Книга Приповідок
1 Приповідки Соломона, сина Давида, | царя Ізраїля,
2 щоб пізнати мудрість і навчання, | щоб зрозуміти слова розсудні,
3 щоб засвоїти (собі) освічену науку, | — справедливість, правосуддя та правоту, —
4 щоб дати простодушним розсудність, | юнакові знання та обачність,
5 щоб мудрий слухав і зростав у знанні, | розумний придбав здорові засади,
6 щоб зрозумів приповідки та приховане значення, | слова мудрих та їхні загадки.
7 Острах Господній — початок мудрости; | безумні мудрістю й навчанням нехтують.
8 Слухай, мій сину, настанови батька твого; | не відкидай поучування матері твоєї,
9 бо це гарний вінець тобі на голову, | намисто тобі на шию.
10 Мій сину! коли тебе будуть зводити грішні, | не піддавайся!
11 Як скажуть: «Ходи з нами, засядьмо на кров невинну, | причаймося на безвинного — без усякої причини,
12 поглиньмо їх, мов Шеол, живих, | цілком, мов би вони провалилися в пропасть!
13 Ми знайдемо всяких благ дорогоцінних, | сповнимо наші доми здобиччю.
14 Кинь жереб твій разом із нами, | гаман нехай один буде в усіх нас!»
15 Мій сину! не ходи по їхній дорозі з ними, | зверни ногу твою з їхньої стежки,
16 бо ноги їх біжать до злого, | поспішають, щоб кров пролити.
17 Таж даремно розставляють сіть | в очах усілякої пернатої породи.
18 Вони ж на власну кров чигають, | на самих себе засідають.
19 Такий кінець усіх тих, що на здирство ласі; | воно вбиває того, хто його в собі має.
20 Мудрість по вулицях голосить, | свій голос по майданах піднімає,
21 на роздоріжжях гомінливих кличе, | при входах у браму в місті виголошує:
22 «Докіль, придуркуваті, дурноту любитимете? | Докіль насмішники кохатимуться в насмішках, | безумні ненавидітимуть науку?
23 Верніться на мою дорогу; | ось ізіллю на вас мій дух, | слова мої звіщу вам.
24 За те, що кликала я, та ви зреклися, | як простягала руку, ніхто не хотів зважати,
25 за те, що гордували всякою порадою моєю, | моїх докорів не сприймали, —
26 то я буду сміятися з вашого нещастя, | я буду кпити, як на вас страх надійде;
27 як страх на вас надійде, немов буря; | злетить на вас нещастя, немов вихор, | коли на вас наляже гніт і смуток.
28 Тоді будуть до мене кликати, та я не обізвуся, | будуть шукати мене пильно, але не знайдуть.
29 За те, що вони зненавиділи науку, | страху Господнього не прийняли,
30 поради моєї не бажали, | знехтували всі мої докори, —
31 тому плоди своїх учинків їстимуть, | наситяться задумами своїми.
32 Бо відступництво невігласів їх убиває, | і безтурботність дурнів губить їх.
33 Хто ж слухає мене, той житиме безпечно, | і буде спокійний, не боявшися лиха».
1 Мій сину! коли ти мої слова приймеш | і мої заповіді заховаєш у себе,
2 вухом твоїм уважаючи на мудрість, | схиляючи до правди твоє серце,
3 о так, коли ти розум зватимеш до себе, | з закликом звернешся до розсудку,
4 коли шукатимеш його, як срібла, | коли розшукуватимеш його, як схований скарб,
5 тоді ти збагнеш острах Господній, | тоді знайдеш пізнання Бога.
6 Господь бо дає мудрість, | і з його уст виходить знання й розсудливість.
7 Він для праведних зберігає допомогу; | він щит для тих, що ходять чесно.
8 Він стежки правоти пильнує, | він береже дорогу своїх вірних.
9 Тоді ти зрозумієш правду й справедливість, | прямодушність і всяку путь добру,
10 бо мудрість увійде в твоє серце, | знання буде відрадою душі твоєї.
11 Обачність буде сторожити над тобою, | і розум тебе берегтиме,
12 щоб від путі лихої тебе врятувати, | від чоловіка з розбещеним язиком,
13 від тих, що праві стежки покидають, | щоб темними дорогами ходити;
14 від тих, що раді зло чинити | й що кохаються в розбещеності зіпсуття,
15 яких стежки криві, | і які дорогами своїми крутять;
16 та щоб урятувати тебе від чужої жінки, | від незнаної з облесними словами,
17 що друга своїх молодощів занехаяла, | і що Божий союз забула,
18 бо її дім доводить до смерти, | її стежки до Тіней.
19 Ніхто з тих, що до неї йде, більш це повернеться, | ані не досягне стежки життя.
20 Тож ходитимеш дорогою добрих, | держатимешся стежок людей справедливих,
21 бо праведні заселять землю | і бездоганні будуть на ній жити;
22 лукаві ж будуть стерті з землі, | невірні будуть викорінені з неї.
1 Мій сину! не забувай мого навчання; | нехай твоє серце береже мої накази,
2 бо вони тобі причинять довголіття, | роки життя й спокою.
3 Нехай доброта й вірність тебе не покидають, | прив’яжи їх собі на шию, | напиши їх на таблиці серця.
4 Тим знайдеш ласку й доброзичливість | в Божих очах і в людських.
5 Звірся на Господа всім твоїм серцем, | не покладайсь на власний розум.
6 У всіх твоїх путях думай про нього | і він твої стежки вирівняє.
7 Не гадай собі, що ти мудрий, | бійся Господа і від зла ухиляйся,
8 і це буде здоров’ям для твого тіла, | й оновою для костей твоїх.
9 Шануй Господа тим, що ти маєш, | та первоплодами всіх твоїх прибутків,
10 і твої клуні будуть ущерть повні, | твої винотоки вируватимуть молодим вином.
11 Не легковаж Господнього докору, о мій сину, | і не ухиляйся, коли він карає.
12 Кого Бог любить, того й картає, | як батько улюбленого сина.
13 Щасливий чоловік, що знайшов мудрість, | людина, що розум придбала,
14 бо її придбання ліпше від придбання срібла, | і понад золото такий прибуток.
15 Вона дорожча від перлів, | ніщо з того, що бажаєш, не зрівняється з нею.
16 Вік довгий у її правиці, | і в лівиці — багатство й слава.
17 Шляхи її — шляхи відради, | всі її стежки — мирні.
18 Вона дерево життя для тих, хто її держиться, | щасливий, хто її вхопився.
19 Господь мудрістю заснував землю, | він розумом утвердив небо.
20 Його знанням розсілися глибини, | і хмари скрапують росою.
21 Мій сину! Бережи розум і обачність; | нехай не зникають з-перед очей у тебе,
22 і вони будуть життям душі твоєї, | окрасою твоєї шиї.
23 Тоді ходитимеш безпечно дорогою твоєю, | і нога твоя не спотикнеться.
24 Коли сідатимеш, нічого не будеш боятися, | коли лягатимеш, сон твій буде солодкий.
25 Не бійся ні переляку раптового, | ані напасти злих, коли нагряне,
26 бо Господь буде безпекою твоєю | і збереже ногу твою від пастки.
27 Не затримуй добра від того, кому воно належить, | коли рука твоя здоліє це зробити.
28 Не кажи ближньому: «Йди геть, потім прийдеш, | дам узавтра», — коли є у тебе щось.
29 Не куй зла на твого ближнього, | коли він з тобою перебуває в довір’ї.
30 Не сварися з чоловіком без причини, | якщо він тобі зла не заподіяв.
31 Насильникові не завидуй, | не наслідуй його поведінки,
32 бо розбещений для Господа осоружний, | з праведниками ж його дружба.
33 Прокляття Господа в домі злого, | а житло праведника він благословляє.
34 З насмішників Господь сміється, | покірним дає ласку.
35 Мудрі беруть у насліддя славу, | доля безумних — ганьба.
1 Слухайте, діти, батьківське навчання, | і зважайте, щоб розуму набрались,
2 бо я даю вам добру науку; | навчання мого не покидайте.
3 Бо й я був сином у мого батька, | ніжним та любим в очах моєї неньки.
4 Він учив і говорив до мене: | Нехай твоє серце держить мої слова твердо; | пильнуй мої накази, то й будеш жити.
5 Набирайсь мудрости, розуму набирайся, | не забувай, не відхиляйсь від слів моїх уст.
6 Не покидай її, і вона буде тебе зберігати; | люби її, і вона буде тебе охороняти.
7 Початок мудрости: здобувай мудрість! | Усім твоїм маєтком здобувай розум.
8 Цінуй її високо, й вона тебе підійме, | вона тебе прославить, коли ти її обіймеш;
9 вона тобі на голову вінець слави покладе | і пишною короною тебе прикрасить.
10 Слухай, мій сину, і сприймай мої вискази, | й років життя твого буде багато.
11 Дороги мудрости тебе навчаю, | веду тебе по стежках простих.
12 Коли ходитимеш, крокам твоїм не буде тісно, | а побіжиш — не спотикнешся.
13 Держись науки, її не занедбуй; | пильнуй її, вона бо життя твоє.
14 Не ходи стежкою безбожних, | і не простуй дорогою ледачих.
15 Ухиляйсь від неї, не ходи нею, | зверни із неї та й далі йди.
16 Вони бо й не заснуть, як зла не вчинять; | і сон їх покидає, як не підставлять комусь ногу;
17 вони бо їдять хліб злочинства | і п’ють вино насильства.
18 Дорога ж праведних, як світло зірниці, | що світить дедалі ясніше, поки день не стане повний.
19 Путь безбожників неначе темрява теменна; | вони не відають, об що спіткнуться.
20 Мій сину! слухай слова мої уважно, | нахили вухо до моїх глаголів.
21 Нехай вони не відходять з-перед очей у тебе, | сховай їх в осерді твого серця,
22 вони бо життя тому, хто їх знайде, | і здоров’я для всього його тіла.
