Статут Найвищого Трибуналу Синоду Єпископів УГКЦ

СТАТУТ

НАЙВИЩОГО ТРИБУНАЛУ СИНОДУ ЄПИСКОПІВ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

ЗМІСТ

Розділ І. Загальні положення

  1. Вступні норми
  2. Компетенція
  3. Утворення і склад Синодального Трибуналу

А. Судді-єпископи

Б. Інші працівники Синодального Трибуналу

  1. Втрата уряду членів Синодального Трибуналу
  2. Права та обов’язки інших працівників Синодального Трибуналу
  3. Голова Синодального Трибуналу
  4. Судді
  5. Авдитор
  6. Нотар
  7. Промотор справедливості
  8. Уповноважені та адвокати при Синодальному Трибуналі
  9. Дисциплінарні норми

Розділ ІІ. Порядок розгляду справ на першому ступені судочинства

Розділ III. Порядок розгляду апеляції Синодом Єпископів УГКЦ

Розділ IV. Судові витрати

Прикінцеві положення

Додаток № 1. Присяга працівника Синодального Трибуналу УГКЦ

Додаток № 2. Анкета працівника Синодального Трибуналу УГКЦ

 

 

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1. ВСТУПНІ НОРМИ

Арт. 1. § 1. Синод Єпископів УГКЦ (далі Синод Єпископів), як зібрання всіх законно висвячених єпископів УГКЦ, єпархіальних, коад’юторів, титулярних та емеритів, хоч би де вони були поставлені, разом з Отцем і Главою УГКЦ є найвищою владою УГКЦ, виявом єдності та спільності цієї Церкви свого права[1].

§ 2. Синод Єпископів, зі збереженням компетенції Апостольського Престолу, є Найвищим Трибуналом УГКЦ у межах території УГКЦ (далі Найвищий Трибунал) і здійснює судову владу на двох ступенях судочинства. Цей Трибунал здійснює судочинство тільки колегіально і лише щодо справ, про які в арт. 7[2].

§ 3. Судочинство на першому ступені здійснює Трибунал у складі трьох єпископів (Синодальний Трибунал[3]), вибраних відповідно до кан. 1062, § 2 ККСЦ. Судочинство на другому ступені (апеляція) здійснює весь Синод Єпископів, без права подальшої апеляції із збереженням припису кан. 1059 ККСЦ.

Арт. 2. Найвищий Трибунал у своїй діяльності керується нормами Кодексу канонів Східних Церков (далі ККСЦ), спеціальними нормами, виданими Апостольською Столицею, Кодексом УГКЦ та цим Статутом.

Арт. 3. § 1. Статут Найвищого Трибуналу (далі Статут) – це сукупність норм, які є складовою частиною Партикулярного права УГКЦ, регулюють і визначають порядок, організацію та здійснення судочинства цим Трибуналом на першому та другому ступенях[4].

§ 2. Норми цього Статуту є обов’язковими для всіх осіб, у будь-який спосіб залучених до діяльності Найвищого Трибуналу.

Арт. 4. Синодальний Трибунал має свій осідок в Курії Отця і Глави УГКЦ за адресою: вул. Микільсько-Слобідська, 5, 02002, м. Київ, Україна.

Арт. 5. Синодальний Трибунал має власний бланк, печатку (мокру, суху) та інші необхідні штампи, ресурси і засоби для організації роботи.

Арт. 6. Фінансування діяльності Найвищого Трибуналу на двох ступенях судочинства здійснюється з бюджету Синоду Єпископів, з дотриманням арт. 47 цього Статуту.

 

2. КОМПЕТЕНЦІЯ

Арт. 7. До компетенції Найвищого Трибуналу належить, з дотриманням арт. 1, § 2 цього Статуту, судити спірні справи єпархій (в тому числі екзархатів Верховного Архиєпископа) чи єпископів, а також коад’юторів, титулярних єпископів[5].

