«Cлужити для людей, служити для Бога, допомогти людям чим можемо», — отець Ігор Марусин про служіння у Словаччині

З війною багато українців опинилися поза межами своєї країни. Вони змушені адаптуватися до умов сучасного життя та водночас шукають рідного куточку там, де перебувають. Часто таким острівцем українства за кордоном є Українська Греко-Католицька Церква, і Словаччина не виняток. Про УГКЦ у Словаччині, служіння, українців та українство у Словацькій Республіці розповів Департаменту інформації священник УГКЦ в Словаччині УГКЦ о. Ігор Марусин.

— Отче, як Ви наважилися поїхати на служіння за кордон?

Родом я з Ковеля на Волині. У нас служили отці редемтористи. Покликання до служіння відчув не відразу. Свого часу постійно був у Церкві — прислуговував, допомагав, але не виявляв бажання бути священником. Батьки більші надії покладали на молодшого брати — запропонували йому піти вчитися до ліцею при Бучацькому монастирі. Я також захотів там вчитися. Після завершення 9-го класу пішов навчатися до Червоноградського ліцею. Жив у монастирі отців василіан, а до школи ходив через дорогу. Деякі предмети приходили викладати, бо в монастирі був клас.

Опісля вступив до Національного університету нафти і газу в Івано-Франківську. Водночас спілкувався із хлопцями, які навчалися в семінарії. Приблизно за два місяці я для себе категорично вирішив, що хочу перевестися в духовну семінарію. Завершив 1-й курс в університеті, готувався до вступу в семінарію і наступного року таки вступив туди.

У 2007 році завершив навчання в семінарії, одружився і був висвячений на священника. Священниче служіння в мене припало на Стрийську єпархію. У жовтні 2010 року був призначений адміністратором парафії Святих мучеників Бориса і Гліба в місті Жидачів. Згодом, за 5 років, розпочав будівництво церкви в селі Загурщина, неподалік Жидачева. 14 жовтня 2018 року владика Тарас Сеньків освятив новозбудований храм. Також побудували катехетичний будинок.

Відтак відчув, що десь уже вичерпуюсь, звернувся з цим питанням до владики, який призначив мене сотрудником до Стрия в церкву Святих Володимира і Ольги, де служив 2 роки. Водночас написав прохання до Пасторально-міграційного відділу на служіння за кордон. Коли владика Степан Сус очолив відділ, зібрав усіх священників, які написали ці прохання, і запропонував мені їхати до Словаччини. Я погодився.

Пізніше в Пасторально-міграційному відділі мені розповіли, що я перший священник, по суті, засновник парафії УГКЦ у Словаччині.

— Отче, розкажіть про служіння УГКЦ у Словаччині.

Починаючи з 2018 року в церкві Святої Розалії (район Ламач, Братислава) українці мають можливість молитовно єднатися з Богом. На початку формування парафії богослужіння здійснював вікарій для східних католиків отець Юрій Коляса, що мусив для цього приїздити з Відня. З 2019 року формування парафії й опіку вірних продовжив здійснювати секретар Апостольської нунціатури у Словаччині отець доктор Андрій Євчук.

Із благословення голови Пасторально-міграційного відділу Української Греко-Католицької Церкви владики Степана Суса, за попередньою домовленістю відділу і правлячого єпископа Братиславської єпархії Словацької Греко-Католицької Церкви, уже призначений я на служіння у Братиславській єпархії для українців, згідно з декретом владики Петра Руснака.

Своє служіння у Братиславі я розпочав в умовах епідемії COVID-19, коли життя частково перемістилося в онлайн-простір. Перші виклики, які сьогодні й викликами вже не здаються, — транслювання Літургії онлайн, створення ФБ-сторінок парафії. Потрібно було налагодити механізми, щоби тримати зв’язок із парафіянами під час вимушеної ізоляції. З Божою допомогою та благословення владики Петра Руснака, великою підтримкою місцевого уряду району Ламач, Посольства України у Словацькій Республіці та стараннями Римо-Католицької Церкви українська громада отримала в користування храм Святої Розалії, де з квітня 2021 року щонеділі і в свята відбуваються богослужіння. Втім, повернення живого спілкування не означає відмови від онлайн-єднання. Сторінка Української церковної громади у Братиславі в мережі ФБ розвивається і нині нараховує 830 активних учасників. Там українці, які проживають у Словаччині, одержують інформацію про розпорядок богослужінь та інші заходи, що відбуваються в житті української громади у Братиславі.

