Богословʼ я в час війни має дарувати надію — ректори духовних семінарій та академії УГКЦ про зміни, які відбулися за 30 років
Як розвинулася, змінилася богословська освіта та наука в Україні за останні 30 років? Як війна змінила українське богословʼя? Яким чином богословська освіта готує людей до служіння в обставинах війни і кризи? Яким має бути голос богословʼя в час війни і під час відновлення? — на ці питання відповіли три ректори духовних семінарій та ректор академії Української Греко-Католицької Церкви, напередодні Всецерковного форуму «Богословʼя УГКЦ ХХІ: знаки часу та надії», який відбудеться в УКУ уже 26–28 вересня.
Ми поспілкувалися з отцем Ігорем Бойком, ректором Львівської духовної семінарії Святого Духа, отцем Романом Островським, ректором Київської Трьохсвятительської духовної семінарії, отцем Іваном Римаром, ректором Тернопільської вищої духовної семінарія імені Патріарха Йосифа Сліпого та отцем Олегом Каськівим, ректором Івано-Франківської академії Івана Золотоустого.
Як розвинулася, змінилася богословська освіта та наука в Україні за останні 30 років: досягнення, виклики, проблемні точки?
Отець Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа:
Найбільшим досягненням є те, що збільшився кадровий потенціал нашої Церкви. У 90-х роках викладацькою діяльністю в семінаріях, до прикладу, у Львівській богословській академії, яка відновила свою діяльність у 1994 році, займалися переважно гостьові викладачі-богослови, які приїжджали з-за кордону (Європи, Америки, Канади, Італії). Зараз ми виховили нову когорту українських богословів. Наші богословські інституції мають викладачів, які завершили навчання в семінаріях Україні, а відтак здобули ліцензіати чи докторати з богословʼя в кращих університетах Європи та світу, вивчили мови і після цього повернулися в Україну.
Ще одним здобутком можна вважати налагодження тісних стосунків з іншими, у тому числі іноземними, богословськими осередками, університетами, інститутами; проведення спільних конференцій, організація публікацій, тощо. Адже ті з наших богословів, хто навчався за кордоном, підтримують надалі стосунки з інститутами, викладачами, студентами і намагаються плекати цей звʼязок з користю для України.
Важливим проєктом є Школа біоетики УКУ, яка почала свою діяльність у 2008 році. На початках ми шукали найкращих викладачів світового рівня, експертів з біоетики. Зараз тут викладають наші випускники, які повернулися із навчання з-за кордону, знаючи іноземні мови, маючи відповідні наукові ступені. Сьогодні вони є чудовими фахівцями в Україні з різних біоетичних питань.
Щодо проблемних точок, то хотілося б мати більше українських богословських публікацій, книжок написаних українськими богословами. Часто ми цього не робимо через адміністративне перевантаження, але треба знаходити час, щоб говорити голосно про Україну.
Ми маємо що сказати, беручи до уваги історію УГКЦ, зокрема вихід з підпілля. Ми є живими свідками, як Господь вивів нашу Церкву з неволі. Про це мало знають у світі, а нам точно треба про це говорити.
Отець Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа
Недавно я повернувся великої конференції, яка відбулася в Італії, місті Ріміні. Це була нагода сказати про Україну і наслідки війни. В рамках події понад 10 тисяч людей відвідали українську виставку про війну. Там розповідали про різні аспекти нашої боротьби, але мені б дуже хотілося щоб також і голос нашого богословʼя Церкви можна було почути на такому рівні. І вже зараз нам слід думати, що можна в цьому контексті організувати наступного року, коли згадуватимемо 80-ту річницю псевдособору (1946 року) чи 25-у річницю візиту до України Папи Івана Павла ІІ (2001 року).
Отець Іван Римар, ректор Тернопільської вищої духовної семінарія імені Патріарха Йосифа Сліпого:
На мою думку, богословська наука в Україні за останні 30 років пройшла декілька етапів трансформації. Початок 90-х — час її становлення, сповнений оптимізму та пострадянського полемізму, він був загострений на пошук та усвідомлення власної ідентичності.
Наступний етап символізував вихід науки із замкнутого середовища «переслідуваної комунізмом спільноти» та інтегрованість богословської науки у загальносвітові богословські теми, які є актуальні у різних куточках католицького світу.