 

3. УТВОРЕННЯ І СКЛАД СИНОДАЛЬНОГО ТРИБУНАЛУ

А. Судді-єпископи

Арт. 8. § 1. Для здійснення судової влади на першому ступені судочинства, про яку йдеться в арт. 1, § 2 цього Статуту, Синод Єпископів повинен таємним голосуванням вибрати на п’ять років зі свого складу Генерального керівника управління справедливості і двох єпископів, які разом з ним, як головою, утворюють Синодальний Трибунал[6].

§ 2. Усі члени Синоду, здійснюючи вибір, про який мова в § 1, повинні усвідомлювати, що на осіб, яких вони оберуть, буде покладена велика відповідальність та особливе завдання. Тому наполегливо рекомендується, щоб вибір Синоду був спрямований на тих, хто є доктором, або ліценціатом, або принаймні знавцем канонічного права, зокрема його процесуальної галузі, наділений розсудливістю і почуттям справедливості[7].

§ 3. Отець і Глава УГКЦ повинен письмово довести вибір Синоду Єпископів, про який вказано в § 1, до відома обраних єпископів. Оскільки це письмове повідомлення виражає волю всього Синоду Єпископів, то, крім підпису Отця і Глави УГКЦ, повинно містити підпис Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ.

§ 4. Обрані єпископи, отримавши письмове повідомлення, про яке мова в § 3, повинні повідомити про прийняття ними вибору. Якщо хтось із обраних єпископів відмовляється прийняти вибір, Синод Єпископів приступає до голосування за іншого кандидата.

§ 5. Єпископи, які прийняли вибір, повинні в присутності Отця і Глави та Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ скласти присягу (див. Додаток № 1), сумлінно виконувати свої обов’язки та дотримуватися таємниці з уряду. Отець і Глава УГКЦ може делегувати прийняття присяги одному з єпископів, але завжди в присутності Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ[8].

Арт. 9. § 1. Якщо один із членів Синодального Трибуналу, має стосунок до справи, яка повинна розглядатися, відповідно до арт. 7 цього Статуту, і до осіб-фігурантів справи або не може бути присутнім, повинен повідомити про це Отця і Главу УГКЦ. Останній, за згодою Постійного Синоду, повинен замінити цього єпископа на іншого[9].

§ 2. У разі заперечення (відводу) проти когось із єпископів, про яких ідеться в § 1, Отець і Глава УГКЦ повинен вирішити справу за згодою Постійного Синоду[10].

Б. Інші працівники Синодального Трибуналу

Арт. 10. § 1. Отець і Глава УГКЦ, за згодою Постійного Синоду, іменує промотора справедливості, нотаря, авдитора Синодального Трибуналу терміном на п’ять років з можливістю перепризначення.

§ 2. Промотором справедливості може бути тільки пресвітер, який здобув ступінь ліценціата канонічного права, наділений розсудливістю і почуттям справедливості, має бездоганну репутацію та практичний досвід роботи у сфері судочинства впродовж не менше від п’яти років.

§ 3. Нотарем і авдитором можуть бути тільки пресвітери, знавці канонічного права, які мають бездоганну репутацію та практичний досвід роботи у сфері судочинства впродовж не менше від п’яти років.

§ 4. Промотор справедливості, нотар та авдитор не можуть виконувати жодного уряду в Трибуналі Верховного Архиєпископа УГКЦ.

§ 5. Отець і Глава УГКЦ з поважної причини та за згодою Постійного Синоду може диспензувати від вимоги бути пресвітером та призначити інших вірних на уряди, про які йдеться в § 1 і 2 цього артикулу, однак з дотриманням всіх інших вимог, вказаних у § 2 і 3 цього артикулу..

