«Карети життя» з Ганновера: як парафія УГКЦ стала центром допомоги Україні
Парафія Святого Володимира УГКЦ у Ганновері (Німеччина) стала справжнім центром гуманітарної допомоги Україні від початку повномасштабного вторгнення. Завдяки самовідданості вірян та німецьких партнерів вже десятки карет швидкої допомоги та медичного обладнання рятують життя українців.
Серед вулиць Ганновера розташувався один із осередків української громади в Німеччині — парафія Святого Володимира УГКЦ. Сила цієї парафії — в згуртованості, довірі та постійній роботі. Вона стала впізнаваним центром підтримки України серед місцевих мешканців і партнерських організацій. Як громада виросла у живу, дієву силу сьогодення — розповідає її парох отець Роман Максимців.
«Це одна із найстаріших громад у Німеччині», — розповідає о. Роман Максимців, який служить тут з 2004 року. За його словами, її історія сягає повоєнних років. Тоді українці, що залишились у Німеччині після Другої світової війни, збиралися разом на молитви та обрали своїм покровителем святого Володимира. Після війни в Ганновері та околицях проживало близько 5–7 тисяч українців. Діяло чотири деканати, де служило приблизно 24 священники. Проте згодом багато українців виїхало до Америки, Канади та Австралії, і громада зменшилась до півтори тисячі осіб.
Знаковою подією для парафії став візит патріарха Йосифа Сліпого у 1969–1972 роках. Завдяки його клопотанням та підтримці німецького єпископа у 1984 році було збудовано церкву в Ганновері, яка стала духовним осередком для українців регіону.
Від маленької громади до потужного гуманітарного центру
Коли о. Роман Максимців прибув до Ганновера, парафія налічувала близько 20 осіб, переважно старшого віку. «Моє служіння полягало в тому, щоб віднайти також молодь, студентів, які тоді вже почали частіше приїжджати», — згадує священник. Поступово до громади приєднувалися науковці, викладачі, медики, які отримували роботу в Німеччині та знаходили розраду серед українців у парафії. За словами священника, ця нова хвиля людей стала активною опорою у служінні.
Перші кроки до гуманітарної діяльності парафія зробила після анексії Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році. Спочатку це було непросто — запити часом ігнорували, але поступово налагодилась робота з передачі медичних ліжок, обладнання, одягу та продуктів харчування в Україну.
Вибух гуманітарної активності
З початком повномасштабної війни в лютому 2022 року діяльність парафії набула нового масштабу. «У перші дні до нас надходила така величезна кількість гуманітарної допомоги — їжа, засоби гігієни, памперси, одяг, медичне обладнання — що деколи в один день ми відправляли навіть чотири 40-тонні фури», — розповідає о. Роман.
Для ефективної роботи фірма Toyota безкоштовно надала на півтора року автонавантажувач, який стояв біля церкви. Волонтерів збиралося до 80 осіб, серед них були не лише українці, а й німці, які хотіли допомогти.
«Якщо в перший рік повномасштабної війни ми відправили понад 80 вантажівок, то минулого року — лише 6. Зараз, з новою хвилею обстрілів, ми знову активізувалися і вже відправили три фури в перші місяці цього року», — зазначає священник.
Чому саме «швидкі»?
Особливим напрямком допомоги стало забезпечення українських медичних закладів каретами швидкої допомоги та медичним обладнанням. Як пояснює о. Роман, це рішення має свої практичні переваги: «Ми робимо те, що нам під силу, і те, чого потребують найбільше. Німецькі партнери чітко артикулюють, на що готові давати кошти. Медичні машини, обладнання — це видимий, прозорий напрям, де є звітність, де можна відстежити, куди саме пішла допомога», — пояснює священник.
Перші машини швидкої допомоги парафія відправила восени 2022 року. Ця ініціатива розпочалася неочікувано успішним благодійним забігом, організованим католицькою школою Ганновера. Діти бігали на стадіоні, а спонсори платили за кожне коло. «Це шокувало всіх нас, але вони назбирали 20 тисяч євро, що дозволило придбати нашу першу машину швидкої допомоги», — ділиться священник.
Медичні автомобілі, які закуповує парафія, коштують від 15 до 20 тисяч євро, мають вік приблизно 7–10 років і пробіг не більше 200–250 тисяч кілометрів. «Ми намагаємося передавати техніку, яка не вимагатиме негайного ремонту», — підкреслює о. Роман.
Важливо, що машини обладнані необхідним устаткуванням: інвалідним кріслом, ношами, дефібрилятором, апаратом штучного дихання та відсмоктувачем мокротиння. Це стандартне для Німеччини обладнання сьогодні рятує життя в Україні.
Значну частину фінансування надають німецькі партнери — німецькі благодійні організації, а також вірні Євангельської Церкви та навіть бізнесмени, які не ідентифікують себе з жодною конфесією, але хочуть допомогти.
Географія допомоги: від Львова до прифронтових міст
Першими отримувачами медичних автомобілів став шпиталь імені Митрополита Шептицького у Львові. «Ми вирішили, що пріоритет мають церковні інституції, які займаються рятуванням життя», — пояснює о. Роман. Згодом, у співпраці з Комісією УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, карети швидкої допомоги були відправлені до Миколаєва, Херсона, Запоріжжя, Харкова, Дніпра та Полтави.
Особливої уваги заслуговує нещодавній благодійний концерт, приурочений до третьої річниці повномасштабного вторгнення. Захід організувала парафія УГКЦ спільно з німецьким Rotary Club, який об’єднує впливових людей — політиків, адвокатів, керівників великих фірм та медичних закладів. Так вдалося запросити відомих виконавців, які погодилися виступити безкоштовно.
«Завдяки концерту нам вдалося зібрати 57 тисяч євро, що дозволило придбати чотири машини швидкої допомоги», — з гордістю розповідає священник.
Волонтерська родина
За словами о. Романа, без сталої команди волонтерів така масштабна допомога була б неможливою. Близько 50 парафіян активно долучаються до гуманітарних ініціатив. «Звісно, всі вони працюють, мають свої завдання, але мінімум 25 людей завжди збирається, коли ми вантажимо фури чи готуємо машини до відправки», — зазначає священник.
Особливу роль у цій місії відіграє дружина о. Романа — Марія, яка особисто супроводжує більшість транспортів в Україну. «Я пишаюся тим, що вона відважно взялася за це. Адже митні процедури на кордоні постійно змінюються, треба бути гнучким, щоб знайти вихід у складних ситуаціях», — ділиться священник.
Отець Роман із дружиною Марією
«Бог відкриває серця багатьох доброчинців»
На запитання про те, чим він може надихнути інші парафії та спільноти, о. Роман відповідає: «Це результат співпраці з Божим благословенням. Бог відкриває серця багатьох доброчинців. Не треба боятися мріяти і братися за працю».
Священник наголошує на важливості об’єднання зусиль: «Не бійтеся запитати поради чи запропонувати партнерство. Наші парафії за кордоном є своєрідними дипломатами України».
Історія парафії Святого Володимира в Ганновері доводить, що навіть невелика громада може стати потужним центром допомоги Україні. «Якщо Бог хоче зробити щось через наші руки, то це станеться. Наша парафія не є великою, але з Божою допомогою ми робимо великі справи», — підсумовує о. Роман Максимців.
Віра ВальчукДепартамент інформації УГКЦ
Фото з фейсбук-сторінки о. Романа Максимціва
