Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Закхея

Нехай Господь допоможе нам пережити ту зустріч і зміну, яка поставить у нашому житті все на свої місця, щоб кожен із нас міг злізти зі своєї смоківниці, скинути тягар усього того, що нас зв’язує і є причиною нашого загублення. Нехай милосердний Господь допоможе нам добре підготуватися до часу Великого посту.

Бо Син чоловічий прийшов шукати
і спасти те, що загинуло
(Лк. 19, 10).

Христос народився!

У сьогоднішньому Євангелії ми бачимо Бога, який іде, щоб шукати загублену людину. Образ Бога, який шукає за людиною, що загубилася, відкриває нам зміст нині почутого слова «спасіння». «Син чоловічий приходить, щоб спасти». В образі Закхея є людина, яка загубилася.

Христос, якого ми минулого тижня бачили перед мурами Єрихону,  сьогодні вже є в місті. Лука описує, що Він перебуває в гущавині народу. Ісус проходить вулицями міста  і очима шукає людину, задля якої, можливо, і прийшов сюди. І ось зустрічається  поглядом із Закхеєм, який сидить  на смоківниці. Чоловік виліз на дерево, тому що хотів побачити Ісуса. Цікаво, що Закхей хотів побачити Ісуса,  а Ісус прийшов, щоб знайти саме його -  того, хто загубився. І ось їхні погляди зустрічаються.

Ми не раз переживали подібну ситуацію, коли відчували на собі чийсь погляд і, повернувши голову, очима зустрічали людину, яка на нас дивилася і немовби нас торкалася. Якась сила примушувала нас навіть стрепенутися.  Погляд Ісуса – це погляд Бога на людину, який дивиться  не для того, щоб її покарати, чи засудити, чи скартати. Бог дивиться на людину, щоб її  врятувати і спасти.

Погляд Ісуса на людину, яка сидить на смоківниці, звершується іменем. Спаситель дивиться і серед крикливого натовпу звертається до нього: «Закхею!». Мабуть, Закхей дуже стривожився, бо він не знав Ісуса, тому не думав, що Йому може бути відоме його ім’я. Чоловік, можливо, навіть не відчував, що Бог за ним шукає. Мабуть, вважав себе пропащим, якому назад дороги до Бога немає.

Лука описує соціальний статус і духовний стан Закхея. Каже, що він був начальником над митарями. В очах тогочасного єврейського суспільства він був «закінчений» грішник, який безповоротно пропав для народу, для релігійної та духовної спільноти Ізраїлю.  Чому? Бо він став колаборантом окупанта, ворога, який прийшов, щоб знищити народ. Закхей не просто  збирає для окупанта гроші і податки з народу. Каже Лука, що він був багатим. Це означає, що він збирав більше, ніж було приписано римською владою, і в такий спосіб багатів. Закхей загубився, бо своїми вчинками поставив собі в житті інші пріоритети, хотів добре влаштуватися в тому стані й середовищі, будував собі кар'єру.  Як часто людина  губиться через свої нерозсудливі вчинки! Закхей згубив самого себе, забув, ким він є. Він забув, що в глибині своєї істоти носить якусь іншу тотожність, щось набагато цінніше від того, що може собі назбирати як податок чи нагромадити як багатство.

Ісус нагадує чоловікові його ім’я.  Із цього моменту починається подорож Закхея – не йдеться про те, що він злазить із смоківниці і повертається додому – в глибину і нутро власної особи, свого серця. Нагадуючи  Закхеєві його ім’я, Христос приходить до нього додому, у його життя і каже: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама» (Лк. 19, 9). Спаситель говорить чоловікові, що він не є загубленою і відкинутою людиною, яку прокляв Бог. Христос начебто відновлює в ньому пам'ять, свідомість,  дійсність його синівства. Бути сином Авраама – це бути спадкоємцем якогось багатства, яке не вимірюється матеріальними речами. Бути сином Авраама – це бути спадкоємцем його довір’я до Бога. Бути сином Авраама – це бути спадкоємцем усіх обітниць, які Бог дав Авраамові. Бо все, що Бог хоче дати Авраамові, прагне дати і його синові. Нарешті Закхей починає розуміти, що його велич, ім’я не можуть бути виміряні тим, що він може вислужити в римської влади або вкрасти, кривдячи свого ближнього.