23 Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, | бо з нього б’ють життя джерела.
24 Відкинь лукавство уст від себе, | і губ неправду віддали від себе.
25 Очі твої нехай дивляться просто, | вії твої нехай зорять перед тобою.
26 Вирівняй стежку для ноги твоєї, | нехай усі твої дороги будуть прості.
27 Не збочуй ні праворуч, ні ліворуч; | відверни ногу твою від зла.
1 Мій сину! слухай уважно мудрости моєї, | прихили ухо твоє до розуму мого:
2 щоб ти зберіг собі розсудок, | і щоб наука уста твої зберегла.
3 Бо мед із уст чужої жінки капає, | і бесіда її масніша від олії,
4 але скін її гіркий, немов полин, | і гострий, наче меч двосічний.
5 Ноги її низходять до смерти, | кроки її простують до Шеолу.
6 Стежки життя вона не знає; | хода її непевна, їй до того байдуже.
7 Отож, сину мій, слухай мене, | не відступай від слова уст моїх.
8 Відсторони твою дорогу геть від неї, | не наближайсь до дверей її дому,
9 щоб не довелось віддати іншим твою славу, | а твоїх літ — людям немилосердним;
10 щоб не наживалися твоїм добром чужинці, | щоб труди твої не переходили в чужий дім,
11 щоб не стогнав ти по тому, | як тіло твоє і твоя плоть змарніють,
12 щоб не казав: «Чом же я науку ненавидів, | серце моє погордувало докором?
13 Я голосу вчителів моїх не слухав, | і до наставників моїх не нахиляв я вуха.
14 Я мало не потрапив у крайнє лихо | поміж зборищем-громадою!»
15 Пий воду з твого водозбору, | воду, що б’є із власної криниці.
16 Чому б твої джерела мали розливатися навколо, | твої потоки по майданах?
17 Нехай будуть тобі одному, | а не чужим разом з тобою.
18 Нехай живець твій буде благословенний, | втішайся дружиною твоєї юности.
19 Премила лань! Люба сарна! | Нехай її чари упоюють тебе повсякчас, | у любощах її стало кохайся!
20 Для чого тобі, сину, захоплюватися чужою, | до грудей сторонньої горнутись?
21 Дороги людські в Господа перед очима, | і він вирівнює всі стежки їхні.
22 Злого ловлять власні переступи, | у пута власного гріха він потрапляє.
23 Він помирає з-за браку науки, | з-за своєї надмірної глупоти він блукає.
1 Мій сину! Коли за ближнього ти поручився, | коли дав руку твою за чужого,
2 коли зв’язав себе словами уст своїх, | коли піймавсь словами уст власних,
3 вчини, мій сину, ось що, і звільнишся, | бо ти попався в руки ближньому твоєму: | — іди, смирися, наполягай на твого ближнього;
4 не дай очам твоїм ні сну, | ні дрімоти твоїм повікам.
5 Звільнись, неначе сарна з рук (мисливця) | і немов та птиця з сильця.
6 Іди, ледащо, до мурашки; | приглянься до її звичаїв, будь розумним.
7 Нема в неї ні начальства, | ні назирателя, ані вождя, —
8 і літом вона хліб собі готує, | у жнива збирає корм свій.
9 Докіль лежатимеш, лінивче | коли ти встанеш зо сну свого?
10 Не довго будеш спати, не довго й куняти, | не довго будеш, розлігшися, згортати руки,
11 і злидні, наче волоцюга, прийдуть на тебе; | і недостача, мов муж збройний.
12 Людина розбещена, чоловік безбожний | — ходить з неправдивими устами,
13 мружить очі, совгає ногами, | подає знаки своїми пальцями.
14 З лихими думами на серці | він увесь час зло кує, сіє розбрат.
15 Тому на нього нагло надійде погибель, | він вмить буде розбитий, без рятунку.
16 Є шість речей, що Господеві огидні, ба й сім, що для душі його осоружні:
17 горді очі, язик брехливий, | руки, що кров безвинну проливають,
18 серце, що кує лихі задуми, | ноги, що біжать до зла швидко,
19 фальшивий свідок, що дихає брехнею, | та той, що між братами сіє чвари.
20 Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого, | не відкидай навчання матері твоєї.
21 Прив’яжи собі до серця їх, назавжди, | повісь собі на шию.
22 Бо заповідь — то світильник, а навчання — світло; | повчальні докори — дорога життя.
23 Коли ходитимеш, вона буде тебе водити, | як ляжеш, буде чатувати над тобою, | а як пробудишся, буде з тобою розмовляти,
24 щоб зберегти тебе від злої жінки, | та від облесливости язика чужої.
25 Не пожадай у твоїм серці її вроди, | і не давай себе звести її морганням,
26 бо задля повії можна зубожіти до куска хліба, | тим часом, як замужня на дороге життя полює.
27 Чи ж можна в пазуху вогню набрати | так, щоб одежа не згоріла?
28 Або чи можна по жару ходити | так, щоб не опеклися ноги?
29 Отак воно з тим, хто до дружини ближнього вчащає: | хто б її не торкнувся, не буде той безвинним.
30 До злодія не ставляться з презирством, | якщо вкрав, щоб попоїсти, коли був голодний.
31 Та як упіймають, усемеро заплатить; | усе, що має в хаті, мусить він віддати.
32 Хто перелюбствує, тому ума бракує; | сам себе губить, хто це чинить.
33 Він стусанів і ганьби набереться, | сором його не зітреться ніколи.
34 Бо ревнощі запалять лютість у серці мужа, | і він не пощадить у день помсти.
35 Ніякого він викупу не прийме, | нічим не вдовольниться, хоча б і як ти помножив дари.
1 Мій сину! Зберігай мої слова, | заповіді мої сховай у себе.
2 Додержуй мої заповіді, — і будеш жити, | — і мою науку, як твоїх очей зіницю.
3 Собі до пальців їх прив’яжи | та напиши їх на таблиці серця свого.
4 Скажи до мудрости: «Ти сестра моя», | а розум назви другом,
5 щоб він зберіг тебе від чужої жінки, | від незнайомої з звабливими словами.
6 Раз якось, коли через вікно мого дому, | крізь ґрати я дивився,
7 побачив я посеред простодушних, | помітив я між хлопцями юнака безумного.
8 Він проходив вулицею коло її закутка, | і простував дорогою до її дому,
9 присмерком, вечірньою порою, | у глупу ніч та в темряві, —
10 аж ось назустріч йому жінка, | одягнена, немов повія, хитра серцем.
11 Вона — пристрасна й нахабна, | ноги її не посидять у хаті.
12 То на вулиці, то на майданах, | на всіх розпуттях у засідку сідає.
13 Вона хапає його та цілує, | і безлично до нього каже:
14 «Мала принести мирні жертви, | сьогодні я мої обітниці сповнила.
15 Тому й вийшла я тобі назустріч, | тебе шукати — та знайшла тебе я.
16 Постелю мою я прибрала килимами, | тонку єгипетську тканину розстелила.
17 Поприскала я ліжко моє | міррою, алое, цинамоном.
18 Ходи лишень, упийся до ранку пестощами, | та насолодимось любов’ю,
19 бо мужа нема дома, | вибравсь у далекую дорогу.
20 Сакву грошей забрав з собою; | як місяць буде у повні, повернеться він додому.»
21 Зводить вона його своїм щедрим щебетанням, | зводить його солодкими словами.
22 І він умить за нею тягне, | немов віл, що йде під обух, | немов олень, що в сильце вскочив,
23 покіль стріла його печінки не прошиє, | немов та пташка, що сама летить у сітку, | не знаючи, що йдеться про її погибель.
24 Слухай тепер мене, мій сину, | вважай на слова уст моїх.
25 Нехай твоє серце до її доріг не хилиться, | не блукай її стежками;
26 бо багатьох вона на смерть поранила, | і найсильніші всі жертвою її упали.
27 Дім її — дорога до Шеолу, | вона веде вниз до покоїв смерти.
1 Хіба мудрість не кличе, | розум не здійма свій голос?
2 На верху горбів при дорозі, | стає вона й на розпуттях.
3 Коло воріт, при вході в місто, | при вході в двері вона голосно гукає:
4 «Це вас я кличу, люди; | до синів людських мій голос.
5 О простодушні, обачности навчайтесь, | і ви, безглузді, ума набирайтесь!
6 Слухайте, бо я про важливе говоритиму, | і з уст моїх вийдуть слова правдиві.
7 Уста мої виповідають правду, | і зло моїм устам огидне.
8 Всі слова уст моїх правдиві, | нема нічого в них нещирого, кривого.
9 Всі вони ясні тому, хто їх розуміє, | і слушні тому, хто придбав знання.
10 Прийміть мою науку, а не срібло, | і радше знання, ніж золото добірне,
11 бо мудрість ліпша понад перли; | ніщо дорогоцінне не зрівняється з нею.
12 Я мудрість, з обачністю я перебуваю; | я посідаю знання розважливе.
13 Страх Господній то ненависть до зла. | Пиху та гордість, лиху поведінку | й уста нещирі я ненавиджу.
14 У мене рада й помисл; | я — розум, у мене сила.
15 Мною царі царюють | і князі встановляють право.
16 Мною старшини правлять, | вельможі судять усю землю.
17 Я люблю тих, які мене люблять; | хто шукає мене пильно, той знаходить.
18 Багатство й слава в мене, | постійні блага й справедливість.
19 Плоди мої ліпші від золота, від щирого золота; | прибуток мій — над срібло добірне.
20 Я ходжу путями правди, | стежками права,
21 щоб дати блага тим, які мене люблять, | щоб наповнились їхні скарбниці.
22 Господь створив мене почином путі своєї, | першою з його чинів споконвічних.
23 Я настановлена була від віку, | від початку, раніше, ніж; земля постала;
24 коли не було ще безодень, я народилась, | коли не було ще джерел багатоводних.