 

4. ВТРАТА УРЯДУ ЧЛЕНА СИНОДАЛЬНОГО ТРИБУНАЛУ

Арт. 11. Усі члени і працівники Синодального Трибуналу втрачають свій уряд у разі:

  1. смерті;
  2. поданого особисто зречення якщо йдеться про єпископів-суддів Синодального Трибуналу. Якщо зречення подав промотор справедливості, нотар та авдитор то його для правосильності повинен прийняти Отець і Глава УГКЦ.
  3. закінчення терміну, на який вони були вибрані або іменовані, якщо не були перевибрані чи наново іменовані на наступний термін;
  4. усунення з дуже поважних причин (causas gravissimas) Синодом Єпископів, коли йдеться про єпископів-суддів Синодального Трибуналу; та Отцем і Главою УГКЦ, за згодою Постійного Синоду, коли йдеться про нотаря, авдитора та промотора справедливості.
  5. у випадках, передбачених кан. 953, 976, § 1, п. 1, 3; 1433; 1434 ККСЦ.

§ 2. У день, коли виповнюється 75 років, особи, про яких ідеться в арт. 9, § 1 і арт. 11, § 1 цього Статуту, повинні подати зречення з уряду.

 

5. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ІНШИХ ПРАЦІВНИКІВ СИНОДАЛЬНОГО ТРИБУНАЛУ

Арт. 12. Працівники Синодального Трибуналу, про яких ідеться в арт. 10, § 1 цього Статуту, після отримання відповідного Декрету призначення на уряд, перш ніж приступити до виконання уряду, повинні скласти обіцянку (див. Додаток № 1) перед Головою Синодального Трибуналу, що будуть сумлінно виконувати свої обов’язки та дотримуватися таємниці з уряду.

Арт. 13. §1. Працівники Синодального Трибуналу, про яких в арт. 10, § 1 цього Статуту мають право на справедливу винагороду, беручи до уваги затрачений час і складність справи.

§ 2. Розмір відшкодувань, винагороди і спосіб оплати визначає голова Синодального Трибуналу УГКЦ.

Арт. 14. Якщо хтось із працівників Синодального Трибуналу має перешкоду для виконання своїх обов’язків, повинен якнайшвидше повідомити про це Голову Синодального Трибуналу УГКЦ. Заміна відбувається згідно арт. 10 цього Статуту.

 

6. ГОЛОВА СИНОДАЛЬНОГО ТРИБУНАЛУ

Арт. 15. Головою Синодального Трибуналу з уряду (ex officio) є Генеральний керівник управління справедливості УГКЦ, який виконує свою функцію як primus inter pares. Він повністю відповідає за діяльність цього Трибуналу[11].

Арт. 16. До повноважень Голови Синодального Трибуналу належить:

  1. організовувати роботу працівників та визначати розпорядок роботи Синодального Трибуналу;
  2. скликати і проводити засідання Синодального Трибуналу;
  3. розглядати позовні скарги та приймати рішення щодо них;
  4. видавати Декрети та інші розпорядження в межах компетенції;
  5. підписувати усі офіційні документи Синодального Трибуналу;
  6. звертатися по допомогу до інших Трибуналів та залучати до розгляду справи відповідних фахівців та експертів;
  7. формувати кошторис для утримання і забезпечення діяльності Синодального Трибуналу;
  8. розпоряджатися бюджетними коштами на забезпечення діяльності Синодального Трибуналу відповідно до кошторису, затвердженого Синодом Єпископів;
  9. встановлювати розмір відшкодувань і винагороди працівникам Синодального Трибуналу;
  10.  здійснювати інші повноваження, передбачені ККСЦ, Кодексом УГКЦ, цим Статутом та внутрішніми актами Синодального Трибуналу.

 

7. СУДДІ

Арт. 17. Судді Синодального Трибуналу діють колегіально з усвідомленням того, що представляють весь Синод Єпископів. Вони повинні виконувати це служіння з почуттям найвищої відповідальності, оскільки покликані розсудити своїх співбратів у єпископському служінні, святість якого повинні охороняти, засуджуючи правопорушників, приймаючи рішення згідно з власним сумлінням та справедливо.

