У Погоні освятили пам’ятник владиці Софронові (Дмитерку)

Вівторок, 29 серпня 2017, 14:52

Пам’ятник ісповіднику віри, багатолітньому єпископу Івано-Франківської єпархії УГКЦ Софронові (Дмитерку) освятили в селі Погоня Тисменицького району. Чин освячення здійснив владика Володимир (Війтишин), Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський.

Зображення 1 / 5 Використовуйте клавіші для перегляду

День Успення та Внебовзяття Пречистої Діви Марії – це празник у монастирській обителі отців василіан у відпустовому місці Погоня. У співслужінні з отцями Чину святого Василія Великого, на чолі з протоігуменом Іваном Школиком, ЧСВВ, та іншими запрошеними священнослужителями Митрополит Володимир відслужив Божественну Літургію. По закінченні протоігумен Іван подякував йому за візит і звершене священнодійство, а також вручив ювілейну медаль «100-річчя від дня народження владики Софрона Дмитерка» отцю-настоятелеві Погінського Святоуспенскього монастиря Никодимові Гуралюку, ЧСВВ.

Відтак, із храму до пам’ятника владики Софрона вийшла процесія і відбулось освячення скульптури. В урочистостях взяла участь і родина світлої пам’яті владики Софрона. Освятивши пам’ятник, Митрополит Володимир склав слова вдячності всім, хто спричинився до його встановлення.

Пригадуємо, що владика Софрон (Дмитерко) народився 1 червня 1917 року в селі Бичківці на Тернопільщині. При хрещенні одержав ім’я Степан. Батько Михайло служив священиком спочатку в Бичківцях, а потім – у селі Мишків Заліщицького деканату. У Мишкові з семи років почав ходити до вселюдної початкової школи, а після її закінчення вступив у Тернопільську гімназію. Відвідував цей заклад чотири роки, аж поки польський уряд не закрив його. Через тривалий час він зумів відновити свою освіту у Станиславові. Степан Дмитерко серйозно почав цікавитись монашим життям, навчаючись у Станиславівській гімназії. У 1932 році після вступних іспитів Степана Дмитерка прийнято до новіціату отців василіан у Крехові, де він після шести місяців отримав облечини, на яких одержав монаше ім’я Софрон.

Після новіціату продовжував свої студії по монастирях і готувався до священства. Риторики і філософії вчився у Кристинополі, теології – у Лаврові. Якраз там його захопила війна. Після довгих поневірянь студенти-монахи опинилися в Чехії, де були прийняті на навчання у семінарію в Оломовці на Мораві. Незабаром німці прогнали братів василіан з Оломовця, і вони знайшли пристановище аж у Празі, у Карловім університеті. Було це 1940 року.

Після висвячення єпископом Миколою Дудашем братів василіан на священиків гестапо їх усіх заслало на каторжні роботи по всій Чехії. Софронові Дмитерку випало працювати в Моравській Остраві на шахті «Кароліна». Був звільнений за втручання УГКЦ, 1943 року частина молодих єромонахів поїхала на Захід далі вчитися, кількох (серед них і о. Софрона Дмитерка) повернуто до Львова. Після кількох місяців перебування у Львові був направлений до Бучача префектом чоловічої гімназії при василіанському монастирі, де працював до закриття закладу.

Із приходом більшовицької влади всі священики, які не перейшли на православ’я, змушені були вести нелегальний спосіб діяльності. Богослужіння відправляли таємно, по хатах, всюди, де тільки люди зверталися по духовну опіку. Так було в селі Яківка поблизу Обертина, в Коломиї, Долині, у Львові, у Ланчині Надвірнянського р-ну, в Яремчі, в Чортківському і Заліщицькому районах Тернопільської області та багатьох інших місцях.

Наприкінці 1960-х років владика Іван Слезюк, будучи хворим, шукав собі наступника, бо Церква в той складний час мусіла мати провідників. Під час однієї зустрічі він запропонував о. Софронові Дмитерку стати єпископом. Згоду священик дав після того, як повідомив про це василіанський протоігуменат. Думка була однозгідною: з огляду на канонічні потреби Церкви, а також із послуху о. Софрон Дмитерко погодився взяти на себе ці нелегкі обов’язки. Хіротонія проходила в дуже скромних умовах, на приватній квартирі лікарки Софії Девосир та її сестри монахині Віри в Івано-Франківську. При цих двох свідках владика Слезюк уділив о. Софронові єпископські свячення. Сталося це 30 листопада 1968 року. Єпископ Софрон провадив єпископське служіння як коад’ютор, із правом наступництва, а єпископський уряд і надалі виконував аж до смерті владика Слезюк. 1973 року єпископа Дмитерка несподівано арештували. У березні 1974 року він був етапований у 38-му зону, що у присілку Лєнінскоє на Луганщині. З огляду на вже немолодий вік, владика Софрон Дмитерко виконував обов’язки сторожа, потім працював на інших примусових роботах. Після звільнення з ув’язнення в 1975 році поряд із цивільною працею владика Дмитерко виконував єпископські обов’язки. Давав різні розпорядження, полагоджував спірні питання разом з іншими єпископами, готував до висвяти підпільних семінаристів. Усього за часи підпілля рукоположив понад 65 священиків. Із початком1989 року єпископ Софрон Дмитерко, ЧСВВ, перейшов на легальне становище, ревно виконуючи архипастирський обов’язок. 7 листопада 1997 року Папа Римський Іван Павло II задовольнив прохання владики Софрона (Дмитерка) про зречення з уряду єпископа Івано-Франківського за віком. Його наступником став владика Софрон (Мудрий), ЧСВВ.

Відійшов у вічність 5 листопада 2008 року о 5:15 ранку. Похований у крипті катедрального собору Святого Воскресіння Івано-Франківська.

Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами www.ugcc.if.ua