25 Перед тим, як були засновані гори, | раніше від пагорбів я народилась;
26 тоді, як він не створив був ще ні землі, ні степу, | ні первнів пилу світового.
27 Як він укріпляв небо, я там була; | як він рисував круг поверх безодні,
28 як він згущав угорі хмари, | як установляв бездонні джерела,
29 як призначав край морю, | щоб води з його берегів не виступали, | як закладав підвалини землі, —
30 я була при ньому, при роботі, | я була його втіхою щоденно, | усміхалась перед ним повсякчасно,
31 гралась на його земному крузі, | моя бо втіха: бути; з людськими синами.
32 Отож, тепер, діти мої, слухайте мене: | щасливі тії, що дороги мої пильнують!
33 Слухайте науки й будьте мудрі, | не гордуйте нею.
34 Щасливий чоловік, що мене слухає, | що день-у-день біля дверей моїх чуває, | біля моїх одвірків стоїть на сторожі!
35 Бо хто мене знаходить, той життя знаходить | й осягає від Господа ласку.
36 Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить; | всі мої ненависники — смерть полюбляють.»
1 Мудрість собі будинок збудувала | і витесала сім стовпів до нього.
2 Забила свої жертви, вина свого налила | і стіл свій теж приготувала.
3 Послала своїх служниць, щоб оповістити, | по щонайвищих закутках у місті:
4 Хто простодушний, нехай сюди заверне, | безумному ж вона сказала:
5 «Ходіте, мій хліб їжте, | і вино, що я приготувала, пийте;
6 киньте безумство — й житимете, | ходіть дорогою розуму.»
7 Хто хоче кепкуна наставляти, напитає собі неславу, | а сором — хто докоряє грішникові.
8 Не докоряй кепкунові, а то він тебе зненавидить; | докоряй мудрому, — він тебе полюбить.
9 Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим; | навчи праведника, і він знання побільшить.
10 Початок мудрости — острах Господній; | спізнання Всесвятого — розум.
11 Бо мною продовжиться вік твій, | роки життя твого причиняться.
12 Коли ти мудрий, мудрий для себе; | коли ж насмішник, сам один нестимеш наслідки того.
13 Дурнота — пустотлива, | недбала, не відає нічого.
14 Сидить біля дверей свого будинку, | на троні, на висотах у місті,
15 щоб кликати перехожих; | що дорогою собі простують.
16 «Хто невіглас, нехай сюди заверне», | а безумному вона каже:
17 «Вода украдена солодка, | і смачний хліб схований!»
18 А він і не знає, що там тіні | і що її гості в самій глибині Шеолу.
1 Розумний син звеселяє батька; | а син безумний — горе матері своєї.
2 Скарби, неправдою набуті, не дають користи; | справедливість від смерти рятує.
3 Господь не дасть праведникові голодувати; | жадливість злих він геть відкине.
4 Рука ледача робить бідним; | збагачує — рука старанних.
5 Розумний чоловік збирає літом; | син безсоромний спить у жнива.
6 Благословення над головою праведника; | уста безбожних таять насильство.
7 Пам’ять праведника буде благословенна, | ім’я ж безбожника струхлявіє.
8 Мудрий серцем приймає заповіді, | а безумний балакун близький погибелі.
9 Хто чесно ходить, той ходить безпечно; | хто крутить дорогою, той упіймається.
10 Хто мружить очі, завдає прикрости, | хто ж докоряє увічі, той творить мир.
11 Уста праведного — джерело життя, | уста ж безбожного таять насильство.
12 Ненависть сварки роздуває, | а любов гріхи всі покриває.
13 В устах розумного перебуває мудрість, | — києм же по спині недоумка.
14 Мудрі збирають знання, | уста ж дурного — близька погибель.
15 Майно багатого — його фортеця | нещастя бідних — їхні злидні.
16 Праця праведного йде на прожиток, | безбожного заробіток — на погибель.
17 Стежка життя — берегти науку; | хто відкидає картання, — ходить манівцями.
18 Уста правдиві ненависть закривають; | хто розсіває обмову, той дурний.
19 В багатомовності гріха не бракуватиме; | хто стримує язик, той розумний.
20 Язик праведника — добірне срібло, | серце ж безбожних — низької вартости.
21 Уста праведного багатьох годують, | а дурні через брак розуму вмирають.
22 Господнє благословення саме збагачує, | як не збагачує жадна праця.
23 Чинити зло — для безумного неначе забава; | розумній же людині — мудрість.
24 Чого боїться злий те й спадає на нього; | бажання праведних здійсниться.
25 Як буря понесеться, безбожний щезне; | а в праведного довічна основа.
26 Що зубам оцет і очам дим, | те ледачий тим, які його посилають.
27 Господній острах днів додає, | літа ж безбожних скоротяться.
28 Надія праведних — радість, | а сподівання лихих — погубне.
29 Господня путь для праведника кріпость, | погибель тим, хто чинить зло.
30 Повіки праведник не похитнеться, | безбожники ж не населюватимуть землю.
31 Уста праведника породжують мудрість, | язик розпусний буде відтятий.
32 З уст праведного тече ласка; | з уст грішників — розпуста.
1 Вага фальшива — для Господа гидка, | а вірні важки йому угодні.
2 Як прийде гордість, прийде й ганьба, | з покірливими ж — мудрість.
3 Досконалість праведних вестиме їх, | зрадливих погубить їхнє лукавство.
4 Багатство в день гніву — без користи, | від смерти рятує справедливість.
5 Справедливість чесного вирівнює йому дорогу; | безбожний із-за своєї безбожности гине.
6 Справедливість праведних їх рятує, | підступні заплутаються у власній злобі.
7 Умре безбожний, загине і його надія; | сподівання сильних змарнується.
8 Праведник з біди спасеться, | замість нього ж влетить у неї безбожник.
9 Устами нечестивий губить свого ближнього; | праведники своїм знанням спасуться.
10 Як праведним щастить, радіє місто; | як гинуть грішники, веселі крики лунають.
11 Благословенням праведників місто йде угору, | устами грішників — занепадає.
12 Хто гордує ближнім, той недоумок; | розумний чоловік мовчить.
13 Обмовник таємницю виявляє, | а вірний чоловік справу приховує.
14 Де нема розумного управління; народ занепадає; | а де багато дорадників, там справи стоять добре.
15 Біду на себе накликає, хто ручиться за чужого; | а хто поруку уникає, той безпечний.
16 Ласкава жінка славу здобуває; | трудящі приходять до багатства.
17 Чоловік милосердний творить добро собі самому, | жорстокий мучить власне тіло.
18 Безбожник заробляє платню обманливу; | хто ж сіє правду, той має певну нагороду.
19 Постійна справедливість до життя прямує; | хто ж гониться за злом, той гониться за смертю.
20 Огидні для Господа лукаві серцем, | та любі йому ті, хто ходять бездоганно.
21 Можна ручитися, що безбожник не уникне кари; | потомство ж праведних спасеться.
22 Що у свинячім рилі золота каблучка, | те гарна жінка, якій бракує глузду.
23 Бажання праведних — тільки добро, | сподівання безбожних — гнів.
24 Той сипле щедро, і йому ще прибуває, | а той скупий надміру і убожіє.
25 Душа, що благо діє, разбагатіє; | хто зрошує, той теж буде зрошений.
26 Хто хліб ховає, того клястимуть люди; | хто ж його продає, на голову тому — благословення.
27 Хто добра шукає, той знаходить ласку; | а хто шукає лиха, над тим воно сходить.
28 Хто на багатство покладається, той упаде; | а праведні, як листя, будуть зеленіти.
29 Хто держить дім свій у безладді, успадкує вітер; | і дурень буде рабом мудрого.
30 Плід праведного — дерево життя, | а мудрий здобуває душі.
31 Коли праведник матиме на землі відплату, | скільки ж більше — злий та грішник.
1 Хто любить навчання, той знання любить, | хто ж ненавидить картання, той безглуздий.
2 Добрий отримає від Господа, | а чоловіка лукавого він осудить.
3 Ніхто не може злобою скріпитись, | а корінь праведних не захитається.
4 Цнотлива жінка — вінець для свого чоловіка, | а безсоромна — немов гниль у його кістках.
5 Наміри справедливих — правда; | каверзи злих — обман.
6 Слова безбожних — засідки криваві, | а уста праведних спасуть їх самих.
7 Повалено на землю злих, і їх більше немає, | дім праведних же остоїться.
8 Який у чоловіка розум, так його й цінять, | а криводушний буде в погорді.
9 Ліпше бути простим і працювати на себе, | ніж бути хвальком і не мати хліба.
10 Праведний про життя своєї худоби дбає, | а серце лихих — жорстоке.
11 Хто обробляє своє поле, той буде ситий хлібом, | а хто за марнощами вганяє, той розуму не має.
12 Безбожний зазіхає на здобич лихих, | а корінь праведних тримається твердо.
13 Злий попадає в петлю з-за своїх губів, | а праведник із біди виходить.
14 Із плодів уст своїх насититься добром людина; | за вчинками рук людини буде й нагорода.
15 Дурному шлях його здається простим, | та мудрий — слухає поради.
16 Дурний притьмом свою досаду виявляє; | розсудливий приховує ганьбу.
17 Хто звістує правду — чинить справедливість; | ложний свідок — ошуканство.
18 Є такі, що словами, мов мечем, прошивають, | а язик мудрих гоїть.
19 Уста правдиві повіки перебувають; | язик брехливий — на хвилину.
20 Шахрайство в серці тих, що лихо замишляють; | радість — хто рає мир.
21 Праведному ніякої біди не буде, | а злі нещастям повняться.
22 Осоружні Господеві уста брехливі; | хто чинить правду, той йому вгодний.
23 Розумний чоловік приховує знання, | а серце дурних проголошує дурноту.
24 Рука трудящих пануватиме, | лінива — платитиме дань.
25 Журба гнобить серце людини, | а добре слово її звеселяє.
26 Друг праведника вивищує; | дорога злих на манівці їх зводить.
