Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Всіх святих

До святості покликана кожна людина. Отці Другого Ватиканського Собору проголосили універсальне покликання до святості всіх людей, бо всі отримали одного і того самого освячувального Святого Духа і повинні в Ньому принести плід, що уподібнює нас до способу дії існування, стосунків, у яких живе Господь Бог.


Кожний, хто визнає Мене перед людьми, 
того і Я визнаю перед Отцем Моїм Небесним (Мт. 10, 32).

 

Високопреосвященні та преосвященні владики!
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Любі брати-семінаристи!
Достойні представники органів державної влади! 
Дорогі брати і сестри, які єднаються з нами в молитві за допомогою цієї живої трансляції!
Дорогі паломники і прочани, які так численно зібралися на цьому святому і пропам’ятному місці!
Дорога наша молоде!
Улюблений княжий Львове!

 

Слава Ісусу Христу!

У цю неділю після Зіслання Святого Духа Христова Церква святкує пам'ять усіх святих людей від початку заснування світу і до сьогодні. Ми вшановуємо тих, кого Дух Святий, якого ми одержали сім днів тому, наповнив Божою святістю.

Святість у Церкві є видимим знаком, плодом діяльності Святого Духа. Існує тільки одна святість, тільки один Святий. Ми це урочисто проголошуємо під час кожної Літургії перед Святим Причастям, коли священник проголошує: «Святе є святим!». І Божий народ відповідає: «Єдин свят, єдин Господь, єдин Ісус Христос на славу Бога Отця. Амінь».

Проте до святості покликана кожна людина. Отці Другого Ватиканського Собору проголосили універсальне покликання до святості всіх людей, бо всі отримали одного і того самого освячувального Святого Духа і повинні в Ньому принести плід, що уподібнює нас до способу дії існування, стосунків, у яких живе Господь Бог.

Одним із найважливіших елементів, осердям усякої святості, є Божественна любов, яку проголошує Боже слово, оте Євангеліє, яке ми сьогодні чуємо.

Христос каже про завдання кожного віруючого визнати і засвідчити Його перед людьми. Запевняє: хто визнає Сина Чоловічого перед людьми, того і Він, Син Божий, визнає своїм перед Отцем Небесним.

Про яке визнання йде мова? Ісус Христос сам це нам пояснює, можливо, у провокативний спосіб. Каже: «Хто любить батька, матір більше, ніж Мене, той Мене не достойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той Мене недостойний» (Мт. 10, 37). Як люди, питаємо себе: чи справді Христос каже нам занедбати ту велику Божу заповідь любити батька і матір? Чи справді Він хоче розірвати наші найдорожчі сімейні стосунки? Ні! Ключем до розуміння цих слів є поняття «любити». Бо ми, християни, повинні саме любов визнати і засвідчити перед людьми в нашому житті. Саме любов – та життєдайна Божа сила, яка подається нам Духом Святим, робить людину святою. Тому сьогодні своїм животворним словом Христос запрошує нас до школи Божественної любові. Він хоче нас навчити любити.

Дехто каже, що пандемія поклала початок третьому тисячоліттю. Йдеться про початок не у відліку часу, у календарі, а в якомусь глобальному всеохопному досвіді, що болісно зачепив усе людство. Ми багато говоримо про любов, але не вміємо любити. Тому Христос хоче навчити нас любити так, як Бог. Та гідність, те покликання бути достойним Його означає сприйняти силу не людської, а Божественної любові. 

Той, хто у своїх життєвих пріоритетах, стосунках завжди ставить на перше місце Господа Бога, хто насамперед шукає Його любові, – отримує від Нього Божественну здатність любити! І лише той, вернувшись додому після Божого навчання,, «виливає» справжню любов на всі інші стосунки.

Наша людська здатність любити і поважати іншого завжди обмежена. Вона не вічна, а тимчасова. Ми дуже хочемо любити і бути любленими, але часто не можемо. Часом наша людська здатність любити триває до першої кризи в наших стосунках. Тоді все наче починає занепадати. Але в школі Божественної любові Христос хоче нам дати свою вічну любов, зробити нас здатними так любити Бога і ближнього, як це робить Він сам. І ми зможемо вічно гідно виконувати Його заповіді любові до Бога і ближнього. 

Той, хто повернеться додому зі школи Божественної любові, буде найкращим у світі сином для своїх батьків, бо любитиме їх так, як навчив його Бог. Чоловік і жінка, які сповнені Божественною любов’ю, стануть здатні творити вірне, нерозривне аж до смерті подружжя. У їхній спільноті любові буде та іскорка Божественної любові, яка дає життя, робить їх спроможними сприймати нове життя і бути добрими батьками для своїх дітей. Любити так, як Бог. Це ключ до розуміння всякого виду святості.

«Хто визнає Мене перед людьми…».Ця фраза є для нас ключем, за допомогою якого ми маємо відкрити для себе все багатство змісту тієї події, що її особливо хочемо згадати.

Ми сьогодні зібралися так велелюдно, щоб пригадати собі історичне паломництво до України наступника апостола Петра – сьогодні святого Івана Павла ІІ, яке відбулося двадцять років тому. 

Пам’ятаєте цю історичну зустріч з молоддю тут, на цьому місці!? Тоді Святіший Отець промовив, можливо, провокативні, але глибокі слова. Він почав розмову з молоддю із запитання: «Можливо, і ви хочете відійти?».  Ці слова сказав був Ісус Христос до своїх апостолів, для яких вимога любити так, як любить Бог, видавалася дуже тяжким завданням. А тоді Петро відповів: «Господи, а до кого нам іти? Та ж у Тебе є слова життя вічного!».