Арт. 18. Судді Синодального Трибуналу зобов’язані дбати про збереження всіх прав сторін та швидке вирішення справи, але завжди з дотриманням справедливості.

 

8. АВДИТОР

Арт. 19. Голова Синодального Трибуналу в разі необхідності призначає до справи авдитора, який діє відповідно до кан. 1093, § 3 ККСЦ та доручення Голови Синодального Трибуналу.

 

9. НОТАР

Арт. 20. У процесі, який провадить Синодальний Трибунал, повинен брати участь нотар.

Арт. 21. До повноважень нотаря належить:

  1. реєструвати вхідну та вихідну документацію, що надходить на адресу Синодального Трибуналу;
  2. вести і редагувати протоколи судових засідань;
  3. засвідчувати всі офіційні документи Синодального Трибуналу;
  4. надсилати, за розпорядженням Голови Синодального Трибуналу офіційні документи Синодального Трибуналу сторонам, які беруть участь у процесі;
  5. належно оформлювати судову документацію;
  6. завіряти копії судових та інших документів;
  7. вести належним чином архів Синодального Трибуналу;
  8. формувати особові справи працівників Синодального Трибуналу та зберігати заповнені анкети (див. Додаток № 2) в архіві Синодального Трибуналу;
  9. виконувати інші розпорядження Голови Синодального Трибуналу.

 

10. ПРОМОТОР СПРАВЕДЛИВОСТІ

Арт. 22. У спірних справах, в яких може бути поставлено під загрозу громадське добро, повинен брати участь промотор справедливості. Його діяльність у процесі регулюється нормами ККСЦ[12].

 

11. УПОВНОВАЖЕНІ ТА АДВОКАТИ ПРИ СИНОДАЛЬНОМУ ТРИБУНАЛІ

Арт. 23. § 1. У процесі, який провадить Синодальний Трибунал, повинен брати участь адвокат. Сторони можуть вільно установити собі адвоката зі списку, про який іде мова в арт. 24[13].

§ 2. Якщо в процесі, який провадить Синодальний Трибунал, публічне добро опинилося під загрозою, а сторона не обрала собі адвоката, Голова Синодального Трибуналу з уряду повинен стороні призначити такого[14].

Арт. 24. Отець і Глава УГКЦ, порадившись із Постійним Синодом, повинен затвердити, з дотриманням арт. 25, § 1 цього Статуту, список адвокатів, які можуть здійснювати діяльність при Синодальному Трибуналі.

Арт. 25. § 1. Адвокатами можуть призначатися повнолітні особи, які є вірними католиками, доктори або ліценціати канонічного права, які мають бездоганну репутацію та практичний досвід роботи у сфері судочинства не менше від п’яти років.

§ 2. Уповноваженими в процесі, який провадить Синодальний Трибунал, можуть бути повнолітні особи бездоганної репутації, затверджені Головою Синодального Трибуналу[15].

Арт. 26. Адвокати і уповноважені, перш ніж приступити до виконання своїх обов’язків, повинні перед Головою Синодального Трибуналу УГКЦ скласти обіцянку (див. Додаток № 1), що сумлінно виконуватимуть свої обов’язки та дотримуватимуться таємниці з уряду[16].

Арт. 27. Адвокат та уповноважений повинні представити Голові Синодального Трибуналу автентичне доручення, яке реєструється в журналі вхідної документації Синодального Трибуналу

Арт. 28. § 1. Адвокати і уповноважені повинні дотримуватися норм ККСЦ, Кодексу УГКЦ та цього Статуту.

§ 2. У разі порушень адвокатами та уповноваженими норм, про які йдеться в § 1 цього артикула і в кан. 1146, § 1 і 1147 ККСЦ, Голова Синодального Трибуналу може їх покарати, оштрафувати, позбавити уряду і навіть видалити зі списку адвокатів за згодою Отця і Глави УГКЦ.