27 Лінивий не спече влову; | найвищий скарб людини — пильність.
28 На стежці справедливости — життя; | крива дорога веде до смерти.
1 Мудрий син любить науку, | насмішник не слухає напоумлення.
2 Із плоду уст своїх людина добро їстиме; | жадання зрадників — насильство.
3 Хто стереже свої уста, той зберігає свою душу; | хто ж свого рота невгамовно роззявляє, тому погибель.
4 Душа лінивого жадає, та нічогісінько не має; | душа ж трудящих насититься.
5 Праведник слова брехливі ненавидить, | а злий поводиться безсоромно й ганебно.
6 Безвинного в путях пильнує правда; | грішника губить злоба.
7 Той вдає багатого, хоч нічогісінько не має, | а той бідного вдає, хоч він і пребагатий.
8 Викуп життя людини — її багатство; | бідний же загроженим не почувається.
9 Світло праведних звеселить, | а свічка злих погасне.
10 Гордість доводить до сварки, | а мудрість із тими, хто слухає пораду.
11 Майно, швидко нажите, пропадає; | а хто збирає поволі, той багатіє.
12 Відсунута надія — мука серця; | а здійснене бажання — дерево життя.
13 Хто словом нехтує, сам собі шкодить; | хто ж заповідь шанує, той матиме заплату.
14 Наука мудрого — джерело життя, | щоб спастися від сітей смерти.
15 Добрий розум приносить ласку, | дорога ж віроломних шорстка.
16 Кожен розумний чинить розважно, | а дурний виставляє дурноту напоказ.
17 Злий посланець у біду кидає, | а вірний вістун лікує.
18 Злидні та сором, хто науку відкидає; | а хто приймає напоумлення, той у пошані.
19 Як здійсниться бажання, душа радіє; | від зла відвертатись — то для дурних осоружно.
20 Хто ходить з мудрими, сам стає мудрим; | а хто приятелює з дурним, — той зледачіє.
21 Грішних переслідує нещастя, | а добро — нагорода праведним.
22 Добрий свою спадщину онукам залишає, | а майно грішника для праведника бережеться.
23 Цілина бідних родить багато збіжжя; | за браком правосуддя не один гине.
24 Хто щадить різки, ненавидить сина; | хто ж його любить, той завчасу карає.
25 Праведний їсть собі досхочу, | а живіт злих терпітиме нестачу.
1 Мудрість будує свій будинок, | а дурнота його руйнує власними руками.
2 Хто ходить просто, Господа боїться; | чиї ж криві дороги, той ним гордує.
3 В устах дурного — бич гордині; | а губи мудрих їх оберігають.
4 Де волів немає, там порожні ясла; | де бики сильні, там урожай великий.
5 Правдивий свідок неправди не говорить; | фальшивий свідок брехнями дихає.
6 Шукає мудрости насмішник, та даремно, | а для розумного знання річ легка.
7 Йди геть від дурня, | бо тії не знайдеш уст розумних.
8 Мудрість розумного — свою дорогу знати; | безумство глупих — обман.
9 Дурний з гріха сміється; | між праведними існує ласка.
10 Серце знає своє горе, | а в радощі його чужому не втручатись.
11 Дім лихих розпадеться, | а намет праведних процвітатиме.
12 Є дорога, що людині здається проста, | але кінець її — шлях смерти.
13 Навіть від сміху болить серце, | і кінцем радощів буває смуток.
14 Нестале серце насититься заходами своїми, | людина добра — вчинками своїми.
15 Простодушний іме віри кожному слову; | розумний уважає на свої кроки.
16 Мудрий боїться й відвертається від зла, | а дурний зухвалий у своїй самовпевненості.
17 Запальна людина робить дурниці, | розважливий — зносить усе.
18 Простаки наслідують дурноту, | розумні ж увінчаються знанням.
19 Ледачі перед добрими вклоняться, | а безбожні перед праведних дверима.
20 Бідний навіть сусідові нелюбий, | в багатого ж є сила друзів.
21 Грішить той, хто гордує ближнім; | щасливий той, хто жалує вбогих.
22 Чи ж не збочують тії, що замишляють лихо? | Милість і правда тим, хто добро замишляє.
23 Кожна праця приносить користь; | пуста балаканина — голод.
24 Вінець мудрих — їхній хист; | корона дурних — безглуздя.
25 Вірний свідок рятує ДУШІ: | хто дихає брехнею, той — облуда.
26 В Господнім страсі — міцне довір’я людини, | і її діти матимуть притулок.
27 Господній острах — джерело життя, | щоб уникати сітей смерти.
28 У безлічі народу — царя слава; | у нестачі людей — руїна князя.
29 Хто терпеливий, той великий розум має; | а хто на гнів запальний, виявляє дурноту.
30 Лагідне серце — життя для тіла, | а заздрість гризе кістки.
31 Хто гнітить убогого, той Творця його зневажає, | а почитає той, хто жалує бідного.
32 Злого валить на землю його власна злоба, | а праведник у своїй чесності знайде притулок.
33 У серці розумного мудрість покоїться, | а між дурними її не видно.
34 Справедливість підносить народ угору, | а гріх — сором народів.
35 Царська прихильність — розумному слузі; | гнів його на того, що йому сором коїть.
1 Лагідна відповідь гасить гнів, | дражливе слово викликає лютощі.
2 Язик мудрих точить знання, | уста дурних мелють дурниці.
3 На кожнім місці Господні очі | стежать за злими та добрими.
4 Язик лагідний — дерево життя, | лукавий — пригноблює душу.
5 Дурний нехтує навчанням свого батька, | а хто на картання зважає, стає мудрим.
6 У домі праведного — добра повно, | у прибутках лихого — саме безладдя.
7 Мудрих уста поширюють науку, | не так бо — серце безумних.
8 Жертва злих — гидота Господеві; | молитва ж праведних йому угодна.
9 Огидна Господеві дорога злого; | того ж, що по правді ходить, він любить.
10 Сувора кара тим, хто зо стежки збочує; | хто ненавидить напоумлення, той загине.
11 Шеол і Аваддон перед Господом (відкриті); | тим більше — серця синів людських.
12 Глузовник не любить тих, що його картають; | до мудрих він не піде.
13 Веселе серце звеселяє обличчя; | а як журба на серці, то й душа ниє.
14 Розумне серце шукає знання, | уста ж безумних живляться дурнотою.
15 Усі дні погані в сумного, | веселе ж серце завжди бенкетує.
16 Ліпше трохи в Господньому страсі, | аніж великі скарби у тривозі.
17 Ліпше миска капусти, та з любов’ю, | ніж віл годований, та з ненавистю.
18 Гаряча людина здіймає сварку, | а лагідна втихомирює незгоду.
19 Лінивого дорога немов устелена терням, | а стежка праведних гладенька.
20 Розумний син веселить батька, | дурний же матір свою зневажає.
21 Дурнота — радість безглуздому; | розумний чоловік іде шляхом просто.
22 Без міркування задуми не таланять, | а як порадників багато — щастять.
23 Людина рада відповіді своїх уст, | і яке любе слово, сказане доречі!
24 Стежка життя веде мудрого вгору, | щоб ухилитись від Шеолу долі.
25 Господь розвалить дім гордих | й утвердить межу вдовиці.
26 Огидні Господеві задуми погані, | слова ж чисті — приємні.
27 Хто жадібний наживи, той руйнує дім свій; | а хто гостинці ненавидить, той буде жити.
28 Серце праведного обдумує, що має відповісти; | а уста злих зло виливають.
29 Господь від лихих далеко, | молитву ж праведних вислуховує.
30 Ласкавий погляд веселить серце; | добра новина підкріпляє тіло.
31 Вухо, що слухає спасенного картання, | посеред розумних перебуває.
32 Хто напоумлення відкидає, свою душу зневажає; | а хто на навчання зважає, той глузду набуває.
33 Острах Господній — мудрости навчання; | славу випереджує — покора.
1 Людина робить задуми в серці, | але від Господа — відповідь язика.
2 Усі дороги людини чисті в очах власних, | Господь же розцінює духа.
3 Здайся на Господа у твоїх справах, | і задуми твої здійсняться.
4 Усе зробив Господь для власної мети, | ба навіть грішника — на день лиха.
5 Осоружний Господеві — кожен гордий серцем; | такий напевне кари не уникне.
6 Милосердям і правдою покутується гріх, | а острахом Господнім ухиляється зло.
7 Коли вчинки людини Господеві милі, | то він і ворогів його мирить з ним.
8 Ліпше трохи з правдою, | ніж з кривдою прибутки великі.
9 Серце людське обмірковує дорогу, | та Господь управляє його кроком.
10 В царя на устах — вирок; | на суді уста його не помиляться.
11 Вага й терези належать Господеві: | всі важки в мішку — його робота.
12 Огидно для царів зло чинити, | бо правдою стоїть престол їхній твердо.
13 Уста правдиві цареві довподоби; | він любить того, хто говорить правду.
14 Шал царський — вістун смерти, | та мудрий чоловік його утихомирить.
15 В ясному обличчі царя — життя; | і його ласка, немов дощ весняний.
16 Ліпше, ніж золото, придбати мудрість; | краще набути розум, аніж срібло.
17 Путь праведних — від зла відступити; | душу свою збереже, хто на путь свою вважає.
18 Погибелі передує гординя, | падінню ж — бундючний дух.
19 Ліпше бути тихим із смиренними, | ніде з гордими ділити здобич.
20 Хто вважає на слово, той знаходить добро; | хто покладається на Господа, той щасливий.
21 Розумним назвуть того, хто мудрий серцем; | ласкавість уст дає наука.
22 Розум — джерело життя тим, хто його має, | а дурнота — безумних кара.
23 Серце мудрого його уста навчає, | і губам його додає знання.
24 Приємна мова — стільник меду, | солодощі для душі, і лік для тіла.
25 Бувають путі, що здаються простими, | але кінець їх — дорога смерти.
26 Голод працівника працює для нього; | бо його рот примушує до того.
