«Будівництво храму — невідʼємний елемент служіння», — отець Петро Дацко

4 березня 2025, 07:00 71

Духовність — один з елементів людського життя. Вона облагороджує, допомагає пережити труднощі, дає надію, зближує з Богом. Часто, коли нам важко, на допомогу приходить Церква, яка вчить, прощає, співчуває, надихає. Споконвіку в кожному куточку нашої країни були храми, куди ми приходили зі своїми радощами та болями, двері яких завжди відчинені. Незважаючи на війну та інші труднощі, Церква живе, дихає, служить людям, примножуючи свою присутність там, де її найбільше потребують. Одним із таких регіонів нашої держави є Буковина, де Чернівецька єпархія стрімко розвивається. Про розвиток єпархії, служіння, будівництво храмів, допомогу розповів в інтерв’ю Департаменту УГКЦ о. Петро Дацко.

Прислуговуючи у храмі, я молився, щоби стати священником

— Отче, як Ви вирішили стати священником?

Стати священником я мріяв із 7–8 років. Внутрішньо відчував, що це моє. Можливо, по-дитячому, не розуміючи, що воно таке. У старшому віці, перебуваючи у храмі, бачачи постать священника, впевнився у своєму намірі.

Прислуговуючи у храмі, я молився, щоби стати священником. Мав добрий приклад. Коли настав час, щоби вступати до навчального закладу, у мене не було сумнів куди вступати і ким буду — вступив у Львівську духовну семінарію Святого Духа. Так здійснилася дитяча мрія.

Владика Йосафат Мощич запрошував братів-семінаристів до служіння — я погодився

— Розкажіть про служіння в Чернівецькій єпархії.

Навчаючись у духовній семінарії, мав змогу їздити всією Україною, відвідуючи місійні терени. Також був за кордоном, бачив різні місця. Родом я з Львівської області, села Чижикова, але мав бажання до місійного служіння.

Одного разу мене запросили на місійні території Чернівецької єпархії. Якраз тоді відбувався поділ Коломийсько-Чернівецької єпархії на Коломийську та Чернівецьку. Мене запросив отець Руслан Боровий. Владика Йосафат Мощич запрошував братів-семінаристів до служіння — я погодився.

Священничі свячення відбулися у 2021 році. Тепер маю дві парафії в Чернівецькій єпархії — у містах Новодністровськ і Сокиряни.

Водночас, дякувати Богові, зараз парафії стають більшими

— Розкажіть про парафіяльну громаду.

В одній із парафій здійснюємо служіння на місійній станиці — там немає храму. На території лікарні, на молочній кухні, є облаштована кімната — там здійснюємо богослужіння.

Також у нас ще була зареєстрована сусідня парафія в місті Сокиряни, яка в 2019 році, із заснуванням парафії в Новодністровську, доїжджала туди на богослужіння. Пізніше я вирішив: оскільки є окрема парафія, то потрібно там окремо здійснювати служіння. 11 лютого 2024 року в місті Сокирянах була відслужена перша Божественна Літургія в орендованому приміщенні, і так щонеділі там служив до моменту переходу в новий храм, який паралельно будував упродовж п’яти місяців. У нас невеликі парафії, бо греко-католики тут у меншості, але ми звершуємо богослужіння щодня.

Водночас, дякувати Богові, зараз парафії стають більшими. Служачи тут, я побачив цю велику потребу в будівництві храмів, бо ми перебуваємо в середовищі Православної Церкви, і тут люди швидше прийдуть до храму, оскільки це невідʼємна складова духовного життя Буковини.

Побачивши цю потребу, у травні я розпочав будівництво невеличкої церкви у місті Сокиряни на 60 квадратних метрів. Пригадав, що коли був студентом духовної семінарії, допомагав отцю Романові Шкрибінцю збирати кошти на будівництво храму в Житомирській області. Вирішив також зібрати кошти, звернувся до місцевого єпископа, розповів, що маю таке бажання, і він благословив. Ми звернулися до Львівського митрополита владики Ігоря Возняка, мого колишнього єпископа, де я зростав, навчався. Він нас радо благословив, і я щовихідних, долаючи кілометри зі Сокирян до Львова, впродовж пʼяти місяців провадив збірки на будівництво храму. Обʼїхав майже весь Львів і околиці. Так вдалося збудувати церкву Архистратига Михаїла.

Поки будував цей храм, знайшовся жертводавець, який радо погодився допомогти збудувати храм і в Новодністровську. 15 січня ми розпочали будівництво, а на сьогодні вже більше половини роботи зроблено. Тепер бачу, як Бог щедро благословляє і провадить.

Люди приходять, їм подобається відкритість нашої Церкви, доступність, сучасність

— Отче, як місцеві люди ставляться до Вашого служіння, Греко-Католицької Церкви?

