VIII. Патріарх Йосиф Cліпий (1892–1984)

Йосиф Cліпий — одна з найяскравіших постатей у новітній історії Церкви. Науковець, богослов, керівник академічних інституцій, провідник української Церкви — він був багатогранною особистістю.

Закінчивши початкову школу й Тернопільську гімназію, Йосиф Сліпий вступив 1911 року до Львівської духовної семінарії. Митрополит Андрей Шептицький, помітивши здібності молодого семінариста, уже після закінчення другого курсу послав його на студії до Інсбрукського університету (Австрія), де той здобув класичну освіту й захистив дві наукові дисертації в галузі догматичного богослов’я.

Згодом о. Сліпий повернувся до Галичини й розпочав наукову діяльність. Кар’єра молодого інтелектуала, який вільно володів як класичними (старогрецькою і латинською), так і сучасними (німецькою, польською, французькою, англійською, італійською) мовами, розвивалася досить стрімко. Попри прийнятий 1917 року духовний сан, він майже повністю присвятив себе розвиткові наукових і навчальних інституцій УГКЦ. Після трьох років викладацької роботи Шептицький призначив отця Йосифа Сліпого на посаду ректора Львівської семінарії. Згодом він став керівником новоствореної Греко-католицької богословської академії. Отець Йосиф Сліпий також був головою Богословського наукового товариства та головним редактором журналу «Богословія».

Очолювані отцем Йосифом Сліпим інституції були одними з провідних наукових осередків не лише для церковного середовища, а й для всієї української громади Галичини. Тривалий час Андрей Шептицький покладав особливі сподівання на богословську академію, яку він намагався перетворити на справжній західно-європейський університет для українців. Втілювати цей амбітний і непростий, як на ті часи, задум мав її ректор.

Події Другої світової війни внесли свої корективи у життєвий шлях отця Йосифа Сліпого. Митрополит Андрей Шептицький, що був прикутий протягом кількох років до інвалідного візка, отримав від папи Пія XII дозвіл на висвячення ректора Сліпого в єпископський сан із правом наступництва на митрополичому престолі. Єпископська хіротонія відбулася 22 грудня 1939 року в приватній каплиці митрополичих палат за участю двох єпископів — Миколая Чарнецького та Никити Будки. Після захоплення Львова радянськими військами та смерті Шептицького (1 листопада 1944 року) на плечі єпископа ліг весь тягар управління Церквою в нових політичних умовах, однак 11 квітня 1945-го року його було заарештовано.

Під час слідства, яке тривало понад рік, більшовики намагалися схилити митрополита Йосифа Сліпого до переходу в російську офіційну Церкву, однак той категорично відмовлявся. Відтак перед військовим трибуналом його було визнано винним у «зраді Батьківщини» за статтями 54-1 і 54-11 Карного кодексу УРСР та засуджено до восьми років примусової праці в таборах ГУЛАГу.

Загалом митрополит провів у радянських тюрмах, таборах і на засланні 18 років. Співв’язні згадували про нього як про людину, що була готова йти до кінця за свою віру та переконання. У 1953–1958 роках, перебуваючи на засланні в будинку інвалідів у Маклаково, він написав багатотомну історію Вселенської Церкви в Україні. Ця праця є важливим ключем до розуміння того, як митрополит Йосиф Сліпий бачив ідентичність своєї Церкви.

Він також написав кілька пастирських листів до  вірних переслідуваної Церкви. Митрополита непокоїла подальша доля УГКЦ, тому в посланнях він доволі гостро висловлювався на адресу тих, хто під тиском зовнішніх обставин та державної влади перейшли до Російської Православної Церкви, засуджував Львівський собор 1946 року як псевдоцерковне зібрання, яке не мало жодних канонічних прав скасовувати Берестейську угоду та проголошувати об’єднання з РЦ, та закликав відпалих повернутися до лона УКГЦ. Крім того, він регулярно писав скарги й заяви-протести до вищих радянських інстанцій, у яких наголошував, що його несправедливо засуджено, вимагав звільнення з таборів, опротестовував різного роду наклепи на нього та його Церкву, котрі публікувалися в радянській пресі, добивався відновлення прав УГКЦ.

Митрополит Йосиф, як і багато інших представників греко-католицького духовенства, у міру можливостей продовжував душпастирську діяльність, відправляв Богослужіння, у яких брали участь не лише греко-католики, а й православні чи протестанти, уділяв святі Таїнства хрещення та вінчання. і навіть незважаючи на повторний арешт (1958 р.), митрополит не  нехтував душпастирськими обов’язками. Він особисто рукоположив у таборах кількох священиків, а після свого звільнення та перед від’їздом до Рима 4 лютого 1963 року таємно висвятив на єпископа в номері готелю «Москва» священика Василя Величковського і в такий спосіб забезпечив тяглість підпільних структур УГКЦ.

У Римі (1963–1984 рр.) для митрополита, а згодом Верховного архієпископа та кардинала Йосифа Сліпого питання захисту упослідженої Церкви стало одним із пріоритетних завдань його діяльності. Він використовував різноманітні форуми, на яких наголошував на переслідуванні Церков в СРСР і закликав до більш радикальних дій у справі захисту прав вірян. Його голос став своєрідною «апеляцією до сумління» церковних середовищ у вільному світі.

Консолідація церковного життя греко-католиків у еміграції стало іншим пріоритетним завданням Глави Церкви.

1963 року він створив Український католицький університет, який мав консолідувати наукові сили українців за кордоном. Хоча цей навчальний заклад так і не став повноцінним університетом, він був головним місцем зустрічей представників української діаспори, важливим видавничим центром.

Патріарх Йосиф Сліпий також намагався укріпити внутрішню структуру церкви, започаткувавши амбітний проект піднесення УГКЦ до рангу патріархату.

Це мало, зокрема, гарантувати Церкві необхідні автономні права, які, у свою чергу, сприяли б конфесійній консолідації.

Патріарх виступав за збереження національної ідентичності, за міжцерковне зближення. У своєму «Заповіті» він звертав увагу на спільну спадщину київської християнської традиції як основу для майбутнього порозуміння. Цей документ водночас відображає пророче бачення того, що його Церква після десятиліть поневірянь відродиться на рідних землях. Він не дожив лише кілька років до легалізації УГКЦ в Україні.

У вересні 1992-го Йосиф Сліпий був перепохований згідно з його «Заповітом» у крипті собору Святого Юра у Львові поруч з його попередником митрополитом Андреєм Шептицьким.

DEBUG

0.0363
clr:25
cch:-no-
sql:0.0096
csql:0.0000
out: 0.0000
..........
M: 3,274,992
m: 2,729,136