EN

Декада місійності 2023 року

25 травня 2023, 00:00 5870

Декада місійності 2023 року розпочнеться у свято Вознесіння ГНІХ (25 травня за юліанським, 18 травня за григоріанським календарем) і триватиме до Зіслання Святого Духа (4 червня, 28 травня). Публікуємо матеріали для проведення Декади як у парафії, так і вдома.

Декада місійності 2023 року

Зважаючи на стан війни, у якому перебуває наша країна, пропонуємо Декаду-2023 провести так:

1. Використати матеріали 2018 року: Інструкція для священників і Путівник для мирян.

2. Для проведення Декади місійності на другому році війни пропонуємо оновлену концепцію 2023 року, згідно з якою кожен її день матиме таку структуру:

  • назва дня та біблійний уривок залишаються незмінними — як у Путівнику для мирян-2018 (наприклад, Перший день Декади «Божа любов, що дарує радість» з уривком із Євангеліє від Івана 14, 1–11 на с. 9 у друкованому варіанті);

  • оновлені роздуми в час війни 2023 року (тексти подаємо нижче);

  • замість традиційно трьох місійних завдань, цитати та молитви дня, які були запропоновані в Путівнику для мирян 2018 року, пропонуємо новий молитовний намір для приватної молитви, у колі сім’ї та всієї парафіяльної спільноти й одне місійне завдання на щодень Декади.

3. На парафіяльному рівні час проведення Декади пропонуємо парохові визначити самостійно, наприклад, після вечірні, молебню, акафісту чи зранку після Літургії. Для тих, хто немає можливості щоденно прийти до церкви на спільну молитву Декади місійності, просимо пароха заохотити парафіян молитися її вдома в колі сім’ї чи особисто за Путівником для мирян 2018 року.

Празник Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа — «Особисте утвердження у вірі»

Єв. від Луки 24, 36–53

Четвер 25 травня (18 травня)

Запрошення. У цей урочистий день великого свята Вознесіння Христового заохочуємо всіх відгукнутися на запрошення Блаженнішого Святослава належно підготуватися до празника П’ятдесятниці. Протягом наступних 10 днів ми читатимемо тексти Євангелія від Івана і всією парафіяльною спільнотою вслухатимемося в мудрі підказки, які Господь пропонує нам під час війни. Теми, на які звертає нашу увагу євангелист Іван, перегукуються з темами зцілення і лікування травм, завданих війною, та заохочують нас до практичних кроків, спрямованих до убогих і маргіналізованих, поранених і вимушено переселених. Особливу увагу ми присвятимо християнській сім’ї — домашній церкві, бо вони є першим та безпосереднім середовищем зцілення людського серця і зараз переживають найбільшу кризу й випробування.

Роздуми під час війни. Це вже другий рік, як ми зустрічаємо Паску і П’ятдесятницю у військовому протистоянні нашого українського народу проти широкомасштабного вторгнення на наші землі російського війська. Як і учні Христа після Воскресіння сховалися у світлиці з переляку і в боязні перед лицем смерті, так і ми, «налякані та повні страху», стривожені та зі сумнівами, які постають у наших серцях (пор. Лк 24, 37–38), переживаємо, що буде далі, коли закінчиться ця війна. Проте Христос як тоді, так і тепер показує нам свої рани, дозволяє себе торкнутися і співстраждає з нами. Він поруч із нами у наших муках та переживаннях, допомагає нам перетворити страх на спокій, тривогу на витривалість, розгубленість на вміння швидко й ефективно приймати правильні рішення. Він дарує нам Духа Святого і свій мир та дає місію проповідувати «покаяння на відпущення гріхів усім народам» (Лк. 24, 47). Саме так люди, прийнявши у свої очищені серця силу Святого Духа, зможуть підготуватися до Другого Приходу Христа і Його володарювання у Царстві Божому.

Молитовний намір. Молімося за витривалість нашого народу в молитві за перемогу у війні.

Місійне завдання. Задумаймося, що допомагає зберігати мир посеред війни? Поговорімо про свої переживання з найближчими людьми або ж підтримаймо тих, хто потребує нашої допомоги в цей момент.

День перший — «Божа Любов, що дарує радість»

Єв. від Івана 14, 1–11

П’ятниця 26 травня (19 травня)

Слово Боже. «Господи, — каже до нього Тома, — не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати тую путь?». Ісус до нього: «Я — путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили». А Филип Йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас». «Скільки часу я з вами, — каже Ісус до нього, — а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця» (Ів. 14, 1–11).

Роздуми під час війни. «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене» (Ів. 14, 1). Коли Ісус проходив містами, містечками й селами Святої Землі, Він збирав учнів і проповідував Царство. Одночасно Він показував на зрозумілому для всіх прикладі, чим є Царство, — слухав, милосердився і зцілював. Зцілення — це не лише лікування фізичних хворіб та ран. Зцілення — це також переміна серця, звільнення від зневіри, утвердження в перемогу добра над злом, рішуча відмова від розчарування. Ісус зцілює від кровотечі та сліпоти, одержимості та прокази, паралічу й остаточної людської недуги — смерті. Зцілення — це вияв Божої любові та уприсутнення Його Царства: «Він їх прийняв і говорив їм про Царство Боже та оздоровляв тих, що потребували того» (Лк. 9, 11). Бо повне зцілення людини стосується і тіла, і душі, оскільки наш матеріальний світ тісно пов’язаний із духовним. Господь дає приклад, як ми маємо діяти та проповідувати — зцілювати рани і недуги іншого, особливо в контексті пережитого досвіду геноцидних тоталітарних режимів, що нищили й нищать людину та її гідність.

Молитовний намір. Подякуймо Богові за нашу державу Україну й молімося за зміцнення надії, зростання у вірі та дієвій любові в нашому народі.

Місійне завдання. Провести молитви на оздоровлення, молячись також про відновлення і зцілення історичної пам’яті нашого народу.

День другий — «Святий Дух — Утішитель»

Єв. від Івана 14, 10–21

Субота 27 травня (20 травня)

Слово Боже. «І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я. Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас» (Ів.14, 10–21).

Роздуми під час війни. «Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю, а й більші від них робитиме» (Ів. 14, 12). Ми не можемо мріяти про майбутнє нашої Церкви, якщо не задумаємося над потребою зцілення травм: особистих, родинних, спільнотних, церковних, національних, історичних і глобальних. Сучасні знання законів психіки, динамізму розвитку суспільства, досвід душпастирського служіння та спілкування демонструють, наскільки ми всі потребуємо зцілення. Ісус несе цілісне загоєння ран людині, народу, цілому світу, але це зцілення можливе тільки тоді, коли ми наслідуємо Христа і приймаємо Святого Духа. Цілі покоління вірних нашої Церкви пережили великі потрясіння, які, на жаль, не припинилися, а набувають нових форм. Геноцидний терор і світові війни, насилля й ув’язнення, вимушене переселення та еміграція, пандемія і нова війна залишають глибокі рани в людських душах, у сім’ях і всьому суспільстві. Тому знову і знову нехай торкнеться нас цілюща Божа любов та милосердя, щоб ми гідно приймали животворяще Тіло і Кров Христа та творчий подих Святого Духа.

Молитовний намір. Молімося за всіх наших захисників і захисниць, які ціною власного життя відвойовують й утверджують незалежність нашої держави.

Місійне завдання. Мирянськими спільнотами, які діють при парафії, чи активними парафіянами відвідаймо сім’ї військових, що проживають на території нашої парафії, щоб у такий спосіб їх підтримати та допомогти в їхніх потребах.

День третій — «З нами Бог — ми Божі!»

Єв. від Івана 17, 1–11

Неділя 28 травня (21 травня)

Слово Боже. «Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа… Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони — твої. І все моє — твоє, твоє ж — моє, і в них я прославився. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми!» (Ів.17,1–11).

Роздуми під час війни. Бог завжди вірний Своєму слову. Все, що Він задумав, Він завершує у свій спосіб, логікою своєї любові. Коли Син Божий став Немовлятком, у перші місяці життя був вимушеним переселенцем і біженцем у чужі єгипетські краї. Він добровільно взяв на себе такий статус біженця, щоби виявити свою солідарність з усіма людьми, які змушені були втікати від жахіття війни, рятувати своє життя, покидати власні домівки, щоби знайти притулок у безпечніших краях. Бог розуміє людину навіть тоді, коли їй здається, що від неї відвернувся весь світ. Через вимушену міграцію Бог дає кожному внутрішню місію — відкривається нагода пізнати щось нове чи то в іншому регіоні України, чи в інших країнах: Польщі, Італії, Німеччині, Сполученому Королівстві, Канаді, Сполучених Штатах Америки тощо. Такі обставини дають можливість краще зрозуміти себе. Часто українці усвідомлюють своє українство і свої християнські корені, коли потрапляють на чужину. Ми маємо унікальну можливість змінити свою ментальність і навчитися цінувати дари, які дають різні країни світу, відкриваючи нам свої домівки, надаючи духовну, гуманітарну, фінансову й військову допомогу. Ми переживаємо час солідарності та взаємної відповідальності за долю наших народів.

Молитовний намір. Молімося за тих, хто втратив рідний дім, майно та змушений покинути Україну, втікаючи від війни, і про зміцнення в них надії та довіри свого майбутнього в руки Божі.

Місійне завдання. При парафії організуймо вечір зустрічі (вечір української пісні чи духовний вечір із чаюванням) для тимчасово переселених осіб, роздавши їм персональні запрошення.

День четвертий — «Гілка, яка приносить плід»

Єв. від Івана 14, 27–15, 7

Понеділок, 29 травня (22 травня)

Слово Боже. «Я — виноградина правдива, а мій Отець — виноградар. Кожну в мені гілку, яка не приносить плоду, відрізує він. А кожну, яка вроджує плід, він очищує, аби ще більше плоду давала. Уже і ви чисті — словом, яким промовляв я до вас. У мені перебувайте — а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви — гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, — той плід приносить щедро» (Ів.14, 27 – 15, 7).

Роздуми під час війни. «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!» (Ів. 14, 27). Пандемія, яку кожен із нас пережив, дала змогу ще виразніше побачити обличчя скаліченого людства і потреби зраненої людини, що страждає від самотності, страху, тривог, залежностей, неспокою та несправедливості. Війна, яка прийшла на українську землю тепер, принесла каліцтво і сирітство, розруху домівок і місць праці чи відпочинку, з лиця землі зникли цілі міста й села України. Ми потребуємо Цілителя, і самі маємо бути знаряддям зцілення, щоб являти Царство, яке проповідуємо. Саме з дороги зцілення, яка переплітається зі стежками покаяння, відкривається шлях до справжньої місійності. Діти Церкви, які досвідчили життєдайну любов милосердного Бога, усвідомили своє покликання до Божого синівства і доньківства, дарованого у Хрещенні, стають місіонерами, що проповідують Євангеліє відкуплення й оздоровлення. Бо із Христом, розп’ятим і воскреслим, труднощі й випробування, страждання та страх перед смертю трансформуються у воскресіння, витривалість, мир і вірність.

Молитовний намір. Молімося за всіх волонтерів, медиків та людей доброї волі, які своїм служінням підтримують наше військо, і тих, хто постраждав унаслідок війни.

Місійне завдання. Разом із мирянськими спільнотами, братствами й активними парафіянами відвідаймо хворих у лікарні, зокрема тих, які постраждали від війни.

День п’ятий — «Де нам шукати правди?»

Єв. від Івана 16, 2–13

Вівторок, 30 травня (23 травня)

Слово Боже. «Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані мене вони не спізнали. Сказав же я вам це, щоб ви нагадали те, що я вам говорив, коли прийде ота година… Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, — пришлю його до вас… Тож коли зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду, — він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане» (Ів.16, 2–13).

Роздуми під час війни. «Тож коли зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду, — він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане» (Ів. 16, 13). У парадоксальний спосіб ми осягаємо зцілення не тоді, коли зосереджуємося на собі, своїх труднощах, потребах і проблемах, а тоді, коли відкриваємося на дію і ведення Святого Духа. Цей Дух є духом творіння, зцілення і служіння. Він спрямовує нас нести до своїх ближніх співчутливу й милосердну любов, намагаючись через людську присутність і близькість дати людям, які цього найбільше потребують, відчуття Божої цілющої присутності й животворної любові. Про цей євангельський парадокс наш Господь сказав: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде» (Мт. 10, 39). Губити своє життя задля Христа означає присвячувати його служінню нашим ближнім, зокрема найбільш знедоленим, убогим, маргіналізованим, яких Господь називає своїми «найменшими братами» і каже, що все, що ми зробили одному з них, ми Йому зробили (пор. Мт. 25, 40). Тож у служінні ближньому з любові людина «віднаходить своє життя», тобто повертається до найбільшої правди про себе саму як про улюблену дитину Божу, створену з любові й покликану до справедливості та любові.

Молитовний намір. Подякуймо Богові за нашу Церкву та всіх військових капеланів.

Місійне завдання. Сьогодні парафіяльною спільнотою та в наших сім’ях молимося Псалом 91 (90) про Божу опіку над усіма військовими капеланами (спільно вголос читаємо цей псалом).

День шостий — «Особиста відповідальність»

Єв. від Івана 16, 15–23

Середа 31 травня (24 травня)

Слово Боже. «Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться. Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко — з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема! Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере. І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, — він дасть вам у моє ім’я» (Ів.16, 15–23).

Роздуми під час війни. Великою трагедією на війні є загибель воїнів. Особливо боляче переносять цю втрату члени їхніх сімей. Проте гинуть не лише військові. У цій війні ворог обрав жорстоку й аморальну тактику цілити саме в мирне населення, щоб налякати і деморалізувати українців. Найбільше страждають діти. Понад 500 діточок було вбито російським агресором і ще майже 1000 отримала поранення. Щонайменше кілька тисяч українських дітей, особливо сиріт, примусово вивезли на окуповані території або у рф. А ці діти ні в чому не винні. Вони бачили те, чого не повинні були бачити: смерть, ґвалт, розруху й війну. Вони пережили те, чого не повинні були переживати. Бог не хоче смерті людини. Бог миру хоче подарувати дітям і нам спокій та силу витривалості. Він визволяє нас від страху, що паралізує нашу здатність шукати хоч якесь пояснення того, що відбувається, та хоч щось зробити, щоб зупинити цю кричущу несправедливість. Милосердний Господь огортає своїми люблячими обіймами кожну дитину і зціляє їхні серця своєю батьківською любов’ю. Бог стає духовним опікуном цих дітей та надихає людей доброї волі усиновити й удочерити сиріт. Кожен із нас може стати молитовним опікуном над усіма діточками, і можливо, у наших сім’ях з’явиться бажання взяти відповідальність на себе й усиновити чи удочерити дитину, прийняти її у свою сім’ю.

Молитовний намір. Молімося за всіх дітей, які постраждали від війни, зокрема сиріт і тих, які втратили свої домівки чи були вивезені з України.

Місійне завдання. Разом із катехитами та мирянськими спільнотами при парафії організуймо парафіяльне свято для дітей, запросивши на нього дітей тих родин, які не відвідують храм, та з тимчасово переселених сімей, що мешкають на території парафії.

День сьомий — «Спільнота молитви»

Єв. від Івана 16, 23–33

Четвер 1 червня (25 травня)

Слово Боже. «Просіте ж — і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть. Оповідав я вам про те притчами. Надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас, лише — одверто про Отця звістую вам. Ось того дня проситимете ви в моє ім’я, — і я вже не кажу, що за вас Отця буду благати: Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили і повірили, що я від Бога вийшов» (Ів.16, 23–33).

Роздуми під час війни. «Просіте ж — і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть» (Ів. 16, 24). Те, що характеризує християнську любов, це її конкретність. Як конкретним є кожен наш ближній із його неповторними щоденними потребами, так конкретною має ставати і Божа присутність у наших вчинках милосердя: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього прийняти в дім, хворого й ув’язненого відвідати тощо (пор. Мт. 25, 35–36; Іс. 58, 6–7; Послання Синоду Єпископів УГКЦ 2020 р. «Залишиться вам одне — те, що ви дали вбогому!», 1). Наше служіння ближнім часто виявляється у заспокоєнні їхніх нагальних потреб. Проте Божа любов спонукає нас сягати до кореня людських бід і нещасть, які часто приховані в людському гріху й виявляються в отруєних несправедливістю суспільних відносинах. Тому наші християнські зусилля принесуть ще більші плоди, коли ми, поряд із заспокоєнням потреб певної особи, змагатимемося за зцілення душі і в такий спосіб утверджуватимемо спільне благо, з якого черпатиме надію кожен член людської спільноти. Ми маємо бути Церквою, яка виходить поза себе, щоби служити. І в цьому натхненні вміщено заклик до кожного з нас виходити із зони власного комфорту, відриватися від себе й відкриватися щораз більше до своїх ближніх. На практиці це означає скеровувати свою увагу і кроки до конкретних людей, які живуть «на периферіях» сучасного світу, сповнені страхом, смутком та безнадією; до тих, чий крик про допомогу не доходить до вух оточення, закам’янілого в байдужості й егоїзмі, але повинен знайти відгомін у серці справді віруючої людини, урухомлюючи в її житті потоки солідарності, співчутливого слухання та милосердної любові. Так ми зможемо в сучасному світі, зануреному у страх смерті і тривогу перед днем прийдешнім, принести знак надії, яка «не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5).

Молитовний намір. Молімося за всіх військовополонених і зниклих безвісти, довіривши їх Божому Провидінню, та щоби Бог зміцнив їхніх рідних у цей нелегкий час.

Місійне завдання. Мирянськими спільнотам, які діють при парафії, або активними парафіянами відвідати самотніх осіб чи людей похилого віку, поранених, скалічених, які проживають на території парафії.

День восьмий — «Християнська сім’я — домашня церква»

Єв. від Івана 17, 18–24

П’ятниця 2 червня (26 травня)

Слово Боже. «Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині. Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» (Ів. 17, 18–24).

Роздуми під час війни. Міцні подружні стосунки зазвичай ґрунтуються на багатьох важливих чинниках, серед яких — любов, кохання, взаєморозуміння, підтримка та довіра одне до одного. Під час війни більшість українців тривалий час занурена у стресові ситуації через втрату рідних і близьких, виїзд жінок із дітьми за кордон, участь чоловіків і жінок у військових діях на фронті. Навіть якщо всі члени сім’ї залишаються разом, загальна негативна атмосфера війни дуже виснажує кожного, усім стає все важче спілкуватися з іншими, виявляти терпеливість і розуміння. Це позначається на людських стосунках, зокрема й подружніх, а інколи навіть призводить до їхнього руйнування. Не одна сім’я в болісний спосіб відчула всі свої обмеження та слабкості. Не одна сім’я пережила втрату рідних, кризу, напруження й дискомфорт. Не одна людина усвідомила, що не може виявляти терпеливу і милосердну любов до найближчих. Не одні батьки відчули, що не підготовлені до того, щоб мудро та по-Божому провадити своїх дітей і підтримувати один одного в мандрівці віри посеред розбурханого моря війни та спричинених нею труднощів. На ці людські, духовні і психологічні обмеження наклалися зовнішні чинники: втрата роботи, зменшення заробітної платні, що стало джерелом додаткового страждання і неспокою в родинах. Водночас нашим завданням є поставити в центрі уваги душпастирство родини й катехизацію сім’ї, яка покликана бути у світі відображенням спільноти Пресвятої Тройці та знаком надії для всього людства. Віруюча сім’я, яку церковна традиція називає «домашньою церквою», має в усі часи бути «дорогою церкви». Сім’я, як вірний, нерозривний і плідний союз єдності й любові між чоловіком та жінкою, є привілейованим місцем особистого і суспільного розвитку. Хто сприяє сім’ї, сприяє розвитку людини; хто атакує сім’ю, той атакує людину. Навколо сім’ї і життя розгортається сьогодні найголовніший виклик, який зачіпає саму гідність людини.

Молитовний намір. Молімося за зміцнення сімей нашої парафії та ран, які спричиняють розділення і кризу сім’ї, особливо під час війни.

Місійне завдання. Організувати при парафії психологічну порадню (центри резильєнтності) або провести одноразову зустріч із психологом на тему «Стресостійкість під час війни».

День дев’ятий — «Паси мої вівці»

Єв. від Івана 21, 15–25

Субота 3 червня (27 травня)

Слово Боже. «Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: „Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?“ — „Так, Господи, — відрікає той Йому, — Ти знаєш, що люблю Тебе“. Тож мовить йому: „Паси мої ягнята!“ і знову, вдруге каже до нього: „Симоне Йонин! Чи любиш мене?“ „Так, Господи, — відвічає Йому, — Ти знаєш, що люблю Тебе“. І мовить йому: „Паси мої вівці!“ і втретє йому каже: „Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?“ і засмутився Петро, що аж утретє його питає: „Чи любиш мене“, — то й каже Йому: „Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!“ і каже йому Ісус: „Паси мої вівці!“» (Ів. 21, 15–25)

