X. Відродження Церкви (1989)

З огдяду на політику демократизації у другій половині 1980-х, яку проводив у СРСР Михайло Горбачов, греко-католики більше не бажали миритися з несправедливістю щодо Церкви. Провісником легалізації УГКЦ стало оприлюднення заяви про вихід з підпілля групи священиків (23 осіб) і вірних під керівництвом владики Павла Василика, датованої 4 серпня 1987 року. А наприкінці цього ж року активні греко-католики утворили Комітет захисту прав Української Католицької Церкви на чолі з колишнім політв’язнем Іваном Гелем. Цей комітет був правонаступником української релігійної правозахисної організації «Ініціятивна група для захисту прав віруючих і Церкви», заснованої ще 1982 року, яку очолювали Йосиф Тереля та Василь Кобрин. Керівники поставили перед собою єдину мету — легалізацію УГКЦ, яку планували здійснити через «пробудження» українського суспільства і якнайширше представлення проблеми греко-католиків перед органами державної влади СРСР і світовою громадськістю.

Комітет почав збирати підписи під заявою щодо офіційного визнання УГКЦ. Протягом 1988–1989 років було зібрано близько 120 тисяч підписів.

У містах і селах Західної України просто неба проводилися Богослужіння, котрі спочатку збирали невелику кількість вірних, але згодом переросли в багатотисячні маніфестації. Велика кількість вірних зібралася під час святкування 1000-ліття Хрещення в липні 1988 року в селах Грушів і Зарваниця під проводом владики Павла Василика, отців Володимира Війтишина, Йосифа Мороза, Івана Сеньківа, Тараса Сеньківа, Григорія Сімкайла, Миколи Сімкайла та ін. Багатотисячна маніфестація зібралася під час урочистого Богослужіння на честь 175-ліття від дня народження Тараса Шевченка у 1989 році у Львові, яке відправили православний та греко-католицький священики Михайло Нискогуз і Михайло Волошин. Велелюдною акцією було вшановано пам’ять отця Маркіяна Шашкевича у с. Підлиссі 6 серпня 1989 року.

У травні 1989-го в центрі Львова, біля колишнього монастиря Кармелітів Босих, греко-католицькі священики розпочали щонеділі служити Літургії. Також у найбільших містах Західної України на міських цвинтарях проводилися багатолюдні панахиди на честь полеглих бійців за долю України. Найбільш масовим став похід вулицями Львова до собору Святого Юра 17 вересня 1989 року. Люди вимагали свободи віросповідання для греко-католиків.

Того ж року відбулася безпрецедентна акція голодування греко-католиків на Арбаті в Москві. Її розпочали єпископи Павло Василик, Софрон Дмитерко і Филимон Курчаба в приміщенні Верховної Ради СРСР 18 травня 1989 року. Пізніше до акції долучилися духовенство й миряни, котрі змінювали одні одних протягом п’яти місяців. Голодування викликало великий резонанс у Радянському Союзі й у світі.

Важливим чинником інформаційної боротьби стало розповсюдження в країнах Заходу друкованих часописів Комітету захисту Української католицької церкви «Християнський голос». У справу легалізації Церкви зробили також внесок інші релігійно-патріотичні організації, як, наприклад, Марійське жіноче товариство «Милосердя», відроджене в 1988 році.

З огляду на внутрішній та зовнішній тиск радянська влада була змушена визнати права УГКЦ, і 28 листопада 1989 року (перед зустріччю Івана Павла ІІ з Горбачовим 1 грудня 1989 р.) вийшла заява Ради у справах релігій при Раді міністрів УРСР, згідно з якою греко-католики отримували право на заснування й реєстрацію громад, користуючись «усіма правами, встановленими законом для релігійних об’єднань в УРСР».

Офіційна легалізація дала також змогу розвивати внутрішню інфраструктуру УГКЦ. Так, стараннями владики Володимира Стернюка у вересні 1990 року відновила свою діяльність Духовна семінарія Святого Духа у Львові, першим ректором якої було призначено владику Филимона Курчабу.

23 січня 1990 року в церкві Преображення у Львові за участю владик з України та майже 200 священиків і численних мирян відбувся Собор Церкви. На ньому було прийнято кілька ухвал, серед яких заява про недійсність рішень Львівського псевдособору 1946 року.

У червні 1990-го підпільні владики мали зустріч з Папою Іваном Павлом ІІ, на якій він «поблагословив і утвердив канонічну й церковну єдність єдиної Помісної УГКЦ на батьківщині й у діаспорі». Завершальними кроками легалізації Церкви стали повернення греко-католикам архікатедрального собору Святого Юра у Львові, яке відбулося 19 серпня, відновлення легальної діяльності монаших Чинів і Згромаджень та приїзд до України Глави УГКЦ Мирослава Івана Любачівського 30 березня 1991 року.

DEBUG

0.0337
clr:25
cch:-no-
sql:0.0088
csql:0.0000
out: 0.0000
..........
M: 3,136,224
m: 2,721,880