27 Негідник коїть лихо, | і на губах у нього мов вогонь гарячий.
28 Лукавий чоловік сіє незгоду, | а донощик приятелів розділює.
29 Насильник зводить сусіда свого, | і веде його на путь недобру.
30 Хто мружить очі, той хитрощі має на думці; | а хто закусує губи, той зла накоїв.
31 Сиве волосся — вінок чести: | його знаходять на праведній дорозі.
32 Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, | і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто.
33 У пазуху кидають жереб, | але від Господа залежить вирок.
1 Ліпше шматок хліба та мир до нього, | ніж хата, повна жертвенного м’яса, та незгода.
2 Розумний слуга старшує над ганебним сином, | — з братами він розділить спадщину.
3 Як горно срібло, а вогонь золото, | так Господь випробовує серце.
4 Злочинець уважний на згубну мову, | а брехун прислухається до лукавого язика.
5 Хто з бідного сміється, той його Творця зневажає; | і хто нещастю радий, той не уникне кари.
6 Вінець старих людей — сини синів; | слава ж дітей — їхні батьки.
7 Не личить дурневі наказуюча мова, | тим менше князеві — уста брехливі.
8 Гостинець — самоцвіт для того, хто його має: | куди б не обернувсь він, матиме щастя.
9 Хто провину покриває — той любови шукає; | хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє.
10 Більше картання проймає розумного, | аніж дурного сто ударів.
11 Лихий шукає тільки заколоту, | тож на нього посланий буде жорстокий ангел.
12 Ліпше наштовхнутись на ведмедицю, в якої відібрано ведмежат, | аніж на дурня, коли він шаліє.
13 Хто за добро злом платить, | від хати того зло не відійде.
14 Почати сварку — немов випустити воду: | покинь спір, заки зчиниться сварка.
15 І той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує, | обидва вони огидні Господеві.
16 Навіщо гроші в руках дурня? | Щоб мудрости купити? Таж у нього розуму нема.
17 Друг любить протягом усього часу; | він братом буде, коли спаде нещастя.
18 Не має глузду той, хто зобов’язується | і дає запоруку перед ближнім.
19 Хто любить рани, той любить сварку; | а хто нахабний, той занепаду шукає.
20 Підступне серце добра не знаходить; | язик лукавий у біду потрапляє.
21 Хто народжує дурня — собі на журбу народжує; | тим то батько дурного радощів не знає.
22 Веселе серце — ліки добрі; | а дух прибитий висушує й кості.
23 Гостинці з пазухи бере безбожний, | щоб скривити стежки правосуддя.
24 Мудрість у розумного перед очима, | дурного ж очі на край землі несуться.
25 Безумний син своєму батькові досада, | і гіркота тій, що його вродила.
26 Карати справедливого не добре, | як і бити благородного за правоту.
27 Хто в словах здержливий, той має знання, | і розумний той, у кого кров холодна.
28 І дурень, як мовчить, здається мудрим, | і розважливим, як стулить губи.
1 Хто відокремлюється, той шукає власного бажання | й кепкує з усякої розумної поради.
2 Дурний у розумі не кохається, | він лише свій дотеп виявляє.
3 Із злом приходить і погорда, | а з ганьбою й сором.
4 Глибокі води — слова уст людини; | струмок розливний, мудрости джерельце.
5 Воно не добре — вважати на особу злого, | щоб праведника на суді скривдити.
6 Уста безумного ведуть до сварки, | і губи його викликають удари.
7 Уста безумного — його руїна; | губи його — сіть на його душу.
8 Слова донощика неначе ласощі, | які до самого споду в животі доходять.
9 Недбалий у своїй роботі | — руїнника брат рідний.
10 Ім’я Господнє — міцна башта: | праведник утече до неї — і безпечний.
11 Багатого достатки — його місто-твердиня, | і, на його думку, як стіна висока.
12 Перед погибіллю бундючиться людське серце, | а перед славою — покора.
13 Хто, не вислухавши, відповідає, | дурнота на того й сором.
14 Дух людини підтримує її в недузі, | а дух прибитий хто може перенести?
15 Серце розумного знання здобуває, | і вухо мудрих шукає науки.
16 Дарунок людини розширює йому дорогу, | і до вельмож його доводить.
17 Хто першим на суді боронить свою справу, здається праведним; | та надійде його сусід і його перевіряє.
18 Жереб закінчує спори | й вирішує між могутніми.
19 Уражений брат — немов місто-твердиня, | і чвари — немов засуви в замку.
20 Плодом уст людини наповнюється його нутро, | і він насичується здобутком губ своїх.
21 Смерть і життя — у владі язика; | хто його любить, той плоди його їстиме.
22 Хто знайшов жінку, знайшов добро велике | й від Господа одержав ласку.
23 Бідний благально говорить, | а багатий відказує жорстоко.
24 Бувають приятелі на погибель; | але буває друг від брата прихильніший.
1 Ліпше убогий, що ходить у своїй невинності, | ніж дурний з нещирими устами.
2 Навіть горливість без знання не добра, | а хто надто поспішає — помилиться.
3 Безумність людини руйнує її долю, | та й ще на Господа вона серцем гнівається.
4 Багатство множить друзів, | а бідного покидає й друг його.
5 Фальшивий свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, не знайде рятунку.
6 Багато тих, що запобігають у князя ласки; | кожен друг тому, хто дає гостинці.
7 Убогим всі брати нехтують, | тим більше його друзі віддаляються від нього; | у кого забагато приятелів, матиме з цього шкоду, | так само, хто вганяється за чужими справами.
8 Хто здобуває мудрість, той любить свою душу; | хто розуму пильнує, той знайде добро.
9 Неправдомовний свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, той загине.
10 Не личать дурневі розкоші, | тим менше слузі — панувати над князями.
11 Розважність людини — бути повільним до гніву; | слава її — переступи забувати.
12 Гнів царський — мов рик лева, | а його милість — як роса на рослину.
13 Дурний син — батькові нещастя; | а суперечки жінчині — безупинне води накрапання.
14 Дім і достатки — то по батьках спадок, | але від Господа розумна жінка.
15 Лінивство глибокий сон наводить; | душа недбала буде голодувати.
16 Хто береже заповідь, той береже себе самого, | а хто словом нехтує, той помре.
17 Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, | і він йому відплатить за його добродійство.
18 Карай твого сина, покіль є надія, | але б’ючи, не бий його до смерти.
19 Вельми гнівливий прийме кару: | бо коли його хочеш рятувати, зробиш ще більше гнівливим.
20 Слухай пораду й приймай навчання, | щоб стати мудрим наостанку.
21 Багато задумів у серці людини, | але воля Господня — вона встоїться.
22 Плід людини — її милосердя; | убогий — ліпший, ніж брехун.
23 Господній острах — життєдайний: | насичений ним — в спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає.
24 Ледачий запускає свою руку в миску, | та тяжко йому її до рота донести.
25 Коли насмішника вдариш, то й простодушний стане розумнішим; | коли розумного скартати, він набереться знання.
26 Хто обдирає батька й проганяє матір, | той син ганебний, безсоромний.
27 Кинь, сину, слухати науку, | що відводить від слів розумних.
28 Лукавий свідок глузує з правосуддя, | а уста грішників пожирають беззаконня.
29 Готові на насмішників дрюки, | і на спину дурних — удари.
1 Вино — зрадливе, п’янкі напої — буйні; | кожен, хто кружляє їх, — нерозумний.
2 Гнів царський, ніби рик лева; | хто його побуджує, шкодить собі.
3 То честь для чоловіка — сварки уникати; | а кожен дурень розпочинає сварку.
4 Осінь пройшла, і не оре лінивий; | у жнива проситиме, та не матиме нічого.
5 Води глибокі — задума в людськім серці; | але розумна людина їх черпатиме звідти.
6 Чимало людей доброту власну вихваляють, | та вірну людину, хто знайде?
7 Хто ходить у своїй невинності правдиво, | — щасливі його діти після нього!
8 Цар, що на судовому престолі засідає, | всю погань, лиш погляне, розганяє.
9 Хто може сказати: «Я очистив моє серце, | я — чистий від гріха мого?»
10 Дві ваги та дві міри, | — огидне Господеві одне й друге.
11 Вже з того, як поводиться дитина, видно, | чи чисті й праві будуть її вчинки.
12 Вухо, що чує, й око, що бачить, | — Господь створив одне й друге.
13 Не люби спати, щоб не збідніти; | відкрий очі, й будеш ситий хлібом.
14 «Недобре, — недобре!» — каже, хто купує; | а як відійде — не нахвалиться.
15 Є золота й перел багато, | та найдорожча прикраса — уста розумні.
16 Візьми з нього одежу, бо він за чужого ручився; | коли він за чужих ручився, візьми заставу з нього.
17 Солодкий людині хліб, неправдою нажитий, | та потім в його роті жорстви повно.
18 Задуми зміцнюються при нараді; | хитрощами провадити б війну.
19 Той наклепник, хто відкриває тайни; | хто рота широко роззявляє, з тим не братайся.
20 Хто проклинає батька-матір, | того свічка погасне в глухій пітьмі.
21 Майно, швидко набуте на початку, | напослідок не буде благословенне.
22 Не говори: «Відплачу лихом!» |- звірся на Господа, і він тебе врятує.
23 Огидні Господеві двоякі терези; | вага фальшива — річ недобра.
24 Господь керує кроками людини; | людині ж як зрозуміти свою дорогу?
25 Це сіть людині — необачно казати: «Посвячене», | а по обіті — розмірковувати.
26 Мудрий цар злих провіває, | а потім по них колесом котить.
27 Господній світич — дух людини, | що вивідує всі глибини серця.
28 Милость і правда царя оберігають; | його престол милістю підпертий.
29 Слава молодих — їхня сила; | старих окраса — їхній сивий волос.
30 Побиття аж до крови — лік проти зла, | так само й удари, що доходять аж до нутра.