 

12. ДИСЦИПЛІНАРНІ НОРМИ

Арт. 29. У разі порушень єпископами, членами Синодального Трибуналу, закону, зокрема норм, про які йдеться в кан. 1115, § 1 ККСЦ,  Отець і Глава УГКЦ, порадившись із Постійним Синодом, повинен подати проти них позов до Апостольської сигнатури.

Арт. 30. § 1. Якщо промотор справедливості, нотар та авдитор, неналежно виконують свої посадові обов’язки, Голова Синодального Трибуналу УГКЦ повинен їх відповідно покарати[17].

§ 2. Промотор справедливості, нотар та аудитор, які порушили таємницю і цим завдали великої шкоди сторонам справи, зобов’язані відшкодувати збитки покривдженій стороні, а також Найвищому Трибуналу на розсуд Голови Синодального Трибуналу УГКЦ[18].

 

РОЗДІЛ ІІ

ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПРАВ НА ПЕРШОМУ СТУПЕНІ СУДОЧИНСТВА

Арт. 31. § 1. Синодальний Трибунал, а особливо Голова Синодального Трибуналу, повинен старатися, з дотриманням справедливості, про те, щоб забезпечити уникнення спорів між народом Божим і, наскільки це можливе, заохочувати до мирного вирішення справи, використовуючи такі правові інститути, як угода, чи третейський суд[19].

§ 2. Якщо все ж неможливо уникнути судового розгляду, Синодальний Трибунал керувається приписами кан. 1185-1342 ККСЦ про звичайний спірний процес.

Арт. 32. Синодальний Трибунал може просити допомоги в інших трибуналів у проведенні окремих процесуальних дій, однак за винятком тих, які включають рішення суддів[20].

Арт. 33. § 1. Синодальний Трибунал проводить своє засідання у своєму осідку, про який ідеться в арт. 4 цього Статуту.

§ 2. З поважної причини Голова Синодального Трибуналу, порадившись з іншими суддями, може визначити інше місце проведення засідання, з дотриманням кан. 1128 ККСЦ.

§ 3. Щодо часу засідань, то Голова Синодального Трибуналу вирішує це відповідним декретом, заслухавши інших суддів і сторони.

Арт. 34. § 1. Якщо заперечення подано проти суддів Синодального Трибуналу, то його розглядає Отець і Глава УГКЦ за згодою Постійного Синоду[21].

§ 2. Якщо заперечення подано проти інших працівників Синодального Трибуналу, то його розглядає Голова Синодального Трибуналу[22].

§ 3. Після прийняття заперечення змінюються особи, але не ступінь судочинства[23].

Арт. 35. § 1. Апеляція проти вироку Синодального Трибуналу скеровується до Найвищого Трибуналу, яким є весь Синод Єпископів[24].

§ 2. Апеляція подається до Голови Синодального Трибуналу протягом п’ятнадцяти корисних днів від моменту ознайомлення з вироком. Голова Синодального Трибуналу зобов’язаний скерувати апеляцію та автентичну копію актів справи до Секретаря Синоду протягом тридцяти днів з моменту її подання, дотримуючись припису кан. 1314 ККСЦ. Про ці дії Голова Синодального Трибуналу рескриптом повідомляє сторони[25].

Арт. 36. Для провадження апеляції вимагається:

1) письмове прохання сторони для виправлення оскарженого вироку;

2) зазначення фактичних і правових підстав апеляції;

3) автентична копія оскарженого вироку.

 

РОЗДІЛ ІІІ

ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЇ СИНОДОМ ЄПИСКОПІВ УГКЦ

Арт. 37. Синод Єпископів діє як Найвищий Трибунал УГКЦ, отримавши апеляцію на вирок Синодального Трибуналу, згідно з приписами кан. 1309-1321 ККСЦ[26].

Арт. 38. Секретар Синоду, отримавши апеляцію, про яку йдеться в арт. 35, § 2 цього Статуту, повинен негайно повідомити про неї Отця і Главу УГКЦ.