На цьому місці папа Іван Павло ІІ передав українській молоді особливий дороговказ, який він назвав компасом, щоб не загубитися в сучасному світі. Тим компасом серед розбурханого моря сучасного світу є ніщо інше, як Десять Божих заповідей. Це та дорога до істинного щастя, до святості, а також до істинної любові. Адже тільки той зможе збагнути зміст Божих заповідей, хто навчиться любити.

У своєму слові до української молоді святий ужив унікальну фразу, над якою, вважаю, мають задуматися духовні отці, мудрі богослови.  Він говорив про свободу любові, яка є метою нашого визволення від рабства гріха. Бо лише той, хто вміє любити, може бути вповні свобідним. Любов слугує людині визвольною рушійною силою, яка здатна подолати будь-які обмеження, компасом, що допомагає відрізнити правду від брехні. Та свобода, до якої ми всі так прагнемо, повинна мати певний напрямок, інакше вона є порожньою. Її змістом і душею є покликання любити і бути любленим. Тому, як казав святий папа, справжня свобода вимоглива. Вона потребує зрілого сумління.

Іван Павло ІІ промовив ще одну фразу, яка запала мені двадцять років тому глибоко в серце: справжня свобода вимоглива, вона коштує і вимагає більше, ніж неволя. Тому той, хто любить аж до самопожертви, хто готовий у цьому світі бути свідком, як нас любить сам Господь Бог, хто не відцурається, не зречеться тієї любові, що її Бог має до нас, – здатний до істинної визвольної всеосяжної свободи, яка дає можливість людині стати щасливою. Такого свідка Господь визнає своїм, подібним до себе перед Отцем Небесним. 

Вслухаючись у слова святого папи, ми намагаємося втілити їх у наше життя і сьогодні. Пригадуєте, що під час цієї зустрічі йшов проливний дощ? У певний момент Святіший Отець відклав аркуш, на якому була написана його промова, і заспівав пісню про дощ. На наших очах хмари розійшлися і засяяло сонце. Можливо, за його молитвою і сьогодні на небесах хмари розбурханого житейського моря над нами розсіялися. Ще кілька місяців тому весь світ жив в умовах суворого карантину. Зупинилося всяке громадсько-суспільне життя. Проте сьогодні ми можемо бути разом, молитися, тішитися, бачити сльози радості на очах одне одного, слухати животворне Боже слово.

Сьогодні, у неділю Всіх святих, ми, які пам'ятаємо цю подію двадцятирічної давнини, можемо сказати: «Ми в нашому житті бачили бодай одного святого»! Для нас слово «святість» не є чимось далеким, книжним, незрозумілим, тому що ми бачили це в конкретній особі. Ми знали святого папу, який своїм зором у сонмі святих на небі побачив мучеників та ісповідників нашої Церкви, свідків Христа у найбільш буремні й темні часи переслідувань християн ХХ століття.

Два десятиліття тому 27 червня він урочисто виніс на престоли Вселенської Церкви мучеників та ісповідників віри колись мовчазної, тяжко переслідуваної Української Греко-Католицької Церкви і прославив їх на весь світ. Він вказав нам на плоди святості Духа Святого в нашій Церкві, у нашому народі, у нашій історії. Тому ми сьогодні святкуємо пам'ять блаженного владики Миколая Чарнецького і його двадцяти семи співмучеників. На них вказав нам святий папа Іван Павло ІІ як на справжніх свідків віри, про яких ми чуємо в сьогоднішньому Євангелії. Наші блаженні мученики не зреклися Божої любові, а засвідчили її там, де панувала ненависть. Перетворили тюремні камери на Божі храми, а безкраї поля ГУЛАГів – на поле для засіву Божого слова. Прославляючи їх на престолах Вселенської Церкви,  святий папа Іван Павло дав усім нам особливе завдання. Він промовив до нас так: «Нехай їхнє свідчення не залишиться для вас тільки причиною до вихваляння, нехай радше стане запрошенням для того, щоб їх наслідувати. Через Хрещення кожен християнин покликаний до святості. Не від усіх вимагається, як від цих нових блаженних мучеників, найвищого випробування через проливання крові. Однак кожному доручено завдання йти за Христом із щоденною та вірною самовідданістю…».

Сьогодні ми хочемо ще раз пережити ту духовну подію, якій уже двадцять років. Бачимо, що виросло нове покоління молоді, яке не пам'ятає того візиту. Наше завдання – передати дітям цей досвід, цю емоцію, ту силу зустрічі зі святим чоловіком, запросити їх до школи Божественної любові, дарувати їм можливість бути свідками Христа в сучасному світі. 

Тому разом з нашими блаженними священномучениками, пам'ять яких сьогодні святкуємо, разом з усією нашою громадою в Україні та на поселеннях, просімо у святого папи Івана Павла ІІ особливого заступництва і молитви за наш народ, за нашу Церкву, за Україну. Тут він сказав нам: «Папа вас любить, папа любить Україну».

Ми кажемо сьогодні: «Святий Іване Павле, мабуть, там, на небесах, ти не перестав нас любити. Молися за нас, заступайся за нас. Ніколи не забувай про тих, для кого ти став свідком миру і надії»!

Святий Отче, Іване Павле, і святі новомученики України, моліть Бога за нас, грішних.

+ Святослав