На Буковині переважає православ’я. Є лише три парафії в нашому деканаті в радіусі 150 кілометрів Греко-Католицької Церкви. У двох служу я.

Так історично склалося, що це колишня частина Бессарабії, де ніколи не було греко-католиків. Тут найближча парафія за 90 кілометрів — у місті Хотині. Під час будівництва, люди запитували, що це буде за храм. Одна особа сказала, що за всю історію тут греко-католиків ніколи не було, на що я, усміхнувшись, сказав, що тепер будуть. Для людей це нова Церква.

Зараз у Сокирянах збудували храм. Люди приходять, їм подобається відкритість нашої Церкви, доступність, сучасність. Але треба дуже багато часу і зусиль, щоб у свідомості людей змінилося ставлення до нашої Церкви. Потрібно служити і працювати. Це — питання не одного року. Треба тут служити, свідчити, душпастирювати.

Будівництво храму — невідʼємний елемент служіння, бо місцеві православні не прийдуть до орендованих приміщень, а до храму прийдуть.

Наша парафія стала осередком, який збирає вимушено переселених осіб не тільки на молитву, а й на різні заходи

— Отче, як відбувається соціальне служіння в Чернівецькій єпархії?

У Чернівецькій єпархії велику допомогу і турботу виявляє Карітас. Два роки я здійснював служіння у єпархіальній організації. Воно припало на час війни. Тобто перші роки в нас було менше служіння, а потім почалося повномасштабне вторгнення і Карітас зазнав розвитку, бо були потреби, виклики.

У Карітасі ми намагалися забезпечити потребуючих, які приїжджали до нас на Буковину з окупованих територій. Зустрічали їх, поселяли в місцевих парафіях, забезпечували доїзд, проживання, харчові набори. Тоді створювалися шелтери для тимчасового проживання переселенців у наших парафіях.

Новодністровськ було створене для обслуговування електростанції. З відновленням незалежності України люди не мали там роботи, тому повиїжджали. На їхні місця приїхали вимушено переселені особи. Вони адаптувалися: знайшли роботу, їхні діти ходять до місцевих шкіл. Також у нашій парафії діють дитячі простори, куди діти приходять на гуртки, разом проводять час, святкують дні народження, відбувається катехизація, табори, заняття англійською.

Наша парафія стала осередком, який збирає вимушено переселених осіб не тільки на молитву, а й на різні заходи.

Допомагаючи переселенцям, відчули, що таке війна з їхніх розповідей

— Отче, а як живе Буковина в час війни?

Чесно кажучи, крім того, що до нас приїхали переселенці, ми майже не відчуваємо війни. Допомагаючи переселенцям, відчули, що таке війна з їхніх розповідей. Нам також пощастило, бо майже немає ракетних обстрілів. Лише в окремих місцях.

Закликаємо до любові Бога, Батьківщини, шанування українських традицій, мови

— Які у Вас плани на майбутнє?

Основне зараз для мене — будівництво храмів і парафіяльних спільнот. Вважаю, що будівництво церкви — це невідʼємний елемент розвитку єпархії.

Ми мали більше храмів, але після розпаду радянського союзу їх передали іншим конфесіям. Після будівництва церкви відбувається будівництво спільноти: через богослужіння, уділення Святих Тайн, катихизацію дітей, дорослих, паломництва.

Зараз такий час, що потрібно будувати, навіть попри війну, обставини, щоб люди мали, де збиратися на молитву. Зрештою, Бог мене щедро благословив, я приймаю це як Божий дар і намагаюся реалізувати Його задум. Як казав Блаженніший Святослав, Українська Греко-Католицька Церква завжди була державотворчою. Власне, це ми, як церква, намагаємося робити на тих місцях, де покликані на служіння: не тільки проповідувати про Христа, але й розбудовувати українську Церкву, через яку творимо Українську державу. Закликаємо до любові Бога, Батьківщини, шанування українських традицій, мови. Передовсім потрібно творити Українську державу у своїй спільноті, на місцевому рівні.

Довіряйте Богові як люблючому Батькові, милосердному Отцю. І памʼятайте, що Бог нас любить, про нас дбає, є поруч

— Що б Ви побажали, які б настанови дали українцям у цей складний час?

Незважаючи на обставини, виклики, які маємо, переживаємо, ніколи не опускайте рук. Щоб не трапилося, завжди докладайте зусиль для нашої перемоги. Довіряйте Богові як люблючому Батькові, милосердному Отцю. І памʼятайте, що Бог нас любить, про нас дбає, є поруч.

Ми повинні відповідати на цю Божу любов і докладати всіх зусиль для того, щоб нести її всім, хто так потребує. Робімо те, що можемо, маленькими кроками і побачимо, що робимо великі речі, бо саме в маленьких речах, у маленьких кроках виявляються шляхи до успіху як Церкви, так і українського народу.

Розмовляла Вікторія Мазур
Департамент інформації УГКЦ