1 В руках у Господа цареве серце, мов води розтоки: | він його, куди хоче, повертає.
2 Всі путі прості у власних очах людини; | Господь же серця важить.
3 Чинити справедливість і суд — | ліпше в очах Господніх, аніж жертва.
4 Гордий погляд і бундючне серце | — ґрунт для гріха безбожних.
5 Задуми трудящого змагають до користи, | а кожен поквапний зазнає нестатків.
6 Надбання скарбів язиком брехливим | — марна пустота, що веде до смерти.
7 Насильство злих самих же їх погубить, | бо вони зрікаються правдиво чинити.
8 Крива дорога ледачого, | а чистого вчинки — праві.
9 Ліпше сидіти на краю покрівлі, | ніж з жінкою сварливою у спільній хаті.
10 Злого душа бажає зла; | в очах його і приятель не знаходить ласки.
11 Коли картають глузуна, недоросток стає розумним; | як мудрого навчають, він приймає науку.
12 Праведний назирає дім лихого, | а злих кидає в нещастя.
13 Хто затуляє вухо на крик бідака, | той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде.
14 Дарунок, даний тайкома, гнів спиняє, | а в пазусі гостинець — лють запеклу.
15 Чинити правосуддя — праведному радість, | а лиходіям жах.
16 Людина, що збивається з розумної дороги, | в громаді тіней буде спочивати.
17 Хто любить радість, той буде злиденним; | хто любить вино та олію, той не розбагатіє.
18 Злий послужить на викуп справедливого, | а зрадливий — на викуп праведних.
19 Ліпше сидіти в землі пустинній, | ніж із жінкою сварливою та злісною.
20 В хаті мудрого дорогоцінні скарби й олія, | але дурний їх прогайнує.
21 Хто йде за справедливістю й милосердям, | — знайде життя й повагу.
22 Мудрий вдирається в місто хоробрих | і валить твердиню, на яку вони покладалися.
23 Хто стереже уста і язик свій, | той стереже від лиха свою душу.
24 Нахаба, чванько — таке ім’я насмішника, | що поводиться з надмірною пихою.
25 Бажання ледаря для нього вбивче, | бо його руки уникають роботи.
26 Грішник щодня чогось бажає жадібно, | а праведний дає, не жалує нічого.
27 Жертва злих — гидота, | а надто, як вони її з злим наміром приносять.
28 Брехливий свідок загине, | а людина, що вміє слухати, завжди матиме слово.
29 Зла людина прибирає самовпевнений вигляд, | а праведний вважає на свої вчинки.
30 Супроти Господа немає ні мудрости, | ні розуму, ні ради.
31 Коня готують на день бою, | але від Господа перемога.
1 Добре ім’я ліпше, ніж великі багатства, | а доброзичливість — ніж срібло та золото.
2 Багач і бідний стрічаються: | Господь створив їх обидвох.
3 Обачний бачить лихо, й ховається, | а легковажні йдуть далі — й зазнають кари,
4 Нагорода за покору — острах Господній, | багатство, слава й життя.
6 В лукавого глоди та сильця на дорозі; | хто береже душу свою, той від них далекий.
6 Наставляй малого на добру путь, | — навіть як постаріється, не зверне з неї.
7 Над бідними багач панує; | боржник — рабом у позичальника.
8 Хто сіє кривду — пожне лихо | і бич його гніву поб’є його.
9 Доброзичливий буде благословенний, | бо він дає бідному з свого хліба.
10 Прожени насмішника геть, і незгода відійде, | і втихомиряться спори та зневаги.
11 Господь любить чисте серце, | хто має на устах у себе ласку, тому цар другом.
12 Господні очі зберігають того, хто науку має; | слова ж зрадливого він у ніщо обертає.
13 Ледащо каже: «Он лев надворі, | посеред вулиці мене вб’є.»
14 Уста чужих жінок — глибока яма; | на кого Господь прогнівався, той туди впаде.
15 Дурнота впилася дитині в серце, | але навчальна різка прожене її геть від неї.
16 Убогого гнітити — його збагачувати, | багатому давати — робити його бідним.
17 Прихили вухо та слухай слова мудрих, | приверни твоє серце, щоб їх збагнути,
18 бо приємно буде, коли їх ховатимеш у собі; | нехай разом установляться на устах у тебе.
19 Щоб у Господі було твоє довір’я, | я об’явлю їх тобі нині, — власне тобі.
20 Чи я тобі не писав тричі | про раду та науку,
21 щоб ти спізнав певність слів правдивих, | щоб ти вмів відповісти тим, які тебе посилають?
22 Не грабуй убогого тому, що він убогий, | і не натискай злиденного при брамі.
23 Господь бо боронитиме їхні справи | і забере життя в тих, що їх ограбують.
24 З гнівливим не дружися, | з гарячим не заводься,
25 щоб не навчився й сам стежок їхніх, | щоб не поклав петлю на свою душу.
26 Не будь як ті, що зобов’язуються, | що за довги ручаться;
27 як не матимеш чим заплатити, | чому б він мав твою постіль брати від тебе?
28 Не пересувай межі древньої, | що твої батьки провели.
29 Чи ти бачив спритного у своїй роботі? | Такий стоятиме перед царями, | він не буде на послугах у темних.
1 Коли сядеш їсти з вельможею, | добре вважай на те, хто перед тобою,
2 і поклади собі ножа на горло, | коли ти надто ласий.
3 На ласощі його не надься: | то оманлива страва.
4 В багатство не силкуйся вбиватись; | покинь думати про нього.
5 Подивишся на нього, а його вже немає, | бо воно майструє собі крила, мов орел, який лине в небо.
6 Не їж хліба із скнарою, | на його ласощі не надься,
7 бо він буде мов той, хто рахує в своїм серці: | «їж, пий!» — він тобі скаже, | та його серце не з тобою.
8 Шматок, що з’їв, ти повернеш, | і слова твої солодкі втратиш.
9 Не говори до вух дурному, | бо він зневажить мудрість слів твоїх.
10 Не пересувай межі древньої, | і не вдирайся в поля сирітські,
11 бо їх заступник сильний; | він захистить їхнє діло супроти тебе.
12 Прихили твоє серце до навчання, | і твої вуха до слів науки.
13 Не щади для хлопця картання: | не умре бо, як битимеш його різкою.
14 Ти битимеш його різкою | — і врятуєш його душу від Шеолу.
15 Мій сину! Як серце твоє мудре, | то й моє серце теж буде радіти,
16 і моє нутро буде веселитись, | коли уста твої казатимуть праві речі.
17 Нехай твоє серце грішникам не заздрить, | але будь у Господнім страсі повсякденно,
18 бо будучина існує напевне, | і твоя надія не буде марна.
19 Слухай, сину мій, і будь мудрий, | справляй серце твоє на путь (праву).
20 Не бувай з тими, що впиваються вином, | ані між тими, що обжираються м’ясом,
21 бо п’яниці й ненажери зубожіють, | а довге спання їх вбирає у лахи.
22 Слухай батька, що породив тебе; | не зневажай матері, коли вона старенька.
23 Придбай правду й не продавай її, | — мудрість, навчання й розум.
24 Праведного батько веселитиметься вельми, | і хто мудрого породив, буде ним радіти.
25 Нехай радіють батько твій і мати; | нехай веселиться та, що тебе породила.
26 Дай мені, сину, твоє серце, | і твої очі нехай доріг моїх пильнують,
27 бо блудниця — то глибока яма, | вузька криниця — чужинка.
28 Неначе харцизяка, вона засідає | і між людьми зрадників множить.
29 У кого: «Ой» — у кого: «Ой, леле»? | У кого сварка, у кого скарги? | У кого рани без причини? | У кого очі червоні?
30 У тих, що при вині засиджуються довго; | у тих, що ходять смакувати вино пахуче.
31 Не приглядайся до вина, яке воно червоне, | як гарно світиться у кубку, | як лагідненько ллється.
32 Потім воно вкусить, як гадина, | утне, немов зміюка.
33 Тобі ввижатимуться дивні речі, | серце твоє буде дурниці говорити;
34 і будеш немов той, що дрімає серед моря, | або як той, що вгорі лежить на щоглі.
35 «Били мене, та мене не боліло, | товкли мене, та не знав я нічого. | Коли ж я прокинусь? | Я буду знов того шукати!»
1 Злим людям не завидуй, | ані бажай їх товариства,
2 бо серце їх міркує про насильство; | їхні уста говорять лише лихо.
3 Дім мудрістю будують | і розумом його скріплюють;
4 знанням сповнюються комори; | всяким дорогим і красним майном.
5 Мудрий чоловік потужний; | муж знання збільшує силу,
6 бо ти розумним міркуванням твою війну вестимеш; | і в багатьох дорадниках — перемога.
7 Для дурня мудрість недосяжна, як коралі: | уст своїх при брамі він не відчинить.
8 Хто намислив зло чинити, | того назвуть провідником лукавства.
9 Дурного думка — гріх; | глузливий — для людей осоружний.
10 Як ти в біді піддався, | то мала сила в тебе.
11 Рятуй тих, що на смерть тягнені, | і від засуджених на страту не відступай.
12 Якщо ти скажеш: «Таж я про це не знав!» | — то хіба той, хто серця важить, не розуміє того, | і той, хто наглядає за тобою, цього не знає? | Хіба він кожному не відплатить за його вчинками?
13 Їж мед мій сину, бо то річ добра, | і крижка меду тобі на смак солодка.
14 Знай же ж, що мудрість для душі твоєї. | Як ти її знайшов — маєш майбутнє, | і надія твоя не пропаде.
15 Не зазіхай на праведника хату | і не пустош місця його спочинку.
16 Бо праведний сім раз упаде й знову встане, | а безбожник спіткнеться в нещасті.
17 Як упаде твій ворог, не веселися; | як він спіткнеться, не тішся серцем,
18 а то Господь побачить і буде йому не довподоби, | і відверне гнів свій від нього.