Отець Іван Римар, ректор Тернопільської вищої духовної семінарія імені Патріарха Йосифа Сліпого
Третім етапом стала ідентифікація викликів та криз християнського світу, які присутні для богословської науки на сьогоднішньому етапі у світі. Іншими словами, ці загрози не характерні виключно для тих територій, які ми раніше називали «імперією зла», але знайшли своє місце і є частиною ідеологій побудованих у різних секторах так званого «вільного світу». Проте сам вихід богословської науки на ці теми — явище позитивне, що свідчить про її постійний розвиток та прогрес.
Отець Роман Островський, ректор Київської Трьохсвятительської духовної семінарії:
Тридцять років тому богословські освітні інституції в Україні лише зароджувалися і певний час функціонували експерементально. Сьогодні, оглядаючись на шлях, який пройшли, ми бачимо великий прогрес. Наша Трьохсвятительська духовна семінарія, як і більшість греко-католицьких семінарій в Україні, уже сформована: навчальні програми, професорський склад, бібліотечні фонди. Також є чимало наукових досягнень, зокрема, статей, виданих наукових збірників, журналів тощо. Навчання, виховання та формація нашого духовенства відбувається на якісному рівні.
Але разом з тим, щораз зʼявляється багато викликів. Наприклад, не завжди наша наука є систематичною, послідовною у передаванні досвіду — коли сильні викладачі формують сильних учнів, які згодом розвивають потужну нову генерацію. Важливо, щоб з відходом на пенсію одного покоління богословів, їхні досягнення не зникали, а стали основою для праці нового покоління. Це забезпечить тяглість та прогрес боголовоської науки.
Отець Роман Островський, ректор Київської Трьохсвятительської духовної семінарії
Сьогодні у нас є потужні богослови, дослідники, але довкола них не завжди є сформоване коло молодого покоління духівників, які здатні продовжити їхню справу. Я маю з чим порівняти, бо навчався в Римі, маю друзів у Франції, Німеччині і мав нагоду побачити, як вони формують школи, і це треба переймати. Потужність і сила Церкви — не в тому, щоб дивувати. Церква щораз повинна представляти того самого Христа, який незмінний у всі часи, пояснювати його сучасній людині сучасною мовою. Тому треба робити наголос на основах: біблійних і літургійних і виходити з цим до людей.
Отець Олег Каськів, ректор Івано-Франківської академії Івана Золотоустого:
Богословська освіта в Україні за останні 30 років змінилася кардинально, адже в 1995 році відбулися перші випуски семінаристів в українських семінаріях, які розпочали навчання ще в радянський час. Семінаристи навчалися у непристосованих приміщеннях, проживали на квартирах, відчували величезну нестачу богословської літератури. Ці початки були надзвичайно важкими, проте семінаристи мали велике бажання пізнавати та вивчати богословські науки.
Щодо досягнень — семінаристи, які завершили своє навчання у різних університетах світу, здобули наукові ступені, таки повернулися в Україну, щоб розвивати богословську освіту у різних сферах життя: освітньому, адміністративному, науковому тощо.
Також, важливим є визнання Міністерством освіти і науки України наукових ступенів із богослов’я, здобутих у закордонних навчальних закладах, що сприяло подальшому утвердженню та розвитку богослов’я як науки.
Однозначно, великим успіхом стало у 2006 році визнання богослов’я в Україні, спочатку як наукової дисципліни в галузі філософії, а опісля в 2015 році як окремої спеціальності та окремої галузі знань. Це відкрило шлях для здобуття вищими духовними навчальними закладами державних ліцензій на провадження освітньої діяльності за освітніми рівнями бакалавр та магістр; акредитації освітньо-професійних програм з богослов’я та отримання випускниками богослов’я дипломів державного зразка.
Щодо викликів сьогодення, то, очевидно, це війна росії проти Україні. Зродилося багато запитань, на які в час війни потрібно відповідати вже і зараз. Це питання переміщення осіб як в середині країни, так і їхню еміграцію; супроводу військових; питання кризи родини та сім’ї в час війни; важливість капеланського служіння у війську та розвиток інших видів капеланства: пенітенціарного, медичного, освітнього.
Щодо пропозицій, то було б доречним мати хоча б один фаховий журнал з богослов’я як майданчик для ділення досвідом з різної богословської тематики. В цьому ж світлі доречно б було започаткувати серію богословських наукових публікацій (монографій), як наслідок це сприяло б вдосконаленню фахових богословських компетенцій воднораз із демонстрацією результатів досліджень.