До недавнього часу я також їздив до міста Трнава, де здійснював богослужіння. Постійно одержую прохання від українців у різних куточках Словаччини приїхати, щоб духовно їх підтримати, . З Божою допомогою тепер є український священик — отець Іван Коваль — у Трнаві та Нітрі. Владика Петро Руснак зі своєї батьківської любові прийняв під свою опіку і всіляко допомагає українцям, які потребують духовної підтримки.

З часу мого служіння наша церква збільшилася в рази. Зараз служіння проводиться не тільки у Братиславі. На цей момент дали ще одного священника, також за домовленістю ПМВ і Братиславської епархії, є отець Іван Коваль, є священник на служінні в Кошицях, отець Пантелеймон Студит, наш українець, також служить там для наших українців.

Також проводили реконструкцію нашої церкви (перекриття даху, заміна вікон) за кошти українських меценатів. Процес був доволі складний, адже наша церква є пам’яткою архітектури Словаччини і необхідно було багато різних дозволів.

— Які виклики, окрім COVID-19, були перед Вами під час служіння?

Було тяжко розлучатися з домом, розумів, що їду на чужину. Служіння у Словаччині відрізняється від служіння в Україні. В Україні наші люди звикли ходити до церкви, бути на богослужіннях, а тут доводиться шукати наших українців. Люди були поселені там, де є місце праці, і доводилося їздити всіма околицями, проголошувати, говорити, що тут є наша церква, що можете приїжджати. Спочатку на Літургії було мало людей, але люди познайомилися, знають, що є церква і тепер більше приходить.

Була потрібна допомога в роботі, прибиранні церкви — важко було зібрати людей. В Україні тільки дав клич у церкві, сказав, що треба зробити, і люди прийшли, допомогли. Тут не так. Але, дякувати Богові, тепер ми сформували добрий кістяк нашої парафії, і люди приходять, долучаються, помагають.

Коли почалася повномасштабна війна росії проти України, коли приїхало багато вимушено переселених українців, з’явилися нові виклики, нові випробування: потрібно було допомогти з житлом, знайти місце праці, вивчити мову, в оформленні певних документів.

Ці виклики також взяли на себе з нашими парафіянами: хтось допомагав із документами, хтось — із навчанням мови, хтось — із проживанням. Наші українці також ділили житло, допомагали. Люди приїхали зранені війною і в нашій спільноті знайшли довіру до Церкви, Бога, людей.

Я і наші парафіяни стараємося допомогти всім, чим можемо. Намагаємося зробити для них тут більш-менш комфортне проживання. Також на цей момент маємо співпрацю з різними продовольчими магазинами. Вони дають продукти, я ж з нашими волонтерами розвожу їх нашим парафіянам. На початку повномасштабного вторгнення ми їздили бусиками, розвозили різним поселенням, навіть 50 кілометрів від Братислави, де наші українці були поселені такими свого роду таборами.

— Отче, як словаки ставляться до УГКЦ, до українців загалом?

Словаки ставляться досить добре. Є підтримка, допомога від правлячого єпископа Братиславської єпархії владики Петра Руснака. Також нам дали службове житло, резиденцію, квартиру, бо досі ми квартиру орендували — це дуже велика підтримка і допомога.

Маємо різні зустрічі, нас запрошують на деканальні, священничі збори, є священничні зустрічі, постійно спілкуємося, разом молимося. Нас запрошують на молитви, праздники. Загалом, дуже добре ставлення словацького народу до наших українців.

— Отче, як наші переселенці живуть за кордоном, зокрема у Словаччині?

Ті українці, які приїхали сюди, вже адаптувалися. Щоразу і в церкві, і при зустрічі я їх закликаю адаптуватися, але не асимілюватися, щоб не забувати, хто ми, звідки походимо, наші традиції, звичаї.

Українці тут справді вже адаптувалися, мають роботу, певне забезпечення для дітей, вивчили мову, почувають себе більш-менш комфортно. Діти ходять до школи, у садочки.

На мою думку, частина українців залишиться, але більшість повернеться в Україну. Я роблю висновок із розмов, бо для них тут є великі випробування, у більшості родини залишилися в Україні.

Маємо хлопця, що хоче йти вчитися до семінарії. Ще один думає над тим. Виникла дилема, бо він хоче вчитися в Україні, в українській семінарії.

