Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю перед Різдвом
Прийшло до своїх, — а свої його не прийняли.
Котрі ж прийняли його — тим дало право
дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують;
які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської,
лише — від Бога народилися (Ів. 1, 11–13).
Преосвященний владико!
Всечесні отці!
Дорогі брати і сестри в різних куточках світу, які зараз моляться з нами, з київською громадою, за допомогою «Живого телебачення»!
Достойні парафіяни Патріаршого собору!
Дорогі наші діти, молоде!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Боже слово, читання Святого Євангелія та Апостола, дихає на нас таїнственним динамізмом. Ця неділя, яку ми звемо неділею перед Різдвом, або неділею Отців, каже нам, що різдвяна зірка вже засяяла на небі. Мудреці зі Сходу, побачивши її, вже йдуть, щоб поклонитися новонародженому Спасителеві. Йосиф і Марія вже пустилися в дорогу до Вифлеєму, шукають місця в заїзді, де б мав народитися Христос. Небо і земля запрошують нас готуватися, відчинити двері свого серця, своєї родини, свого дому для Бога, який стукає до нас.
Святе Євангеліє представляє нам книгу родоводу Ісуса Христа як сина Давида та Авраама (пор. Мт. 1, 1). Можливо, нам, людям третього тисячоліття, не вповні зрозумілий зміст цього родоводу. Але для древніх людей від слугував немовби посвідченням. У ньому не так акцентується на минулому, як розкривається те, ким є новонароджений.
Сьогодні євангелист Матей представляє нам того, хто ось приходить, щоб як дитя покластися в ясла. Пригляньмося до цього родоводу, у ньому є багато глибоких моментів.
Цікаво, що Матей, на відміну від Луки, починає родовід Ісуса Христа не від Адама, першої людини, а від Авраама, і закінчує його Йосифом. Перелічуючи ці покоління, описує певні історичні періоди старозавітного народу, у якому кожна згадана особа і подія є знаком Божого втручання. Через життєві рішеннями конкретної людини Господь Бог готував усе людство до приходу на землю Спасителя.
Євангелист каже: «Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа — поколінь чотирнадцять» (Мт. 1, 17). Однак, якщо порахувати всі імена, то вийде інше число. Чотирнадцять є лише між Давидом і Єхонією, а між Авраамом і Давидом менше. Між Єхонією і Йосифом також немає чотирнадцяти імен.
У цьому прихований перший важливий момент. Євангелист запрошує нас побачити Невидимого, почути ім’я Невимовного, — запрошує нас відкрити для себе самого Господа, який дає людині життя, а разом із тим ім’я, що окреслює її особливу життєву місію.
Починається книга родоводу Ісуса Христа не з Аврама, а з Авраама. Сьогодні Послання до євреїв нагадує нам (пор. 11, 17–18), що був певний момент, коли Аврам — це ім’я означає «мій батько великий і сильний» — завдяки довір’ю до Бога отримав від Нього нове ім’я Авраам, значення якого — «батько багатьох народів». Господь через ім’я розвертає цю особу обличчям від минулого, від земного прабатька Адама, до нового Адама — Христа, свого потомка у майбутньому. Ось вам перше народження вірою в Бога! У такий спосіб євангелист показує, що саме від цієї людини починається відлік нового майбутнього людства і що саме Авраам є першою Божою дитиною, народженою вірою, тому він буде родоначальником народів, благословенних Господом.
Ім’я Єхонія, царя, який відбудує Єрусалим і відновить життя народу після вавилонської неволі, має теж цікаве значення. Воно означає «Господь Бог встановлює». Бог, не людина, встановляє пори історії спасіння, коли Божий народ, що опинився в неволі, без царя і без майбутнього, знову повертається не тільки додому, а й в осередок цієї історії. А Йосиф означає «Господь додасть». Отож до чогось людського, немічного, тимчасового Господь Бог хоче додати щось всемогутнє, вічне.
