#5 — Молитва прохання: варто чи ні молитися за себе?
У 5-му випуску відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе» Глава УГКЦ розповів про четвертий крок зростання у молитві — молитву прохання. Нижче пропонуємо текстову версію катехизи.
Дорогі брати і сестри!
Обміркувавши кроки, які маємо зробити в молитовному дозріванні, — молитва подяки, молитва покаяння та молитва прохання за інших, — тепер, нарешті, ми дійшли до того моменту, коли можемо роздумати над молитвою за себе, за власні потреби.
Бог знає наперед про наші потреби
Перед тим як роздумувати над цим, я б хотів пригадати одну фразу, яку сказав Христос до своїх учнів з цього приводу. Ці слова є дуже важливими. «Ще перед тим, як ви відкриєте уста у вашому проханні до Господа Бога, Він уже знає, що вам потрібно» (пор. Мт. 6, 32). Хтось може запитати: навіщо тоді мені ще зі свого боку щось Богові представляти, коли Він вже все знає про мене. Навіщо молитися?! Для чого потрібна молитва за свої потреби і чому вона така важлива?
Молитва за власні потреби потрібна насамперед нам
Відповідь на це питання може нам дати навіть сучасна наука. Висловити те, що відчуваємо, думаємо або чим живемо, є часом дуже важливо. Нам важливо сказати про те, що нам болить, про те, що нам не подобається. Нам важливо висловити те, чим живемо. Перетворення нашого болю, нашого пошуку, навіть сумніву на слово є дуже важливим моментом в особистому духовному житті. Як багато в нас є невисловлених, несказаних речей і справ! Як важливо часом, щоби хтось нас вислухав, а ми мали можливість перед кимось висловитися. Як часто ми відчуваємо, що немає нікого, хто готовий вислухати нас до кінця! Тому молитва прохання не так потрібна Богові, як нам.
Бог завжди готовий слухати
Ми часом думаємо, що молитвою прохання про особисті потреби ми проінформуємо Господа Бога про те, чого нам бракує і чого ми потребуємо. Ми думаємо, начебто Господь Бог не знає докладно, чим ми живемо, що нас болить, тому ми повинні додатково повідомити Його про це.
Насправді це не так. Господь Бог бачить наше серце глибше, ніж ми самі. Господь Бог розуміє наші потреби краще, ніж ми самі. А наша молитва прохання про наші наміри, наші потреби є важливою для нас. Молячись за себе самих, ми ліпше розуміємо, усвідомлюємо, про що просимо. Часом кажуть: уважай, про що просиш, бо це може статися з тобою. Цікаво, що коли справді ми в нашій молитві висловлюємо, перетворюємо на наше слово до Бога все те, що нам потрібно, то це ніби самим фактом висловлення починає у певний спосіб здійснюватися. Господь Бог дуже хоче, щоб ми висловили, відкрили Йому глибину свого серця. Він завжди готовий нас слухати.
Він є Той, хто справді завжди є поруч і ніколи не зрадить. Коли ми навчимося говорити з Господом Богом особистою молитвою за власні потреби, відкривати Йому це в усій повноті, тоді зможемо назавжди побороти нашу самотність. Ми відчуємо, що ми ніколи не є покинутими чи забутими.
Наш голос — голос усієї Церкви
Говорячи про молитву покаяння, ми згадували, що таким чином впускаємо до свого серця Господа Бога. Молячись за потреби інших, впускаємо в серце всю спільноту Церкви. Коли ж молимося за себе самих, відчуваємо, що і Господь Бог, і вся спільнота Церкви молиться за нас до Небесного Отця. Син, Дух Святий і Тіло Церковне переймаються також і нашими потребами.
Особиста молитва не приватною в такому сенсі, що молимося лише самі, відокремлено від інших. Коли молимося своєю особистою, приватною молитвою, завжди молимося в Церкві та з Церквою. Ці наші прохання підхоплює хор молільників Церкви на землі і Церкви, прославленої в небі. Тобто наші потреби, наш голос стають начебто голосом усієї церковної спільноти. Наша особиста молитва стає молитвою Тіла Христового.
І Син, і Святий Дух заступаються за нас перед Отцем
Навіть коли ми молимося про приватні, як ми кажемо, справи, то молимося у Церковному Тілі, Главою якого є сам Христос. І тоді Христос, як Глава Церкви, заступається за нас перед Небесним Отцем. Особиста молитва не є промовлянням, криком у порожнечу. Ні. Син Божий розмовляє зі своїм Отцем в лоні Пресвятої Трійці про нас. А Дух Святий, як каже апостол Павло, заступається за нас стогонами невимовними. Навіть наш стогін, наші болі, наш крик душі перетворюються на стогін молитви Святого Духа в небі. І таким чином ми відчуваємо себе любленими синами Небесного Отця, відчуваємо себе віднайденою овечкою на плечах Доброго Пастиря Христа, яку Він прийшов знайти, взяти на свої плечі і принести назад додому. Ми відчуваємо, що в нас і з нами за наші потреби, за наші прохання молиться Дух Святий, а ті молитви обіймами приймає Небесний Отець. Бо каже Христос своїм учням на Тайній вечері: «Усе, що ви попросите в Моє ім’я, вірте, що так вам станеться і буде вам» (пор. Мт. 21, 22).
Молитися в ім’я Христа, і буде нам дано
Ми повинні в особистій молитві навчитися молитися в ім’я Сина, в ім’я Христа, до Небесного Отця, і буде нам те, про що просимо. Молитися до Отця в ім’я Його єдинородного Сина означає насамперед перебувати в Сині, дозволити Синові бути в нас, бути в Його Тілі — Христовій Церкві. Нам потрібно бути вповні переконаними, упевнено вірити, що буде нам те, про що просимо.
Нехай Небесний Отець прийме всі наші молитви, які ми до Нього скеровуємо! Нехай допоможе нам краще зрозуміти, чого насправді потребуємо! Нехай особиста молитва, наш слабкий приватний голос буде підсилений голосом молитви Сина і стогонами Святого Духа! Нехай Отець, і Син, і Дух Святий, прийнявши наші потреби і молитви, сповнять усе те, чого ми потребуємо для нашого спасіння.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