19 Не гнівайся на лиходіїв;| злим не завидуй,
20 бо для лихого немає майбуття, | світильник злих погасне.
21 Мій сину, Господа й царя страхайся; | з бунтівниками не приставай,
22 бо вмить прийде їхня погибель, | і знищення, що йде від обох, хто передбачить?
23 Це теж від мудрих: | вважати на особу на суді — не годиться.
24 Хто злому каже: «Ти праведний», | того народ клястиме, люди зненавидять.
25 А тим, що судять справедливо, буде добре, | й на них зійде благословення.
26 Той в уста цілує, | хто щирим словом відповідає.
27 Упорай діла твої зовнішні, | і підготуй своє поле, | а вже потім будуй собі хату!
28 Не свідчи на ближнього безпідставно | і не обманюй своїми устами.
29 Не кажи: «Як він мені вчинив, так я йому вчиню; | відплачу кожному за його вчинками!»
30 Ішов я попри поле ледачого, |; попри виноградник недоумка;
31 дивлюсь — кропивою позаростало, | і будяками зверху вкрилось, | камінна огорожа його розвалилась!
32 Поглянув я та й узяв собі до серця, | позирнув і взяв ось таку науку:
33 «Ще трохи сну, трохи дрімання; | трохи згорнути руки, щоб спочити, —
34 і твої злидні прийдуть наскоком, | нужда твоя — мов чоловік оружний».
1 Це теж приповідки Соломона, | що їх були переписали мужі Єзекії, царя Юдеї.
2 Слава Божа в таїнстві слова, | а царів слава — досліджувати слово.
3 Як неба висота, і як землі глибина, | так серце в царів недослідне.
4 Відділи жужель від срібла, | і ливар з нього зробить посуд.
5 Усунь лихого з-перед царя, | і справедливістю престол його зміцніє.
6 Перед царем не величайся | і на місці для вельмож не зупиняйся.
7 Бо ліпше, коли тобі кажуть: «Вийди сюди», | ніж як тебе понизять перед князем, | що його бачили твої очі.
8 Судитись не хапайся, | бо що будеш наприкінці чинити, | коли твій ближній тебе засоромить?
9 Залагодь твою сварку з ближнім, | і тайни другого не зраджуй,
10 щоб, як почує хтось, не насміявся з тебе, | — і твоя слава не відступить від тебе.
11 Золоті яблучка в оправі срібній, | — слово сказане до речі.
12 Як кульчик золотий та щирозлотна прикраса, | — так мудрий докоритель для уважного вуха.
13 Що в жнива сніжна прохолода | те вірний посланець тому, хто його посилає: | приносить бо відраду душі свого пана.
14 Як хмари й вітер без дощу, | отак і чоловік, що хвалиться лжедарами.
15 Довготерплячістю можна правителя переконати; | м’який язик ломить і тверду кістку.
16 Знайшов ти мед, їж, скільки потребуєш, | та гляди, щоб з переситу не довелося його вертати.
17 Багато не вчащай до дому друга твого, | а то йому набриднеш, і тебе він зненавидить.
18 Що довбня, меч та стріла гостра, | — те чоловік, який на ближнього ложно свідчить.
19 Що спорохнілий зуб і нога вивихнута, | те саме надія на зрадливого в день нещастя.
20 Як той, хто скидає одіж холодного дня, | і як оцет на салітру, — такий той, | хто співає пісні зажуреному серцю.
21 Як ворог твій голодний, нагодуй його хлібом, | як хоче пити, подай води напитись,
22 бо ти збереш на його голову вугілля гаряче, | і Господь заплатить тобі.
23 Північний вітер дощ наганяє, | язик потайний — лице сердите.
24 Ліпше сидіти в кутку на покрівлі, | ніж із жінкою сварливою в спільній хаті.
25 Як вода холодна людині в спразі, | так добра вістка з далекої країни.
26 Як скаламучена криниця, джерело зіпсуте, | так праведник, що піддається злому.
27 Воно не добре багато їсти меду, | і неславно людям досліджувати власну славу.
28 Що місто збурене й без мурів, | те людина, що не панує над собою.
1 Як літом сніг, а в жнива дощ, | так і дурному почесть не личить.
2 Як пурхне горобець, як ластівка полине, | так незаслужене прокляття пройде.
3 Що батіг на кінську спину, уздечка на осла, | те на дурного ломака.
4 Не відповідай дурному за його глупотою, | щоб і сам ти не став схожий на нього.
5 Відповідай дурному за його глупотою, | щоб він у власних очах не був мудрим.
6 Той підтинає собі ноги, п’є гіркоту, | хто посилає вісті через дурня.
7 Як ноги в кульгавого теліпаються, | так і приповідка в губах дурня.
8 Що камінь прив’язувати до пращі, | те саме — дурневі віддавати шану.
9 Що в руці п’яного тернова гілка, | те приповідка в устах дурнів.
10 Як той лучник, що ранить усіх перехожих, | так і той, хто послуговується дурнем.
11 Як пес повертається до своєї блювотини, | так дурень повторює свою дурноту.
12 Ти бачиш чоловіка, що себе за мудрого вважає? | На дурня більш надії, ніж на нього.
13 Лінивий каже: «Лев на дорозі! | Лев на майдані!»
14 Двері обертаються на завісах, | а лінивий — на своїм ліжку.
15 Лінивий занурює руку в миску, | та трудно йому донести її до рота.
16 Лінивий вважає себе за мудрішого, | ніж семеро, що в лад відповідають.
17 Той ловить пса за вуха, | хто, мимо йдучи, втручається до сварки інших.
18 Як божевільний, що жбурляє | вогнем і стрілами, і смертю,
19 так чоловік, що обманює ближнього | і каже: «Чи ж я не жартую?»
20 Як нема дров, вогонь погасне; | як не буде донощика, утихне сварка.
21 Як вугілля на жар, а дрова на вогонь, | так і сварливий на те, щоб роздмухувати сварку.
22 Слова донощика, як ласощі солодкі, | що доходять до самісінького нутра.
23 Що жужелиця з срібла на глинянім посуді, | те саме облесливі уста й зле серце.
24 Устами вдає, хто ненавидить, | а в осерді кує зраду;
25 не вір йому, як він ласкавенько говорить, | бо сім гидот у нього в серці.
26 Хоч як його ненависть приховується хитро, | та злоба його відкриється серед громади.
27 Хто риє яму, сам упаде до неї; | хто котить камінь угору, до того він повернеться.
28 Язик брехливий ненавидить правду; | лестиві уста призводять до погибелі.
1 Не хвалися завтрішнім днем, | бо не знаєш, що день може вродити.
2 Нехай вихвалює тебе інший, а не власні уста, | чужий хто-небудь, — а не твої губи.
3 Важке каміння, тяжкий пісок, | — та гнів дурного обидвоє переважить.
4 Жорстока — лютість, гнів — бурхливий, | та проти заздрощів хто встоїться?
5 Ліпше відвертий докір, | ніж любов прихована.
6 Рани від люблячого — щирі, | а поцілунки ворога — зрадливі.
7 Хто ситий, топче й крижку меду; | голодному й гірке — солодке.
8 Як пташка, що гніздо кидає, | так чоловік, що батьківщину кинув.
9 Олія й пахощі веселять серце, | так само й друг солодкий, що з серця раду вділяє.
10 Не покидай ні свого, ні батьківського друга, | ані не входь у дім брата твого в день твого нещастя. | Ліпший сусід близький, аніж брат далекий.
11 Мій сину, будь розумний і радуй моє серце, | щоб я знав відповісти тому, хто мене ображає.
12 Обачний бачить лихо й ховається, | а легковажні йдуть далі — й зазнають кари.
13 Візьми з нього одежу, бо він за другого ручився; | замість чужих візьми з нього заставу.
14 Хто ближнього благословляє з ранку на ввесь голос, | про того думають, що він його проклинає.
15 Постійне капання в дощову погоду | і сварлива жінка — одне на одного схожі.
16 Хто хоче її вгамувати, той хоче вгамувати вітер, | або набрати олії в руку.
17 Залізо гострить залізо, | а чоловік обточується в товаристві з другим.
18 Хто дбає про смоковницю, той їстиме плід з неї, | хто ходить коло свого пана, той у славі буде.
19 Як у воді обличчя обличчю відповідає, | так серце людини людині.
20 Шеол і Аваддон ніколи не насичуються, | так само ненаситні очі людські.
21 Що горно на срібло й на золото горнило, | те на людину уста, які її хвалять.
22 Товчи дурного товкачем, мов зерно в ступі, | — його дурнота від нього не відступить.
23 Наглядай пильно, як воно з отарою твоєю, | і добре дбай про твої стада,
24 багатство бо не вічне; | чи ж багатство з роду до роду переходить?
25 Як сіно скошене й пробивається отава, | і на горах траву збирають,
26 ягнята будуть тобі на одежу, | козли — ціна на поле,
27 буде доволі молока козячого — тобі на їжу, | твоїй сім’ї на їжу та твоїм слугиням на прожиток.
1 Лихий утікає, як ніхто за ним і не женеться; | а праведник, немов той лев упевнений.
3 Через провину краю багато князів у ньому; | але, з людиною розумною й досвідченою, | встановлений лад буде тривати довго.
3 Убогий чоловік, що бідних утискає, | це зливний дощ, що хліб змиває.
4 Ті, що закон кидають, — безбожних вихваляють, | а ті, що бережуть закон, — обурюються проти них.
5 Ледачі люди не розуміють правди; | ті ж, що шукають Господа, все розуміють.
6 Ліпший убогий, що по правді ходить, | ніж той, хто на кривій дорозі, хоч і багатий.
7 Розумний син закони зберігає; | хто ж дружить з гультяями, той соромить батька.
8 Хто збільшує маєтки лихвою, | той збирає їх для милосердного до вбогих.
9 Хто відхиляє вухо, щоб не слухати закону, | того й молитва осоружна.
10 Хто зводить праведних на лиху стежку, | сам упаде в свою ж власну яму, а невинним буде добре.