Чотирнадцяте покоління, про яке сьогодні говорить Матей, — це ми, ті, що приймуть Христа, який має народитися. Ми стаємо членами нового покоління Божого народу: «Котрі ж прийняли його — тим дало право дітьми Божими стати, які а ім’я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише — від Бога народилися» (Ів. 1, 12–13).
Ще один цікавий момент полягає в тому, як Матей говорить про народження Ісуса Христа. Одне із слів, яке постійно повторюється, — «породив» (egennisen). Авраам породив Ісаака, Ісаак породив Якова… Євангелист вживає активну форму дієслова. Натомість, описуючи народження Ісуса, він говорить про Марію: «… Те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа» (1, 20). Слово «зачалось» (gennithen) є одним із найзагадковіших слів Нового Завіту. Науковці називають його «божественний пасив», бо він людською мовою висловлює те, що є невимовним. Стається щось таке, що не під силу людині!
Ми бачимо, що це Боже слово сьогодні, у неділю Отців, благовістує нам, ким є Ісус Христос, який іде й нині, щоб народитися між нами в людському тілі. Це — наш Бог, Син Божий, друга Божа особа Пресвятої Тройці! Пам’ять отців, яких ми сьогодні святкуємо, а також матерів, жінок, імена яких згадує Боже слово, ми нині бачимо як ікону отцівства нашого Небесного Отця.
Син Божий об’єднує у своєму народженні Божу і людську природу, Бога і людину. Тому каже сьогодні ангел до Йосифа: «„Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх“. А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: „Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть Йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог“» (Мт. 1, 20–23).
Дорогі в Христі брати і сестри! Це Боже слово має на меті зворушити нас. Бо ми тепер розуміємо, що святкувати Різдво це не означає пережити ще одну гарну світську вечірку чи звершити якийсь традиційний обряд. Святкувати Різдво — це стати частиною покоління Божих людей. Святкувати Різдво — це бути записаним у родоводі Ісуса Христа. Ім’я людини, яка вірує і приймає Сина Божого, буде записане на небі (пор. Лк. 10, 20). Це наша справжня небесна радість!
Святкувати Різдво — це дозволити Богові через нашу віру прийти в цей світ, щоб наповнити його новим змістом і дати людям надію на спасіння та життя вічне. Святкувати Різдво означає стати частиною того таїнства! Бо в Різдві неможливе стає можливим. Відвічний Бог народжується від Богородиці. Всемогутній стає вразливим тендітним дитятком. Людині відкривається вічність.
Господь Бог запрошує всіх нас до встановленого Ним дня великої радості, коли об’єднується небо і земля, ангели і люди, Бог і людина — і спасіння, мир, світло, які нам приносить Господь, стає доступним кожній людині.
Сьогодні Боже слово запрошує нас віднайти людяність. Бо у світі воєн та новітніх технологій людина третього тисячоліття знелюдніється; забуваючи своїх предків, покоління, які підготували її народження, вона втрачає власне коріння. Тому російський окупант завжди прагнув вкрасти в нас історію, занурити нас у темряву забуття, зробити безбатченками «без роду і племені». Проте Різдво Христове повертає нам коріння: духовне, особисте, сімейне і національне!
Народжуючись між нами, Христос хоче наново не тільки дарувати нам історію наших предків із сивої давнини, не тільки дати можливість глибоко пізнати сьогоднішній момент, а й відкриває нам майбутнє. Бо Він один і той самий вчора, сьогодні і навіки (пор. Євр. 13, 8).
Господи, прийди до нас, народися серед нас, зроби нам те, що сьогодні благовістуєш. Ми знаємо, що коли Ти перебуваєш між нами і ми співаємо «З нами Бог», тоді ми нічого не боїмося. Ти — наша надія, наше світло і майбутнє. Еммануїле, прийди до нас і народися в тілі багатостраждального українського народу. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