Слово «сьогодні», яке вимовляє Христос, – це момент, у який на Закхея і його дім зійшло спасіння. Це той кайрос  – момент зустрічі, дотику  поглядом, коли Бог віднаходить не когось  абстрактного, а мене особисто. Сьогодні Господь стукає до дверей мого дому. Входить саме до мого серця, мого дому  і допомагає мені зрозуміти, ким я є. Хто я такий? Це питання, на  яке сучасні люди не вміють відповісти. «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама». Це момент віднайдення загубленого і дар можливості повернутися до люблячого Бога, це дарований шанс спасіння для того, хто думав, що в нього такого шансу вже немає!

Дія Бога, який шукає загублену людину і повертає її назад до гідності та причастя вічного життя, повертає  їй багатство обітниць Авраама, викликає нерозуміння в усіх інших людей. Те, що Христос зайшов до грішного чоловіка на гостину, означає, що Він начебто стає співучасником його злочинів. Проте в той момент, коли Бог торкає за живе Закхея, із чоловіком починають відбуватися дивні речі. Він змінюється на очах, не приватно чи приховано, а привселюдно, перед обличчям усіх тих, які не розуміють, що діється.  Вони закидають Ісусові зло і не бачать можливостей для Закхея врятуватися, бути спасенним і повернутися  до праведного життя.  Попри це, чоловік змінюється і каже: «Господи, ось половину майна мого даю вбогим, і коли я чим кого покривдив, верну вчетверо». Закхей починає розуміти, що все, що він надбав, будучи загубленим, не має жодної вартості. Тому все роздає і повертає новим власникам. Це означає, що він усе своє життя  повертатиме борги. Робить це з радістю, бо віддає щось менш вартісне від того, що знайшов і отримав в особі Ісуса. Закхей знайшов Бога, який прийшов до нього, - знайшов самого себе і своє ім’я,  походження, свій спадок благодаті Авраама. Він знайшов надію на вічне життя. Саме в цьому полягає значення слів «спасти те, що загинуло».

Христос сьогодні приходить у наші міста, села, спільноти, храми, обителі, але часто ми не відчуваємо Його погляду на собі. Часом сучасна людина, як каже Іван Павло II,  живе так, наче Бога немає. Нам так важливо відчути на собі милосердний, спасенний погляд люблячого Бога. 

Сьогодні Бог звертається до кожного з нас на ім'я і відкриває нам наше Божественне усиновлення, яке ми отримали за дією Святого Духа у Святому Таїнстві Хрещення. Господь каже до пророка Єремії: «Перш ніж Я уклав тебе в утробі, Я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив Я тебе» (Єр. 1, 5). Господь Бог споглядає нас поглядом, який не поневолює і паралізує нас страхом, а який постійно кличе. Дай Боже, щоб кожен із нас пережив отой момент «сьогодні», що його досвідчив Закхей, зустрівшись своїм поглядом із нашим Христом, який дивиться на нас, щоб нас віднайти.

Кожному з нас дуже важливо відчути, що хтось мене шукає, не для того щоб покарати за злочини, а щоб я відчув себе в пошуку спасенних погляду і дії Бога. Ця потреба є спасенною для того, хто перебуває в ув’язненні чи полоні, аби він усвідомив, що не пропащий та забутий, аби мав певність, що комусь потрібний і хтось про нього пам’ятає, його шукає і в один прекрасний день віднайде й визволить з цієї неволі. Цей хтось – це наш Бог, який ніколи про нас не забуває, який ніколи нас не відкидає і який приходить, щоб визволити нас із неволі гріха.

Нехай Господь допоможе нам пережити ту зустріч і зміну, яка поставить у нашому житті все на свої місця, щоб кожен із нас міг злізти зі своєї  смоківниці, скинути тягар усього того, що нас зв’язує і є причиною нашого  загублення. Нехай милосердний Господь допоможе нам добре підготуватися до часу Великого посту.

Від цієї неділі починаються чотири передпісні седмиці, і Господь крок за кроком впроваджуватиме нас у час покаяння і посту. Ми бачимо, що покаяння – це не покарання. Покаяння – це віднайдення самого себе, власного багатства,  правди про себе, – віднайдення того Бога, який за мною шукає і є джерелом мого життя  і спасіння.

Христос народився!

Святослав