11 Багатий чоловік вважає себе мудрим, | але вбогий-розумний викриє його.
12 Як праведні перемагають — велика радість, | а як лихі запанують — ховається кожен.
13 Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі; | а хто, признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки.
14 Щасливий той, хто завжди богобоязний, | хто ж серцем запеклий, того спіткає лихо.
15 Як лев рикаючий і як ведмідь голодний, | так лихий пан над народом бідним.
16 Князь-недоумок множить утиски; | та хто захланність ненавидить, — того дні продовжаться.
17 Людина, на якій затяжить кров пролита, | втікатиме аж до могили, — ніхто її не здержить.
18 Хто живе чесно, той спасеться; | а хто дорогами кривими ходить, той впаде в яму.
19 Хто обробляє свою землю, той буде мати хліб донаситу; | хто ж за пустим женеться, той злиднів матиме по горло.
20 На вірного посипляться благословення; | хто ж хоче швидко збагатитись, не уникне кари.
21 Не годиться вважати на особи, | бо за шмат хліба — людина від правди відступає.
22 Жадібний біжить навздогін за багатством; | йому й не в догад, що його наздоженуть злидні.
23 Хто другого картає, здобуде з часом | більше ласки, ніж той, що пеститься язиком.
24 Хто обдирає батька й матір та каже: «Це не гріх!» | — той товариш розбишаки.
25 Завидливий здіймає сварку, | а хто надіється на Господа, той житиме щасливо.
26 Хто покладається на власний розум, той дурень; | хто ж ходить мудро, той спасеться.
27 Хто бідному дає, той злиднів не зазнає; | хто ж закриває свої очі, той матиме прокльонів силу.
28 Усі ховаються, коли лихі панують; | а як вони зникають, праведників більшає.
1 Хто від картання стає тугошиїм, | того розіб’ють умить, і то невигойно.
2 Як праведних багато — народ радіє, | а як лихі панують — народ стогне.
3 Хто любить мудрість, той веселить батька свого, | а хто вчащає до блудниць, своє майно марнує.
4 Цар правотою скріплює країну, | а ласий на податки її руйнує.
5 Хто лестить ближньому своєму, | той сіть стелить йому під ноги.
6 В переступі лихого чоловіка — пастка; | а праведний співає й радується.
7 Праведний знає справу бідних, | а розбещений не має зрозуміння.
8 Глузливі піднімають догори дном ціле місто, | а мудрі гнів утихомирюють.
9 Коли мудрий посперечається з дурнем, | то сердиться він, чи сміється — немає спокою.
10 Невинного не люблять душогубці, | а праведні про його душу дбають.
11 Дурний усю свою досаду виливає, | а мудрий здержує її в собі.
12 Як князь вислухає слова брехливі, | усі його слуги ледачі.
13 Бідний і здирці зустрічаються; | та Господь освічує очі цього, і тих.
14 Як цар судить по правді бідних, | престол його назавжди утвердиться.
15 Різка й докір надають мудрости, | дитина ж, лишена напризволяще, соромить матір.
16 Як множаться безбожні, множаться злочини, | та праведні побачать їх погибель.
17 Наставляй сина твого, й дасть тобі спокій, | він дасть потіху твоєму серцю.
18 Коли нема видіння, народ розпускається; | щасливий, хто додержує закону.
19 Словами раба не поправити: | навіть коли розуміє, не послухає.
20 Чи бачив ти чоловіка, прудкого до розмови? | На дурня більш надії, ніж на нього.
21 Як слугу змалку в розкошах тримати, | він наостанку стане невдячний.
22 Гнівливий чоловік здіймає сварку, | і гарячий — множить провини.
23 Гординя чоловіка його принизить, | а покірний духом досягне чести.
24 Хто з злодієм паює, ненавидить власну душу: | він чує закляття, усе ж таки не повідомляє.
25 Хто людей боїться, той у сильце попаде; | а хто на Господа вповає, той безпечен.
26 Багато тих, що шукають ласки князя; | та право кожного від Господа походить.
27 Гидота праведним — муж нечестивий; | хто ж ходить правою дорогою — гидота злому.
1 Слова Агура, сина Яке, з Масси; | вирок чоловіка до Ітієла, | до Ітісла і до Ухала:
2 Справді я найдурніший з людей | і розуму людського нема в мене.
3 Я мудрости не навчився | і знання святих я не маю.
4 Хто вийшов на небо й спустився звідтіль? | Хто зібрав вітер у своїх жменях? | Хто замкнув воду в свою одежу? | Хто всі кінці землі поставив? | Яке йому ім’я? І яке ім’я його сина, | якщо ти знаєш?
5 Кожне слово Боже випробуване; | він — щит для тих, що в нього захисту шукають.
6 До слів його не додавай нічого, | а то він тобі докорятиме й за брехуна вважатиме.
7 Двох речей прошу я в тебе; не відмов мені їх, доки не умру я:
8 неправду та брехливе слово віддали від мене; | не давай мені ані злиднів, ані багатства, | подай мені лиш достатнього хліба,
9 щоб я, наситившись, тебе не зрікся, | та не сказав: «Хто Господь?» | — або, збіднівши, не став красти | та не безчестив імени Бога мого.
10 Не обмовляй раба перед паном, | а то він проклене тебе, і ти будеш винним
11 Є виродки, що проклинають батька свого | і не благословлять матері своєї;
12 є виродки, що себе чистими вважають, | хоч і не вмиті від бруду свого;
13 є виродки, що вгору очі задирають, | свої повіки підводять;
14 є виродки, що в них, неначе мечі — зуби, | немов ті ножі — ікли, | щоб пожирати бідних на землі, | з-між людей убогих.
15 П’явка дві дочки має: «Давай! Давай!» | Три речі ненаситні, | ба навіть і чотири, що ніколи не кажуть: «Досить».
16 Шеол, неплідная утроба, | земля води несита, | та вогонь, який не каже: «Досить!»
17 Око, що глузує з батька | й що неньці не кориться, | — око те виклюють ворони в долині | і пожеруть орлята.
18 Троє речей для мене надто дивовижні, | ба й чотирьох не розумію:
19 дороги орла на небі, | дороги гадини на скелі, | дороги корабля посеред моря | і дороги чоловіка до дівчини.
20 Такий звичай у жінки-перелюбки: | їсть, обтирає рот свій | і каже: «Я нічого злого не зробила!»
21 Від трьох речей земля трясеться, | ба й чотирьох знести не може:
22 раба, що зацарює; | безумного, коли наїсться до наситу;
23 нелюбої, що вийде заміж, | і слугині, що успадкує по господині.
24 Чотири є їх на землі маленьких, | але вони мудріші понад мудрих:
25 мурашки, люд несильний, | а літом наготовлюють собі запаси;
26 борсуки — народ слабенький, | а на скелях свої оселі мають;
27 сарана царя не має, | а вся вона шерегами виходить;
28 павук, що ти руками можеш узяти, | та він в палатах у царя буває.
29 Троє є їх, що мають ходу гарну, | ба й четверо, що гарно ходять:
30 лев, найсильніший між звірями, | ні перед чим не уступає;
31 півень, що між курами похожає; | козел та цар, що перед народом виступає.
32 Якщо ти здуру загнавсь у гніві, | а потім обміркував, то затули рота рукою.
33 Бо коли збити молоко, виходить масло; | і коли натиснути носа, кров виступає; | так, коли тиснути гнів, виникає сварка.
1 Слова царя Лемуела, царя Масси, | що їх навчила його мати:
2 Що, сину мій? Що, сину мого лона? | Що, сину моїх обітниць?
3 Не віддавай жінкам твоєї сили, | ні твого серця тим, що царів гублять.
4 То не царям, о Лемуеле, | не царям вино пити, | ані князям бажати п’янких напоїв!
5 Щоб вони, напившись, знову не забули, | та не покривили суду всіх, що пригноблені.
6 Дайте п’янких напоїв тому, що погибає, | і вина тим, яким на серці гірко;
7 нехай п’є й забуде свої злидні, | і нехай більше не згадує про своє горе.
8 Відкрий твої уста на користь німого, | для всіх, що їм виречено погибель.
9 Відкрий твої уста, суди по правді, | розсуди діло бідного та сіромахи.
10 Жінку цнотливу — хто її знайде? | Ціна її вища над перлини!
11 Серце її мужа покладається на неї; | йому не бракуватиме прибутку.
12 Вона чинить йому добро, не зло, | покіль віку в неї.
13 Дбає про льон та вовну, | радо працює власними руками.
14 Вона, немов ті кораблі купецькі, | здалека хліб привозить.
15 Встає удосвіта, дає домашнім їжу, | і пай своїм слугиням.
16 До поля придивляється і його купує, | і з власних рук дорібку виноградник садить.
17 Стан вона свій підперізує міцно, | й береться жваво до роботи.
18 Бачить, що її праця процвітає, | світло її вночі не гасне.
19 Руки до кужеля простягає, | а пальці її держать веретено.
20 Вона для вбогого розтуляє долоню, | нужденному подає руку.
21 Сніг не страшний для її хати, | бо вся її сім’я одягнена подвійно.
22 Покривала вона собі готує, | льон тонкий і порфіра — її одежа.
23 Мужа її шанують у воротях, | як засідає зо старшинами краю.
24 Вона тче тонке полотно й продає, | і пояси купцеві доставляє.
25 Сила й гідність — її одежа, | і вона собі сміється з прийдешнього дня.
26 Уста свої з мудрістю відкриває, | доброта науки на язиці в неї.
27 Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, | хліба не знає їсти, нічого не робивши.
28 Діти її встають і її величають, | муж її теж її вихваляє.
29 Сила було жінок цнотливих, | ти ж перевищила усіх їх.
30 Краса — річ оманлива, врода — марна; | жінка, що Господа боїться, — така хвали достойна!
31 Дайте їй з того, що надбали її руки, | і нехай її вчинки хвалять її при брамі.