ви їм радите?

По-перше, раджу не впадали у крайність «психологізації» — намагання пояснити всі проблеми людини психологією. Кожен спеціаліст, який працює з людиною, має усвідомити, що людська істота має тіло, душу і духа, які взаємопов’язані. Кожен із цих вимірів має свої закони, які потрібно знати, і їх потрібно брати до уваги, наприклад гріх. Його наслідки також можуть впливати як на психіку, так і на тіло. Якщо ми заперечуватимемо чи ігноруватимемо існування якогось із цих трьох вимірів, то не зможемо добре допомогти людині. Навіть якщо психотерапевт не вірить у Бога, він все ж має з повагою ставитися до цінностей людини, до її віросповідання. По-друге, психотерапевти не християни мають розрізняти, що існує поняття зрілої і незрілої релігійності. Я вже про це згадувала вище. І якщо до мене приходить людина з «викривленим» образом Бога, і я бачу від цього негативний вплив на її життя, то це не означає, що це правда про Бога, як і те, що всіх християн потрібно «лікувати» від віри.


— Які Ваші поради мирянам, богопосвяченим особам, духовенству щодо того, як зберегти чи відновити своє ментальне здоров’я під час війни?

Директор нашого Інституту психічного здоров’я пан Олег Романчук разом зі своїми колегами розробив такий цінний онлайн-ресурс, який називається «Академія стійкості». Він, власне, про те, як можна підтримати себе і ближніх під час війні, яка триває. Передусім нам важливо плекати стійкість — це немов би внутрішня «система ППО», це вміння проходити крізь життєві випробування. Це не про те, щоб не падати, а про здатність підніматися після падіння.

Стійкість має 5 складових. Найперше і головне — це цінності, бо вони визначають сенс нашого життя і те, що в ньому найголовніше. Друга складова — ефективні мудрі дії відповідно до наших цінностей. Якщо для мене цінністю є добрі стосунки в сім’ї, то ефективні дії будуть пов’язані з піклуванням і проведенням спільного часу зі сім’єю. Ці дії мають містити як компонент праці, так і турботи про відновлення сил. Третя — плекати корисне мислення, вміти керувати його процесами, вміти зауважувати некорисні думки. Четверта — дбати про регуляцію емоцій і енергії, вчитися плекати позитивні емоції. П’ята — стосунки. Важливо не замикатися, а дбати про добрі стосунки, добрих друзів. Ми потребуємо одні одних.

Це дуже коротко, але детальніші поради про плекання стійкості можна знайти на онлайн-порталі «Академія стійкості».

***

Як ми повідомляли, у вересні 2023 року у Львові із благословення Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, який постійно заохочує Церкву бути разом зі страждаючим народом, стартувала актуальна освітня програма УГКЦ для духовенства та монашества «Зцілення ран війни», що охоплює три напрями: душпастирство, богослов’я і психічне здоров’я. Її учасниками вже стали священники і богопосвяченні особи у Львові, Києві й Івано-Франківську.

Підготувала Христина Потерейко

Дивіться також