Владика Василь Івасюк

Владика Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

Народився

21 січня 1960 року у с. Дора (Надвірнянський район, Івано-Франківська область).

Священичі свячення

16 серпня 1989 року із рук Преосвященного Юліана Вороновського, єпарха Самбірсько-Дрогобицького.

Єпископська хіротонія

28 вересня 2003 року в архикатедральному соборі Святого Юра у м. Львові.

Інтронізація

22 березня 2014 року в катедральному храмі Преображення Господнього у м. Коломия (Івано-Франківська область).

Дитинство і родина

Народився 21 січня 1960 року в селі Дора (поблизу м. Яремча, Івано-Франківська область) у християнській родині Ілька Івасюка та його дружини Параскеви. Сам владика Василь згадує про ці перші уроки віри від своїх батьків: «Хто мене привів до церкви? Народився в 1960-х роках, коли багато єпископів і священиків було засуджено, чимало з них сиділи по тюрмах. Тому не відкрию Америку, коли скажу, що великий вплив на формацію дитини мають батьки. Отож і мої мама Параска й тато Ілько вчили мене молитися. Коли ще не вмів читати, не ходив до школи, саме вони провадили молитву „Отче наш“ і „Богородице Діво“. Словом, щоденні молитви, які є в катехизмі нашої Церкви. Так було і вранці, і ввечері. Разом з тим батьки закладали в мені любов до людей, до краси цього світу, вчили розуміти ближнього свого. Ось такою, власне, і була моя перша катехитична школа — в родинному домі». Натомість, після батьків владика згадує ще кількох знаних світочів нашої церкви, які спричинилися до його покликання: «Батько готував мене до першої Сповіді. Так ось: чи не в другому класі я відбув першу Сповідь у знаменитого для того часу отця Порфирія — в миру Петра Чучмана. Направду, саме він на другому етапі моєї формації зробив величезний вплив на мене. І то, здається, якимись такими простими методами. Пригадую як він одного разу каже: „Занесіть ці продукти бідним“. Дав дещо з їжі, щоб я заніс. Напевно, у такий спосіб ще більше приверталося до Церкви: не тільки молитвою, сповіддю, але і конкретними ділами. Наступним моїм учителем-проводирем був уродженець нашої Дори отець Василь Семенюк — теперішній митрополит Тернопільсько-Зборівський. Йому завдячую тим, що вклав у мене теологічне формування. А він, у свою чергу, розвинувся під впливом нашого покійного митрополита Володимира Стернюка. Так що моє становлення пов’язане, значною мірою, зі Львовом. На той час я познайомився з отцями-студитами: Стефаном і Дмитром, теперішнім київським владикою Йосифом Міляном, покійним єпископом Дрогобицько-Самбірським Юліаном Вороновським».

Освіта

По закінченні середньої школи, вступив до Інституту меліорації у м. Рівному. Водночас навчався у підпільній духовній семінарії. Згодом продовжив вивчати богослов’я у Вищій духовній семінарії в Тернополі, а потім — у Папському Григоріанському університеті в Римі, де в 2003 році здобув ліцензіат з догматичного богослов’я.

Священиче служіння

15 серпня 1989 року отримав дияконські свячення, а вже наступного дня, 16 серпня 1989 року, отримав священичі свячення із рук Преосвященного вл. Юліана Вороновського.

В часи підпілля Української Греко-Католицької Церкви працював у Тернопольській та Івано-Франківській областях. У грудні 1989 року став парохом у с. Старому Місті та м. Підгайцях (Тернопільська область); у серпні 1990 року — парохом і деканом в м. Бережанах (Тернопільська область). Ось як про ці роки підпільного служіння свідчить владика Василь: «Чомусь так сталося, що більше з львівським духовенством спілкувався. Дещо пізніше, 16 серпня 1989 року, владика Юліан Вороновський висвятив мене на священика. Відбулася ця знаменна для мене подія в одному приватному будиночку в рідній Дорі. Спочатку, відверто кажучи, я не знав: що, де, куди і як. Прийшли і поставили перед фактом, оскільки дуже сильно боялися переслідування, арештів. На той час, само собою зрозуміло, як приймали Тайну Священства чи чернечі обіти. Направду, люди це робили лише з релігійних міркувань. Розуміли, що треба послужити як Всевишньому, так і своєму народові. Тому готові були, що можуть заарештувати, посадити до в’язниці. Мені, до певної міри, пощастило. Після рукоположення в складі групи душпастирів мені вдалося виїхати до Польщі. То було важко, але не неможливо. Якраз тоді потрапили на свячення отця Івана Мартиняка на єпископа. Та урочиста подія в чудотворному місті Ченстохова, де зібралися єпископи зі Східної Європи, залишила такий величезний слід у моєму серці. Пригадую ще молодого отця Івана Дацька та інших. То було, направду, величезне торжество УГКЦ! А після повернення в Україну з благословення митрополита Володимира Стернюка почав обслуговувати Підгаєччину, Чортків, Борщівський район. Тоді ще часи підпілля не минули. У Калуші, пригадую, мав реколекції для жінок „третього чину“. Там познайомився з підпільним священиком отцем Петрашем. Дуже поважна особа, глибоко вчена. Казали, що він був кандидатом на єпископа, але відмовився. Пізніше, коли нарешті почався вихід Церкви з підпілля, то в народі визріла настільки потужна сила, немов той вулкан розворушився, якого стримати вже ніхто не міг. Ринула лава і покотилася. Так. Тоді одну з перших прилюдних Служб ми відправляли в лісі у Доброму Полі біля Зарваниці».