 Арт. 39. § 1. Отець і Глава УГКЦ, беручи до уваги термінові та виняткові обставини, повинен якнайшвидше скликати Синод Єпископів, відповідно арт. 18, § 1 Статуту Синоду Єпископів[27].

§2. На Синоді Єпископів, який у цьому випадку діє як Найвищий Трибунал, Отець і Глава УГКЦ є Головою цього Трибуналу. Отець і Глава УГКЦ може делегувати іншому члену Синоду Єпископів право головувати на цій сесії Синоду з повноваженнями головуючого судді доти, доки Синод Єпископів діє як Трибунал[28].

Арт. 40. Кожен Єпископ - член Синоду Єпископів, за винятком єпископів, які є сторонами процесу, і трьох суддів Синодального Трибуналу, є суддею Найвищого Трибуналу[29].

Арт. 41. § 1. Отець і Глава УГКЦ своїм декретом призначає одного з членів Синоду Єпископів доповідачем у справі.

§ 2. Функції нотаря виконує з уряду (ex officio) Секретар Синоду Єпископів.

§ 3. Головуючий суддя Найвищого Трибуналу, якщо вважає за потрібне, може призначити промотора справедливості ad causam, з дотриманням арт. 10, § 2 цього Статуту.

Арт. 42. § 1. Згідно з кан. 1290-1297 ККСЦ, єпископи повинні зібратися визначеного дня та години, хіба що інше вимагають особливі обставини для обговорення справи та винесення вироку.

§ 2. Зважаючи на те, що всі члени Найвищого Трибуналу повинні прийняти справедливе рішення у справі, головуючий суддя Найвищого Трибуналу повинен забезпечити їм можливість вільно висловлювати свої думки. Для цього він:

  1. просить обвинувачених єпископів, якщо вони присутні в залі засідань, покинути його на час обговорення справи;
  2. після повернення обвинувачених єпископів до зали засідань просинь нотаря зачитати сформульовані проти них звинувачення, даючи їм право відповісти та захистити себе.

§ 3. Кожний єпископ, не зазначаючи імен, подає свої письмові висновки щодо суті справи і обґрунтування, як правові, так і фактичні. Ці висновки додаються до актів процесу[30].

§ 4. Обговорення проводиться із збереженням таємниці. Обговорення розпочинає доповідач, який читає свої висновки, беручи до уваги акти справи. Кожен присутній єпископ має право під час обговорення висловити свою думку[31].

§ 5. Під час обговорення кожен єпископ має право відступити від частини або цілого свого висновку, про який ідеться в § 3, і долучитися до висновку інших єпископів. Однак єпископ, який не бажає приєднатися до рішення інших, може вимагати, щоб у разі звернення до Римського Архиєрея, на підставі кан. 1059 ККСЦ, його висновки були додані до справи[32].

§ 6. На основі письмових висновків єпископів, які вони представили і обговорили, Найвищий Трибунал доручає трьом єпископам сформувати чорновий варіант тексту вироку, з дотриманням кан. 1290-1297 ККСЦ. Після обговорення чорнового варіанту тексту вироку всіма членами Найвищого Трибуналу доповідач редагує кінцевий варіант вироку та подає його на остаточне таємне голосування[33].

Арт. 43. Вирок Найвищого Трибуналу повинен бути вручений згідно з кан. 1297-1299 ККСЦ.

Арт. 44. Проти вироку Найвищого Трибуналу нема апеляції, окрім звернення до Римського Архиєрея, згідно з кан. 1059 ККСЦ.

 

РОЗДІЛ IV

СУДОВІ ВИТРАТИ

Арт. 45. Судові витрати повинні бути встановлені у вироку Синодального та Найвищого Трибуналу[34].