Отець Олег Каськів, ректор Івано-Франківської академії Івана Золотоустого. Джерело: УГКЦ
Як війна змінила українське богословʼя? Які завдання/запитання виникли?
Отець Роман Островський, ректор Київської Трьохсвятительської духовної семінарії:
На мою думку, у 2014 році наше богословʼя не дало відповіді на виклики війни. Ми пригадуємо, як багато в публічному просторі зʼявилося історичних, соціологічних аналізів. Богословʼя почало входити в гру пізніше — що зрештою природно, адже богословʼя не є наукою швидких реакцій, а зазвичай комунікує суспільству осмислені, виважені реакції. Але навіть з часу повномасштабного вторгнення не відбулося кардинальних змін. Я не зустрічав ґрунтовних українських богословських аналізів про виклики війни. Так, є дуже добра пограма УГКЦ, в якій я брав участь, — «Зцілення ран війни». Це освітній курс для духовенства, створений спільно Комісією УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я та Інститутом психічного здоров’я УКУ, який є спробою осмислення того, що відбувається, і пошуку відповідей на виклики. Проте, цього є замало.
Не можна виготовити богослов’я на замовлення, воно народжується як відповідь на щось, або як бачення перспективи. І безумно Церква (УГКЦ) не може ігнорувати фактор війни, а повинна твердо проповідувати богословʼя надії. Адже богословʼя говорить не лише про трансцендентні речі, тобто про Бога, але й про людину, яка сьогодні страждає, падає, шукає себе. І завдання сучасних християн, підтримати людину, заохотити її не до втечі, а до дії.
Головним викликом сьогодні, на мій погляд, є комунікувати суспільству, куди ми рухаємося і що ми як християни маємо робити, щоб бути корисними в час війни. Адже кожен з нас є відповідальним за Україну та свій народ. І тому богословʼя має включати усі контексти і всіх людей, які борються за нашу перемогу: військові, волонтери, медики… Їхні голоси потрібно враховувати, щоб вийшла християнська поліфонія. Саме таке богословʼя можна назвати не узагальненим та пафосним, а щирим та дієвим.
Отець Олег Каськів, ректор Івано-Франківської академії Івана Золотоустого:
Війна росії проти України вплинула на загострення відчуття справедливості та виникнення ряду екзистенційних запитань щодо існування зла, його негативних проявів в житті людей та пошуку присутності Бога в контексті цих викликів.
Щодо завдань богослов’я в контексті війни, то однозначно це освітня підготовка фахівців (священослужителів та мирян), які відповідатимуть актуальним знакам часу та здобудуть знання та вміння, щоб служити зраненому внаслідок війни українському суспільству. Окрему увагу слід зосередити на військовому капеланстві (духовний супровід воїнів та ветеранів), медичному капеланстві та харитативному служінні (духовний та соціальний супровід поранених, тих, хто був у полоні і рідних, які втратили близьких внаслідок війни).
Отець Іван Римар, ректор Тернопільської вищої духовної семінарія імені Патріарха Йосифа Сліпого:
Війна переглянула порядок тем богословської науки з огляду на їхню важливість та першочерговість. Тут варто відзначити питання інформаційної безпеки, і маніпулятивне використання богословських аргументів у пропаганді, поява викривлених богословських вчень, тощо. Увесь цей перелік сам по собі і є першочерговим списком завдань для сучасної богословської науки.
Отець Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа:
Перші публікації українських богословів про події, які відбулися на Майдані під час Революції Гідності, почали зʼявлятися після розстрілу Небесної сотні. Можливо, це були перші свідчення наших богословів, священників, душпастирів, звичайних людей, які були присутніми і бачили, як в особливий спосіб Бог був присутній на Майдані. Переосмислення наслідків вбивства Героїв Небесної сотні і пошук відповідей, які стосуються боротьби за свободу у 2022 році з початком повномасштабного вторгнення росії, почали виливатися в нові публікації.