У 1993 році був призначений канцлером Зборівської єпархії, а наступного року — вікарієм тієї ж єпархії та настоятелем церкви Преображення Господнього у м. Зборові (Тернопільська область). 1 червня 1996 року призначений протосинкелом Зборівської єпархії. Знову ж таки, повернемося до розповіді Преосвященного Василя Івасюка: «Трохи пізніше, в серпні 1990 року, мене перевели до Бережан на становище декана. Тоді Бережанський і Підгаєцький райони Тернопільщини були разом. А в 1993 році організовано Зборівську єпархію, яка простягалася на Підгаєччину, Бережанщину, Козівщину, Зборівщину (Тернопілля), Бродівщину, Радехівщину та Сокальщину (Львівщина). Вона нагадувала вигнуту, у вигляді лука, територію. І всі розуміли, що колись мусить перетерпіти певні зміни: переформатуватися в більш компактну. Тоді ж, у вересні 1993 року, владика Михайло Колтун закликав мене до Зборова, де я став спершу віце-канцлером, а згодом канцлером, протосинкелом. На останній посаді ще й навчався в Люблінському католицькому університеті на відділі канонічного права. Не закінчив його, бо спрямували на стаціонар до Риму в Григоріанський університет на факультет фундаментальної теології. Звідти повернувся в 2003 році».

По поверненні з Риму отримав призначення протосинкела Сокальської єпархії.

Єпископська діяльність

28 липня 2003 року Святіший Отець Іван Павло ІІ ухвалив призначення всечеснішого отця Василя Івасюка першим екзархом Одесько-Кримським.

28 вересня 2003 року, в 15-ту неділю після Зіслання Святого Духа, відбулася архиєрейська хіротонія. Головним святителем був Блаженніший Любомир, Кардинал, Гузар, а співсвятителями — Правлячий Архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії Преосвященний Юліан Вороновський та Правлячий Архиєрей Сокальської єпархії Преосвященний Михаїл Колтун. «Перепочинку не дали, бо Блаженніший Любомир Гузар заявив: нам потрібен єпископ на Одесу. Хоч планував трошки інше, адже хотів поїхати до Англії, щоб вивчити мову, проте відповів: „Добре“. Розумів, що треба. І 28 вересня 2003 року мене висвятили на єпископа Одесько-Кримського. Прийшов на південну землю, яка виявилася дещо чужою. Звичайно, не в прямому змісті цього слова… Там було тоді всього сім-вісім священиків. Якщо ми йшли до влади реєструвати греко-католицький храм, то на нас дивилися, неначе на чужинців. Але завдяки титанічній праці владики Любомира Гузара, його авторитету, я зміг краще „стати“ на півдні України. Коли ж закінчував служіння, то налічувалося 40 священиків. Багато це чи мало — не мені судити. П’ять областей і 40 священиків», — підсумовує свою діяльність на південних теренах владика Василь.

23 травня 2013 року — призначений адміністратором Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. Відтак впродовж 2014–2017 років виконував служіння єпископа Коломийсько-Чернівецького УГКЦ. Своє призначення владика Василь прийняв спокійно та з довірою до Господа: «Мені довелося бути в Коломиї вже з травня минулого року, відколи помер світлої пам’яті владика Микола Сімкайло. Це був добрий владика, зробив багато діл милосердя. З травня виконую обов’язки Адміністратора Коломийсько-Чернівецької єпархії. Склалося так, що 13 лютого цього року у Ватикані Святіший Отець проголосив офіційно на весь світ, що я буду Правлячим архиєреєм усієї Коломийсько-Чернівецької єпархії і відповідатиму за все її духовенство та вірних, а також за тих, хто, можливо, ще слабкий у вірі, до них теж треба дійти. Роботи багато, а пастирів мало. Нині є 245. Мені ще важко сказати, скільки бракує. Треба дивитися у певних ділянках… Скажімо, робота з дітьми, молоддю та катехизація — наші пріоритетні ділянки, де треба особливо кваліфікованих священиків… Нам не вистачає монахів. Зараз є лише один чоловічий монастир Студійського уставу в Дорі (Яремче). Монахи — найкращі духівники для священиків, які можуть допомогти їм відповісти на виклики сьогодення».

З 12 вересня 2017 року — єпископ Коломийський УГКЦ, адже відбулося виокремлення Чернівецької єпархії із тодішньої Коломийсько-Чернівецької.

Контактна інформація


Адреса: вул. І. Франка, 29, Коломия 78200, Івано-Франківська область, Україна

Телефон: +380 (34) 332-16-70
Факс: +380 (34) 332-44-76

Ел. пошта: diocese.kolomyja@gmail.com

Локація

Новини та анонси

Проповіді та промови

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae