Глава УГКЦ очолив ювілейні святкування в парафії Святих Сергія і Вакха в Римі

Понеділок, 22 жовтня 2018, 11:46

У неділю, 21 жовтня, Блаженніший Святослав очолив Архиєрейську Божественну Літургію в українській парафії Святих Сергія і Вакха в Римі. Візит Глави УГКЦ відбувся з нагоди храмового празника та святкування 300-ліття віднайдення Жировицької ікони Пресвятої Богородиці.

Зображення 1 / 8 Використовуйте клавіші для перегляду

Пояснюючи вірним євангельський уривок дня, який розповідає притчу про сіяча, Глава УГКЦ наголосив, що «Божим Словом, яке Господь дає людині, є сам Ісус Христос». «Те Боже Слово стало тілом і промовляє до нас через Євангеліє, різні знаки, людей, обставини. Однак дуже часто ми не усвідомлюємо того, що Бог хоче нам сказати», – сказав Блаженніший Святослав.

Саме тому проповідник закликав кожного подумати над тим, «на яку землю в моєму серці потрапляє зерно Божого Cлова, бо плід, здатність прийняти той зародок, який має в собі зерно, залежить від мене, наскільки відкрите моє духовне вухо, наскільки уважне до того Слова є моє серце, чи я даю простір цьому Слову прорости в моєму житті». Прикладом справжньої, доброї ріллі є постать Пречистої Діви Марії, яка «підпорядкувала все своє життя Божому Слову, навіть більше – вона настільки створила простір Божому Слову у своєму серці, що стала матір’ю Сина Божого».

Глава УГКЦ у своїй проповіді також розповів історію чудесного віднайдення образа Жировицької Матері Божої, наголосивши, що «правдоподібно ікона є сучасницею періоду історії України, відомого як період “великої руїни”, коли українська земля палала війною і була розділеною між сусідніми країнами». «Тут, у Римі, чернець малював цю ікону як власну молитву. Мабуть, він намалював на цій іконі плач і сльози української землі, молитву за мир на нашій землі. Молитву за тих, хто опинився за межами рідної землі», – зазначив проповідник. Глава УГКЦ також наголосив на важливості особи патріарха Йосифа Сліпого, який знову повернув у власність УГКЦ храм і посілість на площі Мадонна дей Монті.

Розповідаючи історію написання та віднайдення Жировицької ікони, Блаженніший Святослав вказав на «подібність із часами, які ми сьогодні переживаємо». «Я переконаний, що слово, яке Господь Бог скеровує сьогодні до нас, є доброю новиною. Це добра новина передусім для всіх вас, тут присутніх: кожну вашу молитву, кожну вашу сльозу Мати Божа особисто переносить із землі на небо. Є добрим словом для нашої Церкви: оскільки за часів патріарха Йосифа тут була створена перша парафія для наших людей, сьогодні я заношу до чудотворної ікони молитву, щоб тут, у цьому храмі, невдовзі було створено перший єпископський осідок нашої Церкви в Італії. Прагну, щоб ви, як Божий народ, оце Марійське «pascolo» (пасовисько), отримали свого пастиря і не почувалися як овечки, які не мають пастиря. Сьогодні добра благовість лунає для усієї України, бо сама Мати Божа виходить на захист свого народу», – наголосив Предстоятель УГКЦ.

Завершуючи проповідь, Глава УГКЦ закликав українську спільноту Рима до почитання Жировицької ікони Матері Божої, до усвідомлення унікальності перебування Її ікони в українському храмі Святих Сергія і Вакха. Закликав часто приходити до неї в прощах та молитвах.

Після Божественної Літургії Глава УГКЦ привітав гостей святкування, серед них – архимандрита Яна Сергія Гаєка, Апостольського візитатора греко-католиків Білорусі. Додамо, що саме в Білорусі знаходиться оригінал Жировицької ікони Матері Божої.

 

Секретаріат Глави УГКЦ в Римі

Історична довідка

У другій половині XV століття село Жировиці належало до боярина Олександра Солтана. Точна дата віднайдення чудотворної ікони – невідома, проте воно припадає приблизно на 1470 рік. Одного разу пастушки боярина, які пильнували свої стада, побачили біля лісу на груші якісь вогняні промені. Спочатку вони налякалися, але коли промені зникли, то підійшли до дерева, спостерегли, що при ньому неначе у повітрі завішена була мала ікона Богородиці. Опісля, вони взяли ікону та понесли її до господаря, який спочатку не надав тій події великого значення і поклав її у скриню. Коли ж до нього прийшли гості, він хотів показати їм знахідку пастушків, проте, коли відкрив скриню, на своє здивування, не знайшов там ікони. Наступного дня пастушки знову принесли йому ікону, сказавши, що знайшли її на тому самому місці, що й попереднього разу. В цей раз він з великою побожністю взяв ікону і просив пастушків показати йому місце, де вона появилась. Боярин оглянув місце й наказав вирубати ліс і на тому місці, де стояло дерево, побудував дерев’яну церкву, до якої цю ікону торжественно перенесено.

У середині XVІ століття у Жировицях було побудовано монастир. У 1613 році його перейняли під свою опіку монахи василіани. В тому часі ігуменом Битенського й Жировицького монастирів був Йосафат Кунцевич (св. Йосафат), який з допомогою великого канцлера литовського Лева Сапіги, відреставрував церкву. Там діялися нові чуда і багато прочан приходило до того місця. Слава про чудотворну ікону розійшлася далеко за межі Жировиць. Від того часу слава і почитання ікони Жировицької Богоматері зростали, поширювались, множились чуда, приходила маса паломників з різних сторін.

Рим

Триста років тому отець-прокуратор Венедикт Трулевич сказав мулярові Симонові Чотті розпочати реставраційні роботи в церкві свв. Сергія і Вакха в Римі. Коли майстер розпочав роботу кімнати, яка сьогодні є ризницею, то, знімаючи штукатурку, побачив на стіні намальоване око, коли він гострим віником продовжував свою працю, то побачив ще одне. З несподіванки, він пішов до кімнати о. прокуратора, щоб сповістити його про свою знахідку, але той наказав забілити знайдене зображення і продовжувати роботу. Після закінчення робочого дня майстер пішов додому. Яким же було його здивування, коли, прийшовши до церкви наступного дня, він побачив, що те вапно, яким забілював зображення, відпало і показалася ціла Ікона, на якій зображено Матір Божу з Дитятком Ісусом на руках. Він негайно побіг до о. прокуратора і розповів йому, що сталося. Коли ж прибіг сам прокуратор, то великим було його здивування, адже він побачив, що та ікона – це чиста копія чудотворної ікони Матері Божої з Жировиць, яка в усьому подібна до оригіналу, але оригінальна ікона є на дереві й до того ж меншого розміру.

Таким чином можна ствердити, що хоч ікону в церкві свв. Сергія і Вакха було віднайдено у 1718 році, вона там була вже раніше, проте й до сьогодні залишається таємницею, хто і коли її написав та хто і чому прикрив вапном. Є припущення, що цю ікону міг написати хтось з оо. Василіян, хто був у Жировицях і не бажав покидати цього місця, але з волі настоятелів змушений був прибути до Риму.

Проте, цікавим є те, що хоч ікона була прикрита вапном і знаходилася у вогкому місці (а ми не знаємо скільки часу те тривало), вона не втратила своєї краси. Через один рік, на початку серпня 1719 року, як пише о. д-р Іван Хома, «Цариця неба почала роздавати ласки», з якими почали в церкві також появлятися і «вота», в яких вірні дякували за отримані ласки. Також відомий випадок з 13 чоловіками з села з-поза Риму, які прийшли до церкви, клякнули перед чудотворною іконою і потім помазали себе оливою з лампади. Коли ж їх запитали, хто сказав їм прийти до церкви і так зробити, то вони відповіли, що «гарна і велика Пані, як ми працювали в Террені ді Аффоґа (5-6 миль від Риму), сказала нам: коли хочете видужати з вашої недуги, підіть до церкви свв. Сергія і Вакха коло Мадонна дей Монті, ввійдіть і помажіть себе оливою з лампадки, яка горить перед іконою, що її недавно там відкрито». Помазавшись, відійшли всі потішені і ніхто їх більше не бачив. Кілька днів опісля прийшло 15 жінок в білій одежі, та й після молитви перед Іконою відійшли.

Таким чином серед жителів римського кварталу Монті розквітав культ чудотворної ікони Жировицької. У 1735 році о. Ігнатій Кульчинський склав інвентар церкви, який подав до Конгрегації Пропаганди; серед описаних церковних речей була й «Книга одержаних ласк, що їх приписувано Пречистій Діві Марії».

Варто згадати й про те, що у 1801 році церкву торжественно відвідав папа Пій VII (1800-1823), який у 1807 році відновив Галицьку митрополію. Він урочисто, з цілим папським двором, відвідав церкву та молився перед чудотворною іконою, дякуючи за визволення з наполеонської неволі.

Коли ж Блаженніший Йосиф (Сліпий) відкупив цілу посілість, то 8 вересня 1970 року за його стараннями та з благословення Римського вікарія Кардинала Анджело Дель’Аква було створено персональну парафію Святих Сергія і Вакха та Ікони Жировицької Богоматері.

Від 90-их років минулого століття, з прибуттям численної української еміграції з України, роль парафії свв. Сергія і Вакха та Ікони Жировицької Богоматері посилилася в духовному житті українців. Кожного дня у церкві звершують Богослужіння та вирує парафіяльне життя.

 

Олег Цуньовський