До Церкви почали звертатися з питаннями, а де є Бог? Чи маємо прощати ворогам? … Це дуже важкі питання, але завданням богословів є шукати на них відповіді. До прикладу ще в березні 2014 року з ініціативи Львівської духовної семінарії, ми організували духовний супровід родини, які втратили своїх рідних, працювали з родинами Героїв Небесної сотні. Це спільна молитва в семінарійному храмі, супровід тих почуттів, які були в людей після втрати — злість, депресія, страх, бажання помсти. І дуже емоційним було, коли цього літа на прощі в Страдчі до мене підходили люди і дякували, що ми допомогли їм подолати травму. Отже та праця, яку ми проводили тоді, дала результат, і люди вдячні Церкві, за те, що вона огорнула їх.
Зараз ми працюємо над книгою-молитовником, де хочемо підібрати слова для підтримки тих, хто шукає відповіді саме на ці питання — де є Бог у втраті та проживанні горя? Ми сформували певні молитви, які давали б відповідь і були б підтримкою для людей в час їхньої жалоби. Сподіваюся, що молитовник вдасться опублікувати вже цієї осені і ми запропонуємо його людям, які оплакують своїх близьких.
Яким чином богословська освіта готує людей до служіння в обставинах війни, кризи і майбутньої віднови?
Отець Іван Римар, ректор Тернопільської вищої духовної семінарія імені Патріарха Йосифа Сліпого:
Богословська наука, на відміну від світських дисциплін, завжди розглядала відповіді на складні запитання, які особливо актуальні у час особистих та суспільних криз. Тому у час воєнних випробувань, коли світ переходить у так звану фазу «божевілля», а звичні правила не діють, саме богословська наука може чітко розставити пріоритети, допомогти пояснити вартість цінностей, вказати на спосіб подолання викликів та криз.
Отець Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа:
Від початку повномасштабного вторгнення ставив собі питання: що ми можемо зробити для наших семінаристів, майбутніх душпастирів нашої Церкви? Тоді зʼявилася ідея провести вишкіл для семінаристів, щоб підготувати їх до служіння в умовах війни. Це було непросто, бо коли я вчився в Італії, нас до такого не готували. А сьогодні ми маємо нові реалії і проживаємо абсолютно новий досвід.
Відтак ми організувати проєкт під назвою «Вишкіл семінаристів: виклики війни», до якого залучили фахівців з різних галузей і провели серію лекцій у греко-католицьких і римо-католицьких семінаріях, за підтримки Міжнародної католицької міграційної комісії. На цьому проєкті ми говорили з семінаристам про депресію, яку переживають сьогодні люди, духовну кризу, вбивство на війні, згвалтування, прощення, про супровід у жалобі — це ті теми, які породжує війна сьогодні. І які ми, як богослови, намагаємося переосмислити, доносити до наших семінаристів, бо вони — це майбутнє Церкви на наступні 50–70 років. І якщо зараз дамо їм потрібні інструменти, правильні відповіді, хочу вірити, що ми зможемо справитися з наслідками війни.
Отець Роман Островський, ректор Київської Трьохсвятительської духовної семінарії:
Ми намагаємось реагувати на виклики часу, щоб наші семінаристи були готовими працювати в обставинах війни. Часто мова йде не лише про духовні речі. Наприклад, в семінарії ми впровадили курс домедичної підготовки для студентів, на якому вчать, як правильно надати першу допомогу, зупинити кровотечу, накласти турнікет тощо. Також частиною навчання став курс з БЗВП — базової загальної військової підготовки.
Ми розуміємо, наскільки великою є потреба у капеланах — медичних та військових — які працюють з найбільш зболеною частиною суспільства, котра найбільше постраждала від війни. І тому ще одним завданням семінарій є готувати майбутніх священників для подальшого служіння «в полі».
Отець Олег Каськів, ректор Івано-Франківської академії Івана Золотоустого:
Богословська освіта готує фахівців з богослов’я для служіння в обставинах війни, організовуючи спеціальні курси та навчальні програми. Перш за все, це спеціалізовані освітні програми для священнослужителів, особливо для військових та медичних капеланів. Вибрані освітні компоненти чи навчальні богословські дисципліни містять теоретичні розробки та практичні рекомендації щодо здійснення духовного супроводу людей в час війни з перспективою на майбутнє післявоєнне відновлення України.
Яким має бути голос богословʼя в час війни і під час відновлення України?