— Як наша молодь живе у Словаччині?

У парафіяльному житті нашої молодої парафії відбулося вже багато подій. Це і Великодні богослужіння, хрещення нового християнина у віці 26 років, спільні святкування державних свят, храмовий празник. Нещодавно до нас приїхала сестра Херувима Грибонос, ЧСВВ, як волонтер для праці з українськими дітьми, оскільки кількість дітей у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії в Україну на парафії зросла. При парафії проходить підготовка дітей до перших Сповіді та Причастя.

При нашій церкві є спільнота «Українська молодь — Христові». Маємо катехизацію для дітей. Також є українська школа, де дві години на тиждень, кожної пʼятниці ввечері, відбуваються заняття. Є український інститут, маємо з ним дуже добру тісну співпрацю.

Проходить багато різних українських заходів: Шевченківські дні, концерти, різні виступи, є школа танцю, школа співу. Наші українці викладають по всій Братиславі — відкрили дуже багато різних гуртків: танцювальних, співочих, малювання.

З минулого року маємо українських пластунів. Багато наших парафіян ходить до них, і я ходжу. Вони запрошують мене на різні їхні зустрічі, збірки.

Нещодавно у нашій церкві зробили простір для дітей на подобі дитячої кімнати. Тепер найменші парафіяни мають можливість молитися, граючись.

— Отче, як Ви особисто та місцеве населення сприйняли війну в Україні?

Не вірилося… Тяжко було це усвідомити, зрозуміти. Словаки відразу запитували, чим можуть допомогти, різні збірки привозили просто під церкву. Це було масово. Ми все відправляли в Україну. Коли приїхали наші переселенці, допомагали звідси.

Словаки відреагували дуже-дуже різко і допомагають до нині як тільки можуть: молитвою, фінансово, різними збірками, продуктами, одягом і багато в чому іншому. Запрошують на спільні молитви за мир в Україні.

Маємо дуже тісну співпрацю з Міністерством внутрішніх справ Словацької Республіки. Відправили дуже багато вантажівок із допомогою.

На запрошення пані президентки Зузани Чапутової відбувалися зустрічі волонтерів, де обговорювали багато важливих питань щодо допомоги Україні та переселенцям, які вимушено проживають тут. Я ж висловив вдячність від усіх українців за її материнську підтримку і молитву за мир.

Приймали ми в парафії і прем’єр-міністра Словаччини пана Едуарда Гегера. З любові до українського народу він із родиною помолився Божественну Літургію з нашою громадою, яку очолив правлячий єпископ Словацької Греко-Католицької Церкви владика Петро Руснак у храмі Святої Розалії за мир в Україні. Після Служби староста району Ламач пан Лукаш Баняцький офіційно передав цей храм в користування українців-греко-католиків. Громада, яка багатократно виросла, щиро вдячна владі країни, що прийняла нас, за молитву й підтримку українського народу.

Міністерство внутрішніх справ наголосило, що хоче працювати лише з нашою Церквою. Ми ж усю допомогу відправляємо до Києва, до нашої фундації «Мудра справа».

Наші українці тут теж роблять дуже багато збірок. Нещодавно мали збірку на протези військовому, на автомобілі. Ми закупили вже багато автомобілів, які відправили Збройним силам України.

— Отче, поділіться планами на майбутнє.

Найперше — служити для людей, служити для Бога, допомогти людям чим можемо.

Також хочемо мати свою церкву, побудувати ближче до центру або в іншому районі, щоб більше людей охопити, щоб їм було зручніше добиратися. Також хочемо мати катехитичний будинок. Є домовленість, що нам дадуть старе приміщення, де потрібно зробити реконструкцію.

А ще потребуємо священника до Центральної Словаччини — маємо запит від парафіян.

Інші інтерв’ю

«Божа любов єдина може зцілити рани нашого народу», — владика Богдан Дзюрах про душпастирство в Німеччині та Скандинавії
16 березня

«Будівництво храму — невідʼємний елемент служіння», — отець Петро Дацко
4 березня

Отець Ігор Макар: «Я прошу простого: щоб ми з дітьми могли бігати довкола церкви»
25 лютого

«Працюйте над своїм подружнім життям, боріться за своє щастя!» — отець Тарас Бабій до подружніх пар
18 лютого

Дивитися ще