Арт. 46. Сторона, яка бажає отримати зменшення судових витрат або звільнення від їх погашення, повинна, вказавши підстави, подати прохання на ім’я Отця і Глави УГКЦ, який вирішує задовольнити або відхилити прохання[35].

Арт. 47. Єпархії УГКЦ вносять кошти на погашення витрат Синодального та Найвищого Трибуналу, пов’язаних із виконанням усіх його функцій, до яких належить також відшкодування видатків і винагорода працівників, відповідно до рішення Голови Синодального Трибуналу.

Арт. 48. § 1. Після закінчення справи Голова Синодального Трибуналу повинен підготувати список витрат і винагород, пов’язаних із роботою компетентних осіб.

§ 2. Розмір винагороди експертам та іншим особам, які брали участь у процесі, встановлює Голова Синодального Трибуналу.

§ 3. Розмір грошової застави та розмір відшкодування для сторін під час процесу визначає Голова Синодального Трибуналу[36].

Арт. 49. § 1. Перелік судових витрат затверджується та оновлюється, за потреби, декретом Отця і Глави УГКЦ за поданням Голови Синодального Трибуналу та є невід’ємною частиною цього Статуту.

§ 2. Перелік, про який ідеться в § 1, повинен бути доступний усім, хто подає скаргу до компетентного судді.

 

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Арт. 50. Статут набирає чинності з моменту його проголошення відповідно до чинних норм УГКЦ.

Арт. 51. § 1. З моменту набирання чинності цього Статуту скасовуються всі норми, які в минулому були прийняті Синодом Єпископів для регулювання матерії, про яку йде мова в цьому Статуті.

§ 2. У справах і питаннях, які не окреслені в артикулах цього Статуту, слід керуватися нормами ККСЦ, судовою практикою Апостольських трибуналів.

Арт. 52. § 1. Зміни та доповнення до Статуту затверджує Синод Єпископів.

§ 2. Зміни та доповнення до Статуту подає до Синоду Єпископів Генеральний керівник управління справедливості УГКЦ, провівши перед тим консультації з двома іншими єпископами - членами Синодального Трибуналу.

Арт. 53. Автентичне тлумачення артикулів Статуту належить Синоду Єпископів. У той час, коли не проводяться засідання Синоду Єпископів, це право належить Отцю і Главі УГКЦ за порадою Постійного Синоду[37].

 

Додаток № 1

Присяга працівника Синодального Трибуналу УГКЦ

Я, (ім’я та прізвище), приймаючи уряд (назва уряду), в ім’я Пресвятої Трійці присягаю бути вірним засадам справедливості та правосуддя, сумлінно виконувати посадові обов’язки, а також дотримуватися професійної таємниці в межах та відповідно до способу, визначеного Кодексом канонів Східних Церков та Статутом Найвищого Трибуналу УГКЦ.

            Тож допоможи мені, Трисвятий Боже, молитвами Пресвятої Богородиці і всіх святих та це Святе Євангеліє!

            Місце, день (святого), місяць, рік

            Підписи

  • особи, що склала обіцянку
  • Отця і Глави УГКЦ, Генерального керівника управління справедливості або делегованої особи
  • Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ

 

Додаток № 2

Анкета працівника Синодального Трибуналу УГКЦ

  1. Фото 3x4.
  2. Прізвище та ім’я.
  3. Дата народження.
  4. Місце народження.
  5. Число, місяць та рік священичих/єпископських свячень.
  6. Освіта (перелік усіх закінчених навчальних закладів із зазначенням наукових ступенів).
  7. Досвід у сфері судочинства.
  8. Число, місяць, рік призначення на уряд у Трибуналі; термін призначення.
  9. Актуальна адреса проживання (телефон, електронна пошта).
  10. Дата.
  11. Особистий підпис.

 



[1] Пор. ККСЦ, кан. 102, § 1-2; Статут Синоду Єпископів УГКЦ // Матеріали Синоду Єпископів УГКЦ 2017. Спецвипуск «Благовісника Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ 2017 року». – Львів, 2018. – Арт. 1-4. - С. 118.