Отець Олег Каськів, ректор Івано-Франківської академії Івана Золотоустого:
Богослов’я в час війни покликане обдаровувати людей надією, що Бог завжди з ними в найскладніших кризових ситуаціях, поглиблювати та утверджувати у серцях людських віру у Воскресіння Христове та перемогу Бога над усіляким злом, допомагати людям досвідчувати любов Божу. Яскравим прикладом нам може слугувати постать та спадщина праведного митрополита Андрея Шептицького, який звершував своє пастирське служіння в надскладних історичних умовах Першої та Другої світових війн, міжвоєнних окупацій тощо.
Питання про голос богослов’я після війни (під час відновлення) вимагає цілком окремої богословської рефлексії, зважаючи до кого цей голос буде скерований. Наприклад: до воїна, який повернувся поранений з фронту, чи може до людей, які змушені будуть і надалі залишитися переселенцями, а може загалом до всього українського суспільства, яке наново вчитиметься прощення, примирення з Богом та ближніми.
Отець Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа:
Це має бути голос, який свідчитиме правду. Сьогодні є багато інформаційних маніпуляцій, неправдивих новин про те, що відбувається в Україні, і тому нам так важливо, щоб голос богословʼя було чути в світі. На різних майданчиках, де можемо говорити, ми маємо про себе говорити і бути свідками правди про Україну.
Цей голос має дарувати надію тим, хто пройшов жахіття війни, полону, катування, приниження людської гідності, хто почувається зневіреним, пригніченим, чи безсилим перед несправедливістю. Під час поїздок на Схід, я відвідав Херсон, де мав нагоду слухати свідчення молодих хлопців, які зазнали тортур через свою проукраїнську позицію. І голос богословʼя в час війни має бути про цих людей, про те, що ми їх памʼятаємо, розділяємо їхній біль та даруємо надію. Багато людей відкривають для себе присутність Бога у війні, але є і ті, які через втрату рідних і близьких віддалитися від Нього, від Церкви. І наше завдання бути поруч з одними та іншими.
І дуже важливо, щоб цей голос лунав із проповідальниці, у зверненнях наших єпископів, Синоду УГКЦ і ніс тверду та незламну віру в Бога та в нашу перемогу.
Отець Роман Островський, ректор Київської Трьохсвятительської духовної семінарії:
Богословʼя має запевняти, що, з одного боку, Бог не залишить свого народу і зло в кінцевому результаті буде покаране, але з іншого боку — підкреслювати, що ми є відповідальні за те, наскільки ефективно протистоїмо агресору. Відтак Церква не має бути мовчазною, а стати майданчиком для діалогу та відверто пояснювати, що коли війна залишається за дужками нашого життя, коли ми вдаємо, що її немає, то насправді обманюємо себе і висловлюємо неповагу до тих, хто нас захищає. На четвертому році повномасштабної році нам усім важко, у багатьох опускаються руки, і голос богословʼя має пояснювати, що ми зможемо пройти цей період важкого випробування війною, тримаючись разом у солідарності та вірі.
Україна сьогодні перша зустрічає ворога, і тому завданням УГКЦ показати всьому світові масштаб та різноманіття викликів. Відтак наша Церква сьогодні повинна впливати на удосконалення Соціальної доктрини Церкви, враховуючи гібридні інструменти ведення війни.
Отець Іван Римар, ректор Тернопільської вищої духовної семінарія імені Патріарха Йосифа Сліпого:
Присутність Церкви у різних секторах суспільного життя, пов’язаного з війною, є помітною. Це і велика кількість проєктів, спрямованих на осіб, які постраждали внаслідок війни, праця з родинами загиблих, полонених та зниклих безвісті, присутність у лавах Збройних сил через капеланське служіння. Напрямок цієї праці свідчить про спосіб, який Церква обрала, щоб бути поруч із суспільством в часі війни і в час повоєнного відновлення. Отже, це спосіб дуже практичний, але аж ніяк не теоретичний. Він фактично і визначає завдання і пріоритети для богословської науки у цих обставинах.
Нагадаємо, що 26–28 вересня у Львові, в Українському католицькому університеті, з благословення Синоду Єпископів відбудеться Всецерковний форум «Богословʼя УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії».
Захід організовує Українська Греко-Католицька Церква, Український католицький університет за підтримки Богословського відділу УГКЦ у партнерстві з богословськими академічними закладами УГКЦ. Всецерковний форум богословів має на меті об’єднати богословів з усіх єпархій і навчальних закладів Української Греко-Католицької Церкви в Україні та інших країнах. Деталі та реєстрація за посиланням.
Над текстом працювала Оксана Левантович