Роздуми під час війни. Бог великий і Бог всесильний! Бог є володарем життя та смерті. На війні гинуть люди, гинуть воїни, які віддають життя в бою за незалежність України, бо захищають від ворогів свою віру, культуру, землю. Вони воюють за наше мирне життя, за добробут і спокій, вони рятують міста й села. Ми молимо Боже милосердя за вбитих на війні ратників, просимо за прощення усіх гріхів, які вони учинили свідомо чи несвідомо. Сам Господь сказав, що «ніхто неспроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Ми бачимо їхні рани та муки, чуємо їхній стогін і страждання, усвідомлюємо, що вони понесли нестерпні випробування, перебуваючи у скруті, трудах і неспанні, голоді, спразі й виснаженні. Багато з них були, як ті вівці, що їх було ведено на заколення. Але ми добре знаємо, що вони мужньо потрудилися у страшних і вікопомних битвах. Господь приймає їхню жертву, яку вони поклали за ближнього свого і зодягає їх у шати світлі й чисті, як тих, що вибілили тут одяг свій у крові своїй. Господь робить їх спільниками в торжестві та славі переможців разом з усіма, хто воював під знаменом Хреста проти світу, плоти й диявола. Відійшовши до вічності, вони далі з нами і продовжують молитися за нас із Небесного Єрусалиму. Милосердний Господь долучає їх до собору славних страстотерпців, добропобідних мучеників, праведних і всіх святих, усіх захисників України, Небесної сотні й сучасних воїнів.

Молитовний намір. Помолімося за всіх померлих, які стали жертвами російського агресора.

Місійне завдання. При парафії разом із місцевою громадою організуймо зустріч із фотовиставкою під назвою «Вдячні за життя» із світлинами місцевих загиблих героїв, волонтерів, медиків і спільним молебнем (або вечірнею) за них.

День десятий — Празник П’ятдесятниці — «Наша місія: бути носіями Святого Духа»

Єв. від Івана 7, 37–52; 8, 12

Неділя 4 червня (28 травня)

Слово Боже. «Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на ввесь голос: „Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!“ Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений… І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: „Я — світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя“» (Ів. 7, 37–52; 8,12).

Роздуми під час війни. «Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Ів. 7, 38). Упродовж довгих століть Україна була спрагла справедливості й боролася за свою державу. Як за часів Київської Русі-України та Козаччини, так і на початку чи в середині ХХ сторіччя і тепер на початку ХХІ сторіччя українці будують власний дім не у складі інших держав чи імперій, а як суверенну державу зі своїми законами, мовою, культурою і економічним потенціалом. Сьогодні ми переживаємо новий історичний виток відродження й утвердження соборності українського народу та його держави. За словами Блаженнішого Святослава, теперішні новітні виклики стосуються не лише України: ми є свідками творення нових стосунків між усіма країнами світу, «усе людство увійшло у цілковито незвіданий — невідомий і тривожний, але сповнений надії — етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних». Після війни Україна відновить свою територіальну цілісність та долучиться до сім’ї європейських народів. Відбудеться міжнародний суд, на якому буде засуджений московський агресор. Україну чекає глибинне відновлення економіки, зміцнення війська, розвиток культури, суспільного й духовного життя. Проте ці зміни не відбудуться без участі кожного, хто живе на цій землі, і без допомоги цивілізованого світу. Ми маємо вже зараз робити висновки з цієї війни. Нам потрібно по-справжньому молитися та сумлінно вчитися, віддано працювати і творити нову цивілізовану країну. Сьогодні ми маємо можливість обновити свою державу на євангельських цінностях, які успадкували ще тисячу років у Хрещенні Русі-України, а також на принципах поваги до гідності кожної людини, верховенства права і демократії, про що мріяли наші славні попередники, мученики, герої, пророки. Сьогодні це є нашою спільною місією. І для цього нам потрібно багато молитися, постити, творити єдність і брати на себе співвідповідальність за долю українського народу та держави.

Молитовний намір. Молімося за духовне відродження і єдність України в цій місії.

Місійне завдання. Станьмо людьми надії, до якої кличе нас Господь! Дізнаймося про діяльність волонтерів чи благодійних фондів, які допомагають військовим та тимчасово переселеним особам і з якими можемо співпрацювати особисто чи як парафіяльна спільнота. Запропонуймо їм свою допомогу і свій час у силу власних можливостей, щоб у такий спосіб особисто долучитися і пришвидшити перемогу нашої країни.

Дивіться також