[2] Пор. там само, кан. 110, § 2, 1062, § 1; Статут Синоду Єпископів УГКЦ, арт. 16, п. 4, 50, § 1. – С. 121, 128; BENEDETTO XVI. Littera Apostolicae motu proprio datae Antiqua Ordinatione quibus Supremi Tribunalis Signaturae Apostolicae Lex Propria promulgatus, 21.06.2008 // AAS 100 (2008). – P. 513–538.

[3] Під поняттям «Синодальний трибунал» мається на увазі колегію трьох єпископів, які розглядають справу тільки на першому ступені судочинства. Натомість термін «Найвищий Трибунал» охоплює весь Синод Єпископів. Слід розуміти, що Синод Єпископів є Трибуналом, який складається із Синодального трибуналу (перший ступінь судочинства) та цілого Синоду Єпископів (другий ступінь судочинства, тобто апеляція). У цьому Статуті говориться і про перший, і про другий із розрізненням компетенції та завдань.

[4] Пор. ККСЦ, кан. 1070, 1493, § 2.

[5] Пор. ККСЦ, кан. 1062 § 3.

[6] Пор. там само, кан. 1062 § 2; Статут Синоду Єпископів УГКЦ // Матеріали Синоду Єпископів УГКЦ 2017. Спецвипуск «Благовісника Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ 2017 року». – Львів, 2018. – Арт. 2, С. 118.

[7] Пор. ККСЦ, кан. 1087, § 3.

[8] Пор. там само, кан. 1112, 1113.

[9] Пор. там само, кан. 1062, § 2; Статут Синоду Єпископів УГКЦ // Матеріали Синоду Єпископів УГКЦ 2017. Спецвипуск «Благовісника Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ 2017 року». – Львів, 2018. – Арт. 50 § 3, С. 118; Статут Постійного Синоду Єпископів УГКЦ, арт. 37 п. 29 // Благовісник Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ 2017 року». – Львів, 2014. – С. 64.

[10] Там само.

[11] Пор. ККСЦ, кан. 1062, § 2.

[12] Пор. ККСЦ, кан. 1094.

[13] Пор. там само, кан. 1139, § 1.

[14] Пор. там само, кан. 1139, § 3.

[15] Пор. там само, кан. 1141.

[16] Пор. там само, кан. 1112, 1113.

[17] Пор. там само, кан. 1115, 1463, 1464.

[18] Пор. там само, кан. 935, 1115, § 2.

[19] Пор. там само, кан. 1103, 1164-1184.

[20] Пор. там само, кан. 1071.

[21] Пор. там само, кан. 1062, § 2.

[22] Пор. там само, кан. 1107, § 3.

[23] Пор. там само, кан. 1108.

[24] Пор. там само, кан. 1309; Арт. 1, § 1 цього Статуту.

[25] Пор. ККСЦ, кан. 1311.

[26] Пор. там само, кан. 1062, § 4.

[27] Пор. там само, кан. 106, § 1; Статут Синоду Єпископів УГКЦ // Матеріали Синоду Єпископів УГКЦ 2017. Спецвипуск «Благовісника Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ 2017 року». – Львів, 2018. – Арт. 21, § 1. – С. 118.

[28] Там само. – Арт. 27, § 2.  – С. 118.

[29] Пор. ККСЦ, кан. 1105.

[30] Пор. там само, кан. 1292, § 2.

[31] Пор. там само, кан. 1292, § 3.

[32] Пор. там само, кан. 1292, § 4.

[33] Пор. там само, кан. 1293 § 2.

[34] Пор. там само, кан. 1294, п. 4.

[35] Пор. там само, кан. 1334.

[36] Пор. там само, кан. 1335, п. 4 і 5.

[37] Пор. там само, кан. 112 § 2.

На офіційній веб-сторінці УГКЦ опубліковано 2 листопада 2018 року Божого